Постанова 4824 № 754/17085/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №754/17085/21 Головуючий у 1 інстанції: Панченко О.М. Провадження №22-ц/824/1228/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р. 09 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Гаращенка Д.Р. суддів Олійника В.І., Сушко Л.П. при секретарі Дуб С.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Невкритого Валерія Михайловича - представника ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 травня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко Валентина Василівна про визнання частки померлого у спільній сумісній власності на нерухоме майно, визнання права власності на частини квартири в порядку спадкування, відшкодування витрат на поховання,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частки померлого у спільній сумісній власності на нерухоме майно, визнання права власності на 1/4 частину квартири в порядку спадкування, відшкодування витрат на поховання. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_4 . Будучи спадкоємцем першої черги, позивачка, згідно ст.1269 ЦК України у строки передбачені ст.1270 ЦК України, подала заяву до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. про прийняття спадщини. Окрім позивачки спадкоємцем першої черги за законом є син померлого ОСОБА_4 від першого шлюбу - ОСОБА_2 . Як спадкоємець за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 позивач отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частину житлового будинку, 1/4 частку земельної ділянки за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1/4 частки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в АДРЕСА_1 . Зазначила, що померлий ОСОБА_4 з 11.10.1973 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який було розірвано 19 липня 2002 року. Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 побудували квартиру АДРЕСА_2 . Свідоцтво про право власності на зазначену квартиру було видане на ім`я ОСОБА_3 . Оскільки право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстроване за ОСОБА_3 , позивачка не має можливості належним чином оформити спадщину після смерті ОСОБА_4 і отримати свідоцтво про право на спадщину на частку в квартирі АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка позивачки ОСОБА_4 . Постановою приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину від 22.10.2021 року №544/02-31, оскільки не було надано документів на підтвердження права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Також позивачка зазначає, що на ритуальні послуги при похованні чоловіка вона витратила 6 430,00 грн., на художнє оформлення пам`ятника - 18 600,00 грн. Таким чином витрати на поховання ОСОБА_4 становлять 25 030,00 грн. Згідно положень ч.1 ст.1232 ЦК України ОСОБА_2 , як спадкоємець після смерті ОСОБА_4 , повинен відшкодувати їй половину понесених нею витрат на поховання, що становить 12 515,00 грн. Просила суд визначити, що частка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у праві спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_2 становить, 1/2 частину; визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на корить ОСОБА_1 1/2 частину витрат на поховання спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 12 515 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всі судові витрати. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 травня 2023 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 22 червня 2023 року подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 травня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що вона не пропустила строк позовної давності, а його застосування до даного позову не відповідає вимогам закону. Про те, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_4 і ОСОБА_3 побудували квартиру АДРЕСА_2 , позивачу відомо не було. Про зазначений факт стало відомо лише в липні 2021 року при розгляді Київським апеляційним судом цивільної справи №371/1555/19. В липні 2021 року представником позивача була витребувана копія свідоцтва про право власності на спірну квартиру серії НОМЕР_1 , виданого 20 березня 2001 року Головним управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, після чого в 2021 році ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду. Відзиву подано не було. У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник Невкритий В.М. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 заперечували проти апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час та місце розгляду справи по суті, причини неявки суду не повідомили. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 02 березня 202017 року НОМЕР_2 , виданим Миронівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис №35. Факт того, що ОСОБА_4 приходився позивачці чоловіком підтверджується, паспортом від 19.02.2019 № НОМЕР_3 , свідоцтвом про шлюб від 07.12.2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 серія НОМЕР_4 зареєстрованим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ржищівського міського управління юстиції Київської області, актовий запис №59. Позивачка звернулась до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко Валентини Василівни із заявою про прийняття спадщини. Окрім позивачки спадкоємцем першої черги за законом є син померлого ОСОБА_4 від першого шлюбу - ОСОБА_2 . Дані обставини підтверджується спадковою справою ОСОБА_4 , яка знаходиться у приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко Валентини Василівни та Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі, копія якого додано до матеріалів справи. Як спадкоємець за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 позивач отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частину житлового будинку, 1/4 частку земельної ділянки за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1/4 частки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в АДРЕСА_1 . Дані обставини підтверджуються Свідоцтвом про право на спадщину за законом, копії яких додано до матеріалів справи. Судом першої інстанції встановлено? що ОСОБА_4 з 11.10.1973 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який було розірвано 19 липня 2002 року, що підтверджується листом Миронівського районного відділу ДРАЦС та свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_5 зареєстрованим Відділом реєстрації актів громадянського стану Деснянського районного управління юстиції у м.Києві від 19.07.2002 року, актовий запис №865 (а.с. 18-19). Під час шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 побудували квартиру АДРЕСА_2 . Свідоцтво про право власності на зазначену квартиру було видане на ім`я ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на квартиру АДРЕСА_2 серії ККВ НОМЕР_6, виданим 20 березня 2001 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (а.с. 31). Постановою Приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. від 22.10.2021 було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину від 22.10.2021 року №544/02-31, оскільки позивач не надала документів, що підтверджують право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Для захисту її прав та інтересів було рекомендовано звернутися до суду. (а.с. 39). У відзиві на позовну заяву адвокат Перетятько О.В. - представник ОСОБА_3 просив застосувати при розгляді справи строки позовної давності (а.с. 67-71). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в зв`язку із пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 помер - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовна заява ОСОБА_1 про визнання частки померлого у спільній сумісній власності на нерухоме майно, визнання права власності на 1/4 частину квартири в порядку спадкування, відшкодування витрат на поховання датована та направлена до суду першої інстанції 09.11.2021 року. Отже, між фактом смерті ОСОБА_4 та зверненням ОСОБА_1 про визнання частки померлого у спільній сумісній власності на нерухоме майно, визнання права власності на частини квартири в порядку спадкування, відшкодування витрат на поховання пройшло більше трьох років. Щодо поновлення строку позовної давності, то позивач мала право подати до суду разом з позовною заявою або під час розгляду справи також заяву про поновлення строку позовної давності із зазначенням поважності причин пропущення такого строку, проте таких заяв до суду від неї не надходило. Як вбачається з письмових матеріалів справи, позивач звернулась із заявою до нотаріуса лише в жовтні 2021 року, а до суду з даним позовом в листопаді 2021 року, тобто через чотири з половиною роки після смерті спадкодавця. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно вимог ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У відповідності до роз`яснень, викладених у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Судом встановлено, що 20 березня 2001 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 13 березня 2001 року № 243-С ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 . На час набуття права власності на зазначену квартиру ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був зареєстрований 11.10.1973 р. Деснянським та Дніпровським відділом ДРАЦС міста Києва №2241 (а.с. 18) та відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу розірвано 19 липня 2002 року запис №865 (а.с. 19). Відповідно статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю (закон, який діяв на момент виникнення обставин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Стаття 24 цього ж Закону вказує, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Згідно зі свідоцтвом про право власності на квартиру від 20 березня 2002 року, власником квартира АДРЕСА_2 зазначена ОСОБА_8 , яка була членом ЖБК з 1978 року. Зазначена квартира була спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . На підставі ч.1 ст.69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (ч.1 ст.71 Сімейного кодексу України). Відповідно до ч.2 ст.72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Також, за змістом ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 71 ЦК УРСР, ст. 257 Цивільного кодексу України). Момент початку перебігу позовної давності визначений у ст. 261 Цивільного кодексу України, згідно із якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. Аналізуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, варто врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Вагомі правові висновки щодо визначення моменту перебігу позовної давності викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18). Матеріалами справи встановлено, що відповідно до копії розписки від 04.10.2002, ОСОБА_4 визнавав факт належності йому частини квартири АДРЕСА_2 та передавав належну йому частину квартири ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , претензій стосовного цього майна не мав (а.с. 74). Зазначену розписку позивач не оспорювала. Таким чином з моменту коли померлий ОСОБА_11 дізнався про можливе порушене його право, пройшло 19 років. Стосовно відмови у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частини витрат на поховання спадкодавця ОСОБА_4 у сумі 12 515 гривень, суд першої інстанції також вірно застосував строк позовної давності. Право на звернення до суду ОСОБА_1 про відшкодування витрат на поховання почало обчислюватись з моменту сплати таких витрат нею. Докази, які позивач долучила до позовної заяви вказують про те, що ці витрати були здійснені у лютому 2017 року (а.с. 36). З позовом звернулась у листопаді 2021 року, тобто більш ніж через три роки з дня коли особа довідалась про порушення свого права. Стосовно заперечень ОСОБА_1 щодо суми витрат на правничу допомогу стягнених на користь ОСОБА_3 колегія суддів погоджується з розміром визначеним у рішенні суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з вимогами ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Заперечень щодо не співмірності зазначених витрат складності справи чи обсягу виконаної роботи позивач не подавав. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав до зменшення заявлених витрат, з огляду на відсутність заперечень відповідача в частині їх співмірності із складністю справи. Судом встановлено, що представником ОСОБА_3 - адвокатом Претятьком О.В. у встановленому законом порядку та строк було надано документи на підтвердження понесених судових витрат ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу, а саме: оригінал акту №1 від 05.04.2023 року про здачу-прийняття платежу за надання юридичних послуг, згідно Договору про надання правової допомоги від 20.05.2021; копія квитанції до прибуткового касового ордера від 20.01.2022 р. на суму 4 000 грн.; копія квитанції до прибуткового касового ордера від 21.12.2021 р. на суму 1 500 грн.; копія квитанції до прибуткового касового ордера від 10.02.2022 р. на суму 3 000 грн.; копія квитанції до прибуткового касового ордера від 12.07.2022 р. на суму 3 500 грн.; копія квитанції до прибуткового касового ордера від 20.01.2022 р. на суму 2 600 грн.; копія квитанції до прибуткового касового ордера від 20.02.2023 р. на суму 3 000 грн.; копія квитанції до прибуткового касового ордера від 20.12.2022 р. на суму 3 000 грн.; копія квитанції до прибуткового касового ордера від 03.11.2022 р. на суму 4 000 грн.; копія квитанції до прибуткового касового ордера від 03.11.2022 р. на суму 3 000 грн.; копія квитанції до прибуткового касового ордера від 11.08.2022 р. на суму 3 500 грн.; копія квитанції до прибуткового касового ордера від 24.11.2022 р. на суму 3 000 грн. Будь-яких заперечень щодо заявленого розміру судових витрат від позивача до суду першої інстанції не надходило. Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Позивач не навів доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх не співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для відповідача, позивачем не було подано заперечень щодо заявленого розміру судових витрат, які просить стягнути представник відповідача по справі. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Невкритого Валерія Михайловича - представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 17 січня 2024 року Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді В.І. Олійник Л.П. Сушко