Постанова Київський апеляційний суд № 752/16706/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №752/16706/20 Головуючий у 1 інстанції: Колдіна О.О. Провадження №22-ц/824/1217/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р. 09 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Гаращенка Д.Р. суддів Олійника В.І., Сушко Л.П. при секретарі Дуб С.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду Київської області від 06 лютого 2023 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: Друга київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербинська Олена Миколаївна, Житлово-будівельний кооператив «Проектувальник-6» про визнання правочину недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору дарування квартири, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 03.11.2018 р., зареєстрованого в реєстрі за № 890, посвідченого приватним нотаріусом Щербинською Оленою Миколаївною, та визнання за нею права власності на частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті батька відкрилась спадщина. Спадкоємцями першої черги після смерті батька є позивач та ОСОБА_3 . Позивач посилається на те, що частина майна була оформлена як прийнята спадкоємцями, але до спадкової маси не було включено один нерухомий об`єкт, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , який був набутий ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у шлюбі. В подальшому позивачу стало відомо, що 03.11.2018 року ОСОБА_3 уклала Договір дарування зазначеної квартири, відповідно до якого подарувала її ОСОБА_1 . Вважає, що оскільки дане майно є спільною власністю подружжя, то ОСОБА_3 не мала права дарувати весь об`єкт, оскільки вона не була його власником, в зв`язку з чим просила визнати недійсним договір дарування та визнати за нею, як спадкоємицею ОСОБА_4 право власності на частину кв. АДРЕСА_1 . Рішенням Голосіївського районного суду Київської області від 06 лютого 2023 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним Договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 03.11.2018 р., зареєстрований в реєстрі за № 890, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербинською Оленою Миколаївною, в частині дарування частини кв. АДРЕСА_1 . Визнано право власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на частину кв. АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 24 червня 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що судом першої інстанції не було враховано, що норми цивільного кодексу України, в редакції, що діяла на момент відкриття спадщини ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) передбачали обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ст. 1297 ЦК України в редакції від 09.05.2011), а також провести державну реєстрацію свого права на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки на той час право власності на нерухоме майно виникало у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України станом на 09.05.2011). З моменту відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) позивачка зобов`язана і мала можливість звернутись до нотаріуса із письмовою заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на частку квартири, яку вона вважала спільною сумісною власністю своїх батьків і спадщиною. Позивач також в супереч cт. 322 ЦК України, не несла тягар утримання спірної квартири. Вона не приймала будь-якої участі в поточному ремонті квартири, жодного разу не сплачувала комунальні послуги. Всі комунальні послуги та інші витрати пов`язані з утриманням нерухомого майна сплачувались виключно власниками квартири до 2018 року ОСОБА_3 , а після зміни власника з 2018 року ОСОБА_5 . Зазначене підтверджується копіями квитанцій, що були залучені відповідачем до матеріалів справи, проте, судом першої інстанції зазначені фактичні обставини та докази не були взяті до уваги. Звертає увагу і на те, що суд першої інстанції хибно вважає доведеним факт визнання спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . В супереч вимогам ст. 263 ЦПК України суд першої інстанції не вказує які саме докази підтверджують факт того, що спірна квартира була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 . З рішення суду вбачається, що суд першої інстанції вважаючи цей факт доведеним, виходив лише з того, що спірна квартира була набута ОСОБА_3 в період її шлюбу з ОСОБА_4 . При визнанні квартири спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 судом першої інстанції не було досліджено: - чи мала місце угода між подружжям ОСОБА_6 ; - за які кошти сплачувались членські внески ОСОБА_3 , яка була членом ЖБК; - що стало підставою оформлення свідоцтва про право власності на спірну квартиру тільки на ОСОБА_3 . Судом першої інстанції також не було взято до уваги, докази, що залучались позивачем, але які по факту спростовують факт набуття квартири за рахунок спільних коштів подружжя ОСОБА_6 , а саме: - ОСОБА_4 не був членом ЖБК, що підтверджується відповідною довідкою, що залучена до матеріалів справи. - відповідно до листа Головною управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.12.2020 № 110/908 - 2567, свідоцтво про право власності на квартиру від 06.01.1999 серії ККВ № НОМЕР_2 на квартиру АДРЕСА_1 видано на ім`я ОСОБА_3 (член ЖБК) на підставі Наказу від 25.12.1989 №828-С, а копії документів які стали підставою видачі свідоцтва надані не були. - у період сплати членських внесків ОСОБА_3 , її чоловік ОСОБА_4 був непрацездатним за віком, оскільки відповідно до довідки НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського» від 03.07.2020 № 326, що залучена позивачем до матеріалів справи, був звільнений з роботи у зв`язку із виходом на пенсію (а.с.21). Докази, які б підтверджували спільну участь подружжя коштами aбo працею в набутті зазначеної квартири, відсутні в матеріалах справи. При ухвалені оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було надано належної оцінки способу захисту обраному позивачем. Відзиву подано не було. У судовому засіданні адвокат Швачка В.Ю. - представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 заперечували проти апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час та місце розгляду справи по суті, причини неявки суду не повідомили. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації № 828-С від 25.12.1998 р. ОСОБА_3 , як члену ЖБК «Проектувальник-6», було видано Свідоцтво про право власності на кв. АДРЕСА_1 . Однією із підстав для видачі Свідоцтва була довідка про повну виплату паю. На час набуття права власності на зазначену квартиру ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований 24.05.1969 р. відділом РАЦС Ленінського району м. Києва. Суд першої інстанції встановив, що квартира АДРЕСА_1 була набута сторонами у період шлюбу і була спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Відповідно до довідки ЖБК «Проектувальник-6» на час смерті ОСОБА_4 в кв. АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_8 . Після смерті ОСОБА_4 Другою київською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 763/2011 за заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_9 про прийняття спадщини. Як вбачається з матеріалів спадкової справи спадкоємці 21 грудня 2011 року отримали Свідоцтва про право на спадщину за законом на вклад з відповідними відсоткам в ПАТ «Державний ощадний банк України». 03.11.2018 р. ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 кв. АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербинською О.М. та зареєстрований за №

890. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла. 28.10.2019 р. Голосіївським районним судом м. Києва було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщення, а саме кв. АДРЕСА_1 . Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що спірна квартира АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що підтверджено належними доказами. Після смерті ОСОБА_4 його спадкоємці: дружина- ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_10 подали заяви про прийняття спадщини. В даному випадку, ОСОБА_3 була позбавлена права відчужувати частину квартири, яку в порядку спадкування за законом успадкувала ОСОБА_2 , а отже Договір дарування в цій частині є недійсним, а позивач відповідно набуває права власності на зазначену частину квартири в порядку спадкування після смерті свого батька. Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги твердження позивача про недійсність в цілому Договору дарування квартири від 03.11.2018 р., оскільки ОСОБА_3 як власник частин (1/2 частина належала їй як спільне майно подружжя, частина як спадкоємиці після смерті ОСОБА_4 ) мала права на відчуження зазначеної частини майна. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.05.1969, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т. 1 а.с. 88) Згідно зі ст. 57 Сімейним Кодексом України від 10 січня 2002 року, який набрав чинності 01 січня 2004 року і діяв на час смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також у статті 69 СК України зазначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України). Згідно з копією свідоцтва про право власності на квартиру від 06 січня 1999 року видане Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 25 грудня 1998 року №828-С (а.с. 114). У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" роз`яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України "Про власність", пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу і чинним законодавством про шлюб та сім`ю України (статті 22, 24, 28, 29 КпШС України), враховуючи зокрема таке: пай, внесений подружжям в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Таким чином, при внесенні паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок коштів подружжя, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 205/2696/15-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 487/4884/18, від 09 червня 2021 року у справі № 462/1971/17, від 02 листопада 2023 року у справі № № 343/79/22. Оцінивши надані сторонами докази в межах своїх повноважень, встановивши, що відповідачкою не спростована презумпція спільності майна подружжя на спірну квартиру, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що спірна квартира є спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (частина перша статті 1226 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до частини першої статті 71 Закону України "Про нотаріат" (у редакції на час смерті ОСОБА_4 ) у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. Верховний Суд у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16-ц дійшов висновку, що потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об`єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя. Після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю, відповідно частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майном, не входить до складу спадщини. Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права, може подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя. Оскільки судами не встановлено наявність заповіту після смерті ОСОБА_4 , спадкування здійснюється за законом. Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 були його дочка ОСОБА_11 та дружина ОСОБА_3 . Згідно з матеріалами справи 21 грудня 2011 року ОСОБА_11 та дружина ОСОБА_3 звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . За інформацією з копії довідки виданої ЖБК «Проектувальник-6» 25 жовтня 2011 року, вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 зазначена ОСОБА_3 . З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин щодо належності спірної квартири до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_3 є власником 1/2 частини спірної квартири, проте інша 1/2 частини квартири, як спадкове майно після смерті ОСОБА_4 підлягає поділу в рівних частках (по 1/4 частці) в порядку спадкування за законом між спадкоємцями першої черги - доньки ОСОБА_11 та дружини ОСОБА_3 . За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/4 частку у праві власності на спірну квартирі в порядку спадкування за законом. Стосовно, того, що в редакції, що діяла на момент відкриття спадщини ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) передбачали обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ст. 1297 ЦК України в редакції від 09.05.2011), а також провести державну реєстрацію свого права на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки на той час право власності на нерухоме майно виникало у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України станом на 09.05.2011), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до законодавства, чинного на момент прийняття спадщини, розмежовувалось поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу "Оформлення права на спадщину"). Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку (постанова Верховного суду України від 12 квітня 2017 року у справі №676/1958/16-ц). Тобто твердження апелянта, стосовно того, що з моменту відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) позивачка зобов`язана і мала можливість звернутись до нотаріуса із письмовою заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на частку квартири, яку вона вважала спільною сумісною власністю своїх батьків і спадщиною, не позбавляє її права на цю спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Судом встановлено, що 23 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, за яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 спірну квартиру. Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України (тут і далі в редакції на час укладення договору дарування) за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 ЦК України). Відповідно до частин другої, третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При цьому, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (стаття 215 ЦК України). Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17. Оскільки частина квартири після смерті ОСОБА_4 увійшла до складу спадкового майна, ОСОБА_3 , за наявності іншого спадкоємця за законом, не мала права розпоряджатися всією квартирою на власний розсуд. Суд першої інстанції обґрунтовано взяв вказане до уваги та дійшов правильного висновку, що договір дарування в частині квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 03.11.2018 р., зареєстрований в реєстрі за № 890, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербинською Оленою Миколаївною, в частині дарування частини кв. АДРЕСА_1 . За встановлених обставин, висновки судів по суті вирішення спору не суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17; від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2921цс16; Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц, від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, від 05 квітня 2019 року у справі № 645/4711/15-ц, на які посилався заявник, як на підставу касаційного оскарження. Щодо тягаря утримання спірної квартири, то данні спірні питання не впливають на вирішення спору щодо спадкового майна. Питання доведеності того, що спірна квартира була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 було вирішено судом першої інстанції на підставі наявних доказів в матеріалах справи. На підтвердження того, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_1 суду не надала. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 17 січня 2023 року. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді В.І. Олійник Л.П. Сушко