Постанова 4857 № 380/2299/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2299/23 пров. № А/857/16814/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Мікули О.І., Пліша М.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року про залишення позову без розгляду в справі №380/2299/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції Сидор Н.Т., час ухвалення рішення 31.08.2023 року, місце ухвалення рішення м.Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, ВСТАНОВИВ: У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Львівській області), в якому просив: 1) визнати протиправною діяльність відповідача щодо припинення довічної пенсії за вислугу років розміром 90% грошового забезпечення за пенсійною справою №1303006794 (МВС) від 28.12.2010 та повторне призначення довічної пенсії за вислугу років розміром 70% грошового забезпечення за пенсійною справою №1314015943 (НГУ) від 27.10.2016; 2) зобов`язати відповідача відновити позивачу виплату довічної пенсії за вислугу років розміром 90% грошового забезпечення за пенсійною справою №1303006794 (МВС) від 28.12.2010 та провести перерахунки зазначеної пенсії в порядку, передбаченому нормативно-правовими актами. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року адміністративний позов залишено без розгляду. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у справах про захист права на гідне пенсійне забезпечення строки звернення до суду не застосовуються. Вконтексті таких доводів посилається на рішення Конституційного Суду України, Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. Зазначає скаржник про неодноразові звернення до органів державної влади та їх посадових осіб з питань, що стали підставою для звернення з цим позовом. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.1, 3 ч.1 ст. 311 КАС України. Судовим розглядом встановлено, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.08.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали усунути недоліки, у спосіб подання до суду заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску. На виконання вищезазначеної ухвали суду від 23.08.2023 позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Однак, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року адміністративний позов залишено без розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, на переконання колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Також колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 240/12017/19 (постанова від 31.03.2021). Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Колегія суддів враховує, що відповідно до правового висновку, викладеного упостанові Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 1340/5990/18 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, необхідно враховувати, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Як на причину поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду недостатнім є посилатися на необізнаність у проведенні перерахунку пенсії та неповідомлення позивача пенсійним органом про здійснення такого перерахунку. При цьому позивачем не наведено та в матеріалах справи відсутні докази щодо вчинення позивачем будь-яких дій з метою отримання інформації щодо обрахунку розміру його пенсії, отримуваної ним після проведення такого перерахунку. Таким чином, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України: …для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача від 08.11.2019 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.". Такий же правовий висновок підтримано Верховним Судом при розгляді справи № 380/14933/22, що викладений у постанові від 12 квітня 2023 року. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач оскаржує дії відповідача щодо припинення довічної пенсії за вислугу років розміром 90% грошового забезпечення за пенсійною справою №1303006794 (МВС) від 28.12.2010 та повторне призначення довічної пенсії за вислугу років розміром 70% грошового забезпечення за пенсійною справою №1314015943 (НГУ) від 27.10.2016. Відповідно до протоколу за пенсійною справою №1303006794 (МВС) від 28.12.2010 позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 90% грошового забезпечення з 28.12.2010. Разом з тим, згідно з протоколом за пенсійною справою №1314015943 (НГУ) від 27.10.2016, позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 70% грошового забезпечення з 27.10.2016. Позивач вказує, що листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.05.2018 №2132/Г-20/0705-06 його повідомлено, що з 27.10.2016 йому призначено пенсію за вислугу років по лінії Національної гвардії України. Крім того, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 27.06.2018 №2888/Г-92/07.05-06 його повідомлено, що з 26.10.2016 на підставі його заяви від 30.05.2017 та пакету документів для призначення (перерахунку) пенсії за вислугу років, переданих на адресу Головним управлінням Національної гвардії України, виплата пенсії за вислугу років припинена. Відтак, як стверджує позивач, йому стало відомо, що у зв`язку з призначенням пенсії за пенсійною справою №1314015943 (НГУ) від 27.10.2016 довічна пенсія за пенсійною справою №1303006794 (МВС) від 28.10.2010 на підставі його заяви від 30.05.2017 та пакету документів для призначення (перерахунку) пенсії за вислугу років, переданих на адресу Головним управлінням Національної гвардії України, виплата пенсії за вислугу років припинена з 26.10.2016. Втім, до суду з цим позовом позивач звернувся лише 06.02.2023, тобто зі значним пропуском шестимісячного строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України. За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики та інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача. Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду обставини, зокрема щодо звернення до посадових осіб та державних органів (Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України тощо) не є тими обставинами, які об`єктивно унеможливлювали звернення до суду із цим позовом в межах встановленого строку. Колегія суддів також звертає увагу, що позовна заява, в межах заявлених позивачем вимог, хоча позивач й зазначає з цього питання певні міркування, не стосується отримання довідки про розмір грошового забезпечення для здійснення подальшого перерахунку пенсії позивача, та не є одним з етапів реалізації права особи на перерахунок пенсії в порядку, установленому статтею 63 Закону № 2262. Позовні вимоги в межах цієї адміністративної справи спрямовані на відновлення виплати пенсії за вислугу років в розмірі 90% після її зменшення до 70 % сум грошового забезпечення. Водночас на переконання колегії суддів, недоречним є посилання на положення статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо перерахунку пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом та відсутня зміна розміру грошового забезпечення. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 серпня 2021 року в справі № 1.380.2019.000974 та від 15 вересня 2023 року в справі № 1340/5990/18 з подібними правовідносинами. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Враховуючи те, що поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій та зобов`язання відповідача відновити виплату довічної пенсії за вислугу років розміром 90% грошового забезпечення за пенсійною справою №1303006794 (МВС) від 28.12.2010 та провести перерахунки зазначеної пенсії в порядку, передбаченому нормативно-правовими актами, позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про підставність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України, які стосуються періоду заявлених вимог поза межами визначеного статтею 122 КАС України строку звернення до суду. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року про залишення позову без розгляду в справі №380/2299/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 17 січня 2024 року.