Постанова 4855 № 620/8400/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/8400/23 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання інформації на запит ОСОБА_1 від 03.06.2023; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 03.06.2023 та надати відповідь по суті запиту в термін, передбачений Законом № 2939-VI. Позивач свої позовні вимоги аргументує тим, що відповідач, відмовляючи у наданні запитуваної інформації, порушив статті 19, 34 Конституції України та Закон України «Про доступ до публічної інформації». Зазначає, що посадові особи Військової частини НОМЕР_1 , використовуючи своє службове становище перевищили свої службові повноваження та порушили право позивача на отримання інформації. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представником Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку (військова частина НОМЕР_1 ) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів. Апелянт повідомляє, що був змушений надати відмову у наданні запитуваної інформації позивачем інформації з огляду на те, що військова частина НОМЕР_1 (правонаступник - Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку) як розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до своєї компетенції володіти інформацією щодо якої було зроблено запит. Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку (військова частина НОМЕР_1 ). Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта та правильності висновків суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до фактичних обставин справи, 03.06.2023 року ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації» звернувся із запитом про надання інформації до Військової частини НОМЕР_1 , а саме з наступними питаннями (дослівно): «військовослужбовцю, на підставі рапорту командира роти, об`явлено статус особи, що самовільно залишила військову частину, то що в кінцевому результаті має настати, які фактичні дії: - складання адмінпротоколу за відповідною статтею КаС України; - порушення кримінального провадження за відповідною статтею КК України; - чи достатньо лише видати наказ по військовій частині, який підпише командир частини, що зберігається в стройовій частині про покарання військовослужбовця. Якщо так, то на підставі якого нормативно- правового акту видається такий наказ?» У відповіді на запит на інформацію відповідача від 13.06.2023 № 826/2774/ПР позивачу відмовлено у наданні запитуваної інформації з огляду на те, що військова частина НОМЕР_1 (Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку) як розпорядник інформації не володіє і не зобов`язане відповідно до своєї компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої було зроблено запит. Позивач, вважаючи порушеним своє право на отримання запитуваної інформації, звернувся до суду з цим позовом. У межах заявлених спірних правовідносин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання інформації на запит ОСОБА_1 від 03.06.2023 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації»; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 03.06.2023 та надати відповідь в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частинами 1-2 статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Спеціальними законами, які регулюють правовідносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації є Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року №2657-XІІ (далі - Закон №2657-XІІ) та Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VІ (далі - Закон №2939-VІ). Частина перша статті 3 Закону №2657-XІІ встановлює право кожного на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (пункт 1 частини першої статті 3, пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VІ). Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації згідно з частиною 1 статті 12 Закону є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Відповідно до частин першої-другої статті 13 Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. За змістом наведених статей можна виділити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. Одним із способів доступу до інформації відповідно до п.2 ч.2 ст.5 Закону №2939-VI є надання її за відповідними запитами. Згідно з частиною першою статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Пунктом 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Частиною першою статті 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. За змістом ст.ст. 1,2 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» військова служба правопорядку у Збройних Силах України є спеціальним правоохоронним формуванням у складі Збройних Сил України. Служба правопорядку у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом та іншими виданими у відповідності з ними нормативно-правовими актами. Діяльність Служби правопорядку будується на принципах законності, поваги до особи, її прав і свобод, соціальної справедливості, централізованого керівництва та єдиноначальності, взаємодії з громадськістю. Отже, у своїй діяльності Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку зобов`язаний в тому числі керуватись нормами Закону України "Про доступ до публічної інформації". Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що статтею 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», яка визначає основні завдання Служби правопорядку, відсутній обов`язок розглядати запити на інформацію від громадян. Зокрема, вищезгаданою статтею встановлено, що забороняється покладати на Службу правопорядку завдання, не передбачені цим Законом. Ніякі виняткові обставини або накази чи розпорядження посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності військовослужбовців Служби правопорядку. Разом з тим, зі змісту Наказу Міністерства оборони України від 13.06.2017 №319, яким затверджено Інструкцію із забезпечення доступу до публічної інформації в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, судом апеляційної інстанції встановлено, що доступ до публічної інформації у Міноборони, органах військового управління забезпечується шляхом надання інформації за запитами (п.2 ч.1 розділ ІІ); організація і забезпечення додержання порядку надання публічної інформації, опрацювання, систематизації, аналізу та контролю за наданням відповідей на запити покладаються на керівників (начальників) уповноважених структурних підрозділів Міноборони, органів військового управління (ч.4 розділ ІІ) Відтак, покликання апелянта стосовно відсутності у нього обов`язку здійснювати розгляд запиту на інформацію від позивача не є спроможними. Твердження відповідача стосовно того, що він як розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний володіти запитуваною позивачем інформацію, колегія суддів оцінює критично, з огляду на наступне. Зі змісту запиту ОСОБА_1 від 03.06.2023 фактично встановлено бажання позивача отримати роз`яснення щодо можливого виду відповідальності військовослужбовця, який має статус особи, що самовільно залишила військову частину, а також стосовно документального оформлення такого виду порушення. Статтею 8 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» визначено функції Служби правопорядку, зокрема: попереджувати, виявляти, припиняти кримінальні та інші правопорушення, вчинені у військових частинах, а також в інших місцях військовослужбовцями, військовозобов`язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків; приймати та реєструвати заяви і повідомлення про злочини та інші правопорушення, вчинені у військових частинах, а також в інших місцях особами, зазначеними в пункті 1 цієї статті, своєчасно приймати стосовно них обґрунтовані і законні рішення; припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення, що віднесені до компетенції Служби правопорядку Кодексом України про адміністративні правопорушення; 5) виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України, вживати заходів щодо їх усунення, брати участь у правовому вихованні військовослужбовців, працівників Збройних Сил України; надавати у межах своєї компетенції допомогу органам державної влади, органам місцевого самоврядування, військовому командуванню, органам військового управління та їх представникам, громадським організаціям у провадженні їх законної діяльності у разі протидії їм або небезпеки з боку правопорушників - військовослужбовців Збройних Сил України. За таких умов, інформація, запитувана позивачем, є профільним напрямком діяльності відповідача, є безумовно дотичною до його функцій та входить до сфери його відання. Відтак, на думку колегії суддів, відповідач мав не формально підійти до розгляду звернення та роз`яснити позивачу питання, які він поставив у запиті. Окрім того, статтею 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем направлення запиту ОСОБА_1 належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача не здійснено. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів додатково зауважує наступне. Положеннями статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік рішень, які підлягають негайному виконанню. Так, згідно з частиною першою вказаної статті, негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням. Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283, пунктами 1 і 2 частини першої статті 289 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, до негайного виконання допускаються рішення у справах щодо: оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію. Приймаючи рішення в адміністративній справі №620/8400/23, судом першої інстанції зобов`язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 03.06.2023 та надати відповідь в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В той же час, в резолютивній частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року про вказаний спосіб виконання судового (негайне виконання) рішення не зазначено. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Отже, враховуючи предмет спору в межах розгляду адміністративної справи №620/8400/23, обсяг задоволених судом позовних вимог, а також обставини щодо не вирішення судом питання про порядок виконання рішення суду під час його прийняття, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для доповнення мотивувальної та резолютивної частин оскаржуваного рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням доповнення мотивувальної та резолютивної частин оскаржуваного рішення. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі №620/8400/23 залишити без змін. Доповнити резолютивну частину рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі №620/8400/23 наступним: Допустити негайне виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі №620/8400/23 в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 03.06.2023 та надати відповідь в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина Судді М.І. Кобаль Л.О. Костюк