Постанова 4851 № 480/7104/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2024 р. Справа № 480/7104/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 (ухвалене суддею Шевченко І.Г.) по справі № 480/7104/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 12.07.2021 року на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 у справі № 480/2830/21; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 18.02.2022 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі № 480/2829/21; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 24.06.2023 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі № 480/6855/22; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 12.07.2021 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 у справі № 480/2830/21. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" , Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2019 № 62, ОСОБА_1 , звільненого наказом командира реактивної артилерійської бригади (по особовому складу) від 22.03.2019 № 28-РС з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 01.03.2019 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 у справі № 480/2830/21, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.03.2019. На виконання зазначеного рішення відповідачем було здійснено виплату 12.07.2021 року в розмірі 14 909,41 грн. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі №480/2829/21, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок, доплату та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.04.2016 по 01.03.2019 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), в період з 29.04.2016 по 28.02.2018 та в період з 01.03.2018 по 01.03.2019 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. На виконання зазначеної постанови відповідачем було здійснено виплату 18.02.2022 року в розмірі 123 356,17 грн. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі №480/6855/22, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням «щомісячної додаткової грошової винагороди» та «індексації грошового забезпечення» за 2016, 2017 рік; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням «індексації грошового забезпечення» за 2018, 2019 рік; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XIІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки з урахуванням "індексації грошового забезпечення". На виконання зазначеної постанови відповідачем було здійснено виплату 24.06.2023 в розмірі 25 277,54 грн. Вважаючи, що відповідачем протиправно разом з виплатами на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 у справі № 480/2830/21, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі № 480/2829/21 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі № 480/6855/22 не було виплачено компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, у зв`язку із чим право ОСОБА_1 ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року за № 1153/2008, пунктом 242 розділу ХІІ, якого встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до ч. 1 ст.116 Кодексу законів про працю України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (в подальшому - Закон № 2050-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно із ст. 4 Закону № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (в подальшому - Порядок № 159), відтворюють зміст положень Закону № 2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації. Пунктом 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Отже, із урахуванням вищевикладених норм законодавства, суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Отже, компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 7 Закону № 2050-III та пункту 8 Порядку № 159, відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Тобто необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19, 29.06.2022 у справі № 320/704/19, від 18.08.2023 у справі № 460/4166/20. Судовим розглядом встановлено, що ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції позивачем, відповідно до вимог статті 7 Закону № 2050-III та пункту 8 Порядку № 159 не надано доказів його звернення до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати не нарахованого/не вірно обчисленого грошового забезпечення. Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату йому компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач відповідно і не відмовляв у виплаті такої компенсації, то право позивача на отримання сум компенсації не порушено суб`єктом владних повноважень, у зв`язку із чим звернення позивача до суду цим позовом є передчасним. Доводи апелянта щодо застосування в спірних правовідносинах висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 у справі № 280/676/19 та від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки при розгляді цієї справи судом апеляційної інстанції взято до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові 02.02.2023 р. у справі № 460/10582/21, відповідно до якого суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, якою у даному випадку є позиція, викладена у постанові Верховного Суду від від 18.08.2023 у справі № 460/4166/20. суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки При розгляді цієї справи судом апеляційної інстанції взято до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 р. по справі № 755/10947/17, відповідно до якого суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, якою у даному випадку є позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 29.06.2023 р. у справі № 380/7813/22. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі № 480/7104/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін