Постанова 4876 № 904/4551/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.01.2024 року м.Дніпро Справа № 904/4551/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є. секретар судового засідання Крицька Я.Б. розглянувши заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у межах справи № 904/4551/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Золотий Колос" ВСТАНОВИВ: Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2023 у справі № 904/4551/21 задоволено. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2023 у справі №904/4551/21 в частині визнання колишнього керівника боржника ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) таким, що допустив порушення приписів частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства та покладення на нього солідарної відповідальності за вимогами кредиторів у справі №904/4551/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Золотий Колос" - скасовано. В цій частині прийняти нове рішення, про відмову в задоволенні заяви кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна". В решті ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2023 у справі № 904/4551/21 залишено без змін. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна" (03022, місто Київ, вулиця Смольна, 9 Б, код ЄДРПОУ 38948033) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 684,00 грн. Від ОСОБА_1 надійшла заява, згідно якої просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна" на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката у сумі 9 000,00 грн. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України). Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду. Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду. Від учасників справи заперечень чи клопотань про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу не надходило. В судове засідання 11.01.2024 учасники справи не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не проінформували. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). «Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви, апеляційної/касаційної скарги до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany). Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02). Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому у відповідності до ч. 4 ст. 244 ГПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи наявні докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків, визначених ГПК України, сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та її висловлення у поданих процесуальних документах, констатуючи достатність матеріалів для вирішення процесуального питання щодо ухвалення додаткового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд відповідної заяви за наявними матеріалами та без участі представників учасників справи. Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу. Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, зазначає, що розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. У разі, якщо судом не було прийнято рішення щодо розподілу судового збору або інших судових витрат, суд за заявою учасників справи чи з власної ініціативи повинен ухвалити додаткове рішення (постанову) зі справи, яким вирішити відповідне питання. Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України). За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу). Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України). Зважаючи на положення статей 282, 315 ГПК України про те, що суд апеляційної та касаційної інстанцій має вирішувати питання щодо розподілу судових витрат, здійснених у зв`язку з переглядом справи, Верховний Суд дотримується позиції, що згідно зі статтею 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18). Як вбачається з матеріалів справи, в апеляційній скарзі заявником було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 9-10 тис. грн. 31.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 адвоката Синиченко Ю.В. надійшло клопотання, до якого було долучено оригінал Договору про надання адвокатських послуг № 2 від 06.04.2023, укладений між АБ «Тотус» в особі директора Синиченка Ю.В. та Науменко О.А. (т. 5 а.с. 49). Згідно п. 1 Договору за погодженням з Клієнтом безпосереднє складання апеляційної скарги та представництво його інтересів в суд Бюро доручає адвокату Синиченко Ю.В. Відповідно до п. 3 Договору Клієнт зобов`язується сплатити гонорар за надані адвокатські послуги в розмірі 9 000,00 грн, перерахувавши вказану суму на рахунок Бюро в Кіровському відділенні АТ КБ «Приватбанк» в трьохмісячний строк від дня укладення цього Договору. 15.07.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 адвоката Синиченко Ю.В. надійшло клопотання, в якому заявник просив суд долучити до справи № 904/4551/21 та врахувати при розподілі судових витрат між сторонами оригінали документів, що додаються до цього клопотання на 4 (чотирьох) аркушах, а саме: 1) оригінал банківської квитанції від 01.05.2023 на суму 4 000,00 грн; 2) оригінал банківської квитанції від 02.06.2023 на суму 5 000,00 грн; 3) оригінал акту прийому наданих послуг від 12.07.2023; 4) розрахунок затрат робочого часу адвоката на надання правничої допомоги від 12.07.2023. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Крім зазначеного у ст. 126 ГПК України принципу змагальності сторін, іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність. Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Отже, з урахуванням викладеного, виходячи зі змісту ст.ст. 3, 11, 15 ГПК України, питання співмірності заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права. Колегія суддів зазначає, що зважаючи на положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Аналіз положень ст.ст. 126-129 ГПК України вказує на те, що процесуальне законодавство надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві. Апеляційний суд зауважує, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат та надсилання доказів в підтвердження фактичного розміру понесених витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити не співмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Подібні за змістом висновки наведені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 922/676/21. Разом з тим, слід зазначити, що клопотання від 12.07.2023 не містить вимоги апелянта стосовно того, який саме розмір цих витрат слід розподілити за результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції та з кого їх належить стягнути, що не дає суду процесуальної підстави вирішувати питання про розподіл таких витрат з власної ініціативи. Крім того, копія клопотання разом з додатками (доказами в підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції) не були направлені учасникам справи, зокрема й ТОВ «Агріі Україна» - особі, на яку заявник просить суд покласти відповідні судові витрати вже у поданій 15.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду заяві про ухвалення додаткового рішення. Відповідно до ч. 9 ст. 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Як зазначив Верховний Суд у додатковій постанові від 21.08.2019 у справі №922/2821/18 неповідомлення відповідачем іншого учасника справи (позивача) про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог, позбавило позивача можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат відповідно до частин 5, 6 статті 126 ГПК. В свою чергу, у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/14138/18 зазначено, що склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, а відтак ненадсилання копій відповідних доказів фактично призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду бути ознайомленим із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку. У випадку недотримання вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншому учаснику справи, а також у разі ненадання суду підтвердження факту такого надсилання суд з огляду на положення статті 80 ГПК України не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 10.12.2019 у справі №902/844/18. Відтак апеляційним судом встановлено недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншим учасникам справи з метою надання їм можливості надати свої пояснення чи заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх розрахунку відповідачем. Тобто недотримання учасником справи вимог процесуального законодавства щодо надсилання копій відповідних доказів фактично призвело до порушення принципу змагальності, неможливості інших учасників судового розгляду ознайомитися з їхнім змістом, позбавило можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку. За таких обставин, а саме ненадання суду підтвердження факту такого надсилання, апеляційний суд, з огляду на положення статті 80 ГПК України, не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 10.12.2019 у справі № 902/844/18, від 09.02.2021 у справі № 922/429/20, від 23.06.2022 у справі № 910/12184/20. З урахуванням наведеного, а також положень статті 13 ГПК, за змістом якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, за якими учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 80, 123, 124, 126, 129, 232-236, 244, 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 17.01.2024 Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя Л.А. Коваль Суддя А.Є. Чередко