Постанова 4876 № 904/3441/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.01.2024 року м. Дніпро Справа № 904/3441/23 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач) суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Металургтрансремонт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Назаренко Н.Г.) від 04.09.2023 р. у справі № 904/3441/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський електро-механічний завод", м. Дніпро до Приватного акціонерного товариства "Металургтрансремонт", м. Дніпро про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 244 204,63 грн, - ВСТАНОВИВ: У червні 2023р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський електро-механічний завод" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Металургтрансремонт" про стягнення заборгованості за договором поставки № 5 від 03.01.2019 у розмірі 244 204,63 грн., з яких: 177 540,00 грн. основний борг; 57 751,87 грн. інфляційні збитки; 8 912,76 грн. 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 5 від 03.01.2019 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2023 р. у справі № 904/3441/23 позов задоволено; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Металургтрансремонт" (49051, м. Дніпро, вул. Олександра Оцупа, 4, ідентифікаційний код 05509858) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський електро-механічний завод" (49064, м. Дніпро, пр. Сергія Нігояна, буд. 62, офіс 416, ідентифікаційний код 38599254) основний борг в розмірі 177 540,00 грн., 3 % річних у розмірі 8 912,76 грн., інфляційні втрати в розмірі 57 751,87 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 663,08 грн. Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Приватне акціонерне товариство "Металургтрансремонт", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2023 р. у справі № 904/3441/23 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що невиконання ним умов зобов`язання за договором поставки № 5 від 03.01.2019 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар спричинено настанням форс-мажорних обставин і недоотриманням грошових коштів від контрагентів відповідача, що не було взято до уваги судом першої інстанції. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Металургтрансремонт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2023 р. у справі № 904/3441/23 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи, встановлено позивачу строк для надання відзиву на апеляційну скаргу. Представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський електро-механічний завод" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач, зокрема зазначає, що документи, на які посилається апелянт і які були долучені до матеріалів справи під час її розгляду в суді першої інстанції, не свідчать про наявність у відповідача обставин непереборної сили, які б заважали виконати умови договору поставки № 5 від 03.01.2019 та оплатити заборгованість. Крім цього, позивач зазначає, що до початку розгляду цієї справи в суді першої інстанції відповідач не посилався на виникнення у нього форс-мажорних обставин та не надсилав позивачу відповідних повідомлень у встановлений договором строк. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Приватним акціонерним товариством "Металургтрансремонт" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський електро-механічний завод" (постачальник) укладено договір поставки № 5 від 03.01.2019, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію, надалі товар, перерахований в Специфікаціях, що є невід`ємною частиною, на умовах, викладених в цьому договорі. Згідно з п. 1.2 договору постачальник поставляє товар покупцеві поетапно, узгодженими сторонами партіями. Разом з товаром постачальник передає покупцеві: видаткову накладну, рахунок-фактуру, сертифікат якості, паспорт, товарно-транспортну накладну (п. 2.2 договору). Строк поставки товару вказується в специфікаціях до даного договору (п. 2.3 договору). У відповідності з п. 2.5 договору право власності на товар від постачальника до покупця переходить в момент передачі товару. Моментом передачі товару вважається дата отримання товару, згідно з товарною накладною, якщо інше не зазначено в специфікації. Згідно з п. 3.1 договору ціна товару, що поставляється за цим договором, встановлюється на момент підписання договору і не підлягає зміні в односторонньому порядку. Зміна ціни може бути зроблена шляхом письмового узгодження сторонами. Ціна вказується в Специфікації, що додається до договору. Загальна сума договору складає 600 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20 % - 100 000,00 грн. (п. 3.2, 3.3 договору). Оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування покупцем безготівкових грошових коштів на рахунок постачальника в національній валюті України. Умови оплати узгодженої партії вказуються в Специфікаціях (п. 4.1, 4.2 договору). Відповідно до п. 10.1 договору термін дії договору з моменту підписання і до 31.12.2020 року. Додатковою угодою № 2 від 31.12.2020 сторони узгодили продовження строку дії договору до 31.12.2021. Додатковою угодою № 3 від 05.08.2021 сторони погодили збільшення суми договору до 3 000 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 500 000,00 грн. Сторонами підписано специфікацію № 33 від 09.07.2021 про поставку товару на суму 62 040,00 грн. Умови оплати: 50 % передоплата, 50 % оплата протягом 10 календарних днів від дати постачання. Сторонами підписано специфікацію № 34 від 05.08.2021 про поставку товару на суму 129 600,00 грн. Умови оплати: відстрочення платежу 10 календарних днів з дати відвантаження товару. На підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором в частині поставки товару позивачем надані видаткові накладні № 684 від 02.08.2021 на суму 62 040,00 грн., № 724 від 13.08.2021 на суму 129 600,00 грн., № 813 від 17.09.2021 на суму 33 840,00 грн. Позивач зазначив у позові, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар у розмірі 47 940,00 грн., внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 177 540,00 грн. Вказане стало причиною виникнення спору. Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Господарським кодексом України. Укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України. Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу. Товар, зазначений у видаткових накладних № 684 від 02.08.2021, № 724 від 13.08.2021 і № 813 від 17.09.2021 прийнято відповідачем без будь-яких зауважень. Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаними видатковими накладними відповідачем не заявлено. Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Враховуючи визначені у Специфікації № 33 від 09.07.2021 р. порядок та строк оплати поставленого 02.08.2021 р. товару, строк оплати цього товару в сумі 31 020,00 грн. є таким, що настав 12.08.2021 р. З урахуванням визначених у Специфікації № 34 від 05.08.2021 р. порядку та строку оплати поставленого 13.08.2021 р. товару, строк оплати цього товару в сумі 129 600,00 грн. є таким, що настав 23.08.2021 р. Враховуючи положення частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, товар, поставлений за видатковою накладною № 813 від 17.09.2021 р. у сумі 33 840,00 грн., підлягав оплаті в цей же день. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Судом першої інстанції встановлено, що доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем товару на суму 177 540,00 грн. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував. Судова колегія відзначає, що доводів позивача щодо наявності боргу у сумі 177 540,00 грн. та обґрунтованих висновків суду першої інстанції з цього питання не спростовано відповідачем і в апеляційній скарзі. Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню. Враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення в частині визнання такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 177 540,00 грн., є правомірним та обґрунтованим. З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань способи або види забезпечення виконання зобов`язань. Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні збитки у сумі 57 751,87 грн. і 3 % річних у сумі 8 912,76 грн. Місцевим господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3 % річних, проведених позивачем, та встановлено, що позивачем було правильно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунки проведено також вірно, з чим погоджується і судова колегія. Також судом першої інстанції здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, проведених позивачем, та встановлено, що під час їх проведення позивачем було допущено помилки в частині визначення початку періодів нарахування, оскільки позивачем включено в розрахунок за видатковою накладною № 684 від 02.08.2021 період, який не становить повний місяць, тоді як нарахування починається з 13.08.2021. Разом із тим, суд першої інстанції встановив, що сума інфляційних втрат за розрахунком суду більша за розраховану позивачем, тому, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, вирішив, що задоволенню підлягають інфляційні втрати у розмірі 57 751,87 грн., з чим також погоджується судова колегія Таким чином судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про визнання такими, що підлягають задоволенню позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 57 751,87 грн. і 3% річних в сумі 8 912,76 грн. З приводу доводів, наведених відповідачем в апеляційній скарзі, щодо наявності форс-мажорних обставин, судова колегія апеляційного суду вважає, що вони не заслуговують на увагу в даному спорі, з огляду на наступне. Слід відзначити, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Положеннями ст. 617 Цивільного кодексу України і ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України унормовано, що наявність обставин непоборної сили є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором. При цьому не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Отже, в силу зазначених норм законодавства, посилання апелянта на недоотримання грошових коштів від контрагентів відповідача є необґрунтованими та не заслуговують на увагу. Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності. Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Як зазначено вище за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання зобов`язання в цілому. Проте відповідач в апеляційній скарзі просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, що фактично є намаганням уникнути виконання зобов`язання, а отже така вимога апеляційної скарги не ґрунтується на нормах законодавства та не може бути задоволена у повному обсязі. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили. Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Отже форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань. Стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання. Судова колегія звертає увагу, що наданий відповідачем сертифікат № 1200-23-0085 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий 09.01.2023 р. Дніпропетровською торгово-промисловою палатою, засвідчує форс-мажорні обставини Приватному акціонерному товариству "Металургтрансремонт" щодо зобов`язання за договором № ПР/Е-22200/НЮ від 30.06.2022р., укладеного зі Структурним підрозділом "Верхівцівська дистанція електропостачання" регіональної філії "Придніпровська залізниця", і жодним чином не стосується засвідчення настання форс-мажорних обставин за договором, укладеним з позивачем. Водночас, судова колегія наголошує, що воєнний стан на території України введено 24.02.2022р., проте оплату за поставлений товар відповідач мав здійснити у серпні-вересні 2021р., тобто майже за півроку до настання обставин, на які відповідач посилається, як на такі, що мають наслідком звільнення його від відповідальності за порушення виконання зобов`язання. За таких обставин, ні посилання апелянта на зазначений вище сертифікат ТПП, ані посилання на інші документи, видані відповідачу після введення в країні воєнного стану, не є доказами того, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань відповідача за договором поставки № 5 від 03.01.2019. Таким чином судова колегія відхиляє доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо неможливості виконання зобов`язання за договором через настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання. Отже, судова колегія підсумовує, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позову, доведеність наведених в позовній заяві доводів, і в цілому про задоволення позовних вимог у повному обсязі. З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2023 р. у даній справі відсутні. Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5 494,62 грн. слід покласти на останнього. З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Металургтрансремонт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2023р. у справі № 904/3441/23 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2023р. у справі № 904/3441/23 залишити без змін. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Приватне акціонерне товариство "Металургтрансремонт". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України. Головуючий суддя А.Є. Чередко Суддя В.Ф. Мороз Суддя Л.А. Коваль