Постанова 4824 № 756/10461/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ справа № 756/10461/23 провадження № 22-ц/824/16440/2023 19 грудня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т.І. при секретарі Усковій Я. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою боржника ОСОБА_1 , за участю стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт», а також Товариства з обмеженою відповідальністю «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін», про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, за апеляційною скаргою представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Сонька Валерія Вікторовича на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 06 вересня 2023 року в складі судді Жука В. М., встановив: 14.08.2023 представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Сонько В. В. звернувся до суду з вказаною заявою, в якій просив визнати виконавчі листи № 2-1216/2012, видані 14 листопада 2012 року Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованості на користь ТОВ «ФК «Форінт», яке є правонаступником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», такими, що не підлягають виконанню. Посилався на ті підстави, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року (справа №2-1216/2012) з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за Генеральною кредитною угодою від 15.12.2005 року №010/03-051/434 та додатковими угодами до неї від 26.02.2007 року №1, від 12.11.2007 року №2, від 13.1.2008 року №3, від 27.09.2010 року №010/03-051/434/4, а також кредитними договорами від 15.12.2005 року №010/03-051/434-1, від 26.02.2007 року №010/03-051/434-4, від 12.11.2007 року №010/03-051/434-5, від 14.10.2008 року №010/03-051/434-6 з додатками, що складається із заборгованості зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 4 497 448 грн 54 коп., заборгованості із сплати процентів за користування кредитом у сумі 190 887 грн 34 коп., заборгованості із сплати пені за прострочення термінів сплати кредиту у сумі 36 907 грн 07 коп., заборгованості із сплати пені за прострочення термінів сплати процентів за користування кредитом у сумі 18 418 грн 67 коп. На виконання вказаного судового рішення 14 листопада 2012 року Оболонським районним судом м. Києва видано виконавчі листи про стягнення з боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості. На підставі вказаних виконавчих листів державними виконавцями відкриті виконавчі провадження НОМЕР_1 та НОМЕР_2. Ухвалою Оболонського районного суд м. Києва від 15 серпня 2017 року (справа №756/10127/17) замінено стягувача ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" його правонаступником - ТОВ "ФК "Форінт" у виконавчих провадженнях НОМЕР_1 та НОМЕР_2 з виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року у справі №2-1216/2012 року за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ПП "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін", про стягнення заборгованості. Зазначав, що з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за Генеральною кредитною угодою № 010/03-051/434 від 15.12.2005 року з додатковими угодами №1 від 26.07.2007 р., №2 від 12.11.2007 р., № 3 від 13.10.2008 р., № 010/03-051/434/4 від 27.09.2010 р. до неї, а також кредитних договорів, що були укладені в її рамках, між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» були укладені договір іпотеки від 11.01.2006 та договір іпотеки від 07.03.2007. За вказаними договорами предметом іпотеки є нерухоме майно, що належало ОСОБА_2 , а саме: цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору « Дельфін », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 26.04.2018 в позасудовому порядку відбулося задоволення вимог кредитора (іпотекодержателя) ТОВ «ФК «Форінт» шляхом набуття права власності на предмет іпотеки: цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору « Дельфін », розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відтак стягувач ТОВ «ФК «Форінт» скористалося своїм правом та звернуло стягнення на майно, що є предметом іпотеки у позасудовому порядку, відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Отже, позасудове врегулювання шляхом набуття іпотекодержателем у власність предмета іпотеки за вартістю, визначеною на момент звернення стягнення на предмет іпотеки суб`єктом оціночної діяльності має наслідком припинення іпотечного зобов`язання та зумовлює недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання (кредитного договору) в порядку ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Також зазначав, що 24 липня 2023 року Господарський суд Одеської області (справа №923/1166/13) задовольнив заяву ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» та визнав наказ Господарського суду Херсонської області від 03.02.2014 про примусове виконання рішення господарського суду Херсонської області від 22.10.2013 у справі № 923/1166/13 про стягнення з ПП "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором № 010/03-051/434-1 від 15.12.2005р., за кредитним договором №010/03-051/434-4 від 26.02.2007р., за кредитним договором № 010/03-051/434-5 від 12.11.2007 р., за кредитним договором №010/03-051/434-6 від 14.10.2008р. таким, що не підлягає виконанню. Вважав, що наведені обставини свідчать, що зобов`язання ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» за кредитним договорами є такими, що повністю припинилися у зв`язку з виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. Виконавчі листи про стягнення з боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Форінт», заборгованості не підлягають виконанню у зв`язку з відсутністю у боржників обов`язку його виконання. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 06 вересня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, відмовлено. 12.10.2023 представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Сонько В. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 06 вересня 2023 року та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа №2-1216/2012 , виданого 14 листопада 2012 року Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Форінт», яке є правонаступником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», заборгованості таким, що не підлягає виконанню. Вважає оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Так, судом в порушення ст. 263 ЦПК України не з`ясовано обставини припинення зобов`язань ТОВ «ДЗСТ « Дельфін» за кредитними договорами. В порушення ч.5 ст. 82 ЦПК України суд не врахував обставини справи, встановлені рішеннями інших судів, які набрали законної сили. Судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до порушення норм матеріального права - ч. 1 ст. 559 ЦК України, ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» та подвійного стягнення заборгованості. Зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» ( в редакції, яка була чинною станом на 16.04.2018) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Зобов`язання ТОВ «ДЗСТ «Дельфін» припинились у зв`язку з виконанням, проведеним належним чином, що підтверджується постановою Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі №923/954/20 та ухвалою Господарського суду Одеської області від 24 липня 2023 року у справі №923/1166/13, та не потребує повторному доказуванню. Також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18 про те, що позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевершує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора. 10.11.2023 ТОВ «ФК «Форінт» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, яка є законною і обґрунтованою. 26.04.2018 ТОВ «ФК «Форінт», як іпотекодержатель, частково задовольнив забезпечені іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Станом на лютий 2018 заборгованість за кредитними договорами становила 6 827 635, 53 грн та 332 987,31 дол. США. Вартість майна на момент набуття права власності іпотекодержателем складала 8 009 694 грн. Загальна заборгованість за кредитними зобов`язаннями на момент набуття права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем станом на 26.04.2018 становила 15 575 378,65 грн. Отже, непогашена сума основної заборгованості складає 1 974 486, 15 грн та 196 032, 87 дол. США та пені 441 316, 99 грн. Стверджує, що нормою ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» не встановлено, що у разі часткового задоволення вимог кредитора за рахунок іпотечного майна кредитні договори та договори поруки припиняються чи є недійсними, чи рішення суду про стягнення заборгованості з фінансових поручителів стає не обов`язковим чи виконаним. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 висловила позицію щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у кредитних правовідносинах за наявності декількох видів або предметів забезпечення, зокрема «у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог». Виходячи із наявності іншого виду забезпечення ( фінансової поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) відсутні підстави для застосування ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» до даних правовідносин. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Сонько В. В. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Зазначив, що посилання ТОВ «ФК «Форінт» на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 є помилковим, оскільки зобов`язання ОСОБА_1 як поручителя боржника є припиненим з моменту припинення зобов`язання боржника за Генеральною кредитною угодою від 15.12.2005 №010/03-051/434 та додатковими угодами до неї, що безспірно встановлено судовими рішеннями, наведеним в апеляційній скарзі. Представник ТОВ «ФК «Форінт» - адвокат Філатова Н. А. просила апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. В судове засідання інші учасники справи не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" у особі Херсонської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль", і Приватним підприємством "Дитячий оздоровчий комплекс "Дельфін" (позичальник), правонаступником якого є ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін», укладена Генеральна кредитна угода №010/03-051/434 від 15.12.2005 (далі - Генеральна кредитна угода), за умовами якої Банк зобов`язався надавати позичальнику грошові кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у межах цієї угоди, в розмірі не більше 1 000 000 грн. У подальшому шляхом підписання між сторонами додаткових угод ліміт кредитування збільшено до 6 027 100 грн, кінцевим строком погашення зобов`язань позичальника визначено 01.10.2018. У межах Генеральної кредитної угоди між сторонами укладені наступні кредитні договори: - від 15.12.2005 №010/03-051/434-1 (з урахуванням змін та доповнень), за умовами якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 177 200 грн зі сплатою 21,5% річних строком до 01.09.2011; - від 26.02.2007 №010/03-051/434-4 (з урахуванням змін та доповнень), за умовами якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит в сумі 214 472 доларів США зі сплатою 12% річних строком до 25.02.2017; - від 12.11.2007 №010/03-051/434-5 (з урахуванням змін та доповнень), за умовами якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 2 300 000 грн зі сплатою 13% річних; - від 14.10.2008 №010/03-051/434-6 (з урахуванням змін та доповнень), за умовами якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит в сумі 762 581,60 грн зі сплатою 21,5% річних з погашенням кредиту та відсотків до 25.02.2017. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за Генеральною кредитною угодою, а також укладеними у її рамках кредитними договорами між Банком та позичальником були укладені два договори іпотеки: від 11.01.2006 реєстраційний №23 та від 07.03.2007 реєстраційний №105, посвідчені приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Зоріною Л.М. Предметом іпотеки за вказаними договорами є цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору " Дельфін ", розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Також, з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитними договорами, між Банком та - ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 26.02.2007 з додатковою угодою до нього від 12.11.2007 №1; - ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 14.10.2008 з додатковою угодою до нього від 27.09.2010 . Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року (справа №2-1216/2012) з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за Генеральною кредитною угодою від 15.12.2005 року №010/03-051/434 та додатковими угодами до неї від 26.02.2007 року №1, від 12.11.2007 року №2, від 13.1.2008 року №3, від 27.09.2010 року №010/03-051/434/4, а також кредитними договорами від 15.12.2005 року №010/03-051/434-1, від 26.02.2007 року №010/03-051/434-4, від 12.11.2007 року №010/03-051/434-5, від 14.10.2008 року №010/03-051/434-6 з додатками, що складається із заборгованості зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 4 497 448 грн 54 коп., заборгованості із сплати процентів за користування кредитом у сумі 190 887 грн 34 коп., заборгованості із сплати пені за прострочення термінів сплати кредиту у сумі 36 907 грн 07 коп., заборгованості із сплати пені за прострочення термінів сплати процентів за користування кредитом у сумі 18 418 грн 67 коп. 03.03.2014 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУ у м. Києві Нечай Г. П. відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва відносно боржника ОСОБА_2 04.07.2016 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Волинській області Гриценею Г. Г. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва відносно боржника ОСОБА_1 . Рішенням Господарського суду Херсонської області від 22.10.2013 у справі №923/1166/13 стягнуто з позичальника на користь Банку: - заборгованість за кредитним договором від 15.12.2005 №010/03-051/434-1: за кредитом у сумі 142 016,14 грн, за відсотками в сумі 55 814,37 грн, пеню за порушення строків сплати кредиту в сумі 37 620,22 грн та пеню за порушення строків сплати відсотків у сумі 8 289,76 грн; - заборгованість за кредитним договором від 26.02.2007 №010/03-051/434-4: за кредитом у сумі 196 032,87 доларів США, що еквівалентно 1566890,73 грн, за відсотками в сумі 44841,26 доларів США, що еквівалентно 358416,19 грн, пеню за порушення строків сплати кредиту в сумі 12532,23 доларів США, що еквівалентно 100170,11 грн, пеню за порушення строків сплати відсотків у сумі 6810,79 доларів США, що еквівалентно 54438,64 грн; - заборгованість за кредитним договором від 12.11.2007 № 010/03-051/434-5: за кредитом у сумі 2042444,52 грн, за відсотками в сумі 741046,53 грн, пеню за порушення строків сплати кредиту в сумі 130938,02 грн та пеню за порушення строків сплати відсотків у сумі 109 860,24 грн; - заборгованість за кредитним договором від 14.10.2008 №010/03-051/434-6: за кредитом у сумі 747959,47 грн, за відсотками в сумі 307084,67 грн, пеню за порушення строків сплати кредиту в сумі 36683,85 грн та пеню за порушення строків сплати відсотків у сумі 46434,04 грн. 24.05.2017 між Банком і Публічним акціонерним товариством "Кристалбанк" укладений договір факторингу, за умовами якого ПАТ "Кристалбанк" зобов`язалось передати Банку суму фінансування, а Банк зобов`язався відступити ПАТ "Кристалбанк" права вимоги до боржників (портфельне відступлення прав вимоги) за кредитними договорами згідно з реєстром відступлених прав. 25.05.2017 між Банком та ПАТ "Кристалбанк" укладений договір відступлення прав за іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., зареєстрований в реєстрі за №1497. У подальшому на підставі укладеного з ПАТ "Кристалбанк" договору факторингу від 25.05.2017 №1 права вимоги до Боржника за основними та забезпечувальними зобов`язаннями набуло ТОВ «ФК «Форінт». Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 серпня 2017 року заяву ТОВ «ФК «Форінт» задоволено, змінено стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» його правонаступником - ТОВ «ФК «Форінт» у виконавчих провадженнях НОМЕР_1, НОМЕР_2 з виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року у справі №2-1216/2012. 26.04.2018 ТОВ «ФК «Форінт» частково задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - Майно, розташоване за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, "Цукур", територія 14 (реєстраційний запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 16.04.2018 №25907441). За твердженням ТОВ «ФК «Форінт», непогашена сума основного зобов`язання складає 1 974 486,15 грн та 196 032,87 дол. США, та пені 441 316,99 грн. Згідно з частинами першою, другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження. Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові. Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання. До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав. Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22). Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22. Звертаючись до суду з заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, представник боржника ОСОБА_1 посилався на те, що в силу вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття його у власність зобов`язання боржника ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» за кредитними договорами припинилось в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. Відмовляючи у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів про стягнення з боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Форінт» такими, що не підлягають виконанню, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що під час судового розгляду не встановлено обставин, визначених у ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України, для задоволення заяви. У разі виконання рішення в повному обсязі, питання про закінчення виконавчого провадження вирішується в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Разом з тим, суд першої інстанції не навів належних і достатніх мотивів відхилення доводів заявника про відсутність матеріального обов`язку боржника внаслідок припинення основного зобов`язання з огляду на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. За таких підстав ухвала суду першої інстанції без змін залишатися не може. Згідно частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» ( в редакції, що діяла на квітень 2018 року) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України. Разом з тим частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України. Зокрема, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору. Так, стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню. Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено. Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність). У той же час виходячи з розуміння зобов`язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов`язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов`язку, відсутність кореспондуючого праву обов`язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов`язання в цілому, тобто до припинення зобов`язання з підстав, визначених законом. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18, на яку йде посилання в апеляційній скарзі, зазначила, що допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора. Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. При цьому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів. В постанові від 18 січня 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі №910/17048/17 також висловила свою позицію щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України « Про іпотеку» у кредитних правовідносинах за наявності декількох видів або предметів забезпечення, зокрема « у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного забезпечення його вимог». Відповідно до правового висновку, викладеного у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, який є релевантним до даних правовідносин, системний аналіз статті 33, частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, статей 546, 590, 598, 599 ЦК України дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок реалізації прав на один із способів забезпечення виконання зобов`язання за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора, є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок усіх видів забезпечення зобов`язання, узгоджених сторонами. Буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII) можливе виключно в тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене лише одним способом забезпечення, і вказаний спосіб було реалізовано у повному обсязі в позасудовому порядку. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає недійсність наступних вимог кредитора, заявлених не до основного боржника, а щодо виконання боржником основного зобов`язання, що в цьому контексті слід розуміти як недійсність вимог, заявлених до усіх сторін як основного договору, так і забезпечувальних зобов`язань, закріплених в акцесорних договорах. У випадку забезпечення виконання основного зобов`язання двома і більше предметами застави, основне зобов`язання не припиняється після звернення стягнення на всі предмети застави або на будь-який з них на вибір заставодержателя, якщо це не потягло повного задоволення його вимог та не закінчився строк на реалізацію права звернення стягнення на інші забезпечувальні зобов`язання. Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У цій справі судом встановлено, що кредитний договір було забезпечено не лише іпотекою, а й порукою за договорами поруки, укладеними з фізичними особами. Оскільки реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог, доводи апеляційної скарги про припинення основного зобов`язання, а також про припинення поруки за наявності судового рішення про стягнення з поручителів заборгованості є необґрунтованими. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що обставини припинення основного зобов`язання підтверджено постановою Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі №923/954/20 та ухвалою Господарського суду Одеської області від 24 липня 2023 року та не потребує доказуванню при розгляді даної справи. Вказаними судовими рішеннями не досліджувалось питання наявності інших забезпечувальних договорів (поруки) та наявності судового рішення про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яке залишається невиконаним, а тому вони не є преюдиційними для встановлення обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості. Поручитель ОСОБА_1 жодних заперечень щодо наявності невиконаного судового рішення про стягнення з нього заборгованості суду не надав. З огляду на те, що ОСОБА_1 не є уповноваженою особою на звернення до суду з заявою від імені ОСОБА_2 , відсутні правові підстави для вирішення питання щодо визнання виконавчого листа про стягнення з боржника ОСОБА_2 заборгованості на користь ТОВ «ФК «Форінт» таким, що не підлягають виконанню. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сонька Валерія Вікторовича задовольнити частково. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 06 вересня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук