Постанова 4818 № 638/20293/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/20293/21 Головуючий суддя І інстанції Хайкін В. М. Провадження № 22-ц/818/285/24 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про стягнення плати за користування житлом ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2024 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року, по справі №638/20293/21, за позовом Комунального підприємства «Жилкомсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, в с т а н о в и в: У грудні 2021 року Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території. Позовна заява мотивована тим, що він є управителем будинку, споруди або групи житлових будинків комунальної власності територіальної громади м. Харкова. У його господарське відання передано житловий фонд комунальної власності територіальної громади м. Харкова, тобто він набув статусу не тільки управителя, а й балансоутримувача житлового фонду. Вказав, що між Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» як управителем житлових будинків комунальної власності територіальної громади міста Харкова та відповідачем як власником квартири АДРЕСА_1 та споживачами послуг з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території укладений публічний договір про надання житлово-комунальних послуг шляхом його опублікування в офіційному виданні Харківської міської ради - спецвипуску газети «Слобода» від 28 листопада 2006 року №95/1 зі змінами, внесеними в 2007 та 2009 роках. Зазначив, що він належним чином виконує свої зобов`язання щодо надання послуг з утримання багатоквартирних будинків і споруд та прибудинкових територій. Однак, відповідач свого обов`язку щодо проведення оплати за житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території належним чином не виконують, внаслідок чого у них утворилась заборгованість за період з 01.11.2016 року по 01.12.2021 року у сумі 7688,75 грн. Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01.11.2016 року по 01.12.2021 року у сумі 7688,75 грн. та судовий збір у розмірі 2270,00 грн. Відповідач ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, надав суду заяву із запереченнями проти позовних вимог та застосуванням судом позовної давності до позовних вимог КП «Жилкомсервіс». Вказав, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з нього на користь КП «Жилкомсервіс» заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01.11.2016 року по 01.12.2021 року у сумі 7688,75 грн. При цьому, оскільки позовні вимоги заявлені позивачем за період з 01.11.2016 року, то їх частина знаходиться поза межами строку позовної давності, яка становить три роки, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а відтак, він вважає необхідним подати заяву про застосування строку позовної давності. Зважаючи на звернення позивача до суду 22.12.2021 року з позовними вимогами за період з 01.11.2016 року по 01.12.2021 року, що загалом складає 61 місяць або 100 %, їх частина з 01.11.2016 року по 01.12.2018 року, що складає 25 місяців або 41 % або 3152,39 грн. знаходиться поза межами позовної давності, решта з яких складає 36 місяців або 59 %, що становить 4536,36 грн. Крім того, як вважає відповідач, розмір судового збору, оплаченого позивачем у сумі 2270,00 грн. підлягає зменшенню на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України до суми 1339,30 грн., що становить 59 % від сплаченої суми 2270 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 19 жовтня 2023 року було частково задоволено позов. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Жилкомсервіс» заборгованість за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01.12.2018 року по 01.12.2021 року 5005 грн. 28 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Жилкомсервіс» судовий збір в сумі 1477 грн. 54 коп. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказав, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2023 року у вказаній цивільній справі №638/20293/21 не здійснив справедливого та неупередженого її розгляду, оскільки свідомо унеможливив реалізацію визначених моїх прав на отримання та ознайомлення з позовною заявою з доданими до неї документами, підготовку відзиву на вказану позовну заяву, пред`явлення зустрічного позову чи клопотання про розгляд вказаної цивільної справи з повідомленням сторін у визначений судом строк, внаслідок чого не захистив, а порушив моє конституційне право на судовий захист та порушив вимоги статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказаним вимогам оскаржене рішення суду відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача утворилась заборгованість з оплати послуг з утримання житлових приміщень будинку і прибудинкової території, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача у межах позовної давності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, які доводами скарги не спростовані. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . У зв`язку з несплатою за комунальні послуги розмір заборгованості за період з 01.11.2016 року по 01.12.2021 року склав 7688,75 грн. (а.с.7-8) Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги». За час дії спірних правовідносин, а саме за період з 01 березня 2007 по 31 березня 2020 року діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IVз подальшими змінами (далі - Закон №1875-ІV) та Закон України«Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIIIз подальшими змінами в редакції станом на 17 березня 2020 року (далі - Закон № 2189-VIII). Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІVзалежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Статтею 5 Закону №2189-VIII передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Частиною 3 статті 31 Закону № 1875-ІVпередбачено, що органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. Пунктом 2 частини 3 статті 4 Закону № 2189-VIIIпередбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування належать встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону. Відповідно до положень частин першої, другої та третьої статті 32 Закону № 1875-ІVплата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Частиною 1 статті 9 Закону № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-ІV, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону №2189-VIII обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов`язаний, зокрема, забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об`єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16. У зв`язку з чим посилання ОСОБА_1 на те, що він пропозицію на укладення договору від позивача не приймав і договір з ним не укладав, є необґрунтованими. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Матеріали справи свідчать про те, що Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» обслуговує житловий будинок АДРЕСА_2 . При цьому, матеріали справи вказують на те, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , а також він зареєстрований за вказаною адресою. Таким чином відповідач є споживачем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, що надає Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» (а.с.17-18,19). З довідки про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг за особовим рахунком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 вбачається, що за період з 01.11.2016 року по 01.12.2021 року склав 7688,75 грн. позивачем нараховувалася щомісячно плата за надані послуги, але відповідачем оплата послуг за весь цей період не здійснювалася. Будь-яких доказів на спростування розміру заборгованості за період з 01.11.2016 року по 01.12.2021 року відповідачем суду не надано. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідача за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій. Відповідачем подано до суду заяву про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, в якій останнім зазначено, що частина періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість з 01.11.2016 року по 01.12.2018 року, що складає 25 місяців або 41 % або 3152,39 грн. знаходиться поза межами позовної давності, тому, відповідач просив позовну давність до цього періоду застосувати, решта строку з 01.12.2018 року по 01.12.2021 року (36 місяців або 59 %, що становить 4536,36 грн.), за який позивач просить стягнути заборгованість заявлена в межах позовної давності. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Разом з тим, ч. 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п.п.6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 по справі №911/3681/17). Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Згідно довідки про нарахування та оплати житлово - комунальних послуг, наданих за адресою: АДРЕСА_3 , вбачається, що за період з 01.11.2016 року по 01.12.2021 року позивач нарахував щомісячно плату за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, але відповідач оплату за послуги сплачував нерегулярно, в зв`язку з чим, існує заборгованість за період з 01.11.2016 року по 01.12.2021 року у розмірі 7688,75 грн. Разом з цим, з цією позовною заявою про стягнення заборгованості позивач звернувся до суду 24.12.2021 року . Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх обов`язків щодо оплати наданих Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» житлово-комунальних послуг, а також з огляду на те, що позивач не довів, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах строку позовної давності, а саме за період з 01.12.2018 року по 01.12.2021 року (36 місяців) у розмірі 5005,28 грн. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачу, матеріали справи не містять. ОСОБА_1 не надав доказів на спростування заборгованості та/або власного обґрунтованого розрахунку, що є його процесуальним обов`язком у силу статей 12, 81 ЦПК України. У зв`язку з чим посилання ОСОБА_1 на те, що розрахунок заборгованості виконаний без жодного обґрунтування, є безпідставними. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки відповідач фактично отримував житлово-комунальні послуги, тому позовні вимоги є обґрунтованими. Твердження ОСОБА_1 , що він не отримував позовної заяви, тобто він не мав можливості скористатися своїм правом на подачу відзиву, й термін надання відзиву на позов не наступив. Факту неподання відзиву на позов з його боку також не відбулося, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням учасників справи. Перше судове засідання призначене на 11 березня 2022 року. 1 1.03.2022 року розгляд справи відкладено на 06.02.2023 року у зв`язку з неявкою сторін. 06.02.2023 розгляд справи відкладено на 31.03.2023 у зв`язку з перебуванням судді у щорічній відпустці. 31.03.2023 року розгляд справи відкладено на 25.05.2023 року у зв`язку з неявкою сторін. 25.05.2023 року розгляд справи відкладено на 19.10.2023 року у зв`язку з неявкою сторін. 19.10.2023 по справі ухвалено рішення. Судом першої інстанції було направлено на адресу відповідача судові повістки на вказані дати, однак були повернуті з довідкою про причини повернення адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.53-54,64-65). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово до суду подавав заяви про продовження процесуального строку на вчинення процесуальних дій (а.с.56,59,61,63) . Таким чином, наявні у справі зворотні повідомлення про обізнаність відповідача щодо судових засідань, призначених на вищевказані дати свідчить про неявку належним чином повідомленого відповідача, що є підставою для ухвалення рішення. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. За правилами пп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року зі змінами та доповненнями, за подання апеляційної скарги на рішення суду підлягає сплаті судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. З урахуванням зазначеної норми за подання апеляційної скарги підлягає сплаті судовий збір у розмірі (1477,54*150%)=2216 грн.31 коп Разом з тим, судом апеляційної інстанції не було вирішено питання при відкритті апеляційного провадження щодо сплати ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2216 грн. 31 коп. на рахунок Харківського апеляційного суду- UA398999980313161206080020661; отримувач коштів: ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101;код отримувача: 37874947; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.);код банку отримувача: 899998; код бюджетної класифікації: 22030101.призначення платежу: *; 101; НОМЕР_1 ; Судовий збір, за позовом Комунального підприємства «Жилкомсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 19 жовтня 2023 року, по справі №638/20293/21, Харківський апеляційний суд, за подання апеляційної скарги у розмірі 2216 грн 31 коп., тому вказаний судовий збір підлягає стягненню з відповідача при розгляді скарги по суті. Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.375, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на рахунок Харківського апеляційного суду UA398999980313161206080020661; отримувач коштів: ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101;код отримувача: 37874947; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.);код банку отримувача: 899998; код бюджетної класифікації: 22030101.призначення платежу: *; 101; НОМЕР_1 ; Судовий збір, за позовом Комунального підприємства «Жилкомсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року, по справі №638/20293/21, Харківський апеляційний суд, за подання апеляційної скарги у розмірі 2216 грн 31 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 12 січня 2024 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В.Бурлака. Ю.М.Мальований.