Постанова Кропивницький апеляційний суд № 404/4999/24

ПОСТАНОВА Іменем України 10 квітня 2026 року м. Кропивницький справа № 404/4999/24 провадження № 22-ц/4809/445/26 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач), судді Єгорова С. М., Мурашко С. І., за участю секретаря судового засідання Соловйової І.О., учасники справи: позивач - Комунальне підприємство «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради»; відповідач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (боргу) за отриману послугу з централізованого теплопостачання за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 17 листопада 2025 року (суддя Іванова Н.Ю.). В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов У червні 2024р Комунальне підприємство «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради» (далі КП «Теплоенергетик») звернулося до суду з позовом про стягнення солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача боргу за послуги з постачання теплової енергії у сумі 102 214,00 грн, індексу інфляції у сумі 16 280,07 грн, 3% річних у сумі 66 777,47 грн, що загалом складає 125 171,54 грн. Позов обґрунтовує тим, що відповідачки є споживачами послуг з постачання теплової енергії, що надавалися Дочірнім підприємством «Кіровоградтепло» Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії» (далі - ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА»), а в подальшому КП «Теплоенергетик» за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що позивачем за період з січня 2016 року по березень 2024 року включно відповідачам за вказаною адресою надавались послуги з централізованого теплопостачання, однак останні своїх зобов`язань щодо оплати за отримані послуги не виконують, у результаті чого станом на 01 квітня 2024 року за ними рахується заборгованість на суму 102 214,00 грн з урахуванням плати за абонентське обслуговування. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України на вказану заборгованість позивачем нараховано 3% річних в сумі 66777,47 грн та індекс інфляції в сумі 16280,07 грн. Відповідачкою ОСОБА_1 до суду першої інстанції подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 81). Відповідно до письмових пояснень позивач заперечив щодо застосування строків позовної давності та наполягав на солідарному стягненні з відповідачок пред`явленої у позові суми заборгованості (а.с. 86). У поданій до суду заяві ОСОБА_2 просила застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності та не застосовувати відносно неї відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, оскільки несплата послуг з централізованого теплопостачання стала наслідком тяжких життєвих обставин та низької фінансової спроможності. Вважає, що вимоги позивача про стягнення боргу за період з січня 2-16 року по вересень 2019 року безпідставними, а вимоги про стягнення боргу за період з листопада 2019 року по березень 2024 року не підтвердженими жодним доказом, який би свідчив, що саме позивач надавав послуги. Звертає увагу на здійснені часткові оплати за централізоване теплопостачання, які не були враховані позивачем. У зв`язку з викладеним просить відмовити у задоволенні позовних вимог за період з січня 2016 року по травень 2021 року; позовні вимоги задовольнити частково за період з червня 2021 року по березень 2024 року у сумі 26346,69 грн, розподіливши суму боргу між співвласниками квартири відповідно до розміру їх часток (а.с. 97). Відзив на позовну заяву Згідно з відзивом на позовну заяву ОСОБА_1 зазначає, що права вимоги за фактичними правовідносинами законом не передбачена, відтак є неможливою. Будь-яких доказів того, що первісний кредитор дійсно надавав послуги з централізованого опалення відповідачам, новому кредитору передано не було. Договір про надання послуг з централізованого постачання між відповідачами та первісним кредиторам не укладався. Відтак, документи, які засвідчували б право вимоги та дійсність вимоги новому кредитору не передавились, що свідчить про недійсність права вимоги. Позивач не довів виникнення у нього права вимоги щодо стягнення з відповідачів боргу за період з 01 січня 2016 по 01 вересня 2019 на суму 44 944,29 грн, який виник перед ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА». Вказує, що позивач не довів надання послуги з централізованого теплопостачання з січня 2016 року березень 2024. Вважає, що застосування ст. 625 ЦК України до суми заборгованості яка виникла в період з січня 2016 по вересень 2019 є безпідставним. Зауважує, що у зв`язку з хворобою у 2022 році перенесла складну операцію щодо видалення правої нирки; з нею постійно проживає її донька ОСОБА_2 , яка є інвалідом І А групи та потребує постійного догляду та лікування; її місячний дохід складає 5185,18 грн, що з урахуванням постійної потреби в лікуванні унеможливлює оплату послуг з централізованого теплопостачання. У зв`язку з викладеним просила суд не застосовувати відносно неї будь-якого виду відповідальності за несплату послуг з централізованого теплопостачання. Також просила застосувати позовну давність та відмовити позивачу у задоволені позовних вимоги за період з січня 2016 по травень 2021 року. На переконання відповідачки, з урахування наслідків спливу позовної давності позивач має право на стягнення плати за надані послуги централізованого теплопостачання починаючи з червня 2021 року. За розрахунком заборгованості, позивач за період з червня 2021 року по березень 2024 року (включно) надав відповідачам послуги на суму 36 035,19 грн. Оскільки відповідачі здійснили оплату послуг з централізованого теплопостачання за грудень 2023 року в сумі 1670,49 грн, січень 2024 року в сумі 3383,18 грн та березень 2024 року в сумі 2 634,83 грн, які не були враховані позивачем, сума несплачених відповідачами послуг станом на березень 2024 року (включно) склала 28 346,69 грн. Звертає увагу, що квартира знаходиться у спільній часткові власності, а тому кожен співвласник має нести зобов`язання щодо сплати послуг за централізоване теплопостачання відповідно до розміру своєї частки (а.с. 106-109). Відповідь на відзив Відповідно до відповіді на відзив позивач зазначає, що сума заборгованості передана КП «Теплоенергетик» по договору про відступлення права вимоги зазначена в листі-вимозі про зміну кредитора та у виписці з реєстру фізичних осіб - споживачів ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА», які мають заборгованість станом на 01 вересня 2019 року. Наголошує, що послуга з теплопостачання відповідачам надавалась, з приводу відсутності послуги відповідачі не звертались і до 02 січня 2016 року сплачували за послугу. Вважає, що нарахування, здійснені на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є правомірним та відповідають нормам чинного законодавства, а складні життєві обставини та вкрай низька фінансова спроможність не може бути підставою для звільнення від відповідальності. Звертає увагу, що у відповідачів була можливість звернутись із заявою про укладення договору реструктуризації, але таких заяв не надходило. Вказує, що на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» та у зв`язку із запровадження по всій території України воєнного стану наслідки пропуску строку позовної давності можуть бути застосовані судом щодо заборгованості з 12 березня 2017 року, а не з червня 2021 року, як просять відповідачі. Наголошує, що сплачені відповідачами суми боргу були враховані позивачем та зараховані в період погашення заборгованості за попередній період. Наполягає на солідарному стягненні заборгованості (а.с. 134-138). Короткий зміст рішення суду Рішенням Фортечного районного суду міста Кропивницького від 17 листопада 2025 року позов КП «Теплоенергетик» задоволено частково; стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача 92 501,65 грн боргу за послуги теплопостачання, 5 006,08 грн - 3% річних, 11 603,91 грн - індексу інфляції; здійснено розподіл судових витрат. Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Право вимоги заборгованості, яка виникла у відповідачів перед ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА» було відступлено КП «Теплоенергетик» на підставі договору про відступлення права вимоги від 20 вересня 2019 року № 20/09-19/1. У подальшому послуги з постачання теплової енергії в опалювальні сезони в житловий будинок надавались КП «Теплоенергетик». Споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін, суд виснував, що на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України. У питанні застосування строку позовної давності суд вважав, що з урахуванням п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строк, з якого необхідно почати стягнення з відповідачів на користь КП «Теплоенергетик» розпочинається з 12 березня 2017 року (в межах строку позовної давності), а тому стягненню підлягає борг у сумі 92 501,65 грн за період з 12 березня 2017 року по березень 2020 року включно, а також 5006,08 грн 3% річних та 11 603,91 грн. індексу інфляції. Оскільки користування квартирою та комунальними послугами є неподільними, суд виснував, що відповідачі несуть солідарний обов`язок по сплаті боргу по квартплаті та комунальним послугам. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.Відповідно до поданої апеляційної скарги просить рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 17 листопада 2025 року у даній справі скасувати та хвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково за період з червня 2021 по березень 2024 року у сумі 26 346,69 грн, розподіливши суму боргу між співвласниками квартири відповідно до розміру їх часток. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування всіх обставин справи та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що твердження позивача про набуття права вимагати з відповідачів погашення заборгованості, яка виникла перед ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА» станом на 01.09.2019 року є безпідставним та не доведеним з огляду на те, що у відповідності до ст.ст. 11, 509 та 512 ЦК України передача права вимоги за фактичними правовідносинами, тобто які виникли без укладеного правочину, законом не передбачена, відтак є неможливою. На переконання скаржниці позивач не довів виникнення у нього права вимоги щодо стягнення з відповідачів боргу за період з 01 січня 2016 року по 01 вересня 2019 року на суму 44 944,29 грн, який виник перед ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА». Стверджує, що за договором про відступлення права вимоги позивачу не передавались права вимоги щодо 3 % річних та індексу інфляції, нарахованих первісним кредитором на заборгованість, яка виникла в період з січня 2016 року по вересень 2019 року. Вважає безпідставним застосування ст. 625 ЦК України до суми заборгованості, яка виникла в період з січня 2016 року по вересень 2019 року без укладеного договору. Наголошує, що визнає позовні вимоги частково в сумі 26 346,69 грн за період з червня 2021 року по березень 2024 року, з урахуванням сплаченого, але не врахованого позивачем боргу за листопад- грудень 2023 року, січень 2024 року, жовтень -листопад 2019 року. Звертає увагу, що стягуючи зі скаржниці судовий збір у сумі 1514,00 грн, суд першої інстанції не врахував, що вона є інвалідом 1 групи, не застосував норму п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та не звільнив її від сплати судового збору. Рух справи в суді апеляційної інстанції 27 листопада 2025 року до Кропивницького апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 17 листопада 2025 року. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2025 року визначено колегію по розгляду даної справи у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чельник О. І., суддів Єгорової С. М. та Мурашка С. І. 10 грудня 2025 року апеляційним судом зареєстровано надходження матеріалів даної справи від суду першої інстанції. З підстав, наведених у відповідній заяві від 15 грудня 2025 року, головуючим суддею Чельник О. І. заявлено самовідвід. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 15 грудня 2025 року заяву про самовідвід головуючого судді Чельник О. І. задоволено. 16 грудня 2025 року за результати повторного автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею (суддею-доповідачем) у даній справі визначено суддю Дьомич Л. М. Відповідно до ухвали апеляційного суду від 24 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху; встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою апеляційного суду від 12 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі; встановлено строк для подання відзиву на скаргу. Позивач своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з ухвалою апеляційного суду від 22 січня 2026 року закінчено підготовчі дії; справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 12 березня 2026 року о 12 год. 00 хв. У відповідності до вимог процесуального закону сторін повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 233, 236-238). Відповідно до поданого до суду апеляційної інстанції клопотання представник скаржниці просила здійснювати апеляційний розгляд справи без її участі (а.с. 240). У судовому засіданні 12 березня 2026 року представники сторін у справі участі не брали, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався за обставин неявки у судове засідання всіх учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного. Встановлені у справі фактичні обставини ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 власники квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 6-7) та були споживачами теплової енергії, що постачалася за вказаною адресою постачальником ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА». ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 16 січня 2016 року (а.с. 112). 20 вересня 2019 року між ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА» (Первісний кредитор) та КП «Теплоенергетик» (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 20/09-19/1 (а.с. 8), за умовами п. 1.1. якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за договорами про надання послуг централізованого опалення, укладеними з фізичними особами - споживачами послуг централізованого опалення та за фактичними правовідносинами, які виникли між Первісним кредитором та боржниками у зв`язку із наданням первісним кредитором послуг централізованого опалення боржникам. Відповідно до п. 1.2. за цим договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від боржників належного виконання зобов`язань за договорами та по фактичним правовідносинам на загальну суму 77 271 455,79 грн. Перелік боржників із зазначенням прізвища, ім`я, по батькові кожного, адреси надання послуг централізованого опалення, номеру особистого рахунку та стану заборгованості в розрізі кожного з боржників міститься в Реєстрі фізичних осіб споживачів ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА», які мають заборгованість перед ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА» за надані послуги централізованого опалення станом на 1 вересня 2019 року, який є невід`ємною частиною цього договору. У Реєстрі фізичних осіб споживачів ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА», які мають заборгованість перед ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА» за надані послуги централізованого опалення станом на 1 вересня 2019 року значиться, зокрема, ОСОБА_1 , особовий рахунок НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 , заборгованість на 01 вересня 2019 року 44944,29 грн (а.с. 9-11). У подальшому за адресою: АДРЕСА_2 послуги з постачання теплової енергії надавались позивачем. Згідно з рішенням Кропивницької міської ради від 02 лютого 2021 року №78 «Про перейменування Комунального підприємства «Теплоенергетик» та затвердження Статуту у новій редакції найменування позивача змінено на КП «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради» (а.с. 10-12). 14 травня 2024 року позивачем направлено відповідачкам повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні з оплати боргу за послуги теплопостачання за адресою: АДРЕСА_2 з ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА» на КП «Теплоенергетик» (а.с. 18, 20-21, 23-24, 26-29). У зв`язку з тим, що відповідачками оплата за надані послуги теплопостачання належним чином не здійснювалась, відповідно до наданого позивачем розрахунку за ними рахується заборгованість за період з січня 2016 року по березень 2024 року у сумі 102214,00 грн (а.с. 4). На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем на суму заборгованості відповідачок здійснено нарахування індексу інфляції у сумі 16280,07 грн та 3% річних у сумі 6677,47 грн (а.с. 5). З наданих відповідачками та наявних у матеріалах справи копій платіжних документів вбачається, що по особовому рахунку № НОМЕР_2 за надані послуги з теплопостачання здійснювались часткові оплати боргу: 08 січня 2020 року у сумі 2439,13 грн за грудень 2019 року; 08 січня 2020 року у сумі 185,13 грн за жовтень 2019 року, 09 квітня 2024 року у сумі 2634,83 грн за березень 2024 року та 27 травня 2024 року у сумі 3383,18 грн за січень 2024 року (а.с. 125-126, 103, 102). Також відповідачками надана копія квитанції від 10 січня 2024 року, що засвідчує сплату 1671,49 грн, одержувач Privat24 Kommunalka (а.с.101,116). Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Однак, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону відповідає не у повній мірі, враховуючи наступне. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Отже, п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором. Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 та у постановах Верховного Суду, зокрема, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21, від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20, від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22, від 25 березня 2024 року у справі № 462/1232/23. За змістом ч.6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У ч. 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У даній справі встановлено, що ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА», а у подальшому КП «Теплоенергетик» надавались послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , особовий рахунок НОМЕР_2 , а відповідачі, у свою чергу, споживали зазначені послуги. Доказів того, що послуги відповідачам не надавались, що вони не користувалися наданими послугами і потреби в таких послугах не мали, належними та допустимими доказами не доведено та матеріалами справи не підтверджено. Разом з тим, матеріалами справи підтверджено та відповідачами не спростовано, що за надані послуги з постачання теплової енергії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розраховувалась несвоєчасно та не в повному обсязі, у результаті чого станом на березень 2024 року за ними рахується заборгованість. У судовому рішенні міститься технічна описка про заборгованість станом на березень 2020р, замість березень 2024р. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку сума заборгованості відповідачок за період з січня 2016 року та березень 2024 року складається із заборгованості за послуги, що надавались як ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА», так і КП «Теплоенергетик». У контексті викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права вимоги заборгованості за надані послуги теплопостачання, що виникла у відповідачів перед ТОВ «ЦНТІ УНГА». Так, відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України). Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що у разі якщо суб`єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб`єкт стає правонаступником за борговими зобов`язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб`єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним). За викладеного, обставини справи свідчать про набуття позивачем права вимоги до відповідачів щодо заборгованості, яка виникла за послуги з теплопостачання, які надавались ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА», а саме: неспростовані факти надання ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА» послуги теплопостачання відповідачкам, заміна кредитора у зобов`язанні на підставі договору про відступлення права вимоги від 20 вересня 2019 року № 20/09-19/1, а також факт наявності заборгованості відповідачок за спожиті послуги теплопостачання, яка на момент укладення договору складала 44 944,29 грн та підтверджується Реєстром фізичних осіб споживачів ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА», які мають заборгованість перед постачальником за надані послуги централізованого опалення станом на 1 вересня 2019 року. Зазначене узгоджується з положеннями ст. 11 ЦК України, на норму якої посилається скаржниця, відповідно до якої, цивільні права і зобов`язання виникають, зокрема, з юридичних фактів. Таким фактом є користування відповідачами послугами теплопостачання. Щодо розміру заборгованості за спожиті послуги теплопостачання, зміст оскаржуваного рішення свідчить, що пред`явлена до стягнення сума заборгованості у розмірі 102214,00 грн визнана обґрунтованою судом першої інстанції, проте, стягнута частково у зв`язку із застосуванням наслідків пропуску строку позовної давності. Однак, з таким висновком місцевого суду колегія суддів не погоджується, враховуючи наступне. У ході розгляду справи судом першої інстанції відповідачами наголошувалось та було надано відповідні докази часткової сплати заборгованості за надані позивачем послуги, а саме: копії платіжних документів від 08 січня 2020 року на суму 2439,13 грн, від 08 січня 2020 року на суму 185,13 грн, від 09 квітня 2024 року на суму 2634,83 грн та від 27 травня 2024 року на суму 3383,18 грн. При цьому, надана до суду відповідачами копія квитанції від 10 січня 2024 року на суму 1671,49 грн апеляційним судом до уваги не береться, оскільки вона не містить інформації, яка б надавала можливість ідентифікувати зазначений платіж саме як оплату за послуги теплопостачання, зокрема, отримувача платежу та його призначення. За доводами позивача, зазначена вище часткова оплата суми боргу позивачем врахована та зарахована у період погашення заборгованості за попередній період, тому розрахунок заборгованості починається з 01 січня 2016 року. Разом з тим, у наведених вище платіжних документах вказувалось, що платіж 08 січня 2020 року у сумі 2439,13 грн платником здійснено за грудень 2019 року; платіж 08 січня 2020 року у сумі 185,13 грн - за жовтень 2019 року, платіж 09 квітня 2024 року у сумі 2634,83 грн - за березень 2024 року, а платіж 27 травня 2024 року у сумі 3383,18 грн - за січень 2024 року. Таким чином, з урахуванням наявності чіткої вказівки платника на розрахунковий період, за який здійснюється платіж, неврахування позивачем зазначених оплат під час розрахунку пред`явленої до стягнення суми заборгованості є безпідставним. За викладеного, у задоволенні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за надані послуги теплопостачання у сумі 8642,27 грн (2439,13 грн +185,13 грн + 2634,83 грн+3383,18 грн) належало відмовити у зв`язку з необґрунтованістю. Однак, зазначеного судом першої інстанції враховано не було. Обґрунтованість вимог позову щодо стягнення решти заборгованості за спожиту теплову енергію у сумі 93 571,73 грн відповідачками спростована не була. У вирішенні питання строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачками, колегія суддів виходить із наступного. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», та від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, як це закріплено положеннями ст. 257 ЦК України. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це унормовано вимогами ч. 1 ст. 261 ЦК України. За правилами ч. 5 ст. 216 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст.ст. 263, 264 ЦК України. Під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до ЦК України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо). При обчислені строку позовної давності судом були враховані положення ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до яких, плата за комунальні послуги (послуги з теплопостачання) нараховується щомісячно, а отже перебіг позовної давності починається після несплати (часткової оплати) чергового платежу. Відповідно до ст. 262 ЦК України зміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності Таким чином, у даній справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність не спливла щодо визнаних обґрунтованими позовних вимог за період з 15 березня 2017 року (оскільки строк оплати за вказаним платежем наступає 15 квітня 2017 року) по 15 березня 2024 року. Натомість, до вимог позову про стягнення заборгованості за період з січня 2016 року по лютий 2017 року у загальній сумі 9 602,23 грн (1318,03 грн + 1718,57 грн+ 1294,80 грн+ 818,38 грн + 856,34 грн+ 133,51 грн + 889,59 грн+ 1037,69 грн +1535,32 грн) слід застосувати наслідки спливу строку позовної давності та з цих підстав відмовити у їх задоволенні. Отже, позовна вимога про стягнення з відповідачів боргу за послуги з постачання теплової енергії підлягає частковому задоволенню у сумі 83969,50 грн (93571,73 грн - 9602,23 грн). Переглядаючи справу у частині вирішення судом першої інстанції вимог про стягнення з відповідачок інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний суд керується наступним. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (належне виконання). За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 07 липня 2020 року № 712/8916/17). З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц, від 20 листопада 2024 року у справі № 463/6799/18, зауважував, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові. З урахуванням встановленого у судовому порядку факту невиконання відповідачками взятих на себе зобов`язань щодо плати наданих послуг з постачання теплової енергії, що не спростовано на підставі належних, достатніх та допустимих доказів, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачок суми заборгованості з урахуванням 3 % річних від простроченої суми та індексу інфляції. У своїй постанові від 07 липня 2020 року № 712/8916/17 Велика Палата Верховного Суду послалась на висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, за яким за відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України. Відповідно до ст. 514 ЦК України обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов`язанні до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За викладеного, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо безпідставності застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України до суми заборгованості, яка виникла в період з січня 2016 року по вересень 2019 року без укладеного договору. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022 № 206 (далі Постанова № 206) в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Зазначена постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. Разом з тим, відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у новій редакції та зазначено, що з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв`язку з неоплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій, до яких м. Кропивницький не відноситься. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що 3% річних та інфляційні втрати за період з лютого 2022 року по грудень 2023 року не нараховувались, що відповідає наведеним вище нормативним вимогам. Враховуючи фактичні обставини справи та беручи до уваги наданий розрахунок, який скаржницею не спростований, апеляційний суд погоджується зі здійсненим позивачем в межах строку позовної давності нарахуванням 3% річних у сумі 17 66,85 грн та втрат від інфляції у сумі 4 399,47 грн за період з березня 2017 року по вересень 2019 року. Однак, у жовтні 2019 року, грудні 2019 року, січні 2024 року та березні 2024 року, у зв`язку з частковою сплатою заборгованості, змінювалась сума основного зобов`язання, чого ані позивачем, ані судом першої інстанції враховано не було, а тому згідно з розрахунком апеляційного суду за період з 16 жовтня 2019 року по 15 квітня 2024 року стягненню з відповідачок підлягають 3% річних у сумі 4 230,02 грн та інфляційні втрати в сумі 8 642,71 грн. Таким чином, всього за період з 16 березня 2017 року по 15 квітня 2024 року стягненню з відповідачок підлягали 3% річних у сумі 5 996,87 грн (4230,02 грн +1766,85 грн) та інфляційні втрати в сумі 13 042,18 грн (8642,71 грн + 4399,47 грн). Водночас, оскільки судом першої інстанції стягнуто з відповідачки 5 006,08 грн 3% річних та 11 603,91 грн втрат від інфляції, а апеляційний суд не вправі погіршувати становище скаржниці, у зазначеній частині оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Підсумовуючи викладене, солідарному стягненню з відповідачок на користь позивача підлягають заборгованість з постачання теплової енергії у сумі 83 969,50 грн, 3% річних у сумі 5 006,08 грн та інфляційні втрати в сумі 11 603,91 грн, всього у розмірі 100 579,49 грн. Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні у частині вирішення вимоги про стягнення з відповідачок суми основного зобов`язання. При цьому, колегія суддів не вбачає визначених законом підстав для задоволення вимог апеляційної скарги про розподіл суми боргу між співвласниками квартири відповідно до розміру їх часток. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг Матеріали справи свідчать про те, що відповідачкам як співвласникам квартири не було присвоєно окремих особових рахунків на оплату комунальних послуг, а тому вважається, що комунальні послуги споживаються ними нарівні й відповідно вони несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Разом з тим, колегія суддів вважає підставними доводи скаржниці щодо розподілу витрат зі сплати судового збору. Так, у матеріалах справи наявна копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААБ № 567821, яка подавалась до суду першої інстанції, з якої вбачається, що ОСОБА_2 має першу А групу інвалідності безстроково (а.с. 62). Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Враховуючи викладене, покладення судом першої інстанції на скаржницю витрат зі сплати судового збору у сумі 1 514,00 грн є помилковим. За викладеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню на 80%, з відповідачки, яка не звільнена від його сплати - ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 211,20 грн, решта судового збору, який підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги, у пропорції задоволеного розміру апеляційної скарги на 20%, підлягає стягненню з позивача у дохід держави. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги За ч.ч. 1, 4 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. За встановлених у даній справі обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно змінити у частині мотивів та суми стягнення основної заборгованості, а також у частині розподілу витрат зі сплати судового збору. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 255, ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,- У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 17 листопада 2025 року у даній справі змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а резолютивну частину у наступній редакції: «Стягнути солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради» 83 969,50 грн боргу за послуги теплопостачання, 5 006,08 грн - 3% річних, 11 603,91 грн - індексу інфляції. У задоволенні решти вимог позову відмовити. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради» судовий збір у сумі 1 211,20 грн». Компенсувати Комунальному підприємству «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради» сплачений при подачі позову судовий збір у сумі 1 211,20 грн, за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Стягнути з Комунального підприємства «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради» у дохід держави судовий збір у сумі 908,40 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. М. Дьомич Судді С. М. Єгорова С. І. Мурашко