Постанова 4804 № 226/3316/19

Єдиний унікальний номер 226/3316/19 Номер провадження 22-ц/804/2045/20 Головуючий у 1 інстанції Коваленко Т.О. Єдиний унікальний номер 226/3316/19 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/2045/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 жовтня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Тимченко О.О., Хейло Я.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження без виклику сторін в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 11 лютого 2020 року цивільну справу №226/3316/19 за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію (головуючий у першій інстанції суддя Коваленко Т.О., повний текст рішення складено 17 лютого 2020 року) В С Т А Н О В И В : У жовтні 2019 року ОКП «Донецьктеплокомуненерго» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 . В обґрунтування якого зазначає, що відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 та користувачем теплової енергії, яку надає позивач. На її ім`я відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Відповідачем неналежним чином виконується обов`язок по сплаті одержаних та спожитих послуг з теплопостачання внаслідок чого за період з 01 липня 2000 року по 01 грудня 2012 року виникла заборгованість в сумі 5903,10 грн. та за період з 01 квітня 2016 року по 01 березня 2019 року - в сумі 18908,80 грн. З урахуванням положень статті 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за надану теплову енергію у загальній сумі 24 811,90 грн., суму інфляційних збитків в розмірі 1820,38 грн., 3% річних в розмірі 602,87 грн., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 11 лютого 2020 року у задоволенні позову було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивач надав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність рішення суду та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду частково скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача заборгованість за теплову енергію в сумі 2664,53 грн. за період з 01.12.2010 року по 30.11.2012 року (включно) та стягнути заборгованість за теплову енергію в сумі 18908,80 грн. за період з 01.04.2016 року по 28.02.2019 року (включно); стягнути 3% в сумі 602,87 грн., інфляційні витрати в сумі 1820,38 грн. за період з 21.05.2016 року по 20.12.2018 року, та судовий збір у розмірі 1921 грн. В обґрунтування доводів скарги зазначив, що факт надання відповідачу послуг з теплопостачання підтверджується матеріалами справи. Опалення в квартирі відповідача було відсутнє лише у період з 19.12.2008 року по 01.10.2010 року, та ними цей факт не спростовується. З початку опалювального періоду 2010 теплопостачання відновлено, що підтверджується відповідними Актами готовності об`єкту (житлового будинку) до опалювального сезону та проводились нарахування по особовому рахунку за спожиту послугу. Висновок суду першої інстанції щодо відключення квартири відповідача від мережі централізованого опалення та відсутністю у зв`язку з цим підстав для нарахування плати є помилковим. Законодавством встановлено порядок відключення від мережі централізованого опалення, який не було дотримано. Зазначає, що акти від 31 січня 2009 року та від 27 січня 2009 року не є належними доказами підключення до індивідуального опалення та відмови від послуг теплопостачання. Саме акт про відключення квартири від внутрішньо будинкових мереж є підставою для припинення відповідних нарахувань, але такого акту складено не було. Також зазначає, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки позивач звертався з судовими наказами у 2016 та 2019 році, які у 2019 році було скасовано. При цьому позивач не оспорює рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01.07.2000 року по 19.12.2008 року, оскільки право власності на квартиру відповідачем набуто лише 19.12.2008 року. Відповідачем до суду апеляційної інстанції надано відзив, в якому остання заперечує проти доводів апеляційної скарги, та просить рішення суду залишити без змін. В обґрунтування зазначає, що квартира була фактично відключена від внутрішньобудинкових мереж у 2008 році, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами. Лист узгодження до проекту на встановлення індивідуального опалення було підписано представником позивача. Крім того, позивач своїми діями підтверджував факт ненадання послуг з теплопостачання, зокрема не надавав відповідних квитанцій. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Оскільки апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд якої відповідно до п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Позивачем рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01.07.2000 року по 19.12.2008 року не оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених ПКМ України віл 21 липня 2005 року №630. Згідно з вимогами ст. 162 ЖК України, п.п. 18,20 Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року за № 630, відповідач зобов`язаний оплачувати послуги не пізніше 20 числа місяця, який настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа. Згідно ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки встановлені законом. Відповідно до ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/ тарифів та показань засобів обліку або нормами, затвердженими в установлено порядку. Відповідно до п.23 та п.30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених ПКМ України віл 21 липня 2005 року №630 за несвоєчасну оплату послуг споживач сплачує пеню в установлених законом та договором розмірах. Споживач зобов`язаний у разі несвоєчасного внесення плати за послуги сплачувати пеню у встановлених законом та договором розмірі. Правила № 630 передбачають, що договір про надання послуг укладається між виконавцем послуг і споживачем. Відсутність укладеного договору не звільняє споживачів від сплати за фактично надані послуги. З матеріалів справи убачається, що відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 25,4 м2 на підставі договору дарування ВМВ № 254556 від 19.12.2008 року. Зареєстрована та проживає за вказаною адресою з 06.07.2006 року. На ім`я ОСОБА_1 відкритий особовий рахунок за вказаною адресою. У будинок, в якому проживає відповідач ОСОБА_1 в опалювальні періоди 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019 років подавалось теплопостачання, що підтверджується актами про підключення/відключення об`єкту до системи централізованого опалення (початок(закінчення) опалювального сезону від 15.10.2016, 04.04.2017, 17.10.2017, 05.04.2018, 25.10.2018, 09.04.2019 та рішеннями Виконавчого комітету Димитровської (нині Мирноградської) міської ради від 25.09.2015 № 291, 23.03.2016 № 146, 21.09.2016 № 290, 30.03.2017 № 116, 02.10.2017 № 307,04.04.2018 № 100, 19.19.2018 № 335, 17.10.2018 № 376, 08.04.2019 №

118. З боку відповідача за надані послуги з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 нарахована плата не сплачувалась, внаслідок чого нарахована заборгованість у період з липня 2000 року по грудень 2012 року, у сумі 5903,10 грн. та у період з квітня 2016 року по березень 2019 року - у сумі 18908,80 грн. Нарахування проведені у відповідності до тарифів встановлених на підставі рішень Виконавчого комітету Димитровської міської ради від 30.08.2006 № 388, 15.11.2006 № 537, 20.08.2008 № 511 та постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 № 1838 «Про затвердження тарифу на теплову енергію ОКП «Донецьктеплокомуненерго». З акту від 26 лютого 2008 року обстеження квартири за адресою АДРЕСА_1 , встановлено, що у спальній та кухонній кімнаті відсутнє центральне опалення у зв`язку з відсутністю циркуляції теплоносія у стояках центрального опалення через корозію, яка утворилась на внутрішній поверхні трубопроводу та приборів центрального опалення (конвектора), у зальній кімнаті відсутнє центральне опалення через закільцьовуванння у квартирі АДРЕСА_2 . Відповідно до особового рахунку нарахування за надання теплової енергії у період з квітня 2008 року по листопад 2010 року не здійснювались. Відповідно до копій єдиних квитанцій за оплату житлово-комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 , які були надані відповідачем, у нарахування за теплопостачання відсутні у 2016 році за січень, липень-серпень, листопад грудень; у 2017 році березнь - квітень; у 2018 році квітень, червень. У грудні 2017 року, вересень - жовтень та грудень 2018 року в квитанції відсутня графа теплопостачання. За період з січня 2019 року по травень 2019 року нараховано борг за теплопостачання 33188,28 гривень. За вересень, листопад 2019 відсутня графа теплопостачання, та у грудні 2019 року вказано загальний борг за теплопостачання у сумі 34415,50 грн. Відповідно до копій єдиних квитанцій за оплату житлово-комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 , які були надані представником позивача за червень 2016 року загальний борг за теплопостачання складає 13190,29 гривень, за березень 2017 року загальний борг за теплопостачання складає 20130,45 гривень, з січня 2018 року по вересень 2018 року загальний борг за теплопостачання складає 26959,88 гривень, за жовтень 2018 року відсутня графа теплопостачання, з листопада 2018 року по січень 2019 року загальний борг за теплопостачання складає 30817,87 гривень. Відповідно до протоколу № 1 від 28.09.2007 року засідання постійної діючої міжвідомчої комісії з розгляду питань щодо відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання від 28.09.2007 року попередньому власнику спірної квартири ОСОБА_2 було надано дозвіл на відключення від системи централізованого опалення квартири за адресою: АДРЕСА_1 для встановлення в подальшому індивідуальної (автономної) системи опалення у вищезазначеній квартирі. В подальшому було виготовлено: робочий проект реконструкції системи газопостачання кв. АДРЕСА_3 ; технічні умови № 1326 від 25.09.2008 року Красноармійського УГГ, підписано лист-узгодження до проекту на встановлення індивідуального опалення згідно протоколу № 1 від 08.01.2008 року, надано звернення КП «СЄЗ» до УГГ щодо відключення споживачів від центрального опалення про надання технічних умов на облаштування індивідуального опалення в квартирі ОСОБА_2 , технічні умови № 294-08 від 10.06.2008 року КП «СЄЗ», висновок органу пожежного нагляду щодо реконструкції технічного переоснащення системи опалення квартири з улаштуванням побутового опалювального котла у квартирі, акт по першому запуску опалювального апарату від 31.01.2009 року, акт про встановлення альтернативного опалення від 27.01.2009 року. Остаточний акт про відключення квартири від внутрішньо будинкових мереж ЦО і КВП щодо квартири АДРЕСА_4 складений 31.01.2020 року. Ухвалами Димитровського міського суду від 05.06.2019 і 08.08.2019 за заявою ОСОБА_1 скасовані судові накази 2-н/0513/1003/2012 від 28.12.2012 та 226/904/19 від 15.04.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго» заборгованості за надану теплову енергію за період з 01.07.2000 по 01.12.2012 і з 01.04.2016 по 01.03.2019 відповідно. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, відповідачем у встановленому законодавством порядку надано дозвіл на відключення житлового приміщення від мережі центрального опалення та позивачем не доведений факт надання ним і отримання ОСОБА_1 послуги з теплопостачання у спірний період. Проте з таким висновком суду не можна погодитися з наступних підстав. Відповідно до п.8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених ПКМУ від 21 липня 2005 р. № 630 (далі Правила № 630), якими передбачені розрахунки для встановлення оплати послуг, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформлюється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Відповідно до п.2 Загальних положень Правил № 630 - централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Згідно з п.4 Правил надання послуги з постачання теплової енергії затверджених ПКМУ від 21 серпня 2019 р. № 830 (далі правила № 830), послуга надається споживачу для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт споживача для потреб опалення та приготування гарячої води. У розумінні ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII споживачем житлово-комунальних послуг визнається індивідуальний або колективний споживач, а індивідуальний споживач, у свою чергу, визначений як фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. З матеріалів справи убачається, що відповідач зареєстрована за спірною адресою з 06.07.2006 року та з 19.12.2008 року є власником квартири, тобто вона є споживачем та несе обов`язок по сплаті житлово-комунальних послуг у розумінні ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Щодо не доведення факту надання відповідачеві послуг з теплопостачання та відмови у зв`язку з цим з задоволенні позовних вимог апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Згідно з пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Пунктом 26 Правил № 630 передбачено, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення. Відповідно до п. 1.2 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року N 4 (далі - Порядок), для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг ЦО і ГВП орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП (далі - Комісія), призначає голову та затверджує її склад, затверджує положення про роботу комісії (склад комісії наведено в додатку 1). Для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП.(п. 2.1 Порядку). Якщо заявником є власник, наймач (орендар) окремого приміщення, Комісія має право не розглядати його заяву до прийняття рішення про відключення від мереж централізованого теплопостачання всього будинку. Про відмову у розгляді заяви Комісія повідомляє заявника у десятиденний строк (п. 2.2.3 Порядку). Пункт 2.3 Порядку передбачає, що отримання технічних умов може виконуватись безпосередньо заявником або відповідно до договору проектною чи проектно-монтажною організацією. Проект індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником ( п. 2.3.1. Порядку). Відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи. Роботи з відключення будинку від мереж ЦО і ГВП виконуються у міжопалювальний період. (Пункти 2.3 та 2.5 Порядку). Згідно з пунктами 2.6, 2.7 Порядку, по закінченню робіт складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання. Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії має право на вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами. Пунктом 24 Правил визначено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Пунктом 25 Правил передбачено, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. На виконання пункту 25 Правил Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства видано наказ від 22 листопада 2005 року № 4 «Про затвердження Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання» (із змінами, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 (далі Порядок). Зазначений Порядок визначає процедуру відключення від мереж ЦО та ГВП житлового будинку при відмові споживачів від послуг ЦО і ГВП. Пунктом 1.2 Порядку передбачено, що для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг ЦО і ГВП орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП (далі Комісія). Відповідно з п. 2.1 Порядку для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП. Згідно з п. 2.2. Порядку Комісія, після вивчення наданих власником (власниками) документів, приймає рішення щодо відключення від мереж ЦО і ГВП, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації. Рішення Комісії оформляється протоколом, витяг з якого у десятиденний строк надається заявникові. Таким чином Правилами визначено що, споживач не має права самовільно, з порушенням проектних рішень переобладнати і використовувати не за призначенням та псувати санітарно-технічне обладнання житлових будинків і житлових приміщень. Правилами передбачено, що в разі відмови споживача від користування послугами з теплопостачання він має право розірвати договір та вимагати відключення відповідних мереж за умови технічної можливості, оскільки при цьому не повинні порушуватися санітарно-гігієнічні, теплотехнічні вимоги та експлуатаційні показники інших квартир багатоквартирного житлового будинку. Дозвіл на відключення споживача від користування послугами із централізованого опалення та гарячого водопостачання надається органами місцевого самоврядування. Після закінчення робіт складається акт про відключення, який подається відповідній комісії для затвердження і є єдиною підставою для зняття з обліку та припинення відповідних нарахувань. Тобто, єдиною законною підставою для відключення від мереж централізованого опалення є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинне законодавство не передбачає. Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, рішенням постійно діючої міжвідомчої комісії з розгляду питань щодо відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання від 28.09.2007 року ОСОБА_2 (тобто особі, яка була власником квартири на той час), надано дозвіл на відключення від системи централізованого опалення за адресою АДРЕСА_1 . При цьому лише 31.03.2020 року було складено акт про відключення квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП. Акт затверджено на засіданні комісії від 07.02.2020 року №1. Тобто саме з 31.01.2020 року квартира відповідачки є такою, що відключена від мережі централізованого опалення. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено факт постачання теплової енергії до будинку. При цьому, відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідач фактично не оплачував позивачу надані послуги з теплопостачання в період з грудня 2008 року по лютий 2019 року, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки демонтаж приладів опалення централізованого теплопостачання у квартирі у спосіб, не визначений чинним законодавством, не може бути визнано обґрунтованим для звільнення відповідача від оплати таких послуг, які нараховані відповідно до затверджених в установленому порядку тарифів. Водночас апеляційний суд зазначає наступне. До суду першої інстанції позивачем було надано заяву про застосування строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, до вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання за період з 01.07.2000 року по 01.12.2012 року в сумі 5903,10 грн. Згідно ст. ст. 256,257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Положеннями ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки характер правовідносин, що склалися між сторонами. передбачає внесення оплати за фактичного надані послуги з теплопостачання шляхом здійснення періодичних щомісячних платежів, то строк позовної давності повинен обраховуватися щодо кожного платежу окремо. Таким чином, оскільки позов було подано до суду першої інстанції лише 31.01.2019 року, то до вимог про стягнення заборгованості у період з 01.12.2010 року по 30.11.2012 року у розмірі 2664,53 грн. (а саме такий період оскаржує позивач у апеляційній скарзі) слід застосувати ст. 267 ЦПК України та відмовити у задоволенні зазначеної позовної вимоги з підстав пропуску строку позовної давності. При цьому апеляційний суд зазначає, що зазначена позовна давність не переривалася поданням позивачем заяв про винесення судового наказу у 2012 та 2019 році з огляду на наступне. За ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). Переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників. Щодо факту подання позивачем заяви про видачу судового наказу та можливості перевивання таким чином строку позовної давності апеляційний суд зазначає, що інститут наказного провадження був запроваджений у цивільному процесі України з 1 вересня 2005 року, коли набрав чинності ЦПК України. ЦК України набрав чинності 1 січня 2004 року. З того часу приписи статті 264 цього кодексу про переривання перебігу позовної давності залишаються незмінними, а перелік підстав такого переривання є вичерпним. Наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов`язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, частина друга статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати). Таким чином, подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. Зазначене узгоджується з правовою позицією ВП ВС, що викладена у постанові від 07 липня 2020 року у справі №712/89/17. Таким чином, задоволенню підлягає лише позовна вимога про стягнення заборгованості, що нарахована у період з 01.04.2016 року по 28.02.2019 року у розмірі 18908,80 грн. відповідно до розрахунку, що наданий позивачем. При цьому зазначений розрахунок відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Крім того, при поданні позову було також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 602,87 грн. та інфляційних витрат у розмірі 1820,38 грн. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов`язання по сплаті послуг з теплопостачання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. Згідно розрахунку, поданого позивачем, зазначені суми 3% річних (602,87 грн.) та інфляційних витрат (1820,38 грн.) є такими, що нараховані на суму заборгованості, яка виникла у період з квітня 2016 року по листопад 2018 року, тобто на суму, яка підлягає стягненню. Однак апеляційний суд не може погодитися з зазначеним розрахунком, оскільки убачається, що штрафні санкції обраховані виходячи із суми заборгованості накопичувальним підсумком, тоді як слід було проводити помісячний розрахунок штрафних санкцій. Так, убачається, що сума інфляційних витрат за період з квітня 2016 року по грудень 2018 року складає 2496,80 грн., а розмір трьох відсотків річних, що підлягає стягненню за цей же період, становить 630,01 грн. При цьому суд обраховує штрафні санкції саме по грудень 2018 року, оскільки цей період зазначено у позовних вимогах. Однак вищенаведені суми є більшими за ті, що було заявлено при поданні позову. Зокрема, позивач просив стягнути 1820,38 грн. інфляційних витрат та 602,87 грн. трьох відсотків річних. А оскільки за ч.2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, то саме зазначені суми підлягають стягненню з відповідача. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги слід дійти висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за теплову енергію за період з 01.04.2016 року по 28.02.2019 року в сумі 18908,80 грн., а також три відсотки річних в сумі 602,87 грн. та інфляційні витрати в сумі 1820,38 грн. Згідно ч.13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Задовольняючі апеляційну скаргу частково, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, та з урахуванням оспорюваних у суді апеляційної інстанції сум, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1504,63 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2256,95 грн. Керуючись статтями 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» задовольнити частково. Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 11 лютого 2020 року скасувати. Позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» заборгованість за теплову енергію за період з 01.04.2016 року по 28.02.2019 року в сумі 18908 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот вісім) грн. 80 коп., а також три відсотки річних в сумі 602 (шістсот дві) грн. 87 коп. та інфляційні витрати в сумі 1820 (тисяча вісімсот двадцять) грн. 38 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1504,63 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 2256,95 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженнню в касаційному порядку не підлягає. Судді: В.В. Папоян О.О. Тимченко Я.В. Хейло