Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/1335/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/147/24 Справа № 213/1335/21 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №213/1335/21 за позовом Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», на рішення Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2023 року, встановив: У квітні2021 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (далі по тексту АТ «Криворізька теплоцентраль») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позов обґрунтований тим, що АТ «Криворізька теплоцентраль» є суб`єктом господарювання з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії для об`єктів усіх форм власності та населення та з жовтня 2013 року є виконавцем послуги теплопостачання та гарячого водопостачання для будинку АДРЕСА_1 . Відповідачі є власниками вказаного нежитлового приміщення в житловому будинку. На адресу приміщення позивачем направлено листи від 13 січня 2021 року з вимогами підписати підготовлені позивачем два екземпляри Договору купівлі-продажу теплової енергії, однак такі листи відповідачами отримано не було та повернуто на адресу позивача. Система опалення нежитлового приміщення відповідачів є єдиною та невід`ємною частиною внутрішньобудинкових систем будинку АДРЕСА_2 , тому відповідачі фактично отримували теплову енергію. Згідно з актом позивача від 08 грудня 2020 року №457 в приміщенні зоомагазину за адресою: АДРЕСА_1 здійснено самовільне втручання в діючу систему теплопостачання, яке призводить до порушення теплового балансу житлового будинку. Між сторонами фактично склались господарські відносини, що породили взаємні обов`язки. Відповідачі продовжують ухилятися від укладення договору на постачання теплової енергії. За період з жовтня 2013 року по лютий 2021 року заборгованість відповідачів склала 123 017,30 гривень, яка повинна бути відшкодована позивачу. Просить стягнути солідарно з відповідачів вказану суму заборгованості та понесені судові витрати у справі. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2023 року позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за безпідставно набуту теплову енергію за період з 01 квітня 2018 року по 01 березня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 25 651,48 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за безпідставно набуту теплову енергію за період з 28 листопада 2014 року по 01 березня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 61 508,65 гривень. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» судовий збір у розмірі 1 796,66 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» судовий збір у розмірі 473,34 гривень. В апеляційній скарзі АТ «Криворізька теплоцентраль», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги до ОСОБА_1 задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наявні правові підстави для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за поставлену теплову енергію в період з листопада 2017 року по березень 2018 року включно. Зазначає, що судом першої інстанції не було враховано положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) строки визначені статтями 257, 258 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» набрав чинності 02 квітня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено (у томі числі і на час звернення позивача до суду з позовом). Таким чином, станом на дату подачі позовної заяви (квітень 2021 року) строк позовної давності в частині стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії з квітня 2017 року не сплив та продовжився на строк дії карантину. Вважає, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за період з листопада 2017 року по березень 2018 року включно в розмірі 9 985,63 гривень. Щодо заборгованості за період з жовтня 2013 року по березень 2017 року зауважує, що звернення до суду з позовною заявою відбулося лише 21 квітня 2021 року у зв`язку із значною кількістю споживачів щодо яких була наявна заборгованість, безупинним постачанням теплової енергії споживачам та відсутністю актуальної інформації щодо власників нерухомого майна. Всі ці фактори ускладнювали звернення до суду з позовною заявою в межах трирічного строку позовної давності, у зв`язку з чим просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та задовольнити позовні вимоги до ОСОБА_1 в повному обсязі. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ «Криворізька теплоцентраль» підлягає частковому задоволенню за наступних підстав. Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 01 листопада 2007 року позивачем укладено договір №15/2509а з ВАТ «ПівдГЗК» на постачання теплової енергії в гарячій воді. (т. 2 а.с.12-17, 20) В переліку теплових навантажень до договору на надання теплової енергії ВАТ «ПівдГЗК» станом на 29 вересня 2005 року зазначено будинок АДРЕСА_2 . (т. 2 а.с.21) В переліку теплових навантажень до вказаного договору на надання теплової енергії ВАТ «ПівдГЗК» станом на 01 серпня 2007 року зазначено будинок АДРЕСА_2 ( т. 2 а.с.18,19) Рішенням Виконкому Криворізької міської ради №343 від 12 жовтня 2011 року надано згоду про передачу об`єктів теплопостачання у Довгинцівському, Жовтневому, Інгулецькому, Саксаганському районах міста Кривого Розу Дніпропетровської області від КПТМ «Криворіжтепломережа» до ДП «Криворізька теплоцентраль». (т. 2 а.с.11) В переліку споживачів, що передаються до ДП «КТЦ» станом на 01 вересня 2013 року вказано вільне приміщення в будинку АДРЕСА_2 , площа 316,9 м2 та навантаження 0,0142 Гкал/год. (т. 2 а.с.23) Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками нежитлового приміщення, вбудованого в підвальний та перший поверхи житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане приміщення належить відповідачам на праві приватної спільної часткової власності, з розміром часток 1/2, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. (т. 1 а.с.28-29) При цьому, право спільної часткової власності ОСОБА_1 на вказане нежитлове приміщення зареєстровано 31 жовтня 2013 року, за співвласником ОСОБА_2 28 листопада 2014 року. Позивачем регулярно надавалися комунальні послуги до будинку АДРЕСА_2 , що також підтверджується відповідними Рішеннями виконавчого комітету Криворізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів, а також актами про подачу та припинення подачі теплоносія. (т. 1 а.с.32-54) Згідно Акту №457 від 18 листопада 2020 року, складеного представниками АТ «Криворізька теплоцентраль», при обстеженні споживачів згідно із списком службової записки ВЗТЕ встановлено, що в приміщенні зоомагазину за адресою: АДРЕСА_1 здійснено самовільне втручання в діючу систему теплопостачання, яке призводить до порушення теплового балансу житлового будинку, та є порушенням п. 11 п.40, п. 41 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03 жовтня 2007 року №1198. Запропоновано відновити систему центрального опалення згідно проекту житлового будинку терміном до 02 грудня 2020 року. (т. 1 а.с.31) На момент перевірки представником АТ «Криворізька теплоцентраль» припис на відновлення центрального опалення нежитлового приміщення не виконано, пропонується власнику негайно відновити систему центрального опалення згідно проекту житлового будинку та заключити договір купівлі-продажу теплової енергії з АТ «Криворізька теплоцентраль», що видно із акту №570 від 08 грудня 2020 року, складеного за участі представника відповідачів. (т. 1 а.с.31- зворот) Листом АТ «Криворізька теплоцентраль» від 13 січня 2021 року відповідачу ОСОБА_1 як власнику нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , направлялось два екземпляра Договору купівлі-продажу теплової енергії з проханням підписати їх та повернути екземпляр договору на адресу Товариства. Додатками до договорів є обсяги та порядок постачання теплової енергії Споживачу, умови припинення постачання теплової енергії, дислокація (т. 1 а.с.5-20). Відповідно до вказаних додатків до договору купівлі-продажу теплової енергії видно, що загальна площа нежитлового приміщення 149,4 м.кв. Обсяг теплової енергії на опалення вказаного нежитлового приміщення становить 0,0071 Гкал/год. (т. 1 с.12-18,20) Аналогічні документи були направлені відповідачу ОСОБА_2 листом від 20 січня 2021 року (т. 1 а.с.5-11,19) Листи з договорами повернулись без вручення відповідачам із приміткою поштового відділення: адресат відсутній за вказаною адресою. (т. 1 а.с.21,22) Таким чином, договори купівлі-продажу теплової енергії між сторонами не укладено. Згідно з наданим розрахунком споживання теплової енергії відповідача ОСОБА_1 за період з 31 жовтня 2013 року по 01 березня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 значиться заборгованість в розмірі 133 943,13 гривень. Обсяг спожитої теплової енергії склав 84,23 Гкал. (т. 1 а.с.23-25) За розрахунком споживання теплової енергії відповідача ОСОБА_2 за період з 28 листопада 2014 року позивач направляв їм договори купівлі-продажу по 01 березня 2021 року, за вказаною вище адресою значиться заборгованість в розмірі 123 017,30 гривень. Обсяг спожитої теплової енергії склав 71,77 Гкал. (т. 1 а.с.26-27) Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши, що відповідачі є співвласниками нежитлового приміщення АДРЕСА_3 , позивач направляв їм договори купівлі-продажу теплової-енергії, але відповідачі ухиляються від укладання таких договорів, позивач продовжує надавати послуги з централізованого теплопостачання до нежитлового приміщення, яке є власністю відповідачів, врахувавши, що відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг між позивачем та відповідачами не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, дійшов висновку, що відповідачі мають обов`язок оплачувати надані послуги. Врахувавши клопотання представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позовна заява надійшла до суду 21 квітня 2021 року з пропуском строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦУ України, відсутні підстави для задоволення позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за період з 01 жовтня 2013 року по 31 березня 2018 року. Позивачем рішення суду першої інстанції оскаржується у відмовленій частині позовних вимог, тобто в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01 жовтня 2013 року по 31 березня 2018 року, тому в іншій частині в апеляційному порядку не перевіряється. Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, з урахуванням доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Вказаною статтею встановлено презумпцію обов`язку власника нести всі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна. Відповідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу. 01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин. Відповідно п. 2 ч. 1 ст 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIIIдо житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії. Індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII). Пунктами 2, 5 ч. 2 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом,оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18. Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши наявність порушеного права АТ «Криворізька теплоцентраль», дійшов правильного висновку про те, що у відповідачів наявна заборгованість зі сплати за послуги з централізованого опалення. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приймає до уваги, що правильність нарахування суми боргу підтверджується розрахунком споживання теплової енергії відповідача ОСОБА_1 за період з 31 жовтня 2013 року по 01 березня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті послуги з централізованого опалення. Разом з тим, відповідачем ОСОБА_1 заявлено про застосування позовної давності, а тому суд стягнув заборгованість в межах строку позовної давності на час звернення позивача з позовною заявою 01 квітня 2018 року по 01 березня 2021 року (в межах заявлених вимог). Відмовивши при цьому в задоволенні позовних вимог за період з 01 жовтня 2013 року по 31 березня 2018 року, суд послався на ст. 256, 261, 267 ЦК України. Апеляційний суд не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу»(див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom»,заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)). Частина 4 ст. 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (п. 1 ч.2 ст. 258 ЦК України). Відповідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(ч. 1 ст. 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Частиною 1ст. 32 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно. Крім того, обов`язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України «Про теплопостачання». Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку. Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з позовом 21 квітня 2021 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів з 01 жовтня 2013 року включно. Разом з тим, судом не було враховано, що, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину. У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом. За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року. Оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за квітень 2017 року закінчився під час дії карантину, а тому ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом щодо стягнення заборгованості за період з 02 квітня 2017 року. На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення за період з квітня 2017 року по 31 березня 2018 року, а тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині. Отже, позивачем не пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період, починаючи з квітня 2017 року, у зв`язку з чим в цій частині вимоги щодо стягнення цієї заборгованості у судовому порядку підлягають задоволенню. Щодо посилання позивача в апеляційній скарзі визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та задовольнити позовні вимоги до ОСОБА_1 в повному обсязі, апеляційний суд зауважує, що воно не може бути прийнято до уваги апеляційним судом, оскільки клопотання про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності позивачем в суді першої інстанції не порушувалось і не було предметом розгляду під час вирішення даної справи. Згідно ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення періоду та суми стягнення з ОСОБА_1 на корист ь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованості за набуту теплову енергію за період з 02 квітня 2017 року по 01 березня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 34 824,89 гривень. В частині відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви рішення підлягає зміні шляхом збільшення суми судового збору з 473,34 гривень до 642,64 гривень пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (2 270 х 56,62%) Згідно с. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Крім того, з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги АТ «Криворізька теплоцентраль» з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі1 927,91 гривень. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» задовольнити частково. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2023 року в частині визначення періоду та розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль», змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за набуту теплову енергію за період з 02 квітня 2017 року по 01 березня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 34 824,89 гривень. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2023 року в частині визначення розміру судових витрат, стягнутих з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», змінити, збільшивши суму судового збору з 473,34 гривень до 642,64 гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1927,91 гривень. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 10 січня 2024 року. Головуючий О.І. Корчиста