Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/4541/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/724/24 Справа № 215/4541/23 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М.О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І., за участю секретаря судового засідання Шумило І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/4541/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди, яка завдана здоров`ю під час виконання трудових обов`язків, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Камбул М.О., - ВСТАНОВИВ: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПрАТ «Північний ГЗК», в обґрунтування якої зазначила, що вона з 03.03.1982 по 05.05.1994 та з 29.11.2001 по 30.04.2011 працювала на посаді машиніста крана РЗФ №2 ПрАТ «ПівнГЗК» та при виконанні обов`язків здійснювала керування кранами під час підіймання та переміщення вантажів. Працюючи вона підпадала під шкідливу дію загальної вібрації та аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, параметри яких перевищували нормативи. Згідно акту причин виникнення професійних захворювань встановлено професійні захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від загальної вібрації, синдром церебральнопериферичної ангіодистонії з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів; сидеросилікоз першої стадії, емфізема легень першої стадії, ЛН першого-другого ступеню. Крім того, відповідно до акту розслідування професійного захворювання від 23.06.2023р., напротязі тривалого часу підпадала під дії шкідливих виробничих факторів, вібрація загальна, рівень дБ; транспортно-технологічна, еквівалентний рівень віброприскорення 61 дБ (при гранично допустимому 59 дБ), пил переважно фіброгенної дії: з вмістом кристалічного кремнію діоксиду від 10% до 70% в повітрі робочої зони, в 1,2 рази перевищує ГДК (2,4 мг/м3 при ГДК 2,0 мн//м3). Внаслідок отриманих профзахворювань їй було протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження, праця в умовах вібрації та виробничого пилу, а для підтримання її стану здоров`я було запропоновано спостереження у невролога та сімейного лікаря, санаторно-курортне лікування, медикаментозне забезпечення, визнано інвалідом третьої групи безстроково та визначено 60% втрати працездатності від професійних захворювань 40% по вібраційній хворобі та 20% по сидеросилікозу. Вважає, що підприємство відповідача не створивши безпечні та нешкідливі умови праці на її робочому місці, заподіяло її організму шкоду, в результаті чого в неї виникли захворювання, тому виходячи з тривалості роботи у відповідача, просить стягнути з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» моральну шкоду у розмірі 340 000 грн. Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено частково - стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 180 000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду змінити, задовольнивши її позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що при постановленні рішення суду не взято до уваги стан її здоров`я, відсоток втрати професійної працездатності, тривалості роботи у шкідливих умова праці на підприємстві відповідача, істотність вимушених змін у її житті, оскільки порушення стану здоров`я є сталим, незворотнім, таким, що не може в подальшому бути зміненим в бік покращення. Внаслідок професійного захворювання вона (позивач) переносе фізичний біль. Періодичне лікування та курси відновлювальних процедур не дають жодної позитивної динаміки, що вказує на систематичні страждання та відсутність покращення здоров`я. Наявність фізичних страждань викликає моральні страждання, адже фізичний біль не можливо переносити без душевного болю. Відповідачем також було подано апеляційну скаргу, у якій він просив рішення суду скасувати. Зазначає про те, що судом першої інстанції визначено зв`язок між професійним захворюванням позивача та умовами праці саме на ТОВ «ПРОМГІДРОТЕХБУД», що свідчить про те що підприємство відповідача не було останнім місцем роботи позивача, де були шкідливі фактори виробничого середовища та умови для виникнення профзахворювання. Більш того, позивач звільнилась з підприємства відповідача у зв`язку з переведенням у ЗАТ «МАСП». Представник відповідача вважає, що підприємство відповідача не порушувало конституційного права позивача на належні, безпечні, здорові умови праці, при цьому позивач самостійно, на власний розсуд обрала місце роботи з шкідливими умовами. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та судом не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адмініструванняподатків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон №466) внесені зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі, якщо сума моральної шкоди, яка визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в проміжок часу з 03.03.1982 по 05.05.1994 працювала на посаді машиніста крана РЗФ №2 ПрАТ «ПівнГЗК» та з 29.11.2001 по 30.04.2011 машиністом крана ПрАТ «ПівнГЗК», загальний стаж роботи позивача 42 роки 08 місяців, з них: 31 рік 04 місяці за професією, та 7 років 11 місяців у цеху в умовах впливу шкідливих факторів, що підтверджується копією трудової книжки та актом розслідування хронічного професійного захворювання від 23.06.2023 (а.с.7-9, 11-14). Згідно п.14 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 23.06.2023 ОСОБА_1 встановлено діагнози та виявлено професійні захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від загальної вібрації, синдром церебрально-периферичної ангіодистонії з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів; сидеросилікоз першої стадії (s/t, l/1, em), емфізема легень першої стадії, ЛН першого-другого ступеню, що також підтверджується виписками із медичної карти №660/347, виписними епікризами (а.с.13, 17, 18, 19). Відповідно до п.п.17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 23 червня 2023 року, ОСОБА_1 працюючи в ТОВ «ПРОМГІДРОТЕХБУД» (03.01.2013-26.07.2016 та 11.07.2017-17.12.2021 здійснювала керування електромостовими кранами під час підіймання та переміщення вантажів на пульпонасосній станції. При цьому через конструктивні недоліки устаткування, недосконалість робочого місця та неефективну роботу систем вентиляції підпадала під шкідливу діюзагальної транспортно-технологічної вібрації та аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, параметри яких перевищували нормативні. Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідницький інститут промислової медицини» від 11.02.2021 №328, підставою для встановлення професійного характеру захворювання послужив профмаршрут: 03.1982-05.1994 ВАТ «ПівнГЗК» машиніст крана РЗФ №2; 11.2001 04.2011 ПАТ «ПівнГЗК» машиніст крана ЦТВШГ; 05.2011 01.2013-ЗАТ «МАСП» машиніст крана. У п.18 Акту зазначено, що причиною виникнення хронічного захворювання (отруєння) є вібрація транспортно-технологічна, еквівалентний рівень віброприскорення 61 дБ (при гранично допустимому 59 дБ), пил переважно фіброгенної дії: з вмістом кристалічного кремнію діоксиду від 10% до 70% в повітрі робочої зони, в 1,2 рази перевищує ГДК (2,4 мг/м3 при ГДК 2,0 мн//м3). Відповідно до п.20 зазначеного Акту у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 працювала 31 рік 04 місяці за професією, та 7 років 11 місяців у цеху в умовах впливу шкідливих факторів на різних підприємствах і неодноразову зміну керівництва підприємства та структурних підрозділів визначити конкретних посадових осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти та нормативно-правові акти, неможливо. Відповідно до п.13 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 23 червня 2023 року, умови праці ОСОБА_1 відносяться: по вмісту аерозолів переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони до 3 класу 1 ступеню «Шкідливі», по показникам мікроклімату до 3 класу 1 ступеню «Шкідливі», по рівню шуму до 3 класу 1 ступеню «Шкідливі», по показникам важкості праці до 3 класу 1 ступеню «Шкідливі», по показникам напруженості праці до 3 класу 1 ступеню «Шкідливі», загальна оцінка умов праці відноситься до 3 класу 1 ступеню «Шкідливі» (а.с.12, 13). Висновком МСЕК від 01.08.2023 позивачу первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності, з них: 40% по вібраційній хворобі та 20% по сидеросилікозу, з 24 липня 2023 року безстроково встановлено третю групу інвалідності (а.с.15, 16). Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що тяжкі та шкідливі умови праці на підприємстві відповідача призвели до професійного захворювання позивача, та цим позивачу було заподіяно моральну шкоду. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив зі ступеню, характеру, обсягу і тривалістю страждань, та того, що професійна працездатність в зв`язку з професійним захворюванням згідно висновку МСЕК втрачена на 60%, позивач визнана інвалідом третьої групи безстроково. Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційних скарг виходить з наступного. Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання. На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем було надано Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, та довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, відповідно до яких позивачу безстроково встановлено 3 групу інвалідності, ступень втрати працездатності 60 відсотків. Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 23 червня 2023 встановлені хронічні професійні захворювання вперше. Причинами виникнення хронічних професійних захворювань позивача є: вібрація транспортно-технологічна, еквівалентний рівень віброприскорення 61 дБ (при гранично допустимому 59 дБ), пил переважно фіброгенної дії: з вмістом кристалічного кремнію діоксиду від 10% до 70% в повітрі робочої зони, в 1,2 рази перевищує ГДК (2,4 мг/м3 при ГДК 2,0 мн//м3). Таким чином, в даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство-відповідача). Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачеві заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування за рахунок роботодавця, тобто АТ «Північний ГЗК». Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 180000грн., суд зазначив, що виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, а також того, що позивачем завищено розмір спричиненої шкоди. Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача. Так, в ході розгляду справи встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона, втратила професійну працездатність на 60% та визнана людиною з інвалідністю ІІІ групи безстроково, що свідчить про незворотність такої втрати. Після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, вона періодично проходить лікування. У зв`язку з втратою професійної працездатності вона постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення стану, відновлення її стану здоров`я неможливе. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст.32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000 грн. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає критеріям розумності, виваженості і справедливості з урахуванням встановлених обставин справи, а також висновкам суду касаційної інстанції (Великої Палати Верховного Суду) по аналогічним справам, рішення суду підлягає зміні в частині розміру матеріальної компенсації моральних страждань позивача. При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Якщо втрачене здоров`я людини, то вона безумовно позбавляється в певній мірі повноцінного життя на який розраховує. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною. Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 безстроково встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 60% та визнано людиною з інвалідністю ІІІ групи безстроково, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни у буденному житті позивача, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до п.2 ч.1 ст.376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 180000грн. до 220000грн., що на переконання колегії суддів більш відповідає встановленим судом обставинам справи (рівню моральних страждань позивача), та узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ аналогічної категорії. При цьому суд також враховує доводи апеляційної скарги відповідача, що позивач мала трудовий стаж на іншому підприємстві, та задовольняє позовні вимоги не в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон №466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України, щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не приймає з огляду на наступне. У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту). Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом». Колегія суддів зауважує, що застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №180/377/20 (провадження №61-1св21). Крім того, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21 (провадження №61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку. У зв`язку з вищевикладеним, колегія судів не приймає посилання відповідача на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.06.2021р. у справі №180/505/20-ц, відповідно до якого Верховний Суд дійшов висновку, що з 23 травня 2020 року стягнута моральна шкода підлягає оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а також в частині розподілу судових витрат, зазначивши при цьому, що сума маральної шкоди підлягає стягненню без утримання податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України. Згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Задовольняючі апеляційну скаргу позивача частково, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, ставок судового збору, передбачених ст.4 Закону України «Про судовий збір» та того, що позивач звільнений від сплати судового збору, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Держави суму судового збору у розмірі 2200грн., що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та суму судового збору у розмірі 3300грн., що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, а разом 5500грн. 00коп.. Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2023 року в частині розміру моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, що підлягає стягненню з Акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , та розподілу судових витрат, змінити. Стягнути з Акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я у розмірі 220000 (двісті двадцять тисяч) гривень без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Стягнути з Акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь Держави судовий збір у розмірі 2200 гривень, що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та судовий збір у розмірі 3300 гривень, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, а разом 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Судді: