Постанова 4873 № 910/9123/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" січня 2024 р. Справа№ 910/9123/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Козир Т.П. Агрикової О.В. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 у справі №910/9123/23 (суддя Кирилюк Т.Ю.) за позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" до Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж" про стягнення 65 188,08 грн, - ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж" (далі - Товариство) 44 145,84 грн основного боргу, 17 457,83 грн інфляційних втрат, 3584,41 грн 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення №441-19 від 01.01.2019 в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги за період з вересня 2019 року по вересень 2020 року. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 у справі №910/9123/23 у задоволенні позову Підприємства відмовлено. Ухвалюючи дане рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт надання послуг у спірний період, чи доказів їх надіслання відповідачу. Не погодившись із вищезазначеним рішенням, Підприємство звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство наголошувало на тому, що у відповідності до положень статей 73, 74, 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази на підтвердження розміру спірної заборгованості, надані позивачем, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №552/5178/19. В апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення лише 09.08.2023. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9123/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 у справі №910/9123/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва. 11.09.2023 матеріали справи №910/9123/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 апеляційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 у справі №910/9123/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги. 09.10.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 поновлено Підприємству пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 у справі № 910/9123/23, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та вирішено здійснювати її розгляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; Товариству встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 03.11.2023. Товариство скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, та подало відзив на апеляційну скаргу Підприємства, в якому просить залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи первинних документів підтверджуючих розмір спірної заборгованості; розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості; позивач не надає послуг відповідачу з постачання холодної води і водовідведення, оскільки постачальником таких послуг є ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал", що підтверджується укладеним 12.08.2019 договором про надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі №12502/5-09СА. Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України). Згідно з положеннями частина 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегією суддів встановлено, що разом із відзивом на апеляційну скаргу, Товариство просило долучити до матеріалів справи копії документів, зокрема договору про надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 12.08.2019 №12502/5-09СА, додаткову угоду до вказаного правочину від 16.12.2019, дислокацію субспоживачів (орендарів та/або власників нежитлових приміщень) житлового/нежитлового фонду, акти приймання-передачі послуг та платіжні інструкції. Однак у порушення приписів частини 3 статті 269 ГПК України Товариство не надало доказів неможливості подання вищезазначених документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Враховуючи викладене, копії документів, поданих відповідачем разом із відзивом на апеляційну скаргу не приймаються судом апеляційної інстанції, а відтак і всі доводи останнього, які на них ґрунтуються, не можуть розцінюватися як обґрунтовані. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 01.01.2019 між Підприємством (далі за текстом договору - Виконавець) та Товариством (далі за текстом договору - Споживач) укладено договір про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення №441-19, за умовами пунктів 1, 5 яких Виконавець, який має укладений договір №00063/2-06 від 08.02.2002 на водопостачання та водовідведення з ПрАТ "Київводоканал" для будинків за адресами, визначеними у Додатку №1 Договору, забезпечує надання Споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення протягом року, а відповідач - своєчасно оплачувати повну вартість за надані послуги у строки і на умовах, передбачених цим договором за відповідний розрахунковий період, яким є календарний місяць. Умовами пункту 4 договору визначено, що плата за надані послуги з централізованого холодного водопостачання та водовідведення справляється за показаннями встановлених у приміщенні відповідача засобів обліку відповідно до діючих для нежитлових приміщень тарифів на ці послуги, з урахуванням коефіцієнту 1,3. Платежі за комунальні послуги з холодного водопостачання та водовідведення, вносяться Споживачем в повному обсязі до останнього числа розрахункового місяця самостійно згідно показників повірених та опломбованих приладів обліку, встановлених у приміщенні Споживача. Споживач може звернутись до Виконавця та отримати на оплату спожитих послуг рахунок-фактуру, що виписується на підставі складеного сторонами акта зняття показників лічильників (пункт 7 договору). Відповідно до пункту 8 договору до 15 числа щомісяця, після зняття показників будинкових лічильників комунальних послуг та засобів обліку в приміщенні Споживача, на підставі табуляграми постачальної організації Виконавець у порядку пунктів 5, 6, 9 цієї угоди проводить Споживачу розрахунок розміру (суми) оплати в розрахунковому періоді, помножений на коефіцієнт 1,3 від цієї суми, який призначений на відшкодування витрат, пов`язаних з нарахуванням, збором інформації та обліком комунальних послуг. Крім того, Виконавець до 15 числа наступного за розрахунковим місяцем готує та подає Споживачу акт за фактично надані послуги в розрахунковому місяці, платіжну вимогу на попередню оплату (авансовий платіж) та акт звірки сальдо розрахунків. За умовами пункту 9 договору плата за послуги вноситься Споживачем в грошовій одиниці України на поточний рахунок Виконавця в безготівковій формі. Згідно з положеннями пункту 10 договору у разі ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання, Виконавець, за наявності своєї вини проводить перерахунок розміру плати в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Даний договір набирає чинності з 01.01.2019 після його підписання і діє до 31.12.2019 та вважається продовженим на кожний наступний рік після спливу строку його дії, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду (пункт 28 договору). Колегією суддів встановлено, що між сторонами також підписано та скріплено печатками Характеристику засобів обліку холодної води на момент укладення договору (Додаток №1 до договору). За твердженням позивача з вересня 2019 року по вересень 2020 року ним надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення загальною вартістю 44145,84 грн, що підтверджується довідкою розрахунком заборгованості користувача за договором №441-19 від 01.01.2019 (Левандовського вул. №7). У зв`язку з несплатою Товариством у повному обсязі вартості наданих послуг за договором про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення №441-19 від 01.01.2019, Підприємство звернулося з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 44145,84 грн основного боргу, 17 457,83 грн інфляційних втрат, 3 584,41 грн 3% річних. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи вимоги чинного законодавства та вищевказані межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на нищезазначене. Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21. Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору дійшов правильного висновку, що такий за своєю правовою природою є договором про надання послуг, за яким, відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України). Як було раніше зазначено, за умовами пункту 8 договору до 15 числа щомісяця, після зняття показників будинкових лічильників комунальних послуг та засобів обліку в приміщенні Споживача, на підставі табуляграми постачальної організації Виконавець у порядку пунктів 5, 6, 9 цієї угоди проводить Споживачу розрахунок розміру (суми) оплати в розрахунковому періоді, помножений на коефіцієнт 1,3 від цієї суми, який призначений на відшкодування витрат, пов`язаних з нарахуванням, збором інформації та обліком комунальних послуг. Крім того, Виконавець до 15 числа наступного за розрахунковим місяцем готує та подає Споживачу акт за фактично надані послуги в розрахунковому місяці, платіжну вимогу на попередню оплату (авансовий платіж) та акт звірки сальдо розрахунків. У своїй апеляційній скарзі Підприємство вказує, що Товариством не спростовано наявну у нього заборгованість, а докази надані позивачем є більш вірогідними. Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21). Покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс. Іншими словами, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених первинних документів, які би підтверджували факт надання послуг, не усуває обов`язок відповідача заперечувати проти доводів позивача про надання послуг шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу. Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21. В якості доказу наданих послуг, Підприємством надано суду довідку розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж" за договором №441-19 від 01.01.2019 за період з вересня 2019 року по лютий 2023 року в загальному розмірі 49 140,56 грн. Зі змісту вказаної довідки вбачається, що вона підписана позивачем в односторонньому порядку представника Виконавця, тобто не містить підпису Споживача. Крім цього, колегія суддів зазначає, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим), а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду надання послуг тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі від 09.02.2023 у справі № 464/3214/16-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.10.2020 у справі №911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. Таким чином, надана на підтвердження існування простроченої заборгованості відповідача за договором лише сама довідка розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж" за період з вересня 2019 року по вересень 2020 року доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, не може бути належним доказом у даній справі, що підтверджує надання послуг та наявність заборгованості. Зі змісту вказаної довідки також вбачається, що у вересні та жовтні 2019 року відповідачем здійснено часткову оплату за договором у розмірі 4 994,72 грн, проте й ця інформація не підтверджується жодними платіжними документами. Як було правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не долучено до матеріалів справи актів за фактично надані послуги у період з вересня 2019 року по вересень 2020 року, як і не долучено платіжних вимог на попередню оплату (авансовий платіж) та акту звірки сальдо розрахунків, які, в розумінні пункту 8 договору є належними та допустимими доказами надання послуг. Крім того, позивачем не доведено, що такі документи надсилались на адресу відповідача, але той ухилився від їх підписання. Також Підприємством не було надано доказів ані зняття показників будинкових лічильників, ані табуляграм постачальної організації. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні у матеріалах справи докази не підтверджують факт надання позивачем обумовлених договором послуг та їх споживання відповідачем, а тому у задоволенні позову в частині стягнення основної заборгованості необхідно відмовити. Оскільки у задоволенні позовної вимоги про стягнення основної заборгованості правомірно судом відмовлено, відповідно відсутні підстави для задоволення похідних позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин 1, 3статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Разом із тим, саме відповідач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень та які підтверджують факт відсутності його вини у порушенні зобов`язань за договором. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість судового рішення не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду. При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 у справі №910/9123/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Підприємства має бути залишена без задоволення. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. Керуючись статтями 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 у справі №910/9123/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 у справі №910/9123/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9123/23 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді Т.П. Козир О.В. Агрикова