Постанова 4814 № 554/4494/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/4494/21 Номер провадження 22-ц/814/814/24Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. розглянув у письмовому проваджені без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 07 вересня 2023 року (час ухвалення судового рішення з 17:14:05 год. (06 вересня 2023 року) до 09:34:23 год. (07 вересня 2023 року); дата виготовлення повного тексту рішення 15 вересня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання інформаційно-консультативних послуг. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд У С Т А Н О В И В: У травні 2021 року адвокат Борзовець О.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути із відповідачки на користь ОСОБА_1 заборгованість за укладеним договором у сумі 100 800 грн, з яких 33 600 грн основна заборгованість і 67 200 грн штраф за невиконання умов договору. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на такі обставини. 02.11.2020 між позивачем як фізичною особою-підприємцем і ОСОБА_2 укладений договір про надання інформаційно-консультативних послуг, згідно умов якого позивач за дорученням відповідачки зобов`язався надати інформаційно-консультативні послуги при купівлі об`єкту нерухомості - квартири АДРЕСА_1 , що відповідала вимогам відповідачки, а відповідачка, в свою чергу, зобов`язалася оплатити послуги, надані позивачем відповідно до умов договору. 02.12.20 відповідачка оглянула квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої складала 1 120 000 гривень, і підписала оглядовий акт, проте, як виявилося пізніше, зазначена квартира 18.12.2020, була придбана близьким родичем відповідачки її чоловіком. Позивач вважав, що відповідачка у встановлений договором термін не виконала зобов`язання за договором, а саме не здійснила оплату суми коштів за послуги, надані позивачем при купівлі об`єкту нерухомості квартири. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 07 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 подав позов як фізична особа, а спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем і ОСОБА_2 як фізичною особою, тому він є неналежним позивачем, є хибним та суперечить як змісту, так і формі поданого позову із долученими до нього доказами. З посиланням на приписи ст.175 ЦПК України і висновки, викладені у постанові ВП ВС від 14 червня 2023 року (справа № 125/1216/20), стверджується, що завданням суду є оцінка сутності спірних правовідносин і визначення дійсного статусу учасників у межах цих правовідносин, а не формальне тлумачення тексту позову. Підкреслюється, що мотивувальна частина судового рішення дублює зміст відзиву на позов. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не дав оцінки тому факту, що сторони у встановлений (не заборонений) законом спосіб узгодили усі істотні умови договору, які стали для них обов`язковими. Натомість за відсутності заявлених вимог щодо недійсності умов договору суд з власної ініціативи вдався до оцінки його дійсності (недійсності, несправедливості). Всупереч вимогам цивільного процесуального закону суд першої інстанції не дав належної оцінки поданим у справу доказам, зокрема аудіозаписам розмов, викривив зміст показань свідків, допитаних у суді. Наголошується, що суд першої інстанції помилково оцінив обставини, пов`язані із трудовим відносинами між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , і ОСОБА_4 , у тому числі стосовно подання звітності до податкових органів. Висновок суду про прострочення кредитора у зв`язку з відсутністю у договорі реквізитів для сплати коштів, а також умови про спосіб оплати коштів, суперечить фактичним обставинам, змісту укладеного договору і ст.613 ЦК України, враховуючи, що відповідачка жодного разу не зверталася із вимогою (проханням) надати реквізити для сплати коштів, тобто не виявляла бажання виконати обов`язок з оплати вартості наданих послуг згідно договору. У відзиві адвокат Кривенкова М.В., представник ОСОБА_2 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції. Наголошується, що суд, дослідивши подані у справу докази, зробив правильний висновок про те, що чоловік ОСОБА_2 самостійно без участі (послуг) позивача відшукав спірну квартиру і придбав її за ціною меншою, ніж та, що пропонувалася відповідачці. Тобто відповідачка не спожила послуги позивача, а саме не придбала спірну квартиру за інформацією, наданою позивачем. Звертається увага, що 12 грудня 2020 року під час огляду спірної квартири позивачка не виявила намірів її придбати, попередній договір купівлі-продажу не укладався. Власники квартири, скористалися своїм правом і 14 грудня 2020 року розмістили на сайті OLX нове оголошення про продаж квартири за нижчою ціною, отже ніщо не заважало позивачу відповідно до умов договору надати інформаційну послугу відповідачці після цієї дати. Наголошується, що аудіозаписи, про які йдеться в апеляційній скарзі, були досліджені у судовому засіданні, проте вони (зміст розмов) не мають відношення до предмета спору стягнення коштів за договором. Оцінюючи відносини між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги, що позивач не сплатив останній кошти за виконану роботу, не повідомив податкові органи про наявність працівника за цивільно-правовою угодою. Зазначається, що в екземплярі договору від 02 листопада 2020 року № п/2249, що виданий відповідачці, не зазначена дата укладення договору, відсутній підпис і печатка ФОП ОСОБА_1 , строк дії договору, отже цей договір не можна вважати укладеним. Окрім того, так як відповідачка під час огляду квартири не висловила намір її придбати, то за відсутності узгодженого строку дії договору придбання квартири було здійснено поза строком дії договору. У відзиві наведені доводи стосовно необґрунтованості розміру витрат позивача на правничу допомогу. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення, у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. З матеріалів справи убачається, 02.11.2020 між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (виконавець), що діяв на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 №415853, виданого 08.02.2008 виконавчим комітетом Полтавської міської ради, та фізичною особою ОСОБА_2 (замовник) укладено договір № П/2249 про надання інформаційно-консультативних послуг (т.1 а.с.10, 11). У відповідності до п.1.1 предметом договору є інформаційно-консультативні послуги щодо об`єкта нерухомості. Замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язок надати замовнику інформаційно-консультаційні послуги щодо придбання замовником об`єкта нерухомості за характеристиками, наданими замовником (т.1 а.с.10, 11). Згідно пунктів 2.1, 2.2., 2.3 договору замовник зобов`язується сплатити виконавцю винагороду у розімрі трьох відсотків вартості квартири, вказаної в оглядовому акті, не пізніше одного дня з моменту висловлення наміру придбати квартири шляхом укладення договору завдатку або іншого договору, що свідчить про намір у подальшому набути право власності на квартиру (зазначену в оглядовому акті) або з дня фактичного придбання (набуття у власність) цієї квартири. Аналогічні умови розповсюджуються на випадок придбання квартири, зазначеної в акті огляду, близькими родичами замовника (батьки, дружина, чоловік, тощо). Пунктом 4.1. договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року, а у частині оплати наданих послуг до моменту остаточного розрахунку. Згідно п.5.2 договору у разі невиконання або неналежного виконання замовником обов`язку щодо оплати послуг, останній сплачує штраф у розмірі 200% від суми, визначеної у п.2.1. цього договору. 02 грудня 2020 року ОСОБА_2 оглянула квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджено її підписом у оглядовому акті (т.1 а.с.11). Згідно договору купівлі-продажу від 18 грудня 2020 року ОСОБА_6 за згодою дружини ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.81-82). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли за договором №П/2249 про надання інформаційно-консультаційних послуг між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 і фізичною особою ОСОБА_2 . Оскільки договір позивачем як фізичною особою не укладався, він як фізична особа неможе бути належним позивачем у справі, так як йому не належить право вимоги. Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що чоловік відповідачки самостійно виконав усю роботу, яку за звичаями ділового обороту надають агентства нерухомості, і яка, як вважала відповідачка, входить до консультаційних послуг за договором. Договором №П/2249 про надання інформаційно-консультаційних послуг не встановлено, що послуги буде виконувати інша особа, ніж ФОП ОСОБА_1 , а наданий позивачем договір про виконання іншою особою його доручень не зазначений у звітах в податкову і підлягає критичній оцінці в якості доказу належного оформлення цивільно-правовоих відносин на момент їх існування. В договорі №П/2249 про надання інформаційно-консультаційних послуг відсутня умова про спосіб оплати за договором (шляхом перерахування на банківський рахунок або в іншій спосіб), тому позивач повинен був повідомити спосіб оплати шляхом виставлення рахунку, акту виконаних робіт або в інший установлений законом спосіб. У договорі також відсутні банківські реквізити для оплати наданих послуг. За таких обставин суд визнав, що прострочки боржника не настало і на час подання позову до суду 14.05.2021 у позивача не виникло порушення або оспорювання його права. Судом першої інстанції також зроблений висновок, що відповідачка не підписувала б договір, якщо б знала, що виконавець його тлумачить таким чином, що грошові кошти після показу квартири повинні бути сплачені в будь-якому випадку, навіть за зміни суттєвих умов та укладення договору купівлі-продажу квартири без участі виконавця. Отже, умови договору є несправедливими, складеними всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків, що спричиняє шкоду споживачу. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції не відповідає наведеним вимогам закону. Висновки суду першої інстанції про неналежного позивача. Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення. Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача. Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову (висновки, викладені у постанові ВС 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21). Отже, належний позивач це особа, яка є суб`єктом спірних правовідносин, та яка вважає, що у межах цих правовідносин відповідач (і) порушив (ли), не визнав (ли) чи оспорює (ють) його права, свободи чи законні інтереси. У постанові ВП ВС від 05 червня 2018 року (справа № 465/7153/15-ц) викладений такий правовий висновок щодо статусу фізичної особи-підприємця. «Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження та припиняється в момент її смерті. У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин. З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.» Викладаючи обставини, якими обгрунтовані вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у позові зазначив, що у межах спірних правовідносин він діяв як фізична особа-підприємець, у зв`язку з чим до позову долучені копії відповідних документів (т.1 а.с.8,9). Цивільний процесуальний закон не містить окремих вимог до змісту позовної заяви, яка подається фізичною особою-підприємцем. Зокрема, відповідно до п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України у редакції за станом на 14 травня 2021 року позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти. Інші норми ст.175 і взагалі ЦПК України не містять вимоги про те, що позивач, звертаючись до суду із позовом, має якимось особливим способом визначити свій статус у справі як фізична особа-підприємець. Поданий ОСОБА_1 позов оформлений у відповідності до вимог ст.175, ст.176 ЦПК України, у справі відсутні будь-які об`єктивні дані про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом виключно як фізична особа, яка не є суб`єктом правовідносин, що виникли у зв`язку із укладенням і виконанням договору №П/2249 від 02 листопада 20202 року. Щодо суті спору. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). У постанові ВП ВС від 01 червня 2021 року (справа № 910/12876/19) викладені такі висновки про межі свободи договору. «7.7. Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин. 7.8. Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. 7.9. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами. 7.10. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.» Цивільний Кодекс України не містить окремих вимог до договору про надання інформаційно-консультаційних послуг, у главі 63 ЦК України викладені загальні положення про договір надання послуг. Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Статтею 902 ЦК України встановлено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в гл.50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Проаналізувавши зміст договору №П/2249 від 02 листопада 2020 року, апеляційний суд приходить до висновку, що він відповідає загальним вимогам закону, зокрема нормам глави 63 ЦК України, ст.6 ЦК України; укладена між сторонами спору угода не містить умов чи положень, які є недійсними відповідно до закону (нікчемними), у тому числі ЗУ «Про захист прав споживачів». У межах розгляду цієї справи вимоги про визнання договору №П/2249 від 02 листопада 2020 року недійсним або ж про встановлення факта його неукладення і застосування відповідних наслідків не заявлено, тому суд першої інстанції, вирішуючи спір, безпідставно надав оцінку цьому договору як такому, що укладений з порушенням вимог ЗУ «Про захист прав споживачів». З огляду на презумпцію правомірності правочину (ст.204 ЦК України) і вимоги закону про обов`язковість договору (ст.629 ЦК України) фактичні обставини у справі слід оцінювати у розрізі умов, які узгоджені сторонами у договорі №П/2249 від 02 листопада 2020 року. Відповідно до пунктів 2.1, п.2.2 і п.2.3 договору у замовника, ОСОБА_2 , виникає обов`язок сплатити обумовлену винагороду виконавцю, ФОП ОСОБА_1 , після підписання акта огляду квартири у таких випадках: висловлення замовником наміру придбати квартиру шляхом укладення договору завдатку або іншого договору, що свідчить про намір у подальшому набути право власності на квартиру, фактичне придбання (набуття у власність) цієї квартири замовником або ж його (замовника) близькими родичами, у тому числі чоловіком/дружиною. Учасниками справи визнається, що ОСОБА_2 02 грудня 2020 року огянула квартиру АДРЕСА_1 , а 18 грудня 2020 року чоловік ОСОБА_2 за її згодою придбав цю ж квартиру у її власників за ціною меншою, ніж та, що зазначена в оглядовому акті. Отже, відповідно до умов укладеного договору у ОСОБА_2 з 19 грудня 2020 року виник обов`язок сплатити на користь ФОП ОСОБА_1 обумовлену суму винагороди, проте ОСОБА_2 цього обов`язку не виконала. Стосовно прострочення кредитора, яке встановив суд першої інстанції, апеляційний суд зауважує таке. Відповідно до частин першої, другої статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частина четверта статті 613 ЦК України). Прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов`язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов`язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення у виконанні зобов`язання, то прострочення кредитора - це прострочення у прийнятті виконання зобов`язання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18). За змістом наведених роз`яснень відсутність у договорі реквізитів для оплати послуг і невизначення способу оплати послуг, на які послався суд першої інстанції, не є доказом того, що кредитор (позивач у справі) безпідставно відмовився від прийняття належного виконання (оплати послуг), або не виконав своїх обов`язків (кредиторських), або вчинив інші дії чи бездіяльність, які не дозволили боржнику (відповідачці у справі) своєчасно сплатити винагороду зігдно договору. Перевіряючи доводи як апеляційної скарги, так і відзиву на неї стосовно змісту аудіозаписів розмов, колегія суддів прослухала ці записи, а також показання свідків і дійшла таких висновків. Зазначеними доказами підтверджується, що ОСОБА_2 на початку 2020 року з власної ініціативи подала заявку ФОП ОСОБА_1 про надання послуг з пошуку квартири для її придбання у власність. Спочатку з нею контактував ОСОБА_3 , який діяв від імені ФОП ОСОБА_1 , і відповідачка саме так сприймала його статус; за пропозицією ОСОБА_3 , ОСОБА_2 оглянула декілька квартир. У подальшому у вз`язку із зайнятістю ОСОБА_3 огляд квартир проводився із ОСОБА_5 , яку відповідачка також сприймала як працівника ФОП ОСОБА_1 02 грудня 2020 року ОСОБА_2 разом із ОСОБА_5 оглянула квартиру АДРЕСА_1 , підписала оглядовий акт, повідомила, що ця квартира її начеб-то влаштовує, проте вона має порадитися із матір`ю і повідомити свого чоловіка, вони домовилися через деякий час повторно оглянути цю квартиру. Наведені обставини спростовують доводи відповідачки про невиконання позивачем обов`язку із надання послуг, а також висновки про те, що чоловік відповідачки самостійно вчинив дії з придбання спірної квартири. Отже, заявлені позовні вимоги є законними і обгрунтованими. Враховуючи, що розмір штрафу, передбачений п.5.2 договору складає 200% від суми, визначеної у п.2.1. цього договору, апеляційний суд відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України вважає за доцільне зменшити суму штрафу до розміру простроченої суми, тобто до 33 600 грн. У зв`язку з наведеним рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог, а саме про стягнення із ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 67 200 грн. Інші доводи заперечень на позов не є істотними, оскільки не впливають на правову оцінку встановлених обставин щодо виконання договору №П/2249 від 02 листопада 2020 року, тому не потребують детальних відповідей у розумінні вимог щодо обгрунтованості судового рішення. Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 сплачено 1 008 грн судового збору (т.1 а.с.19), за подання апеляційних скарг: 02.08.2022 сплачено 496,20 грн судового збору (т.1 а.с.181) та 11.10.2023 сплачено 1 512 грн судового збору (т.2 а.с.230). Позовні вимоги задоволено на 66,67%. Таким чином, ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_2 1 008 + 496,20 + 1 512 = (3 016,20 / 100) х 66,67 = 2 010,90 грн витрат зі сплати судового збору. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). Згідно із висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат. У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови). З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21), додатковій постанові від 07 грудня 2023 року у справі № 161/4569/22 (провадження № 61-12220св22) та інш. На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано: копію договору про надання правової допомоги № 01 від 19 квітня 2021 року (т.1 а.с.14-15), копію розрахунку надання правової допомоги за договором № 01 від 19.04.2021 (т.1 а.с.13), копію акту прийому передачі виконаних робіт за договором № 01 від 19.04.2021 (т.1 а.с.16), ордер ВІ № 1042203 від 19.04.2021 (т.1 а.с.17) квитанція №01 від 29.04.2021 про оплату юридичної допомоги у розмірі 10 000 грн (т.1 а.с.20), копію договору про надання правової допомоги 1/1 від 30.01.2023 (т.2 а.с.14), попередній розрахунок вартості послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги згідно договору № 1/1 від 30.01.2023 (т.2 а.с.65), перелік послуг адвоката (т.2 а.с.66), акт виконаних робіт (наданих послуг) від 14.02.2023 (т.2 а.с.67). Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів колегія суддів враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт. Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу з врахуванням відсотку задоволеної апеляційної скарги в сумі 22 000 грн не є розумним та співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним, для професійних досвідчених адвокатів дана категорія справ не становить надмірної складності, не потребує допомоги помічників, значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення документів та збору додатків до них. Так, «попередня консультація щодо спірних правовідносин, подальша консультація щодо характеру виниклих спірних правовідносин. Попереднє опрацювання матеріалів, аналіз договірних правовідносин, нормативної бази, аналіз судової практики. Підготовка процесуальних документів.» по своїй суті є однією дією, тобто підготовка та виготовлення позовної заяви. Таким чином, 8 000 грн є завищеним розміром оплати даної послуги і підлягає зменшенню до 2 000 грн.(т.1 а.с.13); «ознайомлення з матеріалами справи № 554/4494/21, що повернулась з апеляційного суду для продовження розгляду судом першої інстанції. Виготовлення з них копій. Опрацювання долучених відповідачем доказів. Після ознайомлення з матеріалами справи та опрацювання долучених відповідачем доказів сформування правової позиції з їх урахуванням. Узгодження з клієнтом. надання консультації щодо необхідності долучення до матеріалів справи додаткових доказів, встановлення кола свідків. Складання та долучення до матеріалів справи відповіді на відзив, клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, клопотання про виклик свідків» по своїй суті також є однією дією, тобто підготовка до судового засідання та виготовлення відзиву на позов. Таким чином, 8 000 грн є завищеним розміром оплати даної послуги і підлягає зменшенню до 2 000 грн.(т.1 а.с.65). Представництво інтересів в суді першої інстанції, складання та подання (надсилання) інших документів (доказів) при розгляді справи, адвокатами: Борзовець О.В. (2 000 грн) та адвокатом Антоновою В.М. (4 000 грн), а разом 6 000 грн, також, на думку колегії суддів, оцінено із завищенням та підлягає зменшенню до 2 000 грн. Таким чином, враховуючи відсоток задоволених позовних вимог 66,67%, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6 000 х 66,67% = 4 000,20 грн витрат за надання правової допомоги. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 07 вересня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання інформаційно-консультативних послуг задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) заборгованість згідно договору про надання інформаційно-консультаційних послуг від 02 листопада 2020 року у розмірі 67 200 грн. Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 2 010,90 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 4 000,20 грн, а всього 6 011,10 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 08 січня 2024 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов