Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/5628/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1425/24 Справа № 175/5628/23 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О.М Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого- судді Демченко Е.Л. суддів Барильської А.П., Макарова М.О. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , в частині оскарження ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів та зміну способу їх стягнення, - в с т а н о в и л а: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів та зміну способу їх стягнення. Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2023 року справу направлено за підсудністю до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська. Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, яка підписана її представником ОСОБА_2 , в якій просила ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що даний позов вона має право подати за своїм місцем реєстрації та суд помилково дійшов висновку про передачу справи за її позовом до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Згідно ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи та без їх виклику. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга позивачки на ухвалу про передачу справи по підсудності підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Передаючи справу по підсудності до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська, Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області виходив з того, що позивачка зареєстрована у Новокадацькому районі м.Дніпра, а відповідач у Центральному районі м.Дніпра, а тому вважав, що правові підстави для розгляду справи саме Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області відсутні. Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб`єктів права. Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Частина 4 статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з положенням частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Територіальна підсудність має декілька видів: підсудність справ, у яких однією зі сторін є суд, або суддя (ст.26 ЦПК України), підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача (ст.27 ЦПК України), підсудність справ за вибором позивача (ст.28 ЦПК України), підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст.29 ЦПК України), виключна підсудність (ст.30 ЦПК України). Згідно з ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. За загальним правилом частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до частини 1 статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Згідно ч.16 ст.28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Отже, дана стаття встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред`явлений в одному з двох і більше судів. Суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді. Крім того, аналіз вказаної норми свідчить про те, що цією нормою права охоплюють всі вимоги, пов`язані з невиконанням обов`язку по утриманню, передбачені статями 75-89, 91, 180-201, 202-206, 265-274 СК України, що можуть пред`являтись також за зареєстрованим місцем проживання позивача. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19 (провадження № 61-21991св19) вказано, що: «Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Верховний Суд виходить з того, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві». Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про передачу справи за підсудністю до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська, за зареєстрованим місцем проживання відповідача, дійшов до помилкових висновків. Оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачка зареєстрована по АДРЕСА_1 , що відноситься до юрисдикції Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області. Враховуючи викладене, ухвалу про передачу справи за підсудністю судом постановлено з порушенням норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі. Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Колегія суддів вважає, що відмовляючи у видачі судового наказу, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.367,374,379,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , в частині оскарження ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2023 року задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2023 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 08 січня 2024 року. Головуючий: Е.Л.Демченко Судді: А.П.Барильська М.О.Макаров