Постанова Київський апеляційний суд № 761/5463/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 761/5463/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/12215/2023Головуючий у суді першої інстанції - Диба О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 грудня 2023 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: суддя-доповідач Гуль В.В., судді Матвієнко Ю.О., Мельник Я.С., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, ВСТАНОВИВ: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , згідно з яким просила стягнути з відповідача на її користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 35 000 грн. 00 коп., 3 % річних у розмірі 5 574 грн. 59 коп., інфляційні втрати у розмірі 18 655 грн. 00 коп., а всього 59229 грн. 59 коп. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 28.12.2004 року державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори був посвідчений заповіт, за яким ОСОБА_3 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день його смерті і на що він за законом матиме право, заповідав ОСОБА_1 18.03.2017 року нарядом патрульної поліції ОСОБА_3 був знайдений мертвим у своїй квартирі та у той же день позивачу стало відомо про існування договору довічного утримання, укладеного 03.02.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю.О. Також, позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 начебто скасував заповіт від 28.12.2004 року в день підписання договору довічного утримання, коли поставив свій підпис під заявою, яку привезла з собою приватний нотаріус Худова Ю.О., тобто 03.02.2017 року. 23.03.2017 року Дніпровським управлінням поліції ГУ НП в місті Києві було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за № 12017100040004051 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме про те, що 03.02.2017 року невстановлені досудовим розслідуванням особи шахрайським шляхом заволоділи квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 . 31.03.2017 року Шостою Київською державною нотаріальною конторою до майна ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , була заведена спадкова справа № 60465098, номер у спадковому реєстрі 232/2017. Позивач (інші спадкоємці відсутні) прийняла спадщину. На момент смерті вся спадщина дядька позивача складалася, крім квартири, також з рухомого майна, яке знаходилося в його квартирі, а саме: сімейні документи, фотографії, спадкові цінні речі від батьків ОСОБА_3 , картки « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та « ІНФОРМАЦІЯ_4 », цінна бібліотека, побутова техніка, меблі - загалом на 120 000 - 140 000 грн. і до якого позивач не мала доступу, у зв`язку з протиправними діями ОСОБА_4 , який проник в опечатану поліцією квартиру та змінив замки. 22.04.2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100040003303 слідчим внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а саме, що група невідомих осіб, діючи за попередньою змовою, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , де проникли до приміщення вказаної квартири, звідки умисно, таємно викрали майно, належне ОСОБА_1 . Позивач була визнана потерпілою. При цьому, тільки 22.04.2019 року від слідчого Ліберди М.В. позивачу стало відомо про те, що у матеріалах кримінального провадження № 12017100040004051 наявний оригінал розписки, написаний громадянкою ОСОБА_2 про взяття у ОСОБА_3 на зберігання на термін з 06.02.2017 року по 08.02.2017 року (на три дні) грошових коштів у розмірі 35 000 грн., яку знайшла слідча група оперативна група Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві 18.03.2017 року в день обстеження квартири померлого ОСОБА_3 . У розписці ОСОБА_2 вказала свій паспорт НОМЕР_1 та адресу проживання: АДРЕСА_2 . Разом з тим, позивач вказувала, що формальна підстава для ОСОБА_2 на зберігання грошей ОСОБА_3 припинилася з 09.02.2017 року, а відносно позивача, як спадкоємиці, правова підстава на зберігання грошей взагалі відсутня. За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що ОСОБА_2 продовжує зберігати грошові кошти та збагачуватися за рахунок позивача без достатньої на те правової підстави, позивач звернулася до суду з цим позовом, який просила задовольнити з підстав, передбачених ст.ст. 625, 1212, 1214 ЦК України. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що саме з дати встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) у неї виникла правова визначеність щодо всього майна ОСОБА_3 , в тому числі на неповернуті невідомою на той час ОСОБА_2 35 000 грн. 00 коп. При цьому, зазначає, що можливість звернення до суду з вимогою щодо захисту свого цивільного інтересу з`явилася лише 17.05.2019 року, а саме з моменту отримання завіреної слідчим з матеріалів кримінального провадження розписки. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на правильність висновків суду щодо того, що саме 18.03.2017 року позивач отримала копію розписки та, як наслідок, пропустила строк звернення до суду з даним позовом. У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з наявного у матеріалах справи повідомлення Шостої Київської державної нотаріальної контори, 31.03.2017 року заведена спадкова справа № 232/2017 до майна ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємцем, яка прийняла спадщину, є його племінниця - ОСОБА_1 , яка зареєстрована в АДРЕСА_3 . Згідно з розпискою від 06.02.2017 року, складеною ОСОБА_2 , остання отримала на зберігання від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 35 000 грн. 00 коп. до 08.02.2017 року. Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилалася на те, що формальна підстава для ОСОБА_2 на зберігання грошей ОСОБА_3 припинилася з 09.02.2017 року, а відносно неї, як спадкоємиці, правова підстава на зберігання грошей взагалі відсутня. При цьому, як вбачається, даний позов позивачем було подано до суду 10.02.2022 року, про свідчить відповідний поштовий штамп на конверті. У зв`язку з зазначеним, відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції було подано заяву про застосування строку позовної давності до даних правовідносин. Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997 року (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства». У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. У п. 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Кавалінес проти Іспанії» від 28.10.1998 року зазначено про те, що процесуальні строки (позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Affaire Perez de Rada Cavanilles c. Espagne №116/1997/900/1112). Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Аналогічна позиція викладена і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 року у справі № 575/476/16-ц. Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.11.2017 року позивач звертався до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору довічного утримання недійсним, у якому посилався на наявність розписки від 06.02.2017 року на суму 35 000 грн., копію якої було додано до позову. При цьому, у судовому засіданні 05.04.2023 року представник позивача підтвердив, що саме 18.03.2017 року позивач дізнався про існування вищезазначеної розписки та в цей же день отримав її копію у розпорядження від представника поліції. Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевстановлені обставини справи, матеріали справи не містять. Посилання апелянта на те, що про порушення своїх прав, як спадкоємця ОСОБА_3 , вона дізналася з моменту підтвердження факту їх родинних відносин у серпні 2018 році, а також після отримання оригіналу розписки у травні 2019 році, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вбачається, позивач, будучи обізнаним про існування розписки, у 2017 році звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , тобто ще у 2017 році вважав себе спадкоємцем всього майна померлого ОСОБА_3 , у тому числі і коштів, переданих на зберігання за розпискою. Посилання апелянта на кримінальні провадження також не заслуговують на увагу, оскільки вони не мають жодного відношення до даного спору, а обставини, на які посилається позивач в межах кримінальних проваджень, жодним належним та допустимим доказом не підтверджені матеріалами даної справи. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обґрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися. Таким чином, встановивши, що перебіг позовної давності щодо звернення до суду з даним позовом почався 18.03.2017 року у день отримання позивачем копії розписки та закінчився 19.03.2020 року, в той час як позов було подано позивачем до суду у 2022 році, тобто за межами трирічного строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України. При цьому, колегія суддів зауважує, що позивач оскаржує рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом строку позовної давності. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено. Отже, враховуючи положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність оскаржуваного рішення виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача. З огляду на вищевикладене, а також те, що при апеляційному розгляді справи порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Також слід зазначити, що у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені позивачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених частиною третьою статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: Судді: