Постанова Київський апеляційний суд № 367/5938/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 367/5938/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/16450/2023 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 грудня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кожем`яченка Володимира Володимировича на ухвалу судді Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2023 року (суддя Карабаза Н.Ф.) про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, встановив: у серпні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса №427, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. 30 січня 2019 року, таким, що не підлягає виконанню. Також просив вирішити питання судових витрат, стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 30 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. вчинено виконавчий напис про стягнення з нього у безспірному порядку на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованість в розмірі 12 875грн 38коп., однак виконавчий напис вчинено з порушенням норм законодавства, оскільки нотаріус не врахував, що вчинення виконавчого напису було можливо лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору, що сума заборгованості не є безспірною, а нотаріусом не перевірено безспірність заборгованості, не перевірено наявність доказів належного направлення стягувачем та отримання боржником повідомлень щодо наявності заборгованості за кредитним договором та вимог про виконання зобов'язань за цим договором, напис вчинено більш ніж через три роки з дня виникнення права вимоги у стягувача. Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 8 серпня 2023 року позовну заяву залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення її недоліків. Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кожем`яченко В.В. просить ухвалу судді скасувати та передати справу до Ірпінського міського суду Київської області для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про захист своїх прав, як споживач, а тому він звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Також представник позивача зазначає, що судом першої інстанції при поверненні позовної заяви не було враховано правових висновків Верховного Суду, зазначених в постановах від 19 жовтня 2022 року по справі №743/1481/21 та від 26 лютого 2020 року по справі №643/2870/18, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин, а тому, у випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг, підлягає застосуванню положення ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху та встановлюючи строк для усунення її недоліків, суддя першої інстанції в ухвалі від 8 серпня 2023 року зазначив, що позивачем не сплачено судовий збір, а дія Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на правовідносини щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. У вересні 2023 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Кожем`яченко В.В. було подано клопотання на виконання вимог ухвали судді про залишення позовної заяви без руху та доповнення до цього клопотання, у якому він посилався на те, що позивач є звільненим від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Повертаючи позовну заяву, суддя першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунуто недоліки, зазначені в ухвалі про залишення позову без руху, а саме не сплачено судовий збір за подання позовної заяви. Колегія суддів не погоджується з таким висновком судді з таких підстав. Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. У позовній заяві позивач зазначив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». У клопотанні на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, представник позивача - адвокат Кожем`яченко В.В. посилався на правові позиції Верховного Суду, зазначені у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 та у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 743/1481/21. Однак, суддя першої інстанції не звернув уваги на вказані посилання та в ухвалі про повернення позовної заяви не навів обґрунтування не врахування зазначених представником позивача правових позиції Верховного Суду. Разом з цим, частина 4 статті 263 ЦПК України визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку правових відносин, на які поширюється його дія, втім, з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з принципів цивільного судочинства, а також наявності у цивільних правовідносинах такої слабкої сторони, як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг, тощо. Згідно з пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний аналіз зазначеного Закону та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, визначеного статтею 5 Закону України «Про судовий збір», який не є вичерпним, не може безумовно свідчити про те, що споживачі не мають такої пільги, оскільки вона встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав. Порушені права підлягають захисту як при пред`явленні позову у суді першої інстанції, так і на наступних стадіях цивільного процесу (стадії апеляційного та касаційного провадження), оскільки ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Такий правовий висновок викладений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц Великою Палатою Верховного Суду. Згідно зі статтею 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 87 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-ХІІ) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог статті 87 Закону № 3425-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Перелік). Згідно з пунктом 2 вказаного Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Відповідно до статті 90 Закону № 3425-ХІІ стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов`язань боржника. Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом. При цьому нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному у статтях 1, 9 Закону № 3425-ХІІ. При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема, позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг, підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 19 жовтня 2022 року по справі №743/1481/21, від 26 лютого 2020 року по справі №643/2870/18. Правові висновки Верховного Суду є обов`язковими для застосування судами. З доданих до позовної заяви документів вбачається, що між позивачем та відповідачем існують правовідносини, що виникли із кредитного договору, предметом спору є вчинення нотаріусом дій у сфері безспірної юрисдикції, суду не надано документів, що позивачем був укладений договір не споживчого кредитування, а тому суддя першої інстанції прийшов до передчасного висновку, що правовідносини сторін не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» і позивач не звільнений від сплати судового збору за подання позову на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи, що ухвала судді про повернення позовної заяви, постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, вона підлягає скасуванню з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кожем`яченка Володимира Володимировича задовольнити. Ухвалу судді Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2023 року скасувати, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, направити до Ірпінського міського суду Київської області для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук