Постанова 4824 № 367/9793/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/7418/2024 справа №367/9793/23 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2024 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Мережко М.В., Соколової В.В. розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою адвоката Кожем`яченка Володимира Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 15 січня 2024 року, постановлену під головуванням судді Карабази Н.Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторія Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2023 року до суду звернувся ОСОБА_1 із позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в порядку захисту прав споживачів фінансових послуг. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 04 лютого 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. вчинено виконавчий напис про стягнення з позивача у безспірному порядку на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за споживчим кредитом у розмірі 6742,84 грн, однак виконавчий напис вчинено з порушенням норм законодавства, оскільки нотаріус не врахував, що вчинення виконавчого напису було можливо лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору, що сума заборгованості не є безспірною, нотаріусом не перевірено безспірність заборгованості, не перевірено наявність доказів належного направлення стягувачем та отримання боржником повідомлень щодо наявності заборгованості за кредитним договором та вимог про виконання зобов`язань за цим договором, напис вчинено більш ніж через три роки з дня виникнення права вимоги у стягувача, кредитний договір від 28 травня 2016 року укладений за допомогою дистанційних засобів та нотаріально не посвідчувався. В позові просив звільнити його від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Клопотання мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис нотаріуса, проставлений на стягненні заборгованості за споживчим кредитом, позивач у цій справі є споживачем, а тому звільнений від сплати судового збору на підставі частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №643/2870/18. Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 29 листопада 2023 року позовну заяву залишено без руху з підстав несплати судового збору, надано строк для виконання вимог цієї ухвали. 19 грудня 2023 року від адвоката Кожем`яченка В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. Клопотання мотивовано тим, що позивач звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ на підставі частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», посилався на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №643/2870/18. Зазначає, що вказане наведено в позовній заяві. Додатково вказує на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №743/1481/21. Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 15 січня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу. Не погодившись з постановленою ухвалою, адвокатом Кожем`яченком В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду щодо питання про звільнення позивачів у справах про визнання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, які стосуються кредитних правовідносин, а тому позивачі у цих справах є споживачами та щодо них слід застосовувати статтю 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Правові висновки, на які посилається представник скаржника, викладені у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №743/1481/21 (№61-7362св22), від 26 лютого 2020 року у справі №643/2870/18 (№61-4126св19). Мотивуючи наведеним, просить ухвалу про повернення позовної заяви позивачу від 15 січня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції керувався частиною 3 статті 185 ЦПК України, та виходив з того, що позивач не сплатив судовий збір за подання позовної заяви. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вказує про таке. З матеріалів справи установлено, що у листопаді 2023 року до суду звернувся ОСОБА_1 із позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса про стягнення безспірному порядку з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за споживчим кредитним договором від 28 травня 2016 року у розмірі 6742,84 грн. В ухвалі від 29 листопада 2023 року, якою позов залишено без руху, суд першої інстанції вказав, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів убачається, що предметом позову є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а тому дія статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на правовідносини щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відтак суд не убачав підстав для звільнення позивача від сплати судового збору. Установлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви. Ухвалу доставлено до електронної адреси позивача 12 грудня 2023 року (а.с.38). 19 грудня 2023 року від адвоката Кожем`яченка В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, в якому повторно посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №643/2870/18, додатково наводив правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №743/1481/21. 19 грудня 2023 року від адвоката Кожем`яченка В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло доповнення до вище наведеного клопотання. В доповненнях адвокат вказує, що із аналогічними позовами із аналогічними позовними вимогами, проте з різними предметами спору звертався до інших судів першої інстанції по місту Києву та Київській області, у яких не виявлено підстав для залишення позовної заяви без руху та відкрито провадження у справах, в порядку захисту прав споживачів фінансових послуг. Приписи статті 175 ЦПК України визначаються загальні правила та вимоги до форми та змісту позовної заяви. Так, частиною 4 цієї статті передбачено, що якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. Відповідно до частини 4 статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до частин 1-3 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. У позовній заяві позивач зазначив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», наводив правові висновки Верховного Суду щодо застосування вказаної статті в кредитних правовідносинах, в яких позивач є споживачем фінансових послуг. Залишивши позов без руху, суд першої інстанції не убачав підстав для застосування положень статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Частиною 4 статті 263 ЦПК України установлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» вказано, що цей Закон (далі - Закон 1023-XII) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Так, за положеннями Закону 1023-XII споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів (стаття 1 Закону 1023-XII). Згідно частини 3 статті 22 Закону 1023-XII передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Згідно статті 11 Закону 1023-XII цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Пунктами 9-11 частини 1 статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" визначено, що споживачем є фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - це правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчим кредитом (кредитом) є грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. В статті 5 Закону України «Про судовий збір» наведено перелік пільгових категорій учасників справи, які звільнення від сплати судового збору за своїм процесуальним статусом у відповідних категоріях справ. Зі аналізу вказаної норми убачається, що перелік підстав для звільнення від сплати судового збору, наведених у 5 цього Закону, не є вичерпним, та може бути розширений іншими спеціальними нормативно-правими актами. Закон 1023-XII звільняє споживачів від сплати судового збору за метою захисту їх прав. Згідно зі статтею 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 87 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-ХІІ) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог статті 87 Закону № 3425-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Перелік). Згідно з пунктом 2 вказаного Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Відповідно до статті 90 Закону № 3425-ХІІ стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов`язань боржника. Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом. При цьому нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному у статтях 1, 9 Закону № 3425-ХІІ. При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18, від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц. Правові висновки Верховного Суду є обов`язковими для застосування судами. З доданих до позовної заяви документів вбачається, що між позивачем та відповідачем існують правовідносини, що виникли із кредитного договору, предметом спору є вчинення нотаріусом дій у сфері безспірної юрисдикції, матеріали справи не містять доказів, що позивачем був укладений договір не споживчого кредитування, а відтак суд першої інстанції зробив передчасного висновок, що правовідносини сторін не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» і позивач не звільнений від сплати судового збору за подання позову на підставі частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи, що ухвала судді про повернення позовної заяви, постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, вона підлягає скасуванню з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Кожем`яченка Володимира Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 15 січня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судовогорішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді М.В. Мережко В.В. Соколова