Постанова 4824 № 757/3634/23-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 грудня 2023 року м. Київ Справа №757/3634/23-ц Провадження № 22-ц/824/13408/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Мандрики О.П. сторони: позивач Фермерське господарство «Бурки Віталія Володимировича», відповідачі Держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Державна казначейська служба України, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргоюФермерського господарства «Бурки Віталія Володимировича» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року у справі за позовом Фермерського господарства «Бурки В.В.» до держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У січні 2023 року Фермерське господарство «Бурки Віталія Володимировича» (далі - ФГ «Бурки В.В.») звернулось до суду із позовом до держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позов мотивований тим, що у зв`язку із порушенням органами державної влади - Сокальським районним судом Львівської області, апеляційний судом Львівської області, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Львівським апеляційним судом, Верховним Судом шляхом постановлення ухвал у справі № 2-1394/11, в результаті чого ФГ «Бурки В. В.» було позбавлено доступу до правосуддя та грубо порушено конституції права, чим було завдано господарству матеріальної шкоди, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом. ФГ «Бурки В.В.» просило стягнути із Держави України в особі Державної казначейської служби України на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 6 000 000,00 грн та моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду. Відкрито провадження у справі за позовом ФГ « Бурки В . В . » до держави України в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.Вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. У справі призначено підготовче судове засідання. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. У лютому 2023 року Міністерство юстиції України подало відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Вказувало, що компетенції Міністерства юстиції України не входять питання, пов`язані із організацією діяльності судової системи України, Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю судді при відправленні ним правосуддя, оскільки це забороняється законом. А, отже, відсутні обставини, які б давали підстави для висновку про допущення Міністерством юстиції України протиправної діяльності стосовно позивача. Також вказано, що позивачем не доведено належними доказами протиправність (незаконність) поведінки Міністерства юстиції України по відношенню до позивача та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Позивач не надає доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності Міністерства юстиції України, не наводить конкретної норми закону, яку, на його переконання, порушив відповідач. Щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди, то вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивачем на надано доказів про завдання йому будь-якої шкоди, а, отже, вказана вимога є безпідставною та необґрунтованою. У квітні 2023 року Державна казначейська служба України подала відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Вказувала, що позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, має довести наявність протиправної поведінки, розмір завданих збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, а посилання позивача на необхідність застосування статей 1173, 1174 ЦК України, які не потребують доведення вини, є безпідставними. Також необґрунтовано пред`явлені вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 1 000 000,00 грн, не зрозуміло із яких міркувань виходив позивач, оцінюючи шкоду в такому розмірі. У лютому 2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив Міністерство юстиції України, у якому зазначено, що обов`язок спростування вини покладається на заподіювача шкоди, а не на позивача. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року у задоволенні позовних вимог ФГ «Бурки В.В.» до держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено. Рішення суд мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Державою Україною в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України йому було заподіяно будь-яку шкоду та не довів наявність такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вину останніх в її заподіянні. Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначив про те, що моральна шкода у розмірі 1 000 000,00 грн, яка завдана постановленням судами ухвал у справі № 2-1394/11 не підтверджена ніякими доказами, а вказане твердження ґрунтується лише на показах та припущеннях позивача. Вимога позивача про відшкодування моральної шкоди у такому розмірі не обґрунтована, суду не надано доказів, що підтверджують такі обставини. 26 липня 2023 року ФГ «Бурки В.В.» подало до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 05травня 2023 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач має право на відшкодування шкоди, завданої судами. Висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог є неправильним. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28липня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу. Листом Київського апеляційного суду від 18 серпня 2023 року витребувано з Печерського районного суду м. Києва матеріали справи № 757/3634/23-ц. 04 жовтня 2023 року матеріали справи № 757/3634/23-ц надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10жовтня 2023 року клопотання ФГ «Бурки В. В». про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року задоволено та поновлено його. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ «Бурки В. В.» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року у справі за позовом ФГ «Бурки В. В.» до держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи. 16 жовтня 2023 року Міністерство юстиції України подало до Київського апеляційного суду відзив, у якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року залишити без змін. Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції правильно вказав, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачами будь-якої шкоди та не довів наявності такої шкоди, наявність причинного зв?язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вину останніх в її заподіянні. Судове рішення є законне та обґрунтоване, підстав для його скасування немає. В судове засідання сторони не з`явилися. Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи. Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення позивача Бурки В.В. , відповідачів Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права. За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства. Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача Бурки В.В. , відповідачів Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України. Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України). Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків. Встановлено, що ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 03 листопада 2011 року у справі № 2-1394/11 відмовлено у відкритті провадженні у справі за позовною заявою ФГ «Бурки В.В.» до держави Україна в особі Державного казначейства України про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30 січня 2012 року апеляційну скаргу ФГ «Бурки В.В.» відхилено, ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 03 листопада 2011 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2012 року ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 03 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 січня 2012 року залишено без змін. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року (справа № 2-1394/11) закрито провадження у справі за заявою ФГ «Бурки В.В.» про перегляд заочного рішення за нововиявленими обставинами. Постановою Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року апеляційну скаргу ФГ «Бурки В.В.» залишено без задоволення, а ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ «Бурки В.В.» на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року у справі за заявою ФГ «Бурки В.В.» про перегляд заочного рішення за нововиявленими обставинами. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц зазначено, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства». За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 686/10710/18, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20, від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20, від 27 жовтня 2022 року у справі № 686/20441/21. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Статтею 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Відповідно до частини першої статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. В силу частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (провадження № 14-10цс23). Ураховуючи наведене, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти в суді орган, діями якого завдано шкоду. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (пункт 32) Велика Палата Верховного Суду вказала, що застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Вирішуючи позовні вимоги ФГ «Бурки В.В.», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем Державою Україною в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України заподіяно йому будь-яку шкоду та не довів наявність такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вину останніх в її заподіянні. Крім того, правильним також є висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди ухваленими судовими рішеннями, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями та наслідками, на які він (позивач) посилається. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2023 року у справі № 454/423/15 (провадження № 61-13003св22). Аргументи апеляційної скарги вказаного висновку не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ФГ «Бурки В.В.» без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Бурки Віталія Володимировича» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна