Постанова Закарпатський апеляційний суд № 309/182/23

Справа № 309/182/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 27 грудня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі головуючого судді КОНДОРА Р.Ю. суддів ДЖУГИ С.Д., СОБОСЛОЯ Г.Г., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу № 309/182/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду від 4 квітня 2023 року, повний текст якого складено 5 квітня 2023 року, головуючий суддя Орос Я.В., - встановив: 17.01.2023 ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діяв адвокат Плешинець М.В., звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів мотивуючи таким. Сторони перебували в шлюбі зареєстрованому Виконавчим комітетом Сокирницької сільської ради Хустського району Закарпатської області за актовим записом №

15. У шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Рішенням Хустського районного суду від 12.11.2013 у справі № 309/4170/13-ц шлюб між сторонами розірваний, сина ОСОБА_3 залишено при матері, з цього часу син перебуває на повному її утриманні. Відповідач ОСОБА_2 жодним чином не допомагає утримувати їхнього спільного сина. Він виїздить за кордон на заробітки, має стабільний високий дохід, відтак у змозі сплачувати аліменти, однак добровільно їх сплачувати відмовляється, тому позивачка змушена звернутись до суду. Посилаючись на ці обставини, на положення СК України щодо обов`язку батьків утримувати дітей, позивачка ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 4500,00 грн, але не менше ніж розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття починаючи з дня подання позовної заяви, а також стягнути з відповідача на її користь витрати на оплату правової допомоги. Рішенням Хустського районного суду від 04.04.2023 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 4000,00 гривень щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття починаючи з 17.01.2023. стягнуто з ОСОБА_2 : на користь держави 1073,60 грн судового збору; на користь ОСОБА_1 3000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності в межах задоволеного, з наявності передбачених законом підстав для стягнення аліментів на утримання дитини у визначеному судом розмірі. Відповідач ОСОБА_2 оскаржив рішення суду першої інстанції як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наводить у скарзі такі доводи. Суд не взяв до уваги його заперечення проти позову (відзив), де відповідач зазначав, що не в змозі сплачувати аліменти у розмірі 4500,00 грн, оскільки на його утриманні перебувають двоє дітей від іншого шлюбу, а саме дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Окрім цього відповідач щомісячно несе витрати на оплату житлово-комунальних послуг за місцем свого проживання, придбання продуктів харчування, сезонного одягу, засобів гігієни, а також утримання транспортного засобу, який ним щоденно використовується для перевезення дітей до садочка та для інших побутових потреб, що є додатковим тягарем для відповідача. В утриманні сина від першого шлюбу відповідач також бере участь, що підтверджується копією квитанції про переказ грошових коштів на ім`я позивачки у сумі 500,00 грн. Позивачка ще при розлученні відмовилась від отримання будь-якої допомоги з його боку. Сторона просить рішення суду скасувати, у позові відмовити. У відзиві на апеляцію позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Плешинець М.В., вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, рішення суду без змін, а також стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на оплату правової допомоги на стадії апеляційного розгляду справи. Зазначає, зокрема, що відповідач є здоровою, працездатною особою у молодому віці, спроможний заробляти своєю працею кошти на власне утримання та для виконання обов`язку щодо утримання своєї дитини, не позбавлений можливості вживати заходи для офіційного працевлаштування. Вказуючи, що відповідач несе додаткові витрати на оплату житлово-комунальних послуг, придбання продуктів харчування, сезонного одягу, засобів гігієни, він ігнорує той факт, що позивачка також несе ці витрати одноособово і відповідач не бажає брати участь в них. Матеріальне становище відповідача на достатньо високому рівні, він має великий приватний будинок і автомобіль, однак, протягом 10 років не сплачує аліменти. Крім цього, поряд із звичайними витратами, які несе позивачка по забезпеченню свого сина, вона також несе витрати пов`язані із його захворюваннями, про які знає відповідач, або принаймні повинен знати як батько дитини. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи сторін, перевіривши матеріали справи суд приходить до такого. Спірні правовідносини регулюються нормами СК України щодо обов`язку батьків утримувати дитину та його виконання. Згідно зі ст. 3 ч. 1 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 і ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 (Конвенція про права дитини), ст. 7 ч.ч. 7, 8 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами,… судами, адміністративними … органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Особа діє у цивільних, у тому числі, в сімейних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 7, 8 СК України, ст.ст. 12, 13, 44, 76-81 ЦПК України). Встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 14.05.2011 уклали у Виконкомі Сокирницької сільської ради Хустського району Закарпатської області за актовим записом № 15 шлюб, що його було розірвано рішенням Хустського районного суду від 12.11.2013 у справі № 309/4170/13-ц, що набрало законної сили 26.11.2013, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (а.с. 11). У цьому шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_6 (а.с. 12). Сторони зареєстровані та проживають нарізно: позивачка ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , дитина проживає з матір`ю (а.с. 9), відповідач ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 25). Ці обставини ніким не заперечуються. Суду першої інстанцій відповідач надав: копії свідоцтв про народження дітей: доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 28, 29). Відповідач ОСОБА_2 у відзиві (а.с. 25-27) заперечував проти позову, вказував на наявність у нього двох малолітніх дітей від іншого шлюбу, на витрати, які він несе на утримання своєї нинішньої сім`ї, житла, транспортного засобу тощо, а відтак на неспроможність сплачувати аліменти на утримання сина від першого шлюбу. Водночас як на доказ свого піклування при сина ОСОБА_6 посилався на квитанцію про переказ позиваці 500,00 грн, якої, втім, суду не надав, як не надав і інших доказів, окрім вищевказаних свідоцтв про народження дітей. Просив відмовити в позові повністю. Конвенція про права дитини передбачає, що держави-учасниці: зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ст. 3 ч. 2); поважають відповідальність, права і обов`язки батьків … належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються (ст. 5); забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ст. 6 ч. 2); докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини; батьки … несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини; найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ст. 18 ч. 1); визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ст. 27 ч.ч. 1, 2); визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом (ст. 31 ч. 1); жодне в цій Конвенції не торкається будь-яких положень, які більшою мірою сприяють здійсненню прав дитини і можуть міститися: a) в законі Держави-учасниці, або b) в нормах міжнародного права, що діють щодо даної держави (ст. 41). Відповідно до Конституції України, норм СК України, які узгоджуються з приписами Конвенції про права дитини: кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї (ст. 51 Конституції України); мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; за загальним правилом, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 ч.ч. 1, 2 СК України); батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України); за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ст. 181 ч. 3); розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини; мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (182 ч. 2); суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі; розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше; за заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період (ст. 184 ч.ч. 1, 2). У рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) (Заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54). Таким чином, матеріальне утримання дітей є обов`язком батьків, у контексті виконання якого може йтися лише про порядок надання такого утримання та про його розмір з урахуванням відповідних обставин. Присудження аліментів у твердій грошовій сумі допускається за заявою позивача безвідносно до характеру доходу платника та способу його одержання. Прожитковий мінімум є базовим соціальним стандартом, який визначає рівень інших соціальних стандартів і соціальних гарантій, зокрема, у сфері доходів населення (ст.ст. 1, 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ст.ст. 1, 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»). У 2023 році розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років становить 2833,00 грн. З урахуванням динаміки прожиткового мінімуму слід враховувати, що вже лиш з огляду на цей показник матеріальне утримання дитини з часом значно дорожчає. Ті обставини, що з віком потреби дитини зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на її утримання, на забезпечення гармонійного розвитку, освіти, відпочинку дитини тощо, є загальнозрозумілими та не викликають заперечень у сторін чи сумнівів у суду. Такими самими загальновідомими та загальнозрозумілими обставинами є те, що внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації до України та воєнних дій, які тривали на час пред`явлення позову та тривають на час судового розгляду справи, купівельна спроможність населення України значно знизилася, що має наслідком, серед іншого, додаткові матеріальні труднощі в забезпеченні належного утримання дітей. Маючи на своєму утриманні малолітню дитину позивачка поза будь-яким обґрунтованим сумнівом несе основний тягар як матеріального утримання дитини, так і її виховання, розвитку, догляду, лікування тощо, несе основну відповідальність за дитину та організацію її життя. З часом відносний розмір матеріальної участі того з батьків, з якого присуджені аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі, лише зменшується та, як правило, перестає відповідати умовам реальної, ефективної участі платника аліментів відповідно до належної з нього дійсної частки у забезпеченні потреб дитини. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (ст. 82 ч. 3 ЦПК України). Зважаючи на інтереси дитини, такі обставини не можуть повністю залишатися поза увагою суду в спорі, що розглядається. При визначенні розміру аліментів суд враховує, серед іншого, стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я, матеріальне становище платника аліментів, інші обставини, що мають істотне значення (ст. 182 ч. 1 СК України). У справі немає доказів наявності у відповідача вад здоров`я, які б перешкоджали йому працювати. Вільним визнанням відповідачем наявності в нього будинку, транспортного засобу, які вимагають значних витрат на утримання, відповідач підтвердив і наявність у нього доходів, необхідних для такого утримання майна і іншої сім`ї, що вказує на його фактичну спроможність надавати матеріальне утримання своєму синові від першого шлюбу. Утримання двох малолітніх дітей, які народилися у нього від іншого шлюбу та забезпечення нової сім`ї не впливають на його обов`язок щодо надання належного утримання дитині. Шлюб між сторонами був припинений у 2013 році і відповідач не надав суду жодних доказів своєї реальної участі в житті сина ОСОБА_6 та в його утриманні з часу припинення шлюбу, тоді як утримання дитини є не лише прямо визначеним законом обов`язком батьків, але й відповідає моральним засадам суспільства. Заперечення відповідача проти позову з повною відмовою в ньому (зі звільненням спроможного утримувати дитину батька від його обов`язку) прямо суперечить закону, не відповідає моральним засадам суспільства, обставинам справи і за жодних умов не може сприйматися судом як таке, що ґрунтується на праві. Відтак відповідач є здоровою, працездатною особою у продуктивному віці, здатний і має можливість заробляти своєю працею кошти і реалізує її на свій розсуд, спроможний заробляти кошти на власне утримання та для виконання обов`язку з надання достатнього утримання своїй дитині, не позбавлений можливості вживати активних заходів для працевлаштування. Протилежного в справі не встановлено і відповідачем не доведено. За наведених обставин слід визнати, що у позивачки ОСОБА_1 виникли дійсні підстави для вимоги до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. Власне недостатність у матері коштів на утримання дитини сумнівів не викликає, відповідні доводи позивачки не спростовані. Задовольняючи позов щодо стягнення аліментів на утримання дитини та визначаючи такі в розмірі 4000,00 грн щомісячно, суд першої інстанції враховував фактичні обставини справи та виходив передусім із необхідності забезпечити законні інтереси дитини на належне утримання та необхідний для нормального виховання і розвитку дитини рівень її життя. Суд виходив також із принципів справедливості та розумності. Позиція відповідача теж була судом відповідним чином врахована, оскільки вимогу позову про стягнення аліментів у розмірі, не меншому за розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд не задовольнив, а також визначив розмір аліментів у твердій грошовій сумі меншим, аніж був заявлений до стягнення. Закон не містить вимоги визначення точного розміру аліментів суто як відповідного розміру прожиткового мінімуму на дитину, його половини чи іншої частини, відповідні розміри прожиткового мінімуму є не абсолютними величинами (базою) для визначення розміру аліментів, а можуть слугувати лише певним орієнтиром при вирішенні питання, яким суд не зв`язаний з огляду на фактичні обставини справи, динаміку дійсних витрат тощо. На переконання колегії суддів, з урахуванням фактичних обставин справи, реалій життя в Україні, які існують на час виникнення і вирішення спору, динаміки значення базового соціального стандарту та маючи на увазі забезпечення тривалого та достатньо стабільного матеріального утримання малолітньої дитини аліменти у твердій грошовій сумі 4000,00 грн на дитину протягом тривалого часу забезпечуватимуть грошове утримання в розмірі, який відповідатиме інтересам дитини, покриватиме суттєву частину витрат на дитину. Такий розмір аліментів забезпечуватиме тривалу, реальну, ефективну участь платника аліментів у забезпеченні потреб дитини та зважаючи на фактичні обставини не порушуватиме правила щодо дотримання загалом паритету батьків у виконанні обов`язку з матеріального утримання дитини. Необхідно також враховувати, що за наявності для того підстав, істотної зміни обставин тощо, сторони не позбавлені права ставити в подальшому питання про зміну розміру стягуваних аліментів, зміну способу стягнення, участь у додаткових витратах і т.ін., а також вирішувати питання про аліменти на дитину відповідно до положень ст.ст. 189, 190 СК України. За таких обставин рішення суду першої інстанції щодо необхідності стягнення аліментів та їх розміру правильне та справедливе і для його скасування з відмовою у стягненні аліментів підстав немає. Відповідач не будучи обмеженим у праві та можливості надати на стадії апеляційного розгляду справи докази, навести вичерпні мотиви, які б спростували позицію позивачки та рішення суду по суті з урахуванням реальних обставин, таких не надав і не навів, тож доводи апеляції правильності по суті та справедливості рішення суду не спростовують. Відтак, на підставі ст. 375 ЦПК України апеляцію ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Щодо заявленого у відзиві на апеляційну скаргу клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, суд констатує таке. Відповідно до норм ЦПК України: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства (ст. 2 ч. 3 п. 12); судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до останніх належать і витрати на професійну правничу допомогу (ст. 133 ч. 1, ч. 3 п. 1). За встановленими ст. 137, 144 ч.ч. 1, 2 ЦПК України правилами діє принцип пропорційності покладення судових витрат на сторони відповідно до результату справи. На стадії апеляційного розгляду справи правова позиція сторони позивачки була підтверджена повністю, апеляцію позивача було відхилено. На стадії апеляційного розгляду справи адвокат Плешинець М.В. надав позивачці ОСОБА_1 правничу допомогу, яку остання оплатила в сумі 3850,00 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги від 19.09.2022, актом виконаних робіт від 16.06.2023, квитанцією про сплату 3850,00 грн за надання правничої допомоги. Ця сума співмірна з характером і обсягом наданої правничої допомоги, відповідає обставинам справи, вимогам обґрунтованості, розумності і не може вважатися надмірною чи необґрунтованою. Позивачка ОСОБА_1 має законне право вимагати відшкодування їй з відповідача ОСОБА_2 , якому відмовлено в задоволенні апеляційної скарги, витрат на професійну правничу допомогу в заявлених межах. Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Хустського районного суду від 4 квітня 2023 року без змін. Стягнути на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , з ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , 3850,00 грн (три тисячі вісімсот п`ятдесят гривень 00 коп.) у рахунок відшкодування витрат із оплати професійної правничої допомоги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, який є днем складення повного судового рішення, але протягом тридцяти днів може бути оскаржена до Верховного Суду. Судді