Постанова 4804 № 264/4200/19

22-ц/804/1106/21 264/4200/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „06 квітня 2021 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 264/4200/19 Номер провадження 22-ц/804/1106/21 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А. за участю секретаря: Грішко С. В. учасники справи : позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2020 року головуючого судді Матвєєвої Ю.О. зі складанням повного тексту судового рішення 02 грудня 2020 року по цивільній справі про стягнення аліментів,- В С Т А Н О В И В : У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.Позов мотивований тим, що у період з 2007 року по серпень 2017 року сторони сумісно мешкали однією сім`єю та у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В свідоцтві про народження батьком дитини зазначено відповідача. З серпня 2017 року відповідач не проживає з позивачем та донькою, добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Вважає, що відповідач має матеріальну можливість виплачувати аліменти на утримання дитини,оскільки є працездатним, має постійний дохід, на обліку в центрі зайнятості не знаходиться, осіб, які знаходяться у нього на утриманні, немає. Просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3000 грн щомісяця з усіх видів доходу відповідача, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову до повноліття дитини. Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 01 липня 2019 року. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в сумі 840, 80 грн. Рішення в частині стягнення аліментів допущено до негайного виконання в межах платежу за один місяць. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.Зокрема зазначає, що звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі вона виходила з того, що відповідач має мінливий дохід, тому як часто змінює місце роботи, не має постійного, стабільного заробітку, систематично ухиляється від сплати аліментів та додаткових витрат на дитину. Вказані обставини встановлені рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 16 грудня 2020 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення місця мешкання дитини,яким позивачу відмовлено у задоволенні позову . При цьому, з 20 жовтня 2020 року та на момент ухвалення рішення по справі 24 листопада 2020 року, відповідач не працював та перебував на обліку як безробітний в центрі зайнятості. Вважає, що виходячи з вищевказаних обставин у даному випадку стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є більш доцільним та буде відповідати інтересам дитини. Однак, судом першої інстанції частково задовольняючи позов не прийнято до уваги вказані обставини, її майновий стан, поведінку відповідача та норми матеріального права ст. ст. 180-182, 184 СК України, тому як стягнуто на її користь аліменти у розмірі лише 2000 грн, що не відповідає навіть прожитковому мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років.Вказує, що на теперішній час вона ніде не працює, має невеликий неофіційний дохід приблизно 2000-3000 грн на місяць та отримує соціальну допомогу, як мати одиначка на свого сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , її матеріальне становище є важким, однак відповідач не надає їй ніякої матеріальної допомоги на утримання їх доньки. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. На адресу суду апеляційної інстанції 05 квітня 2021 року ОСОБА_2 надіслав заперечення на апеляційну скаргу , зі змісту яких вбачається,що суд першої інстанції не припустив порушень норм,ні матеріального,ні процесуального права. Відомості позивача про те,що він ніяким чином не надавав допомоги не відповідають дійсності,оскільки в матеріалах справи знаходяться копії товарних чеків з найменуванням товарів які він купував для дитини. Після отримання рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання дитини,він почав сплачувати призначені аліменти у визначеному розмірі, що підтверджується копіями фіскальних чеків.Обов*язок утримувати дитину сімейним законодавством покладено на обох батьків. Твердження позивача на те,що вона має дохід 2000-3000 грн на місяць дуже сумнівні та занижені,та в нього виникає питання до позивача,чому не маючи ніяких медичних протипоказань вона не працює майже 10 років. Позивач вказує,що він ніде не працює . Він дійсно перебував на обліку у Маріупольському міському центрі зайнятості,але по направленню центра зайнятості отримав роботу, та з 12 листопада 2020 року і по теперішній час він працює в Лівобережному районному центрі соціальних служб для сім*ї, дітей та молоді Маріупольської міської ради на посаді юрисконсульта 1 категорії,отримує постійний дохід у вигляді заробітної плати та надає відповідну довідку. Вимога позивача про стягнення з нього аліментів у розмірі 3000 грн щомісячно для нього дуже велика сума. Крім заробітної плати, він отримує один раз на рік виплату за оренду земельної ділянки у розмірі 5 350 грн, більш ніякого іншого доходу не має. Просив відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги та призначенні аліментів у розмірі 3000 грн щомісячно. Рішення суду першої інстанції від 24 листопада 2020 року у справі за позовом про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі змінити,винести рішення,яким стягнути з нього ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно (а.с.104-107). Ухвалою Донецького апеляційного суду від 30 березня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Дана справа є малозначною та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду в повній мірі відповідає. Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст.8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Частиною 2 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов`язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку. Так, згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. При цьому, частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Відповідно до ч.1 ст.184 СК України суд за заявою одержувача аліментів визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі . В ході судового розгляду встановлено такі обставини ,які підтверджені належними та допустимими доказами . Так,встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 4). Дитина мешкає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15). Відповідач ОСОБА_2 не працює, перебуває на обліку як безробітний в Маріупольському міському центрі зайнятості з 20 жовтня 2020 року (а.с. 67,68). З матеріалів справи вбачається,що відповідач подав відзив на позовну заяву ,в якому зазначив,що він не працевлаштований,перебуває на обліку як безробітний в центрі зайнятості,йому призначена мінімальна допомога по безробіттю,постійного заробітку не має.Розуміє свій обов*язок сплачувати аліменти та не має наміру ухилятися від їх сплати,проте сплата аліментів розміром 3000 грн для нього є непосильною. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того,що відповідач є батьком дитини,яка проживає з позивачем, знаходиться на її утриманні. Враховуючи те,що батьки зобов*язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття,суд дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання доньки . Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.ст.181-182,183,184 СК України , виходив з того, що відповідач є працездатною особою,не працює , перебуває на обліку у центрі зайнятості як безробітний, з урахуванням матеріального становища сторін, суд дійшов до висновку, що розумним та доцільним буде розмір аліментів на утримання дитини щомісячно у розмірі 2000 грн . З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд , оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права. При частковому задоволенні позовних вимог,суд врахував вимоги ст.180 СК України щодо обов*язку обох батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття,та фінансової участі матері позивача по справі , а тому доводи апеляційної скарги про те,що стягнуті аліменти у розмірі 2000 грн. не відповідають прожитковому мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років ,який станом на момент ухвалення рішення 24 листопада 2020 року складав 2 318 грн,не є слушними,та відхиляються судом апеляційної інстанції. Слід зазначити,що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»). Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень. Вказані величини свідчать лише про мінімальний рівень матеріального забезпечення. При цьому, апеляційний суд зауважує, що закріплений на законодавчому рівні розмір прожиткового мінімуму не виконує обмежувальну функцію при визначенні розміру аліментів. Таким чином, з урахуванням того, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, та враховуючи розмір прожиткового мінімуму на дітей віком від 6 до 18 років, матеріальне становище сторін, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно визначив розмір аліментів в розмірі 2000 грн. Цей розмір аліментів є максимально наближеним до прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення в даній справі було в повній мірі враховано обставини, зазначені в ст.182 СК України, зокрема: факт проживання дитини разом з матір`ю, матеріальне становище платника аліментів відповідача ОСОБА_2 , який не працює, перебуває на обліку як безробітний. Тому, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову. При цьому, апеляційний суд вважає, що виходячи з закріплених частиною 9 статті 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, такий розмір аліментів сприятиме гармонійному фізичному та духовному розвитку дитини, а платник аліментів, враховуючи встановлені судом обставини, має можливість нести відповідні витрати. Аліменти у вказаному розмірі є помірною сумою в сьогоднішніх умовах з урахуванням віку та потреб дитини. Отже, суд першої інстанції, визначаючи підстави для стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, врахував правила статті 182 СК України, дав правильну оцінку зібраним у справі доказам для визначення належного до сплати розміру аліментів. Суд першої інстанції слушно відхилив посилання позивача на необхідність сплачувати витрати на додаткове навчання дитини з певних учбових дисциплін та відвідування логопеда, оскільки ці питання відносяться до додаткових витрат на дитину в розумінні вимог ст.185 СК України. Також, судом першої інстанції відхилені, в якості доказів утримання дитини копії товарних чеків, наданих відповідачем, оскільки вони містять тільки перелік товарів без ідентифікації покупця. Суд першої інстанції в повній мірі дотримався принципу оцінки доказів,та врахував надані сторонами докази. Врахувавши наведені положення закону та вимоги позовної заяви про стягнення аліментів в твердій грошовій сумі, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що з відповідача слід стягувати аліменти на утримання доньки у твердій грошовій сумі. Досліджуючи матеріали справи встановлено ,що судом першої інстанції , саме в межах визначених позивачем позовних вимог та відповідно - предмета доказування й підстав позову, розглянуто даний спір. Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Аргументи заявника апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не дають підстав апеляційному суду дійти іншого висновку, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 24 листопада 2020 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги,суд апеляційної інстанції відхиляє вимоги відповідача ОСОБА_2 ,викладені в запереченнях на апеляційну скаргу, в частині зміни рішення суду , у зв*язку з його працевлаштуванням 12 листопада 2020 року та отриманням постійного доходу у вигляді заробітної плати та стягненням з нього аліментів у розмірі ? частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно,виходячи з того,що спосіб стягнення аліментів ,визначений рішенням суду,змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів . Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. З огляду на викладене та з урахуванням положень ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 13 квітня 2021 року . Судді: