Постанова 4813 № 521/11522/13-ц

Номер провадження: 22-ц/813/3137/23 Справа № 521/11522/13-ц Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.12.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» (до зміни найменування Акціонерне товариство «Альфа-Банк») на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (до зміни найменування Акціонерне товариство «Альфа-Банк») про припинення договору поруки та розірвання іпотечного договору (майнова порука), В С Т А Н О В И В: У липні 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначали, що 26 грудня 2006 року між АКБ «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» (далі Відповідач) та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 2006/13-2.06/1080, відповідно до умов якого відповідач надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 80 000 доларів США зі сплатою 13% річних з кінцевим терміном погашення до 25.12.2013 року. Додатковою угодою №1 від 16.09.2010 р. строк погашення кредиту продовжений до 25.12.2018 року. З метою належного виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором, 26.12.2006 р. між ОСОБА_1 та відповідачем був укладений договір поруки № 07-15/1327, строк дії якого був продовжений додатковою угодою №1 від 16.09.2010 р. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 , виступила майновим поручителем виконання зобов`язань ОСОБА_2 . Також, у якості забезпечення виконання основного зобов`язання, 26.12.2006 р. між позивачами та відповідачем був укладений іпотечний договір (майнова порука). Згідно умов іпотечного договору, предметом іпотеки виступило нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 , що належить позивачам на праві приватної власності. На момент звернення до суду, ОСОБА_2 не виконуються зобов`язання за кредитним договором протягом тривалого часу. Посилаючись на положення частини 4 ст. 559 ЦК України, позивачі просили суд припинити договір поруки від 26.12.2006 р. за № 07-15/1327 та розірвати іпотечний договір (майнова порука) від 26.12.2006 р. та скасувати запис про заставу майна переданого в іпотеку. Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31.07.2013 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про припинення договору поруки та розірвання іпотечного договору (майнова порука) було задоволено. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10.11.2021 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31.07.2013 року та призначено справу до розгляду в загальному порядку. Крім того, цією ухвалою замінено АТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа-Банк» (а.с.205-209, том 1). Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (правонаступник АКБ «Укрсоцбанк») про припинення договору поруки та розірвання іпотечного договору (майнова порука) - задоволено. Припинено договір поруки від 26 грудня 2006 року за №07-15/1327, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «Урсоцбанк». Розірвано іпотечний договір (майнова порука) від 26.12.2006 р., укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк». Витрати по сплаті судового збору залишено за позивачами. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Акціонерне товариство «Сенс Банк» (до зміни найменування Акціонерне товариство «Альфа-Банк») подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, сторони до суду 19.12.2023 року о 15:00 годині не з`явились. Від Акціонерного товариства «Сенс Банк» (до зміни найменування АТ «Альфа-Банк») заява з повідомленням про причини неявки та про відкладення розгляду справи не надходила. Від представника ОСОБА_1 адвоката Шевченка І.Ю. надійшла заява про відкладення судового засідання через зайнятість в кримінальному провадженні у м. Херсон, де зазначений адвокат здійснює адвокатську практику. При цьому з поданих адвокатом документів не вбачається, коли саме відбувалось судове засідання за його участі (конкретний час і коли було закінчено). Належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, представник ОСОБА_1 не виявив. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Оскільки поважність причин відсутності ОСОБА_1 в судовому засіданні 19.12.2023 року о 15-00 г. судом апеляційної інстанції не встановлена, представник АТ «Сенс Банк» реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 адвокат Шевченко І.Ю. - у відзиві на апеляційну скаргу, справа розглядається в судах понад розумний строк з липня 2013 року, в апеляційному суді - з червня 2022 року, та наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18. За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.І п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1)неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає. Задовольняючи позов, припиняючи договір поруки від 26 грудня 2006 року за №07-15/1327, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «Урсоцбанк», розриваючи іпотечний договір (майнова порука) від 26.12.2006 року, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк», суд першої інстанції виходив з того, що умовами договору поруки передбачено його дію до 25.12.2018 року, після чого порука припиняється. Однак, відповідно до п. 4.5. Договору кредиту, у разі невиконання Позичальником зобов`язань з повернення кредиту протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, а Позичальник, в такому випадку повинен в повному обсязі погасити кредит зі сплатою процентів за час користування та нараховані штрафні санкції. Позичальником не виконуються зобов`язання за кредитним договором. Кредитор не звертається з вимогою про повернення кредиту. Тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Договір поруки від 26 грудня 2006 року за №07-15/1327 підлягає припиненню. Разом з тим, підлягаю розірванню іпотечний договір (майнова порука) від 26.12.2006 року, оскільки майно було передане у заставу на виконання зобов`язань, що випливають з договору поруки. Колегія суддів не погоджується з такими висновками районного суду. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що: -26 грудня 2006 року між АКБ «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту № 2006/13-2.06/1080. Відповідно до умов цього договору АКБ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 80000,0 доларів США зі сплатою 13% річних з кінцевим терміном погашення до 25.12.2013 року. Додатковою угодою №1 від 16.09.2010 року строк погашення кредиту продовжений до 25.12.2018 року (т.1 а. с. 5-11); -з метою належного виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором, 26.12.2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» був укладений договір поруки № 07- 15/1327, строк дії якого додатковою угодою №1 від 16.09.2010 року був продовжений до 25.12.2018 року. Відповідно до умов договору поруки ОСОБА_1 виступила поручителем за виконання зобов`язань ОСОБА_2 (т.1 а. с. 12-14); -також, у якості забезпечення виконання основного зобов`язання, 26.12.2006 року між позивачами та відповідачем був укладений іпотечний договір (майнова порука). Згідно умов іпотечного договору, предметом іпотеки виступило нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 , що належить позивачам на праві приватної власності (т.1, а.с. 17-19). Колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.І ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що відповідно до умов договору поруки та іпотечного договору ОСОБА_1 виступила відповідно поручителем та майновим поручителем виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 грудня 2006 року, укладеним між АКБ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_2 . Згідно умов іпотечного договору, предметом іпотеки виступило нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 , що належить позивачам на праві приватної власності. На момент звернення до суду, ОСОБА_2 не виконуються зобов`язання за кредитним договором протягом тривалого часу. Посилаючись на положення частини 4 ст. 559 ЦК України, позивачі просили суд припинити договір поруки від 26.12.2006 року, за № 07-15/1327 та розірвати іпотечний договір (майнова порука) від 26.12.2006 року, та скасувати запис про заставу майна переданого в іпотеку. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України). Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. У п. 5.2. договорі поруки від 26.12.2006 року зазначено, що цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання всіх вимог забезпечених порукою, визначених у пункті 2.1 цього Договору. В первісній редакції статті 2 договору поруки від 26.12.2006 року було наведено зміст зобов`язання забезпеченого порукою з вказівкою розміру повернення кредиту з розбивкою на щомісячні частки з січня 2007 року до грудня 2013 року з кінцевим терміном до 25.12.2013 року. Відповідно до додаткової угоди від 16.09.2010 року до договору поруки від 26.12.2006 року внесені зміни до п. 2.1. договору поруки та погоджено зокрема новий строк повернення кредитної заборгованості - до 25 грудня 2018 року. Також у п. 2.3. додаткової угоди від 16.09.2010 року до договору поруки від 26.12.2006 року сторонами погоджено графік погашення залишку заборгованості за кредитом починаючи з січня 2007 року до грудня 2018 року включно. Умова договору поруки, зокрема п. 5.2., що цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання всіх вимог забезпечених порукою, визначених у пункті 2.1. цього Договору, залишилась незамінною. Таким чином договором поруки не визначено в розумінні ст. ст. 251, 252 ЦК України строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору передбачено, що його дія закінчується повним виконанням всіх вимог забезпечених порукою, визначених у п. 2.1 договору, в якому лише деталізований зміст зобов`язання забезпеченого порукою (розмір кредиту, кінцевий термін повернення кредиту та графік погашення залишку заборгованості за кредитом, розмір процентів та дата їх сплати щомісячно). Тобто закінчення дії договору поруки, пов`язується з виконанням зобов`язання передбаченого договором кредиту № 2006/13-2.06/1080 від 26.12.2006 року. Деталізація умов кредитного договору у договорі поруки не є в розумінні ст. ст. 251, 252 ЦК України визначенням строку, після закінчення якого порука припиняється. При таких обставинах підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. У постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (справа № 6-170цс13), 02 вересня 2015 року (справа № 6-1077цс15) та від 27 січня 2016 року (справа № 6-990цс15) викладено правовий висновок, відповідно до якого вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання. Відповідно до п. 4.5. Договору кредиту № 2006/13-2.06/1080 від 26.12.2006 року, у разі невиконання Позичальником зобов`язань з повернення кредиту протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, а Позичальник, в такому випадку повинен в повному обсязі погасити кредит зі сплатою процентів за час користування та нараховані штрафні санкції. Як вже зазначалось, позивачі акцентували свої доводи позовної заяви на тому, що на час звернення до суду з позовом у липні 2013 року, зобов`язання за договором кредиту № 2006/13-2.06/1080 від 26.12.2006 року не виконується протягом тривалого часу. Звертаючись до суду із заявою про скасування заочного рішення ухваленого 31.07.2013 року, відповідач вказував, що через порушення норм процесуального права щодо належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, Банк був позбавлений можливості подати докази на підтвердження своїх заперечень проти позову. Судом першої інстанції заяву Банку було задоволено, заочне рішення від 31.07.2013 року скасовано та призначено справу в загальному порядку. Під час розгляду справи в суді першої інстанції Банком не спростовано доводи позивачів, які обґрунтовували сплив строку користування кредитом в порядку п. 4.5. кредитного договору, невиконанням ними своїх зобов`язань з повернення кредиту. Тобто Банк, як кредитор, не пред`явив до суду розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2006/13-2.06/1080 від 26.12.2006 року починаючи з дати укладення додаткової угоди від 16.09.2010 року до кредитного договору і до дати звернення позивачів до суду з позовом для можливості дослідження спливу строку користування кредитом і настання строку погашення кредиту та сплати процентів в порядку п. 4.5. кредитного договору, а також визначення спливу 6-ти місячного строку з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням або повернення кредиту у повному обсязі достроково через настання відповідного строку в порядку умов кредитного договору. Між тим, відповідно до п. 1.2. Кредитного договору № 2006/13-2.06/1080 від 26.12.2006 року кредит надається Позичальнику на споживчі цілі. Тобто кредит, отриманий ОСОБА_1 за кредитним договором № 2006/13-2.06/1080 від 26.12.2006 року є споживчим і на час його укладення та до 10.06.2017 року був врегульований Законом України «Про захист прав споживачів», а після 10.06.2017 року - Законом України «Про споживче кредитування». Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Аналізуючи положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки наданий позичальнику кредит є споживчим, то обов`язковою умовою стягнення заборгованості за кредитним договором, строк виплати якого не настав, з урахуванням вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до 10 червня 2017 року, є сплив 60 календарних днів після отримання позичальником вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів. Одночасно суд апеляційної інстанції враховує наступне. У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту. У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року. Частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Будь-яких доказів фактичної реалізації кредитором свого права про пред`явлення до позичальника та/або поручителя вимоги про повернення кредиту до настання строку передбаченого кредитним договором з урахуванням укладеної сторонами додаткової угоди не надано і позивачі звертаючись у липні 2013 році до суду з позовом про припинення поруки та розірвання договору іпотеки, зазначили про те, що Кредитор незважаючи на тривале невиконання позичальником зобов`язання з повернення кредиту відповідно до погодженого графіку та несплату ним процентів за користування кредитом у повному обсязі та наявності заборгованості, не звертався до них з відповідною вимогою. Тобто строк виконання зобов`язання за кредитним договором № 2006/13-2.06/1080 від 26.12.2006 року строк дії якого додатковою угодою №1 від 16.09.2010 року був продовжений до 25.12.2018 року на час звернення 15.07.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду з позовом про припинення поруки та розірвання іпотечного договору, не сплив, а у зв`язку з відсутністю відповідної вимоги кредитора, у позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 не виник обов`язок достроково (тобто до 25.12.2018 року) повернути кошти за кредитним договором. При таких обставинах у суду першої інстанції не було підстав для висновку про припинення договору поруки від 26 грудня 2006 року за №07-15/1327, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «Урсоцбанк». Крім того, колегія суддів окремо звертає увагу, що ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі No 522/1528/15-ц (пункт 64)). Саме за цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку. Якщо особа звернулася до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча мета, яку вона переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не відповідний договір, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати припиненою поруку. Аналогічні висновки викладені у постанові ВП ВС від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків про те, що визнання договору поруки припиненим може бути способом захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі No 202/32532/13-ц, постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах No 6 -18цс11, No 6-69цс11) і про те, що з припиненням поруки як зобов`язального правовідношення втрачає чинність договір поруки (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах No 6-18цс11, No 6-69цс11). Такий відступ узгоджується з висновками Верховного Суду України щодо ефективного способу захисту, сформульованими у постанові від 04 лютого 2015 року у справі No 6-243цс14. Оскільки строк виконання зобов`язання за кредитним договором № 2006/13-2.06/1080 від 26.12.2006 року строк дії якого додатковою угодою №1 від 16.09.2010 року був продовжений до 25.12.2018 року на час звернення 15.07.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду з позовом про припинення поруки та розірвання іпотечного договору, не сплив, а відповідну вимогу кредитором до позичальника та/або поручителя не заявлено, у позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 не виник обов`язок достроково (тобто до 25.12.2018 року) повернути кошти за кредитним договором, а тому і відсутні підстави вважати на час звернення до суду поруку ОСОБА_1 у повному обсязі припиненою. Колегія суддів підкреслює, що даний висновок набутий виключно в межах тих підстав та мотивувань, які наведені позивачем і які розглядались районним судом в межах розгляду позовної заяви в редакції від 15.07.2013 року. Колегія суддів категорично не погоджується з висновком районного суду про розірвання іпотечного договору у зв`язку з припиненням договору поруки та мотивуванням, що майно було передано у заставу на виконання зобов`язань, що випливають з договору поруки. Так, зі змісту іпотечного договору від 26.12.2006 року вбачається, що предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві приватної власності і передана в іпотеку у якості забезпечення виконання Позичальником ОСОБА_2 основного зобов`язання, встановленого кредитним договором № 2006/13-2.06/1080 від 26.12.2006 року з урахуванням додаткової угоди №1 від 16.09.2010 року. Тобто іпотечний договір забезпечує не зобов`язання поручителя, які випливають з договору поруки, а зобов`язання позичальника за кредитним договором і тому не може бути розірваний навіть у разі наявності підстав для припинення поруки. У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, на час подання позову до суду - 15.07.2013 року строк зобов`язання за кредитним договором не сплив, само зобов`язання в силу глави 50 ЦК України не припинилося, і, тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору іпотеки. При таких обставинах, рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «Сенс Банк» (до зміни найменування АТ «Альфа-Банк») про припинення договору поруки та розірвання іпотечного договору (майнова порука) без задоволення. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи вбачається, що апелянтом за подання апеляційної скарги сплачений судовий збір у розмірі 3 234 грн. 55 коп., внаслідок чого з позивачів на користь апелянта слід стягнути судовий збір у зазначеному розмірі у рівних частках, тобто по 1 617 грн. 27 коп. з кожного. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» (до зміни найменування Акціонерне товариство «Альфа-Банк») - задовольнити частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (до зміни найменування Акціонерне товариство «Альфа-Банк») про припинення договору поруки та розірвання іпотечного договору (майнова порука) - залишити без задоволення. Стягнути у рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (до зміни найменування Акціонерне товариство «Альфа-Банк») судовий збір у розмірі 3 234 грн. 55 коп., тобто по 1 617 грн. 27 коп. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 26.12.2023 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова