Постанова Київський апеляційний суд № 357/5188/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/15654/2023 Справа № 357/5188/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 22 грудня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Ярмоли О.Я. в м. Біла Церква 30 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання квартири, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У травні 2023 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із даним позовом, просила стягнути з відповідачів солідарно на її користь кошти на утримання квартири за адресою АДРЕСА_1 в розмірі 24889,71 грн. Позов мотивувала тим, що вона та відповідачі, які є її донькою та онуком, в рівних частках є співвласниками квартири за вказаною адресою на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 03 грудня 2007 року та зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 15 лютого 2008 року. Між ними існують напружені відносини з приводу оплати житлово-комунальних послуг, в зв`язку з чим виникла необхідність у встановленні порядку користування квартирою та розподіленні особових рахунків на оплату житлово-комунальних послуг. В липні 2022 року нею було подано відповідну позовну заяву, проте в позові їй було відмовлено рішенням від 22 жовтня 2022 року та роз`яснено судом, що ОСОБА_4 не позбавлена можливості в судовому порядку стягнути з відповідачів сплачені нею кошти за надані комунальні послуги чи витрати на утримання житла пропорційно часткам у праві спільної часткової власності відповідачів на дану квартиру. Відповідачі протягом всього часу володіння квартирою не беруть участі в утриманні житла, вартість всіх комунальних послуг сплачує позивач самостійно. Той факт, що відповідачі, маючи зареєстроване місце проживання в спірній квартирі, фактично там не проживають, не звільняє їх як співвласників від обов`язку брати участь в утриманні належного їм майна, в тому числі сплачувати комунальні послуги. За період з 01 січня 2020 року по 31 березня 2023 року ОСОБА_4 здійснено оплату житлово-комунальних послуг на утримання квартири за вказаною адресою: за послуги з теплопостачання 27714,74 грн., за послуги з утримання будинку та прибудинкової території - 9619,83 грн., загальна вартість сплачених нею комунальних послуг складає 37334,57 грн., заборгованість по сплаті комунальних послуг відсутня. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2023 року позов ОСОБА_4 частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 кошти на утримання майна за період з 01 січня 2020 року по 31 березня 2023 року в сумі 12358,78 грн., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 кошти на утримання майна за період з 01 січня 2020 року по 31 березня 2023 року в сумі 12358,78 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати по справі в сумі 536,80 грн. з кожного. В решті позовних вимог відмовлено. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалися на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, що позивач вже отримала компенсацію за сплачені нею комунальні послуги від управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області у вигляді субсидії, яка надавалася адресно і отримувачем субсидії за комунальні послуги за цією адресою значилася ОСОБА_4 . Розмір отриманої та підтвердженої в судовому засіданні самою позивачкою субсидії в період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2022 року склала 38028,79 грн. Також відповідачами разом з відзивом на позовну заяву було надано витяг з сайту Мінсоцполітики про нарахування субсидії за адресою АДРЕСА_1 за період з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2023 року в розмірі 39217,64 грн., тобто за період з 01 січня 2020 року по 30 квітня 2023 року позивач отримала підтвердженої субсидії в розмірі 43609,34 грн. При цьому понесені та підтверджені в судовому засіданні витрати позивача за оплату комунальних послуг в період з 01 січня 2020 року по 31 березня 2023 року склали 37076,30 грн. Отримана позивачем компенсація за сплату комунальних послуг у вигляді субсидії за вказаною адресою повністю компенсувала позивачу понесені нею витрати на оплату комунальних послуг, що не заперечувалося нею під час розгляду справи в суді першої інстанції, а отже позивач не має законного права на стягнення зі співвласників нерухомого майна грошових коштів за утримання квартири згідно ст. 360 ЦК України, оскільки сама не понесла жодних витрат, які були компенсовані їй через надання субсидії. Крім того, позивачем не доведено, що відповідачі ухилялися та не брали участі у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна. Більше того, ОСОБА_4 в судовому засіданні підтвердила, що користувалася дебетною картою банку ОСОБА_2 і витрачала кошти на ремонт квартири. Вказували, що в розділі ІV рішення суд помилково вказав, що відповідачі категорично заперечують свій обов`язок по оплаті комунальних платежів в квартирі, мотивуючи свою позицію тим, що по факту не є споживачами комунальних послуг за вказаною адресою. Навпаки, вони у відзиві на позовну заяву вказували, що майже щомісяця надавали ОСОБА_4 готівкою по 500 або 1000 грн. в залежності витрат на оплату комунальних послуг, які надавалися без розписок, без свідків, без відео та фото доказів. Всі договори на постачання комунальних послуг оформлені на позивача, а тому вона здійснювала платежі від свого імені, що не є беззаперечним доказом ухилення або відмови від обов`язку утримувати нерухоме майно співвласниками майна (відповідачами). Наводили зміст ст. 156, 162, 179 ЖК України, ст. 317, 319, 322, 355,358, 360 ЦК України, зазначали, що виходячи зі змісту цих норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими. Наголошували, що суд першої інстанції незаконно стягнув з них судовий збір, оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи довічно, а ОСОБА_2 є учасником бойових дій, і підтвердженням цих обставин є наявність в матеріалах справи копії пенсійного посвідчення та посвідчення учасника бойових дій, відтак на підставі п. 9, 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» вони звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є співвласниками кожен на частину квартири за адресою АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 03 грудня 2007 року Комунальною службою приватизації державного житлового фонду м. Біла Церква, згідно з розпорядженням від 03 грудня 2007 року № 1-2-33 (а. с. 9). 15 лютого 2008 року Білоцерківським міжміським БТІ зареєстровано право власності на вказану квартиру за сторонами даної справи ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках по (а. с. 12). Згідно технічного паспорту, вказана квартира є двокімнатною, загальна площа становить 48,3 кв.м., житлова - 29,5 кв.м. (а. с. 10). Згідно витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади, станом на 30 травня 2022 року за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано 4 особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 (а. с. 14). Відповідачі фактично проживають за адресою АДРЕСА_2 на підставі договору безоплатного користування майном № 106/2021 від 01 червня 2021 року, укладеного ними з ОСОБА_8 (а. с. 13). Згідно акту № 61 про фактично проживаючих осіб, складеного в приміщенні КП БМР ЖЕК № 7, в квартирі АДРЕСА_3 фактично проживає ОСОБА_4 , інші зареєстровані особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 з 2016 року і по теперішній час відсутні (а. с. 15). Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2022 року в справі № 357/5504/22 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи КП БМР «Білоцерківтепломережа», КП БМР ЖЕК № 7, Приватне акціонерне товариство «КАТП-1028», про встановлення порядку користування квартирою та розподіл особових рахунків в позові відмовлено, позивачу роз`яснено, що вона не позбавлена можливості в судовому порядку стягнути з відповідачів вартість сплачених нею коштів за надані комунальні послуги чи витрати на утримання житла пропорційно часткам у праві спільної часткової власності відповідачів на вказану квартиру (а. с. 16 - 18). На а. с. 20 - 31 знаходяться копії договорів про надання житлово-комунальних послуг, укладених позивачем з постачальниками відповідних послуг, копія довідки по оборотах особового рахунку за адресою АДРЕСА_1 , копія розрахункового листа абонента, копії довідок КП БМР ЖЕК № 7 про відсутність заборгованості. Також позивачем надано копії квитанцій по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території і теплопостачання (а. с. 32 - 50), згідно яких з 01 січня 2020 року по 31 березня 2023 року позивач сплатила за послуги з теплопостачання 27453,34 грн. та за обслуговування будинку і прибудинкової території 9623 грн., всього 37076,34 грн. Згідно витягу з сайту ДП «ІОЦ Мінсоцполітики України», за період з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року за адресою АДРЕСА_1 надано субсидію в розмірі 39217,64 грн. (а. с. 72). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_4 про стягнення коштів на утримання квартири, суд першої інстанції виходив із того, що сторони є співвласниками по 1/3 частині квартири та відповідно до закону зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Оскільки позивач у період з січня 2020 року по березень 2023 року включно самостійно оплачувала комунальні послуги і суду не надано жодного доказу на підтвердження, що відповідачі надавали позивачу кошти чи в будь-який інший спосіб сплачували за утримання майна, з відповідачів підлягає до стягнення на користь позивача сума боргу відповідно до частки кожного, а не солідарно, як просила позивач, оскільки кожний із співвласників зобов`язаний брати участь у витратах на утримання будинку відповідно до їх часток у спільній частковій власності. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ст. 319, 322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України). Стаття 360 ЦК України передбачає зобов`язання співвласника, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном, тобто нести витрати, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані. Якщо хтось із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Таким чином, кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник або співвласники, які виконали солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у рівній частці (право зворотної вимоги - регрес). Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року в справі № 592/3181/16-ц, від 13 березня 2019 року в справі № 521/3743/17-ц, від 13 червня 2019 року в справі № 234/14326/15 і були обґрунтовано враховані судом першої інстанції. Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. При цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Згідно п. 3 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848, житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою вразливим споживачам житлово-комунальних послуг - мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком, витрати на комунальні послуги, витрати на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива в такому будинку. Право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - громадяни), що проживають у житлових приміщеннях (будинках). Встановивши, що оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно до чинного законодавства як співвласники квартири АДРЕСА_3 повинні брати участь у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території, своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню на користь позивача витрати за теплопостачання та з обслуговування будинку та прибудинкової території. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачу надавалась субсидія, отже всі понесені нею витрати на сплату комунальних послуг були компенсовані державою, в зв`язку з чим, нараховані послуги є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи, адже при зверненні до суду позивач в позові вказувала розмір сплати за комунальні послуги за вирахуванням призначеної субсидії, яку вона витрачала на житлово-комунальні послуги, які надавалися їй за показаннями лічильників, а вимоги про стягнення коштів ОСОБА_4 заявлено лише за дві послуги - з теплопостачання та з обслуговування будинку та прибудинкової території, тобто за послуги, які розраховуються відповідно до площі приміщення, на що правомірно звернув увагу суд першої інстанції. Доводи апеляційної скарги, що позивач в судовому засіданні підтвердила, що користувалася дебетовою картою відповідача ОСОБА_2 і витрачала кошти на ремонт квартири, не відносяться до предмету позову про стягнення коштів на утримання майна у вигляді відшкодування понесених витрат на оплату житлово-комунальних послуг з теплопостачання, обслуговування будинку та прибудинкової території, та відхиляються апеляційним судом як безпідставні. Доводи апеляційної скарги, що відповідачі у відзиві на позовну заяву вказували, що майже щомісяця надавали позивачці готівкою грошові кошти 500 або 1000 грн. в залежності від витрат на оплату комунальних послуг, а тому є помилковими висновки суду першої інстанції, що відповідачі категорично заперечували свій обов`язок по оплаті комунальних послуг в квартирі, співвласниками якої вони є, оскільки по факту є споживачами комунальних послуг за іншою адресою, не підтверджують будь-якими доказами фактичних дій відповідачів по компенсації таких витрат ОСОБА_4 , є припущеннями та відхиляються апеляційним судом. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не може погодитись з неспроможними доводами апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено ухилення відповідача від участі у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а обставина оплати житлово-комунальних послуг позивачем, на ім`я якої оформлені всі договори на постачання комунальних послуг, не є беззаперечним доказом ухилення відповідачів від обов`язку утримувати своє нерухоме майно. Наведені доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову і зводяться до пасивної позиції заперечення обставин, викладених у позові, без спростування їх належними та допустимими доказами. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції по суті позовних вимог. Враховуючи наведене, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом було незаконно стягнуто з відповідача ОСОБА_2 судового збору, від сплати якого він звільнений. Дійсно, відповідно до п 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується наданою ним до суду першої інстанції копією посвідчення учасника бойових дій. Разом із тим, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 вказано, що «відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII». Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року по справі № 748/912/20(провадження № 61-13335св21). За таких обставин, оскільки позов ОСОБА_4 про стягнення коштів на утримання майна не пов`язаний з порушенням прав відповідача, як учасника бойових дій, суд першої інстанції правомірно стягнув з нього судовий збір в дохід держави. Разом із тим, апеляційний суд враховує та погоджується з доводами апеляційної скарги щодо незаконності стягнення судового збору з відповідача ОСОБА_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується наданим нею пенсійним посвідченням НОМЕР_2 . Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, як розподілити між сторонами судові витрати. Суд першої інстанції, неповно з`ясувавши обставини справи, не перевірив наявності у відповідача ОСОБА_1 пільг щодо сплати судового збору та дійшов передчасного та помилкового висновку про стягнення з неї судового збору в розмірі 536,80 грн. в дохід держави, що не узгоджується з положеннями п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 в дохід держави судового збору в розмірі 536,80 грн. ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та не підлягає зміні або скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Оскільки при поданні апеляційної скарги ОСОБА_2 не сплачував судовий збір, і оскільки апеляційним судом встановлено, що на даного відповідача не поширюються пільги щодо сплати судового збору, передбачені п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», ставка якого відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» становить в даному випадку 805,20 грн. (150 % від 536,80 грн.), зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави відповідно до ст. 141 ЦПК України. Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2023 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави судових витрат в сумі 536,80 грн. В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2023 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 805,20 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.