Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/21500/21

Справа № 127/21500/21 Провадження № 22-ц/801/110/2022 Категорія: 65 Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2022 рокуСправа № 127/21500/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за оплату житлово-комунальних послуг за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Венгрин О.О., дата складення повного тексту рішення 01 листопада 2021 року, встановив: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за оплату житлово-комунальних послуг. Позовні вимоги мотивовані тим, що вони з відповідачем перебували у шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2018 року (справа №127/11340/18) розірвано. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2019 року (справа №127/29500/18), яке набрало законної сили 25 квітня 2019 року, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право приватної власності по Ѕ частці квартири, що по АДРЕСА_1 за кожним. Право власності ОСОБА_2 на Ѕ частку цієї квартири зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 травня 2019 року. Особовий рахунок № НОМЕР_1 і договори щодо надання послуг на зазначену квартиру оформлені на ОСОБА_1 . В спірній квартирі відповідач ОСОБА_2 фактично не проживає з 13 січня 2019 року, а 20 серпня 2020 року вона знята з реєстрації. Позивач з сином зареєстровані та проживають в квартирі по АДРЕСА_1 . Згодом відповідач зареєструвалась в зазначеній квартирі. Вважає, що оскільки відповідач є співвласником квартири, вона зобов`язана утримувати майно, що їй належить. З власної ініціативи відповідач ОСОБА_2 в квартирі не проживає, комунальні послуги не оплачує. Будь-яких угод про порядок користування жилим приміщенням сторони не укладали. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом в якому просив стягнути із співвласника ОСОБА_2 на його користь витрати з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 13979,14 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат за оплату житлово-комунальних послуг, що надавались по АДРЕСА_1 , за період з 15 липня 2021 року до 01 серпня 2021 року в розмірі 81,09 грн., а також 05,27 грн. судового збору і 23,20 грн. витрат на правничу допомогу. В решті позову відмовлено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області мотивоване тим, що з 2019 року позивачем ОСОБА_1 чинились перешкоди відповідачу ОСОБА_2 в користуванні квартирою, вона в ній не проживала, зокрема до 15 липня 2021 року, тому споживачем житлово-комунальних послуг, що надавались по АДРЕСА_1 , в період існування перешкод, відповідач не була, а відповідно, не повинна оплачувати послуги, споживати які не мала можливості. Провадження в суді апеляційної інстанції. Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, яке є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Відповідач не скористалась своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позиція суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2019 року в справі №127/29500/18, визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право приватної власності по Ѕ частці квартири по АДРЕСА_1 , загальною площею 48,2 кв. м, за кожним (а.с. 9-10) Згідно довідок МКП «УК «Замостя» №2180 від 03 вересня 2020 року, №3158 від 13 серпня 2021 року в квартирі по АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_3 , 2011 р.н., позивач ОСОБА_1 , 1982 р.н., з 29 липня 2020 року, та відповідач ОСОБА_2 , 1982 р.н., з 16 листопада 2011 року, яка 20 серпня 2020 року знялась з реєстрації, а 07 липня 2021 року зареєструвалась в квартирі (а.с. 11-12, 64). Згідно акту №215 від 03 серпня 2020 року, складеного комісією в складі майстра ОСОБА_4 , за підписом сусідів, відповідач ОСОБА_2 в квартирі по АДРЕСА_1 зареєстрована, але на момент обстеження тимчасово не перебуває за зазначеною адресою (а.с. 13) Відповідно до копії технічного паспорту квартири по АДРЕСА_1 , вказана квартира є двокімнатною, загальною площею 48,2 кв.м. (а.с. 14). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 травня 2021 року в справі №127/27678/20, усунуто ОСОБА_2 перешкоди в користуванні житлом та вселено її в квартиру по АДРЕСА_1 . Встановлено порядок користування квартирою, виділено в користування ОСОБА_2 кімнату, площею 13,2 кв. м, ОСОБА_1 - кімнату, площею 12,5 кв. м, кухню, вбиральню, коридор, лоджію залишено в спільному користуванні ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Рішення набрало законної сили 15 червня 2021 року (а.с. 61-62) Вказаним рішенням було встановлено, що після фактичного припинення сімейних стосунків та розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникали конфлікти, в зв`язку з чим ОСОБА_2 з дитиною залишили квартиру по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 в судовому засіданні визнав, що замінив замок на вхідних дверях, ключів у ОСОБА_2 не було. А також те, що ОСОБА_1 чинив перешкоди ОСОБА_2 в користуванні квартирою (а.с. 61-62). Згідно акту державного виконавця Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Варгас С.О. від 15 липня 2021 року ОСОБА_2 15.07.2021 р. вселено в квартиру по АДРЕСА_1 на підставі виконавчого листа №127/27678/20, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 17 червня 2021 року (а.с. 63). З відомості по особовому рахунку № НОМЕР_2 на квартиру по АДРЕСА_1 , який відкрито на позивача ОСОБА_1 , вбачається, що з червня 2019 року по червень 2021 року комунальні послуги надавались на 2 особи, що проживають в квартирі, а з липня до серпня 2021 року - вже на 3 особи. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно ст. 319 ч. 1 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно ст. 369 ч. 1 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 360 ЦК України передбачає зобов`язання співвласника, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном, тобто нести витрати, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані. Якщо хтось із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Це, зокрема, витрати, об`єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості. При цьому тлумачення вказаної статті свідчить, що управління, утримання та збереження спільного майна не охоплює собою житлово-комунальні послуги. Це зумовлено тим, що житлово-комунальні послуги надаються на підставі договору про надання таких послуг. Більше того, житлово-комунальні послуги надаються не квартирі, як об`єкту права власності, а певному суб`єкту - власнику (співвласнику, наймачу, суб`єкту сервітуту тощо) квартири, який проживає в ній. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг направлене на задоволення потреб власника (співвласника, наймача, суб`єкта сервітуту тощо) квартири і споживаються саме відповідним суб`єктом, а не для управління, утримання та збереження квартири, що перебуває в спільній частковій власності. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 725/3790/16-ц, провадження № 61-11120св18. Як встановлено судом, ОСОБА_2 є власником Ѕ частини вказаної квартири, а тому разом із ОСОБА_1 повинна виконувати обов`язок по утриманню майна згідно своєї частки та нести тягар відповідальності перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними з цим майном. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, наявного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 травня 2021 року в справі №127/27678/20, яким встановлено, що після фактичного припинення сімейних стосунків та розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позивач замінив замок на вхідних дверях та чинив перешкоди ОСОБА_2 в користуванні квартирою. Вказаним рішенням усунуто ОСОБА_2 перешкоди в користуванні житлом та вселено її в квартиру по АДРЕСА_1 . Рішення набрало законної сили 15 червня 2021 року (а.с. 61-62). Відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. З огляду на вказане, факт чинення перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою по АДРЕСА_1 , зокрема, з початку фактичного припинення сімейних стосунків та розірвання шлюбу між сторонами, є встановленим судовим рішенням, яке набрало законної сили та не підлягає доказуванню. При цьому, перешкоди у користуванні вказаною квартирою усунуто 15 липня 2021 року, що підтверджується актом державного виконавця Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Варгас С.О. Таким чином, як зазначив позивач в позовній заяві і не заперечено відповідний факт відповідачем, починаючи з 13 січня 2019 року по 15 липня 2021 року, ОСОБА_2 в квартирі по АДРЕСА_1 не проживала. Між тим, слід звернути увагу на наступне. Правовідносини з приводу користування та утримання квартир, у тому числі тих, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Декржавного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17 травня 2005 року. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно з пунктом 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 мешканці квартири, в яких проживає два і більше співвласники, розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг. За умови відсутності поквартирного ( покімнатного) обліку та відсутності згоди між мешканцями квартири, житлового приміщення у гуртожитку щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється: за електроенергію при загальному лічильнику-пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря); за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю членів сім`ї, що проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку, та осіб, які проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку більше місяця; за послуги з централізованого опалення, з утримання житлових будинків і споруд та при будинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалюваної та загальної площі приміщення, яким користується власник, співвласник, наймач (орендар). Відтак, користування послугами електропостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення плата нараховується та залежить від показань засобів обліку споживання комунальних послуг. Тобто зазначені нарахування здійснені виключно лише за використані комунальні послуги. Такі послуги не можливо було використати не проживаючи в квартирі та не користуючись обладнанням встановленим в ній, як не можливо і накопичити відходи при встановленні вказаних обставин. В цьому випадку використання газопостачання, водовідведення та водопостачання, а також електричної енергії, зокрема, в період за який позивач просить стягнути витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, мало місце лише для потреб ОСОБА_1 , а не для утримання самої квартири, а тому вони не є витратами в розумінні статті 360 ЦК України. Оскільки ОСОБА_2 , в період з червня 2019 року по 15 липня 2021 року, не проживала у спірній квартирі, не користувалась вищезазначеними послугами, а оплата за їхнє використання здійснювалась відповідно до кількості спожитих послуг саме ОСОБА_1 , який проживав, у вказаний період, та продовжує проживати у квартирі та користується ними, судова колегія погоджується з місцевим судом щодо відсутності підстав для стягнення з ОСОБА_2 витрат, понесених ОСОБА_1 на оплату таких комунальних послуг. Стягнення з відповідача частини вартості послуг, які в повному об`ємі отримані самим позивачем, що встановлено в судовому засіданні, не відповідатиме критерію справедливості. Разом з тим, вказані в позовній заяві витрати, які понесені позивачем за послуги газопостачання, водовідведення та водопостачання, а також електричної енергії, в період з 15 липня 2021 року по 01 серпня 2021 року, зокрема, в розмірі 124,64 грн (498,56 грн., витрати за місяць / 2, з огляду на доступ відповідача до квартири лише половину місяця / 2, з огляду на те, що вказані витрати поділяються між співвласниками квартири), підлягають до стягнення з відповідача, як такої, яка мала доступ до квартири та могла користуватись такими. При цьому, суд попередньої інстанції не звернув уваги також на те, що послугами, вартість яких залежить не від кількості осіб, які ними користуються, а від площі квартири, є послуги з теплопостачання та утримання будинку і прибудинкової території, і саме такі підлягають до стягнення з ОСОБА_2 , за весь період, в розмірі Ѕ частини від нарахованих і сплачених ОСОБА_1 . Так, з наданих позивачем копій квитанцій (а. с. 15-38) вбачається, що за вказаний ним у позовній заяві період з червня 2019 року по серпень 2021 року за послуги з опалення та утримання будинку і прибудинкової території нараховано та ним сплачено суму коштів у розмірі: 16768,27 грн. = (4687,05 грн. за послуги по утриманню будинку та прибудинкової території + 12081,22 грн. за послуги централізованого опалення) Ѕ частина цих витрат, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 складає 8384,13 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, яке є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна, не заслуговують на увагу та спростовуються висновками викладеними у цій постанові суду. Отже, обставини на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального права частково знайшли своє підтвердження. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Оскільки при вирішенні справи суд допустився порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, встановлених статтею 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За правилами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволенню позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. До інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, відносяться зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Оскільки позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню (60,87%), тому за положеннями частини 3 статті 141ЦПК України понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати (судовий збір) підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме за розгляд справи судом першої інстанції в сумі 552,70 грн та за перегляд справи судом апеляційної інстанції в сумі 829 грн. Крім того, на підтвердження понесених судових витрат, зокрема на професійну правничу допомогу, позивач ОСОБА_1 надав: договір про надання правової допомоги № Б/Н від 27 липня 2021 року, укладений між адвокатом Сидорчук Наталією Миколаївною та ОСОБА_1 (а.с. 39); акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30 липня 2021 року, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв юридичні послуги (правову допомогу) у формі: попередньої консультації - 1000 грн., вивчення нормативної бази та правового аналізу спірного питання - 1000 грн., складання позовної заяви - 2000 грн. (а.с. 41); квитанцію до прибуткового касового ордера № 54 від 30 липня 2021 року про оплату позивачем 4000 грн. адвокату (а.с. 40). З огляду на викладене, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню на 60,87% від заявлених, тому на користь останнього слід стягнути документально підтверджені понесені витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам в сумі 2434,80 грн. з відповідача ОСОБА_2 . Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8508,77 грн. (вісім тисяч п`ятсот вісім гривень, сімдесят сім копійок) у відшкодування витрат з оплати житлово-комунальних послуг. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції в сумі 552,70 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 2434,80 грн. В решті позовну відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції в сумі 829 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.С. Панасюк Т.М. Шемета