Постанова 4818 № 953/14788/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 953/14788/20 Номер провадження 22-ц/818/1998/23 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 грудня 2023 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю секретаря судового засідання Шевченко В.Р., представника відповідача адвоката Лисенко А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 червня 2023 року в складі судді Колесник С.А. у справі № 953/14788/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики дійсним та стягнення заборгованості за ним, в с т а н о в и в : У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики дійсним та стягнення заборгованості за ним. Позов мотивовано тим, що 29 березня 2019 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_1 договір позики, згідно якого ОСОБА_3 (позикодавець) передав ОСОБА_1 (позичальнику) грошові кошти у розмірі 856 350, 00 грн. При цьому ОСОБА_1 взяла зобов`язання повернути дані грошові кошти ОСОБА_3 в строк до 01 травня 2019 року. Станом на 21 серпня 2020 року ОСОБА_1 не повернула ОСОБА_3 вищевказану позику. Факт укладення договору позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на загальну суму 856 350, 00 грн., отримання позичальником ОСОБА_1 предмету позики та наявність заборгованості за даним договором підтверджується Договором позики від 29 березня 2019 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на загальну суму 856 350, 00 грн у письмовій формі. Даний договір складений, написаний та підписаний власноручно позичальником ОСОБА_1 , що є підтвердженням факту вільного волевиявлення та особистої внутрішній волі даного позичальника щодо його укладання. Зазначив, що на даний час ОСОБА_1 (позичальник) не виконала в установлений строк - до 01 травня 2019 року взяті на себе зобов`язання щодо повернення ОСОБА_3 (позикодавцю) предмету позики, тому на даний час ОСОБА_1 має заборгованість перед ОСОБА_3 , а саме грошових коштів у розмірі 856 350, 00 грн. 04 серпня 2020 року між ОСОБА_3 (надалі - «Первісний кредитор») та ОСОБА_2 (надалі - «Новий кредитор») підписано договір про відступлення права вимоги, згідно якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові за зобов`язанням щодо стягнення грошових коштів у розмірі 856 350, 00 грн згідно Договору позики від 29 березня 2019 року, що укладався між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Таким чином, з 04 серпня 2020 року у ОСОБА_2 замість ОСОБА_3 виникло право вимоги до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості у розмірі 856 350, 00 грн. Посилаючись на вказане, позивач просив визнати дійсним договір позики від 29 березня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на загальну суму 856 350,00 грн та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 856 350,00 грн. за Договором позики від 29 березня 2019 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 червня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 856 350,00 грн за Договором позики грошових коштів від 29 березня 2019 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 8 563,50 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 29 березня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 856 350, 00 грн зі строком повернення до 01 травня 2019 року, однак відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань. З 04 серпня 2020 року у ОСОБА_2 замість ОСОБА_3 виникло право стягнення з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 856 350, 00 грн. Крім того, договір позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений у письмовій формі, що відповідає вимогам статті 1047 ЦК України. Таким чином, він є дійсним в силу закону. Додаткового визнання дійсним зазначеного правочину закон не вимагає. 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисенко Андрій Олександрович, подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що за звичайними умовами договору про відступлення права вимоги, у випадку, якщо новим кредитором не здійснено оплату за договором або таку здійснено не в повному обсязі, то відповідно у нового стягувача право вимоги не виникає. З поданих до суду доказів не вбачається сплата ціни продажу на виконання умов договору про відступлення права вимоги від 04 серпня 2020 року. У позовній заяві не зазначено, що позивач не має можливості надати відповідні докази на підтвердження своїх вимог, що свідчить про те, що у позивача відсутні всі належні та допустимі докази, які б підтверджували право грошової вимоги саме до відповідачки. Крім того, суд першої інстанції повинен був перевірити наявність від позивача заяви про розгляд справи без участі, однак не зробив цього та відповідно не залишив позовну заяву без розгляду. В судове засідання апеляційного суду сторони учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 21 грудня 2023 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_1 отримано 08 грудня року (том 1, а.с.144), судова повістка в електронному вигляді про розгляд справи отримана 01 грудня 2023 року (том 1, а.с.135); 20 грудня 2023 судом було перевірено інформацію, розміщену на сайті АТ «Укрпошта» в розділі «Відстежити» за трек-номером 0600233974614. Як вбачається з інформації, розміщеної на сайті АТ «Укрпошта» в розділі «Відстежити», вказана судова кореспонденція знаходиться у точці видачі/доставки та не була вручена. Вищевказану судову кореспонденцію про невручення відповідної судової кореспонденції або вручення позивачу: ОСОБА_2 станом на 20 грудня 2023 не було повернуто до суду. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача адвоката Лисенко А. О., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Матеріали справи свідчать, що 29 березня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_3 (позикодавець) передав ОСОБА_1 (позичальнику) грошові кошти у розмірі 856 350, 00 грн. При цьому ОСОБА_1 взяла зобов`язання повернути дані грошові кошти ОСОБА_3 в строк до 01 травня 2019 року (а.с. 44-45). 04 серпня 2020 року між ОСОБА_3 (надалі - «Первісний кредитор») та ОСОБА_2 (надалі - «Новий кредитор») укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові за зобов`язанням щодо стягнення грошових коштів у розмірі 856 350, 00 грн. згідно Договору позики від 29 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.7-8). Доказів повернення коштів матеріали справи не містять. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України). Стаття 512 ЦК України визначає перелік основних підстав для заміни кредитора у зобов`язанні. Зокрема, за наведеною правовою нормою, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Договір відступлення права вимоги (цесії) є правочином про передачу вимог первісного кредитора новому кредиторові, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Частина 1 статті 516 ЦК України включає положення, згідно з якими заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). В статті 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 80 ЦПК України). Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що станом на момент укладення договору відступлення права вимоги від 04 серпня 2020 року, ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором позики належним чином не виконала. Враховуючи те, що умови договору позики щодо своєчасного повернення боргу не виконані, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з позичальника суми позики. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу беззадоволення, а судове рішення беззмін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що договір відступлення права вимоги за договорами позики не містить доказів на підтвердження отримання ОСОБА_3 винагороди за відчуження прав вимоги суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки позичальник не надав доказів визнання недійсним договору відступлення права вимоги. Крім того, при відступлені прав вимоги зобов`язання не припиняється, не змінюється - залишається одним і тим самим; відбувається тільки заміна особи на стороні позичальника. Отже зміна позичальника не впливає на можливість законної реалізації ОСОБА_1 обов`язку щодо погашення заборгованості за договором позики. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції повинен був перевірити наявність від позивача заяви про розгляд справи без участі, однак не зробив цього та відповідно не залишив позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки в прохальній частині позовної заяви міститься клопотання про розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 . Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 червня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 21 грудня 2023 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина