Постанова 4818 № 953/3030/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 953/3030/25 Номер провадження 22-ц/818/905/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Візіра О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2025 року в складі судді Демченко С.В. по справі № 953/3030/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,- В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Позовна заява мотивована тим, що 16 жовтня 2020 року між ним та ОСОБА_1 укладений договір позики, за умовами якого він надав відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 350 000,00 доларів США на строк до 16 січня 2021 року. 15 січня 2021 року між сторонами укладений договір про внесення змін до договору позики від 16 жовтня 2020 року, яким змінено дату повернення позики - не пізніше 31 грудня 2023 року. 14 березня та 12 грудня 2023 року відповідач повернув частину боргу за договором позики від 16 жовтня 2020 року у загальному розмірі 75 000,00 доларів США. Отже, станом на день звернення з вказаною позовною заявою сума боргу відповідача складає 275 000,00 доларів США. Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики від 16 жовтня 2020 року у розмірі 275 000,00 доларів США. 21 червня 2025 року від представника відповідача адвоката Матвєєвої Л.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивовано тим, що відповідач не заперечує факту укладення договору 16 жовтня 2020 року і отримання коштів у розмірі 350 000,00 доларів США, а також часткового їх повернення на суму 75 000,00 доларів США. Кошти він позичав для здійснення інвестицій в об`єкти нерухомого майна та придбання транспортних засобів. Однак у зв`язку з військовою агресією рф проти України та відсутністю доходів від підприємницької діяльності і скрутним матеріальним становищем, викликаним зазначеними обставинами, він не має можливості належним чином виконати свій обв`язок перед позивачем та повернути грошові кошти у розмірі 275 000,00 доларів США. Крім того, значно погіршився стан його здоров`я він переніс інфаркт. Він перебуває в Іспанії, де отримав тимчасовий захист. Вважав, що питання про стягнення суми позики може бути вирішено лише після закінчення воєнного стану. 10 липня 2025 року позивач надав відповідь на відзив, в якій вказав, що форс-мажорні обставини не звільняють відповідача від обов`язку з виконання зобов`язання. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 16 жовтня 2020 року у розмірі 275 000,00 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 15 140,00 грн. Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позики з нього підлягає стягненню залишок суми боргу у розмірі 275 000,00 доларів США. На вказане судове рішення 23 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 адвокат Матвєєва Л.В. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покласти на відповідача. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд розглянув справу без участі у судовому засіданні відповідача та його представника, не надав належну оцінку поважним причинам їх неявки та клопотанням представника від 12 серпня 2025 року та 24 серпня 2025 року про відкладення розгляду справи, в яких вона посилалась на перебування у КНР з 12 серпня 2025 року по 28 серпня 2025 року. Крім того, 11 серпня 2025 року представником відповідача було подано клопотання про можливість брати участь у наступних судових засіданнях по цій справі у режимі відеоконференції поза межами суду у зв`язку з тривалою відсутністю в м. Харків, у задоволенні якого 12 серпня 2025 року було відмовлено. Сам відповідач не міг приймати участь у судових засіданнях, бо постійно знаходиться в Іспанії й має тяжке захворювання. Крім того, суд не надав можливості сторонам примиритись, не взяв до уваги його пропозицію щодо укладення мирової угоди. 03 листопада 2025 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Відзив мотивовано тим, що відповідач не заперечує наявності заборгованості, а вторгнення рф до України та погіршення стану здоров`я відповідача не звільняє його від виконання зобов`язання. Мирової угоди сторони не досягли, суду її надано не було, а одностороннє клопотання відповідача щодо наявності у нього бажання примиритися не може замінити угоду сторін. Пропозиція відповідача повертати борг частинами у розмірі по 500,00 доларів США на місяць є неприйнятною. Відповідач був завчасно повідомлений про розгляд справи, клопотання про участь у судовому засіданні було заявлено з пропуском строку, встановленого ст. 212 ЦПК України, а договір про надання правничої допомоги відповідачем укладено з адвокатським бюро, у складі якого не один адвокат. В`ялін М.І. мав достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, а його дії спрямовані на затягування розгляду справи. В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 18 червня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 107108, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 106, т. 1); ОСОБА_1 отримано в електронному кабінеті 09 жовтня 2025 року (а.с. 120, т. 1); ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано в електронному кабінеті 09 жовтня 2025 року (а.с. 121, т. 1). 11 червня 2026 року від адвоката Матвєєвої Лариси Вікторівни надійшла заява про розгляд справи без участі представника. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, за умовами якого позикодавець ОСОБА_2 передав у позику суму у розмірі 350 000,00 доларів США, а позичальник ОСОБА_1 отримав та зобов`язався повернути всю вищезазначену суму позики у строк не пізніше ніж 16 січня 2021 року (а.с. 3, 42). З власноручного напису на договорі вбачається, що вказану суму коштів ОСОБА_1 отримав (а.с. 3 зворот, 42 зворот). Дружина ОСОБА_1 ОСОБА_4 надала свою згоду на укладення договору позики, про що власноруч зазначила на його звороті (а.с. 3 зворот, 42 зворот). 15 січня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін до договору позики від 16 жовтня 2020 року, яким сторони погодили викласти п. 1 договору позики від 16 жовтня 2020 року у такій редакції: «Позикодавець, в порядку і на умовах, визначених цим договором, передав позичальнику у позику суму у розмірі 350 000 доларів США, а позичальник отримав та зобов`язується повернути всю вищезазначену суму позики у строк не пізніше ніж 31 грудня 2023 року» (а.с. 4, 43). Оригінали вказаних договорів перебувають у позивача (а.с. 42, 43). Сторонами не заперечується, що відповідач здійснив часткове погашення заборгованості за договором позики від 16 жовтня 2020 року у загальному розмірі 75 000,00 доларів США, у зв`язку з чим станом на день подання позову до суду сума заборгованості складає 275 000,00 доларів США. Факти підписання договору, отримання коштів і наявності заборгованості відповідач не заперечує. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони . Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (провадження № 61-20376св18), від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20). Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц, а також Верховний Суд у постановах від 05 квітня 2022 року у справі № 265/2448/19, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17, від 08 червня 2022 року у справі № 369/13872/18. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 456/1375/20, провадження № 61-6178ск22, від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21, провадження № 61-1307св23. У разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Зазначені висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19). Належним чином дослідивши надані сторонами докази, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд першої інстанції установив справжню правову природу правовідносин сторін, факт передання відповідачу у позику коштів, неналежне виконання ним зобов`язання з повернення коштів, що підтверджується перебуванням оригіналу договору позики у позивача та визнається відповідачем, та ухвалив законне й обґрунтоване рішення про задоволення позову ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо розгляду справи без участі його та його представника, ненадання належної оцінки клопотанням про відкладення розгляду справи, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного. Матеріали справи свідчать про те, що 03 квітня 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. 23 липня 2025 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду на 13 серпня 2025 року. 10 серпня 2025 року представник відповідача адвокат Матвєєва Л.В. подала заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з власних технічних засобів (а.с. 63-64), у задоволенні якої ухвалою суду від 12 серпня 2025 року відмовлено, оскільки адвокат мешкає у м. Харкові, у суду не завжди наявна технічна можливість для проведення відеоконференції, а також клопотання подано з порушенням п`ятиденного строку, передбаченого ч. 2 ст. 212 ЦПК України (а.с. 66-67). 12 серпня 2025 року адвокат Матвєєва Л.В. подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з її перебуванням у дорозі (в літаку Стамбул-Шанхай), на підтвердження чого надала квиток (а.с. 68). 13 серпня 2025 року розгляд справи відкладено на 25 серпня 2025 року (а.с. 69). Судову повістку про призначення судового засідання на 25 серпня 2025 року о 10:00 ОСОБА_1 отримав в електронному кабінеті 23 липня 2025 року (а.с. 71, 74). У подальшому до ухвалення рішення будь-яких клопотань від відповідача чи його представника не надходило. Клопотання про відкладення розгляду справи, подане через систему «Електронний суд» 24 серпня 2025 року, отримано та зареєстровано судом лише 25 серпня 2025 року, тобто вже після розгляду справи (а.с. 80). З огляду на викладене, оскільки відповідач був завчасно (майже за місяць) належним чином повідомлений про розгляд справи, будь-яких клопотань від нього чи його представника протягом цього часу не надходило, зокрема, повторного клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції, а клопотання про відкладення розгляду справи від 24 серпня 2025 року отримано судом вже після розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав вважати процесуальні права відповідача на участь у розгляді справи порушеними немає. Крім того, договір про надання правничої допомоги ОСОБА_1 укладено з Адвокатським бюро "Матвєєвої Л.В. "АЛЬФА-ОМЕГА", що свідчить про можливість залучення інших представників, окрім адвоката Матвєєвої Л.В. Також відповідач не був позбавлений можливості укласти договір з іншим адвокатом чи адвокатським бюро, маючи на це достатній час. До того ж, відповідачем не зазначено, які саме свої права він мав намір реалізувати безпосередньо у судовому засіданні, та у чому полягала неможливість розгляду справи без його участі, з урахуванням того, що він визнав наявність заборгованості за договором позики. Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання судом можливості примирення, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки справа перебуває у провадженні суду тривалий час з квітня 2025 року, і протягом цього часу мирової угоди для затвердження суду від сторін не надходило, як і будь-яких інших клопотань, які б свідчили про мирне врегулювання спору. Саме по собі зазначення у клопотанні про відкладення розгляду справи про бажання відповідача укласти мирову угоду, без проєкту такої угоди, узгодженого сторонами, не дає суду підстав вважати, що сторони дійсно мають намір примиритися. У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти можливості мирного врегулювання спору заперечує, оскільки пропозиція відповідача з повернення боргу частинами, по 500,00 доларів США на місяць, тобто протягом 46 років, є для нього неприйнятною. До того ж, сторони не позбавлені можливості укладення мирової угоди й у процесі виконання рішення суду. Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 22 червня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина