Постанова 4813 № 947/1526/22

Номер провадження: 22-ц/813/3211/23 Справа № 947/1526/22 Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.11.2023 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Калашнікової О.І. 15 червня 2022 року у м. Одеса, - встановила: У січні 2022 року до суду першої інстанції від ОСОБА_1 надійшов позов до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, обґрунтований тим, що 04 липня 2019 року між нею та відповідачем було укладеного договір позики, за умовами якого вона передала, а відповідач прийняв у борг грошові кошти в сумі 6000 доларів США на строк до 04 липня 2020 року. У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором позики, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом і просила суд стягнути з відповідача 162304 грн. 87 коп., що відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентно 5900 доларів США, 3% річних від простроченої суми боргу, що складає 7437 грн. 19 коп., інфляційні втрати у розмірі 20369 грн. 26 коп. та судові витрати. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 було залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що грошові кошти в сумі 6000 доларів США були позичені відповідачу виключно на умовах договору позики, а не для укладення договору купівлі-продажу дачної будівлі шляхом оформлення розписки у борг, що підтверджується самим змістом розписки. Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду не надходив, що не заважає розгляду справи у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального права; невідповідність висновків суду обставинам справи. Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Частиною першою статті 527 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц (провадження № 61-42076св18). Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 369/12376/17 (провадження № 61-4966св20). Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (частина перша статті 1050 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що суд не отримав безперечних доказів того, що на виконання умов договору позики ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 отримав 04 липня 2019 року грошові кошти в сумі 6000 доларів США. Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з наступних підстав. Стаття 545 ЦК України містить положення про підтвердження виконання зобов`язання, яке має бути здійснене шляхом видачі кредитором боржникові на вимогу останнього розписки про одержання виконання частково або в повному обсязі. Так, згідно зі статтею 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов`язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. У постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18), від 07 серпня 2019 року у справі № 753/22661/14 (провадження № 61-10263св19), від 11 червня 2020 року у справі № 753/20532/14-ц (провадження № 61-46033св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 233/4822/18 (провадження № 61-20667св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19), від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18 (провадження № 61-7017св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 640/9165/19 (провадження № 61-14705св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 570/5689/16 (провадження № 61-258св21) викладено такі правові висновки щодо застосування статті 545 ЦК України: у частині другій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто, кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку. З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі статтею 1051 ЦК України, позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При вирішенні цієї справи суд першої інстанції, всупереч вказаним нормам законодавства, дійшов необґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не довела факту передання ОСОБА_2 грошових коштів за борговою розпискою, а отже, і факту виникнення між сторонами правовідносин позики. Суд першої інстанції також не врахував, що сам факт підписання боргової розписки ОСОБА_2 , за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про укладення сторонами договору позики, на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів у розмірі 6000 доларів США. Вказане також підтверджується наданою позивачем роздруківкою смс-повідомлень з телефонів сторін, з якої вбачається визнання відповідачем існування боргових зобов`язань за договором позики. Водночас, ОСОБА_2 не довів належними доказами повернення повної суми боргу або її частини позивачу, як і не надав оригіналу розписки, що свідчило б про виконання зобов`язання. Крім того, позичальник не надав жодних доказів на підтвердження ухилення кредитора (позивача) від прийняття належного виконання відповідного грошового зобов`язання (прострочення кредитора). Безпідставним також є висновок суду про те, що між сторонами існують правовідносин щодо купівлі-продажу дачної будівлі, а не позики, оскільки відповідно до статті 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Інших доказів на спростування факту отримання ним від позикодавця грошей відповідач не надав. На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що грошові кошти в сумі 6000 доларів США були позичені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 виключно на умовах договору позики, а не для укладення договору купівлі-продажу дачної будівлі шляхом оформлення розписки у борг, що підтверджується самим змістом розписки від 04 липня 2019 року, у якій відповідачем власноруч зазначено, що останній позичив («одолжил» - мовою оригіналу) у ОСОБА_1 суму у розмірі 6000 доларів США без відсотків до 04 липня 2020 року. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь з відповідача суми позики в розмірі 5900 доларів США, що еквівалентно 24 900 грн. (5900 доларів США х 36,04 (курс долара станом на 07 листопада 2023 року) = 241900 грн.), є доведеними та підлягають задоволенню. Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, колегія суддів доходить висновку про їх безпідставність, з огляду на наступне. Відповідно до положень ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Таким чином, норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Враховуючи вищевикладене, а також те, що за умовами договорів позики позичальнику передавались у кредит грошові кошти в іноземній валюті - доларах США, повернення коштів також визначено у доларах США, нарахована позивачем сума інфляційних втрат стягненню з відповідача не підлягає, тому у цій частині в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено. Стосовно стягнення з ОСОБА_2 трьох відсотків річних від простроченої суми, нарахованих позивачем на суму боргу за тілом позики, то колегія суддів доходить до висновку про необхідність часткового задоволення даних позовних вимог з наступних підстав. Три відсотки річних, передбачені ст. 625 ЦК України, можуть бути визначені у доларах США та нараховуються виходячи із простроченої суми, вираженої у відповідній грошовій валюті. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому, при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У своїй постанові від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц (14-465цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Таким чином, суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для стягнення боргу у валюті, визначеній договором. Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині визначення 3% річних у доларах США, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочена сума визначена у доларів США, що передбачає і нарахування 3% річних саме із доларів США». З висновку Верховної Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц слідує, що проценти за неправомірне користування чужими коштами передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України, не є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань, а є гарантією належного виконання зобов`язання. Тобто, ці проценти мають іншу самостійну правову природу ніж проценти за правомірне користування кредитом чи позикою (за статтями 1048 та 1054 ЦК України), які за правовою природою є винагородою за користування грошовими коштами. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, таке прострочення є триваючим правопорушенням. Такий підхід підтверджується судовою практикою. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц дійшла висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що за Договором позики від 04 липня 2019 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3% річних від простроченої заборгованості у сумі 5 900 доларів США, за період з 04 липня 2019 року по 07 листопада 2023 року. Розрахунок відсотків за користування грошовими коштами. Боргові періоди: Сума заборгованостіВалютаДата початку розрахункуДата закінчення розрахунку 5900длр.04.07.201907.11.2023 Дата початку нарахування:04.07.2019. Дата закінчення нарахування:07.11.2023. Відсоткова ставка:3% річних. Розраховується за формулою: [Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів] Дата початкуДата закінченняКількість днівСума боргуВідсоткова ставкаВідсотки 04.07.201907.11.2023158759003769,59 Всього: 1587 769,59 Таким чином, сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 04.07.2019 року по 07.11.2023 року, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача, складає 769, 59 доларів США, що еквівалентно 24 266, 38 грн. на час ухвалення судового рішення. При вищевказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку із чим рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2022 року підлягає скасуванню із постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Крім того, згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. У зв`язку із наведеним, колегія суддів доходить до висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 4 000 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2022 року - скасувати. Постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 04 липня 2019 року в сумі 5900 доларів США, що еквівалентно 241 00 гривень, та 3% річних в сумі 24266, 38 гривень. У задоволенні іншої частини позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у справі у розмірі 4000 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 24 листопада 2023 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе