Постанова 4811 № 466/8351/22

Справа № 466/8351/22 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л. Провадження № 22-ц/811/2935/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Суди В.І. з участю: позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , третьої особи ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 28 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу,- в с т а н о в и в: В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку на АДРЕСА_1 , укладеного 08 травня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шемечко І.Я. реєстровий №558, та договору купівлі-продажу земельної ділянки за цією ж адресою, укладеного 08 травня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шемечко І.Я. реєстровий №560. В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що її батько ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати позивачки третя особа на стороні позивача, ОСОБА_4 . Разом з батьками позивачка проживала в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Цей будинок належав її батькові ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Савицькою Т.О. 28.07.2011 за №3-357. Батьки проживали спільно, робили поточний ремонт будинку, облаштовували свій побут. На якомусь етапі життя батько захворів, став інвалідом третьої групи. Згодом пристрастився до алкоголю і став узалежненим. Не маючи постійного заробітку крім пенсії, батько почав брати споживчі кредити. У нього накопичилися значні борги. В умовах морального тиску та шантажу ОСОБА_6 погодився формально відчужити належний йому будинок та земельну ділянку задля уникнення стягнення на це майно. Покупцем стала дружина рідного брата батька позивачки ОСОБА_7 . Таким чином, 08.05.2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено два договори: договір купівлі-продажу житлового будинку, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шемечко І.Я. за реєстровим №558 та договір купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шемечко І.Я. за реєстровим №560. Повної суми коштів, вказаної в договорах, ОСОБА_6 не отримав. Крім цього, сім`я позивачки і надалі продовжила проживати у даному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ключі «новому» власнику не передавались, договори з надавачами комунальних послуг не переоформлялися, покупець у будинок не вселився. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що стверджуються свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Позивачка вважає, що дані договори укладені під впливом тяжкої обставини під час хвороби батька і значних боргових зобов`язань, для уникнення реалізації майна за борги, на вкрай невигідних умовах, при відсутності повного розрахунку, відсутності іншого житла та під моральним тиском. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 28 серпня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ), третя особа на стороні позивача ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 08 травня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шемечко І.Я. реєстровий №558, та договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 08 травня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шемечко І.Я. реєстровий №560 відмовлено. Рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 . Вважає, що при ухваленні рішення не були з`ясовані усі обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому воно є незаконним та необґрунтованим. Звертає увагу, що в умовах морального тиску та шантажу його особисто та його близьких ОСОБА_6 погодився формально відчужити належний йому житловий будинок та земельну ділянку для уникнення звернення стягнення на дане майно. Для гарантії, що будинок залишиться їх, формальним «покупцем» обрано близьких родичів ОСОБА_6 , яка є дружиною рідного брата ОСОБА_7 08 травня 2020 року було укладено договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що ознаки фіктивності притаманні діям усіх сторін даного правочину. Сторони не намагалися досягти правового результату правочину, і не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Вважає, що відчуження боржником майна близькому родичу (дружині брата) на підставі договорів купівлі-продажу при наявності невиконаних грошових зобов?язань має бути визнано судом недійсним як фіктивний правочин. Повної вартості ОСОБА_6 не отримав, їх сім?я продовжила проживати у договори з надавачами в даному будинку, ключі не передавались ‹покупцю», комунальних послуг не переоформлялись, покупець не вселявся у даний будинок. Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , третьої особи ОСОБА_4 на підтримання вимог апеляційної скарги, представника відповідача ОСОБА_3 , на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для висновку про укладення ОСОБА_6 08.05.2020р. договорів купівлі продажу житлового будинку та земельної ділянки під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки лише за сукупності цих двох умов правочин може бути визнаний судом недійсним. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Матеріалами справи та судом встановлено, що ОСОБА_6 відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.07.2011р. був власником житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 72,2кв.м та господарських будівель, що до нього належали. Державна реєстрація права власності підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.05.2020р. Крім того, йому на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,071 га за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки 4610137500:06:005:0504. Державна реєстрація права власності проведена 01.11.2018р. 08 травня .2020 року було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купила житловий будинок АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шемечко І.Я., реєстровий №558. Відповідно до п.2.1 Договору продаж житлового будинку здійснено за 973 400,00 грн., які повністю оплачені покупцем ОСОБА_5 продавцю ОСОБА_6 до посвідчення цього договору. Розрахунок проведено згідно чинного законодавства. Копія вказаного вище Договору долучена до матеріалів справи та оглянута судом. Також, 08.05.2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,071га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4610137500:06:005:0504, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шемечко І.Я., реєстровий №558. Відповідно до п.2.1 Договору продаж земельної ділянки та житлового будинку здійснено за 359 800,00 грн., які повністю оплачені покупцем ОСОБА_5 продавцю ОСОБА_6 до посвідчення цього договору. Розрахунок проведено згідно чинного законодавства. Копія вказаного вище Договору долучена до матеріалів справи та оглянута судом. Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За загальним правилом, відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Згідно з частиною першою статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов (постанова Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 199/5134/18 (провадження № 61-19354св19). Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оспорює правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах (постанова Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16). Разом з тим, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. При цьому для визнання такого правочину недійсним позивач повинен надати суду належні та допустимі докази, які свідчать про те, що: у особи, яка вчинила правочин, були наявні, тяжкі обставини; правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорювані договори купівлі-продажу укладено під впливом тяжких для її батька ОСОБА_6 обставин, у цій справі під час хвороби та наявності великої кількості боргів. Позивач, який оспорює правочин, мав довести, що за відсутності тяжкої обставини (хвороби та інших обставин) правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження своїх доводів позивачка надала суду копію повідомлення «ВТБ Банку» на ім`я ОСОБА_6 про наявність у нього станом на 28.08.2013р. боргу в сумі 121,55 грн. за кредитним договором від 19.06.2013р. Аналогічний лист Банку про заборгованість в розмірі 219,89 грн. станом на 29.07.2014р.за кредитною карткою. А також лист Банку про необхідність погашення заборгованості в сумі 243,28 грн. станом на 22.04.2015р. за кредитним договором від 05.06.2012р. В подальшому за цим кредитним договором право вимоги відступлено ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» з сумою боргу станом на 14.06.2017р. 774,90 грн. Згідно листа Компанії з управління активами «Прімоколект-Капітал» від 27.02.2017р. на ім`я ОСОБА_6 , останньому пропонується реструктуризація заборгованості в сумі 6798,24грн. за договором від 27.02.2017р. строком на 33 місяці зі щомісячним платежем не менше 200грн. Також за цим кредитом ОСОБА_6 пропонувалося списання половини суми боргу в разі оплати іншої його половини в розмірі 3984,23грн. до 28.09.2018р. Вказані документи не підтверджують існування у ОСОБА_6 невиконаних кредитних зобов`язань станом на 2020 рік, на час укладення договорів купівлі продажу. Також позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження тяжкої хвороби ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як на час укладення спірних договорів, так і в період, що безпосередньо передував їх укладенню. Відтак, підстави вважати, що оспорювані правочин укладено саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, відсутні. Укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу, ОСОБА_6 , як продавець нерухомого майна, був обізнаний з умовами договорів, цінами, за якими відчужувалося майно. Зокрема, у п.6.4 Договору купівлі продажу від 08.05.2022 року продавець стверджує, що договір, який укладається, не є правочином, що вчиняється під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, а у пункті 2.1. сторони погодили, що продаж будинку вчинено за 973 400 грн, які сплачені повністю покупцем продавцю до підписання цього договору, своїм підписом під цим договором продавець підтверджує факт повного розрахунку за проданий будинок і відсутність будь-яких матеріальних претензій покупця. Аналогічні положення містяться в договорі купівлі продажу земельної ділянки від 08.05.2023 року. Таким чином, оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 28 серпня 2023 рокузалишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 21.12.2023 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.