Постанова 4811 № 464/2225/22

Справа № 464/2225/22 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З. Провадження № 22-ц/811/2285/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Цьони С.Ю., з участю: апелянта ОСОБА_1 та її представника адвокатат Фрусенка А.О., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Кісь О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Перша Львівська державна нотаріальна контора про визнання шлюбу недійсним та визнання права власності на нерухоме майно, - ВСТАНОВИВ: В червні 2022 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в якому просила визнати недійним шлюб укладений ОСОБА_5 із ОСОБА_6 (акт про укладення шлюбу №973 від 26 грудня 2007 року, виданий відділом запису актів громадянського стану адміністрації Усть-Ілімська Іркутської області) з моменту його укладення та визнати за ОСОБА_1 право власності на 6/8 частини квартири АДРЕСА_1 , як дружини померлого ОСОБА_5 та спадкоємця першої черги на підставі поданої заяви про прийняття спадщини. Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_5 . На час його смерті вона перебувала з ним у зареєстрованому шлюбу, а відтак є спадкоємцем першої черги за законом. На час смерті ОСОБА_5 заповіту не складав. Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з квартири по АДРЕСА_2 . Позивач своєчасно звернулась до Першої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_5 . Проте свідоцтво про право на спадщину не видавалось, оскільки відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою про встановлення факту розірвання шлюбу між позивачем та спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно, що перебуває на території України. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, після чого позивач звернулась з заявою до Першої Львівської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину. Нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з мотивів того, що відповідач ОСОБА_3 подала до нотаріуса заяву про те, що на час набуття майна вона перебувала у законному шлюбі з спадкодавцем, а відтак у неї виникло право на частку спадкового майна, яке набуте у шлюбі зі спадкодавцем. Відтак позивач вважає, що відповідач ОСОБА_3 вчинила дії якими не визнає право позивача на частку у спадковому майні та спадкування іншої частки у рівних частинах між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 . Позивач вважає, що оскільки на час реєстрації шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , останній перебував у зареєстрованому та не розірваному шлюбі з позивачем, шлюб укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 слід визнати недійсним. Позивач, є дружиною спадкодавця, а тому просить позов задоволити. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Перша Львівська державна нотаріальна контора про визнання шлюбу недійсним та визнання права власності на нерухоме майно відмовлено. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу. Не погоджується з рішенням суду та вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що вирішуючи спір суд мав би надати оцінку доводам та дійти висновку чи перебувала вона в зареєстрованому та не розірваному у встановленому порядку шлюбі з ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, чи такий шлюб було розірвано та звідси вирішувати питання наявності у неї права на спадкове майно. Вважає, що суд самоусунувся від вирішення спору по суті заявлених вимог. Просить скасувати рішення суду та постановити нове судове рішення, яким позов задоволити. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та її представника адвокатат Фрусенка А.О. на підтримання доводів апеляційної скарги, представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Кісь О.А. на її заперечення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Вирішуючи спір суд прийшов до висновку, що позивачем не залучено до справи всіх відповідачів чиї законні права можуть бути порушені, а відтак, у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з незалученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно повторно виданого свідоцтва про шлюб вбачається, що ОСОБА_5 ич та ОСОБА_7 20.10.1984 зареєстрували шлюб у Виконавчому комітеті Завидовицької сільської ради Городоцького району Львівської області, про що зроблено актовий запис №27. Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 виданого відділом по Усть-Іллімському районному і м.Усть-Іллімську служби запису актів цивільного стану Іркутської області, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 22.04.2002 розірвали шлюб. Згідно довідки про укладення шлюбу А-00558, виданої відділом по Усть-Іллімському районному і м.Усть-Іллімську служби запису актів цивільного стану Іркутської області в органі запису актів цивільного стану є запис акту про укладення шлюбу № 973 від 26 грудня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Як вбачається зі свідоцтва про розірвання шлюбу виданого 07.05.2019 відділом по Усть-Іллімському районному і м.Усть-Іллімську служби запису актів цивільного стану Іркутської області ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , 16.07.2016 розірвали шлюб. Згідно договору купівлі-продажу квартири від 12.07.2014 ОСОБА_5 на праві власності належала квартира по АДРЕСА_2 . Як вбачається з копії документів спадкової справи № 10/2019 заведеної після смерті ОСОБА_5 , остання заведена на підставі заяви ОСОБА_1 від 15.01.2019. Відповідно до матеріалів спадкової справи спадкоємцями за законом є ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , 2010 року народження, ОСОБА_2 діти спадкодавця. Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Приписами ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України визначено, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та таке інше. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що передбачено приписами ст. 1217 ЦК України. Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. За правилами частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Відповідач це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача). Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Відповідно до пункту 1 Листа ВССУ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: - місце відкриття спадщини; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини у випадку, якщо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року або ж спадкодавець проживав в іншій державі, спадкоємець є іноземним громадянином та проживає в іншій державі, а спадкове майно знаходиться на території України. Обставини, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 179 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК) у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази (ч. 1 ст. 137 ЦПК). У разі якщо особи, які беруть участь у справі, не заявляють клопотання про витребування доказів, зокрема, копій документів із спадкової справи, обов`язком суду на підставі ч. 4 ст. 10 ЦПК є роз`яснення наслідків не вчинення такої процесуальної дії. Запит суду до нотаріальної контори має стосуватись документів щодо обставин, які підлягають встановленню судом, зокрема, це відомості про осіб, які звертались до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, яким видано свідоцтва про право на спадщину, свідоцтво про право на частку в спільному майні подружжя тощо. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем не залучено всіх спадкоємців ОСОБА_5 , оскільки як вбачається з спадкової справи, такими ще також є ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 липня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 20 листопада 2023 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.