Постанова 4856 № 560/5126/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/5126/22 Головуючий у 1-й інстанції: Мазурок О.В. Суддя-доповідач: Капустинський М.М. 21 грудня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. за участю: секретаря судового засідання: Довганюк В.В., представників: позивача - Прядун Р.В.; відповідача - Фортельної Ю.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та рішення про примусове повернення, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 13.04.2022 року серії ПРМХМ 000805 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі З400 гривень; визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 13.04.2022 року серії ПН МХМ 000805 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, винесене щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог вказував, що 13 квітня 2022 року він перебував вдома за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_1 . Близько 10 години 13.04.22 року до нього додому прийшли працівники поліції, де з`ясувавши його дані, а також те, що він є громадянином російської федерації, фактично затримали його та позбавили засобів зв`язку, забравши у нього мобільний телефон, з тих підстав, що, начебто, він перебуває на території України протиправно та може становити загрозу безпеці держави. Після цього його примусово, у супроводі озброєних поліцейських, було доставлено до ГУНП в Хмельницькій області для проведення співбесіди. А згодом його доставили до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області по вулиці Грушевського, 87 у м. Хмельницькому. Працівники управління, не з`ясувавши належним чином усіх обставин справи, склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення ПН МХМ 000805. В ході складення протоколу та його «розгляду» працівниками йому не було роз`яснено прав та обов`язків і не надано можливості скористатися правовою допомогою, тому він був вимушений підписати всі документи, на які вказували працівники поліції. Одразу ж, після складення протоколу цього ж дня, тобто 13.04.2022 року, інспектором управління відносно нього винесено постанову ПН МХМ 000805 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 гривень та рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, за підписом заступника начальника управління. Окрім адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 гривень, оскаржуваним рішенням йому заборонено в`їзд в Україну терміном на три роки - до 13.04.2025. Проте, як слідує з процесуальних документів управління (протоколу, постанови та рішення від 13.04.2022, а.с.11-15), він в останнє прибув на територію України 2010 року і мав право перебувати на території України 90 днів протягом 180 днів, проте як іноземний громадянин, на день контролю, перебував на території України понад встановлений строк, чим і порушив передбачений законодавством термін, перейшовши на нелегальне становище. Однак, викладені вище обставини щодо того, що, начебто, перебував на території України без правових підстав з 2010 року, не відповідають дійсності. Так, він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Хмельницькому. Його матір - українка за походженням, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.62). З 1993 по 1996 роки позивач відвідував дошкільний навчальний заклад №31, а з 1996 по 2005 роки навчався в Хмельницькій НВК №4, що підтверджується документами про закінчення навчання. 19 січня 2004 року йому присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . У 2008 році позивач закінчив навчання у Хмельницькому ПТУ №25 та здобув професію «Оператор комп`ютерного набору. Обліковець», що підтверджується відповідним додатком до диплома та довідкою навчального закладу. З 2009 по 2011 роки працював у ТОВ «Хмельницьк-Інфоком» інженером-монтажником. 04.11.2011 року отримав водійське посвідчення, видане Хмельницьким УДАІ УМВС України, а в 2017 році придбав автомобіль, що підтверджується копіями посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. З 2012 по 2016 рік працював в ТОВ «Х-Сіті», а у період з 2016 по 2019 рік працював на різних посадах підприємств у м. Хмельницькому. 14 вересня 2014 року одружився з мешканкою міста Хмельницького - ОСОБА_2 , з якою проживав за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, паспортом дружини. В зв"язку з одруженням, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 змінив прізвище на ОСОБА_1 . У період з 15.03.2019р. по 15.03.2022 р. відбував покарання у виді позбавлення волі у Шепетівській виправній колонії №98, що підтверджується копією довідки про звільнення. ІНФОРМАЦІЯ_4 померла його бабуся - ОСОБА_4 , яка була його опікуном з 2003 року і після якої він успадкував квартиру за адресою АДРЕСА_3 , де наразі і проживає, що підтверджується копією рішення про встановлення опіки від 10.07.2003 року №589 та заповітом. Таким чином, вважає, що він за походженням є українцем і на час народження фактично та згідно закону набув громадянство України, однак, в силу свого малолітнього віку об`єктивно не міг отримати паспорт громадянина України допоки не досяг 16 років. У 2006 році, не виїжджаючи з України, в Генеральному консульстві рф у Львові він отримав закордонний паспорт громадянина російської федерації, оскільки мав на це право за походженням, адже його батько був росіянином. Закордонний паспорт йому був потрібен для того, щоб отримати спадщину на території російської федерації, куди виїхали його батьки як на постійне місце проживання. Пізніше його мати на території росії померла, а батько більше 5 років був безвісти зниклий. Таким чином, у серпні 2007 року він прибув до міста Калінінград російської федерації, де отримав внутрішній паспорт російської федерації. ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримав другий внутрішній паспорт рф у зв`язку з настанням 21 року та продажу нерухомості на території росії. Після оформлення усіх формальностей і продажу власності, повернувся в Україну і більше не покидав її територію та постійно проживав і працював. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її, а рішення суду першої інстанції скасувати. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 18.06.2010 року позивач отримав паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_2 . 20.05.2011 року позивач звернувся до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну. 12.07.2011 року було прийнято висновок про надання дозволу на імміграцію на підставі п.3 ч.З ст.4 Закону України «Про імміграцію» ОСОБА_3 громадянину російської федерації. Відповідно до змісту зазначеного висновку, позивач до 2011 року проживав на території російської федерації, в Україну прибув 24 лютого 2011 року. 25.01.2022 року з Управління стратегічних розслідувань в Хмельницькій області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі-Управління) до відповідача надійшло подання про скасування позивачу дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні в зв`язку із засудженням останнього Хмельницьким міськрайонним судом до трьох років позбавлення волі за вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.309, ч.ч.4,1,2 ст.307 КК України. 14.02.2022 року начальником управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області прийнято рішення №290 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3 . Відповідно до вказаного рішення та вимог ч.2 ст.13 Закону України «Про імміграцію» особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Відповідно до довідки про звільнення виданої ДП «Шепетівська виправна колонія №98» від 15.03.2022 року відповідач відбував покарання у зазначеній колонії з 22.06.2020 по 15.03.2022 року. Таким чином, відповідач після звільнення з ДП «Шепетівська виправна колонія №98» зобов`язаний був покинути територію України. 13.04.2022 року Державною міграційною службою України в Хмельницькій області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни російська федерація ОСОБА_1 та зобов`язано покинути територію України у термін до 12.05.2022 року. Не погодившись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 14.02.2022 року Державної міграційної служби України в Хмельницькій області прийнято рішення №290 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3 . Відповідно до вказаного рішення та вимог ч.2 ст.13 Закону України «Про імміграцію» особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Оскільки рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року, у справі №686/16963/22 позов ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про визнання протиправним і скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну - залишено без задоволення, то у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення від 13.04.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця ОСОБА_3 законне та скасуванню не підлягає. Колегія суддів не погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. У відповідно до п.1 ст.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст.7 КУпАП). Відповідно до ст.33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Судом встановлено, що 13.04..2022 року Державною міграційною Службою України УДМС в Хмельницькій області складено протокол №000805 про адміністративне правопорушення (а.с.11), з якого вбачається, що станом на 14 год. 30 хв. 13.04.2022 року в АДРЕСА_4 під час відпрацювання спільно з працівниками поліції було виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування на території України, а саме: ухилився від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування. Місце скоєння правопорушення м.Хмельницький. Відповідно до ст.254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст.256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 13.04..2022 року заступником начальника Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області Майдан Володимиром Борисовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн. за правопорушення, передбачене ч.1 ст.203 КУпАП, відповідно до якої 13.04.2022 року о 14 год. 30 хв. за адресою: вулиця Грушевського 87, м. Хмельницький, під час відпрацювання спільно з працівниками поліції виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування на території України, а саме: ухилився від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування. Місце скоєння правопорушення м.Хмельницький. Зі змісту ст.9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП). Частиною першою статті 203 КУпАП встановлено відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті. З матеріалів справи вбачається, що адміністративне стягнення накладено на позивача у зв`язку з тим, що останній порушив правила перебування на території України, а саме: ухилився від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування чим порушив ч.ч.1,3 ст.3, ст.9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року, п.2 Порядку затвердженого ПКМУ №150 від 15.02.2012 року, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.203 КУпАП. Процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначає Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150. У відповідності до положень пункту 2 вказаного Порядку іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС. Так, з матеріалів справи слідує, що позивач є громадянином російської федерації та 18.06.2010 року отримав паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_2 . 12.07.2011 року прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_3 в Україну з видачею посвідки на постійне проживання. Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України. Частиною 3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності законом. Згідно ст.251 КУпАП наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється на основі доказів. Зокрема, ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, свідків. Судом апеляційної інстанції встановлено, що при винесенні оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення уповноваженою посадовою особою ДМС України було порушено вимоги, передбачені ст.280 КУпАП, зокрема не з`ясовано: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також не з`ясовані інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Так, відповідачем не надано належної оцінки обставинам, які мають значення для прийняття обгрунтованого рішення, а саме те, що 20.05.2011 року ОСОБА_3 до відділу у справах громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб УМВСУ в Хмельницькій області було подано заяву №47 (а.с.60) щодо надання йому дозволу на іміграцію в Україні. В якості документа, що посвідчує особу надано паспорт гр. росії НОМЕР_2 виданий УФМС росії Октябрьскього р-ну м.Калінінград 18.06.2010 р. строком до 14.05.2034 р.. Після проведення визначених імміграційним законодавством перевірок, у зв"язку з відсутністю підстав для відмови у наданні дозволу на іммігрпацію, громадянину російської федерації ОСОБА_3 було надано дозвіл на імміграцію в Україну (у формі підписаного висновку). Зі змісту висновку про отримання дозволу на імміграцію та залишення в Україні на постійне місце проживання громадянина російської федерації ОСОБА_3 (а.с.63) слідує, що останній до 2011 року проживав на території російської федерації, в Україну прибув 24 лютого 2011 року. 27.07.2011 року ОСОБА_3 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 , а в подальшому, у зв"язку з досягненням ним 25-річного віку зазначену вище посвідку було обміняно на безстрокову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 24.06.2016 (орган видачі 6801). Тобто, органам державної влади, у т.ч. відповідачу, була достеменно відома дата останнього прибуття позивача в Україну, яка є не 2010 рік (яка визначена, як зі слів особи, що притягується до відповідальності та яка зазначена в протоколі, оскаржених постанові та рішенні), а існує належно встановлена ВГІРФО УМВСУ в Хмельницькій області конкретна дата такого прибуття, - 24.02.2011 року (а.а.63). При цьому, виходячи з дати звернення позивача до ВГІРФО УМВСУ в Хмельницькій області з заявою про імміграцію (20.05.2011р.) слідує, що ОСОБА_3 по прибуттю в Україну, в межах строку визначеного п.2 Порядку затвердженого ПКМУ №150 від 15.02.2012, вживалися заходи для отримання документів для законного перебування на території України. Не надано належної оцінки судом першої інстанції і наведеному обгрунтуванню та доводам позивача, викладеним в позовній заяві щодо протиправності оскаржених ним постанови та рішення. При цьому, є хибним висновок суду першої інстанції про те, що прийняте міграційною службою рішення №290 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 зобов"язує позивача, саме з підстав визначених в оскарженій постанові та оскарженому рішенні виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Колегія суддів зазначає, що рішення міграційної служби №290 не може свідчити про законність як оскарженої постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП, так і рішення міграційної служби від 13.04.2022 року про примусове повернення позивача до країни походження, як іноземця, з підстав порушення п.2 Порядку затвердженого ПКМУ №150 від 15.02.2012, що мало місце у 2010 році. Колегія суддів не приймає дані доводи суду першої інстанції покладені ним в обгнрунтування прийнятого рішення. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За принципом презумпції невинуватості: всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Не доведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких умов вчинення позивачем правопорушення, залишається недоведеним. Відсутність доказів вини позивача свідчить про незаконність постанови та необхідність її скасування. Сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем, саме до цього зводяться висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26 квітня 2018 року (справа №338/1/17) Таким чином, обґрунтованими є доводи позивача, як апелянта, щодо порушення його прав при накладенні адміністративного стягнення та при прийнятті оскарженого рішення щодо примусового повернення. Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку що до задоволення апеляційної скарги. При цьому, згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суду з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення адміністративного позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 13.04.2022 року серії ПР МХМ №000805 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 13.04.2022 року серії ПР МХМ №000805 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, винесене щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 21 грудня 2023 року. Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.