Постанова 4813 № 947/7150/23

Номер провадження: 22-ц/813/7040/23 Справа № 947/7150/23 Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.12.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2023 року, постановленого під головуванням судді Куриленко О.М., повний текст рішення складений 14 червня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-20» про стягнення заборгованості з невиплаченої заробітної плати, - в с т а н о в и в: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-20» (далі ЖБК «Жовтневий-20») про стягнення заборгованості з невиплаченої заробітної плати, в якому просила стягнути з ЖБК «Жовтневий-20» на її користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати в сумі 30701,24 грн., а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 34899,64 грн. В обґрунтування свого позову позивачка зазначила, що наказом № 1 від 01 січня 2016 року її було прийнято на роботу бухгалтером в ЖБК «Жовтневий-20». У зв`язку із затвердженням Указу Президента України «Про запровадження воєнного стану в Україні № 64/2022» в ЖБК було введено дистанційну роботу та всі обов`язки працівники виконували дистанційно. Позивачка вважає, що вона має право на отримання невиплаченої заробітної плати за вересень - грудень 2022 року в сумі 30 701,24 грн. та компенсацію відпустки за січень-серпень 2022 року в сумі 4 198,40 грн. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2023 року у справі ухвалено додаткове рішення яким стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ЖБК «Жовтневий-20» судові витрати у розмірі 10 924 грн. Не погодившись з рішенням суду,ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову не взяв до уваги, що ОСОБА_1 була звільнена з грубим порушенням норм діючого законодавства. Також ОСОБА_1 зазначила, що суд не взяв до уваги, що вона продовжувала виконувати обов`язки бухгалтера ЖБК «Жовтневий-20» до грудня 2022 року, а тому має право на отримання з відповідача невиплачену заробітну плату за вересень-грудень 2022 року та компенсацію відпустки за січень-грудень 2022 року. У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Губська Х.Ю., представник ЖБК «Жовтневий-20», не погоджуючись зі змістом, викладеним в апеляційній скарзі, вважає, що рішення постановлено з дотриманням норм чинного законодавства та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, без зазначення конкретних норм матеріального та процесуального права, без обґрунтувань неповноти судового розгляду та невірної оцінки доказів по справі. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України). У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом № 1 від 1 січня 2016 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду бухгалтера ЖБК «Жовтневий-20». У зв`язку із затвердженням Указу Президента України «Про запровадження воєнного стану в Україні № 64/2022» від 24.02.2022 року Верховною радою України, наказом Голови правління ЖБК «Жовтневий-20» № 2 введено дистанційну роботу бухгалтера та Голови правління з 14.03.2022 року. 12.08.2022 року на підставі рішення Загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-20» ОСОБА_2 був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як керівник ЖБК «Жовтневий-20». 18.08.2022 року Голова правління ЖБК «Жовтневий-20» Сивець О.І. видав письмове розпорядження, адресоване бухгалтеру кооперативу ОСОБА_1 про термінове передання йому звітної документації з усіма документами, штатного розкладу кооперативу та усіх трудових договорів. Як вбачається з Акту про відмову № 22-1 від 18.08.2022 року, засвідченого підписами свідків, ознайомлюватись зі змістом вказаного розпорядження, отримувати його копію та виконати вимоги, викладені в ньому, ОСОБА_1 відмовилась у присутності свідків, мешканців будинку АДРЕСА_1 під час прийому. 21.08.2022 року Голова правління ЖБК «Жовтневий-20» звернувся до ОСОБА_1 із письмовою вимогою про надання пояснень щодо невиконання його попереднього розпорядження та невиконання своїх службових обов`язків. Проте, позивач також відмовилась отримувати копію вказаної вимоги та ознайомлюватись з її змістом, про що складено Акт про відмову № 22-2 від 21.08.2022 року, засвідчений підписом свідка. Зважаючи на неможливість виконувати свої обов`язки як керівника кооперативу за відсутності бухгалтерської, звітної та іншої документації, що стосуються діяльності та функціонування ЖБК «Жовтневий-20», голова правління Сивець Л.М. звернувся з електронним листом на електронну адресу позивача, з пропозицією з`явитись до відділення банку з метою підписання довіреності та оформлення електронного цифрового підпису (ключа), яке залишилось без реагування з боку позивача. 22.08.2022 року Наказом № 22-1 ОСОБА_1 , бухгалтеру ЖБК «Жовтневий-20», оголошено догану за систематичне невиконання без поважних причин письмових розпоряджень керівника, ігнорування надати письмові пояснення щодо порушення трудової дисципліни. Копію вказаного наказу позивач також відмовилась отримувати, що підтверджується Актом про відмову № 22-3 від 22.08.2022 року. В подальшому 23.08.2022 року Наказом № 22-2 ОСОБА_1 , бухгалтера ЖБК «Жовтневий-20», було звільнено з посади за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов`язків, покладених на неї правилами внутрішнього трудового розпорядку на підставі п. 3 40 КЗпП України. Підписувати та ознайомлюватись з наказом про звільнення ОСОБА_1 також відмовилась, що засвідчено Актом про відмову № 22-4 від 23.08.2022 року. Того ж дня, позивачу направлена копія наказу про звільнення № 22-2 від 23.02.2022 року засобами поштового зв`язку з описом вкладення рекомендованим листом. Проте, поштове відправлення №6508803261275 повернулось відправнику за закінченням терміну зберігання, що підтверджується конвертом, описом та рекомендованим повідомленням. 21.03.2023 року Голова правління ЖБК «Жовтневий-20» звернувся до Південного Міжрегіонального управління Держаної служби з питань праці із заявою, якою підтверджується факт відсутності у кооперативу документів відносно позивача. Відмовляючи у задоволені ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з невиплаченої заробітної плати, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав. Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Водночас у трудових правовідносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Судом вірно зазначено про відсутність на підставі вищевикладених обставин наявність вини саме роботодавця ЖБК «Жовтневий-20» у невиплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку при звільненні, адже відповідач здійснив ряд дій, аби отримати документи, необхідні зокрема й для визначення сум, що підлягає виплаті позивачу при її звільненні. Натомість, саме бездіяльність позивача штучно сприяла виникненню спірних правовідносин, що мало наслідком неможливість виконання ЖБК «Жовтневий-20» обов`язків, передбачених ст. 116 КЗпП України. Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до частин першої, другої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, фонд основної заробітної плати включає нарахування винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків). Зважаючи на те, що 23.08.2022 року Наказом № 22-2 ОСОБА_1 , бухгалтера ЖБК «Жовтневий-20» звільнено з посади за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов`язків, покладених на неї правилами внутрішнього трудового розпорядку, на підставі п. З ст.40 КЗпП України, трудові правовідносини між позивачем та роботодавцем ЖБК «Жовтневий-20» були припинені, трудовий договір розірвано, жодної роботи за посадою позивач не виконувала. За таких обставин, з урахуванням припинення трудових відносин, жодних підстав для нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_1 після 23.08.2022 року у ЖБК «Жовтневий-20» не було. Висновки суду про те, що у відповідача відсутня заборгованість з заробітної плати перед ОСОБА_1 за період з вересня по грудень 2022 року відповідають матеріалам справи. Щодо невірного обчислення розміру середнього заробітку для визначення розміру компенсації за невикористану відпустку, судом зазначено наступне. Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (далі - Порядок №100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п. 7 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду, з розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Пунктом 4 Порядку №100 передбачені виплати, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Як вбачається з наданої позивачем Довідки про заробітну плату за 2022 рік, остання містить відомості про розмір заробітної плати ОСОБА_1 з січня по серпень 2022 року, тобто за 8 місяців, що передують звільненню. Тоді як для вірного визначення розміру середньої заробітної плати за правилами Порядку №100 для обрахування компенсації за невикористану відпустку необхідні відомості про доходи позивачки з серпня 2021 року з відповідною кількістю відпрацьованих днів за вказаний період. Крім того, позивач не обґрунтувала та не довела належними та допустимими доказами розмір отриманої нею заробітної плати за посадою бухгалтера в ЖБК «Жовтневий-20». Наказ № 1 від 01.01.2016 не містить посадового розміру окладу, первинних облікових документів для нарахування та виплати заробітної плати, відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, дані щодо суми заробітку для обчислення пенсії, визначення страхового стажу, сплати страхових внесків, позивачем не надано. Водночас, надана Довідка про заробітну плату ОСОБА_1 не є належним та достовірним доказом, адже підписана безпосередньо позивачкою, тобто особою, зацікавленої в тих відомостях, які в ній відображені, не містить дати її складання та містить відбиток печатки, яка на підставі Наказу № 22-06 від 23.08.2022 року є недійсною з 12.08.2022 року, а тому, наведена Довідка викликає сумніви у її достовірності. Беручи до уваги наведене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не допущено порушень ст. 117 КЗпП України та не порушено права позивача. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу,при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. На підставі вищевикладеного, суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів прийшов до вірного висновку про недоведеність позовних вимог позивача, а відтак і про відсутність підстав для їх задоволення. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову не взяв до уваги, що ОСОБА_1 була звільнена з грубим порушенням норм діючого законодавства, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки ОСОБА_1 не оскаржувала наказу про звільнення, а суд розглядає справи в межах заявлених вимог. Доводи про те, що суд не взяв до уваги, що ОСОБА_1 продовжувала виконувати обов`язки бухгалтера ЖБК «Жовтневий-20» до грудня 2022 року, а тому має право на отримання з відповідача невиплачену заробітну плату за вересень-грудень 2022 року та компенсацію відпустки за січень-грудень 2022 року, колегія суддів також залишає без задоволення, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 була звільнена 23.08.2022 року, вказані обставини були предметом перевірки судом першої інстанції, який дав їм належну, повну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні відмовляючи у задоволені позову, з висновками якого погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. При цьому, подаючи до суду позовну заяву, позивачкою не були доведені належними та допустимими доказами те, що відповідач порушив норми ст. 117 КЗпП України та порушив права позивача. Колегія суддів звертає увагу, що позивачкою до суду не було надано жодних доказів на підтвердження наведених у позовній заяві обставин, що є її обов`язком в силу приписів ст. 81 ЦПК України, а саме будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві. Колегія суддів вважає, що викладені доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Соцької Лідії Миколаївни залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 21 грудня 2023 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.О. Погорєлова ______________________________________ Є.С. Сєвєрова