Постанова 4857 № 500/3776/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/3776/23 пров. № А/857/19725/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Затолочного В.С., Гінди О.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року, головуючий суддя Мартиць О.І., ухвалене у м. Тернопіль, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Тернопільського ОМТЦК та СП, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу відстрочки від призову за мобілізацією у зв`язку із наявністю батька - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) особи з інвалідністю (друга група інвалідності - пожиттєво); зобов`язати відповідача вчинити дії щодо надання позивачу відстрочки від призову за мобілізацією у зв`язку із наявністю батька - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) особи з інвалідністю (друга група інвалідності - пожиттєво). В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 16.05.2023 року позивач направив на адресу відповідача заяву про надання відстрочки від призову за мобілізацією, та долучив нотаріально завірені копії документів, що підтверджують право на відстрочку, проте відповідач не вжив жодних дій для надання позивачу відстрочки, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що зазначались ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, витягу з книги протоколів засідань призовної комісії протокол №5 від 01.06.2020 року, громадянина ОСОБА_1 , 1993 рішенням призовної комісії звільнено від призову на строкову військову службу у зв`язку з досягненням 27-річного віку. Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 18; ч. 4 ст. 27 та абз. 8 ч. 3 ст. 16 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" зараховано в запас, матеріали направлені до правоохоронних органів, як на призовника, який ухилявся від призову. 17.05.2023 року до Тернопільського ОМ ТЦК та СП надійшла заява ОСОБА_1 від 16.05.2023 року (зареєстрована за вх.№6037), в якій просив надати йому відстрочку від призову за мобілізацією згідно Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022, посилаючись на те, що має батька інваліда другої групи (по життєво) - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і положення статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". В додатках, долучених до вказаної заяви, вказано: - Нотаріально посвідчена копія паспорта ОСОБА_1 (серія НОМЕР_1 виданого 19 серпня 2009 року); - Нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ( НОМЕР_2 ); - Нотаріально посвідчена копія паспорта ОСОБА_2 (серія НОМЕР_3 виданого 31 грудня 1996 року); - Нотаріально посвідчена копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 ОСОБА_2 (серія НОМЕР_5 виданого 06.03.2019); - Нотаріально посвідчена копія Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (серія АВ №1075867 видана 14 лютого 2019 року); - Нотаріально посвідчена копія Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги (серія АБ №0050375 видана 14 лютого 2019 року). Листом від 19.05.2023 року Вих.№4836 Тернопільський об`єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомив позивача, що для прийняття рішення щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, уточнення військово-облікових даних вимагаю особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 в 3-х денний термін після отримання даної відповіді. При собі мати паспорт громадянина України, довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, військово-обліковий документ, підтверджуючі документи про здобуття освіти, сімейний стан, довідку з місця роботи та, у випадку, якщо зареєстрований як фізична особа-підприємець, - витяг з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що переважна більшість заходів, які проводяться, стосуються особисто призовника, військовозобов`язаного чи резервіста і не передбачають можливості його участі дистанційно чи через адвоката. Відтак, надання (оформлення) відстрочки від призову на військову службу, під час мобілізації, можливе тільки за особистою участю військовозобов`язаного, в даному випадку позивача. Іншими словами, проходження публічної служби, а так само призов на службу чи відстрочка не може відбуватись дистанційно. Заявлені вимоги позивача є вираженням неналежного способу захисту, оскільки, останнім під час звернення до відповідача з метою отримання відстрочки від призову, не було дотримано вимог нормативних актів, які регулюють питання військового обліку, військового обов`язку і проходження військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема в частині особистого звернення та особистої явки. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-ХІІ, застосовується судом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. За положеннями частини п`ятої статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Відповідно до статті 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема, опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. За правилами ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232) військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ від 30.12.2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів та Додатком 2 до цього Порядку визначено Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Правила). Відповідно до п. 1 Правил призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема: прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів; особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Аналізуючи вказані норми, у разі наявності підстав для відстрочки військовозобов`язаний повинен надати документи, що підтверджують право на відстрочку від призову, при цьому, для належним чином оформлення військово-облікових документів для надання відстрочки необхідна обов`язкова присутність військовозобов`язаного у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача через засоби поштового зв`язку про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією у зв`язку із наявністю батька ОСОБА_2 - особи з інвалідністю другої групи. Листом від 19.05.2023 Вих.№4836 відповідач повідомив позивача, що для прийняття рішення щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, уточнення військово-облікових даних вимагаю особисто прибути до Тернопільського ОМ ТЦК та СП в 3-х денний термін після отримання даної відповіді. При собі мати паспорт громадянина України, довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, військово-обліковий документ, підтверджуючі документи про здобуття освіти, сімейний стан, довідку з місця роботи та, у випадку, якщо зареєстрований як фізична особа-підприємець, - витяг з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень. Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не є самостійною підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є, серед іншого, доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального чи нематеріального блага (законного інтересу) або законного інтересу, на захист якого подано позов. Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право якої порушені цим рішенням. Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особа дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Також, виходячи з положень частини другої статті 264 КАС України, порушення права особи, яка оскаржує нормативно-правовий акт, може бути обґрунтовано застосуванням або можливістю застосування цього акта до цієї особи. Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність порушення дією, рішенням або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному та нематеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства. Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 квітня 2012 року у справі № 21-1115во10, та Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16, від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Аналізуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позивач власною поведінкою продемонстрував протиправну бездіяльність, яка стосується власної (особистої) неявки до Тернопільського ОМ ТЦК та СП, що по своїй суті унеможливлює фіксацію в облікових, а також в особистих документах позивача відомостей про відстрочку. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, адже адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року у справі №500/3776/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. С. Затолочний О. М. Гінда