Постанова 4855 № 640/19228/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19228/22 Суддя (судді) суду 1-ї інст.: Головенко О.Д. ПОСТАНОВА Іменем України 19 грудня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Коротких А.Ю., Чаку Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві до Головного управління Держпраці у Київській області про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, в якому просить стягнути заборгованість у розмірі 3 301 002,16 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» одним із джерел формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Враховуючи, що відповідач вніс до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про припинення підприємницької діяльності, позивач, здійснивши розрахунок потреби в капіталізації коштів для розрахунку з потерпілими на виробництві, просить стягнути з відповідача спірну суму в примусовому порядку. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Наголошує, що ліквідація відповідача здійснювалася внаслідок втрати повноважень у зв`язку з їх передачею іншому органу державної влади, а не у зв`язку з банкрутством, тому Порядок №986 не підлягає застосуванню. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що Головне управління Держпраці України у Київській області (код ЄДРПОУ 39794214) зареєстровано, як платник страхових внесків і загальнообов`язкове державне соціальне страхування у Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві. Позивачем проводяться страхові виплати пов`язані з нещасним випадком на виробництві відповідно до постанов: від 29.03.2021 № 32026/11176/301/60 - ОСОБА_1 на загальну суму 2 972 886,13 грн; від 29.03.2021 № 135253/01231.0/19 - ОСОБА_2 на загальну суму 328 116,03 грн. Позивач отримав відомості від державного реєстратора стосовно внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про рішення засновника (учасників) або уповноваженого ним органу щодо припинення Головного управління Держпраці у Київській області в результаті його ліквідації. Згідно з п. 8 Порядку капіталізації платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації страхувальників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 986, суми капіталізованих платежів відповідно до зазначених кредиторських вимог у випадках ліквідації страхувальника перераховуються робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, у якому страхувальник перебуває на обліку. На виконання вимог Постанови № 986, позивач провів розрахунок суми капіталізованих платежів, що підлягає стягненню з Головного управління Держпраці у Київській області та становить 3 301 002,16 грн. Позивач направив відповідачу вимогу від 26.04.2022 № 1462-11, в якій просив сплатити грошові вимоги капіталізованих платежів в розмірі 3 301 002,16 грн. Відповідач надав відповідь від 19.08.2022, у якій зазначив про відсутність підстав для задоволення заяви про визнання кредиторських вимог у зв`язку з тим, що ліквідація ГУ Держпраці у Київській області не є підставою для капіталізації страхових платежів для подальшої виплати потерпілим, оскільки функції зі сплати страхових внесків переходять до новоствореного органу. Враховуючи те, що вказана сума капіталізованих платежів відповідачем не сплачена в добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що капіталізація платежів здійснюється у всіх випадках ліквідації юридичної особи, а не лише у випадку ліквідації підприємства-банкрута. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначаються Законом №1105-XIV. Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 1105-XIV терміни «застрахована особа», «страхувальники» та «роботодавці» вживаються у цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Згідно з частиною першою статті 2 Закону №1105-XIV законодавство про соціальне страхування складається із Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, цього Закону, інших законодавчих актів та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів. Так, пунктом 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до роботодавців віднесено підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. З аналізу наведених норм вбачається, що страхувальником є всі види юридичних осіб, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які, зокрема, використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах та мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до статті 3 Закону №1105-XIV принципами державного соціального страхування, зокрема, є: обов`язковість страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом; державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обов`язковість фінансування Фондом витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; відповідальність роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 15 Закону №1105-XIV роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом. За змістом приписів статті 4 Закону №1105-XIV Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом і також є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Водночас, згідно з пунктом 5 частини першої статті 11 Закону №1105-XIV джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, які в силу пункту 1 частини другої вказаної статті використовуються на виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом. З аналізу вказаних норм права вбачається, що страхувальники у разі їх ліквідації не звільняються від фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків шляхом внесення капіталізованих платежів. Порядок капіталізації платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації страхувальників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року №986 (далі - Порядок №986). Відповідно до пункту 3 Порядку №986 капіталізація платежів проводиться щодо кожної застрахованої особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідних подальших платежів для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Під час капіталізації платежів враховуються заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати на догляд за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів, види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого, а також інші виплати, передбачені законодавством. Згідно з пунктом 4 Порядку №986 капіталізація платежів перед застрахованими особами або перед особами, визначеними у статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», розраховується на період, що визначається як різниця між середньою очікуваною тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та віком особи на момент її проведення, та обчислюється щодо кожного платежу. Пунктами 7, 8 Порядку №986 передбачено, що капіталізація платежів включає заборгованість страхувальника з виплат, пов`язаних із його зобов`язаннями відшкодувати шкоду, заподіяну життю або здоров`ю застрахованої особи, а саме суми одноразової допомоги, щомісячних виплат втраченого заробітку, витрат на догляд за потерпілим і виплат за листками непрацездатності. У кредиторських вимогах Фонду соціального страхування України до страхувальника, щодо якого розпочато ліквідацію, зазначається сума грошових зобов`язань, обчислена з урахуванням кожного платежу, що підлягає капіталізації. Суми капіталізованих платежів відповідно до зазначених кредиторських вимог у випадках ліквідації страхувальника перераховуються робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, у якому страхувальник перебуває на обліку. З аналізу вказаних вище норм вбачається, що вони можуть бути застосовані до страхувальників, яких ліквідовано без правонаступника. Згідно з частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Відповідно до вимог статті 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Згідно з вимогами частини першої статті 1205 Цивільного кодексу України у разі припинення юридичної особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, і встановлення її правонаступників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників. У цьому разі вимоги про відшкодування шкоди пред`являються до її правонаступників. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державну службу України з питань праці, утворено реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з питань праці та Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» Головне управління є правонаступником прав та обов`язків територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізують (Територіальне управління Держгірпромнагляду у Київській області та м. Києві, Територіальна державна інспекція з питань праці у Київській області, Територіальна державна інспекція з питань праці у м. Києві). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» Головне управління ліквідовується та утворюється новий територіальний орган - Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці. Згідно пп.1 п.3 Постанови №14 установлено, що територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій. Відповідно до пп.3 п.3 цієї постанови міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Чернігівській області, Головного управління Держпраці у Київській області, Управління Держпраці у Черкаській області. Згідно наказу Державної служби України з питань праці від 05.12.2022 №233 «Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій», здійснення повноважень та виконання функцій Головного управління Держпраці у Київській області з 06.12.2022 переходять до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Наказом Державної служби України з питань праці від 23.09.2022 №170 затверджено положення про Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, як територіального органу Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ 44681053). Враховуючи, що обов`язок страхувальника проводити капіталізацію платежів передбачений саме для продовження страхових виплат непрацездатним особам (які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання) суб`єктом, що ліквідується (зокрема у зв`язку з банкрутством) без наявності правонаступника, він не може застосовуватись у випадку ліквідації органу влади або його територіального органу за наявності правонаступника. Ліквідація Головного управління Держпраці у Київській області не пов`язана з його банкрутством, а зумовлена прийняттям Постанови №14 про ліквідацію юридичної особи публічного права з визначенням її правонаступника. Відтак, ліквідація Головного управління Держпраці у Київській області здійснюється внаслідок втрати повноважень у зв`язку з їх передачею іншому органу державної влади. Таким чином, Порядок № 986, на який посилається скаржник і на підставі якого, на його думку, слід стягувати капіталізовані платежі, не може бути застосований до спірних правовідносин. Колегія суддів у цій справі враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №812/1408/16 (провадження К/9901/20481/19) про те, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла до висновку, що ліквідація Головного управління Держпраці у Київській області не є підставою для капіталізації страхових платежів для подальшої їх виплати потерпілим, оскільки його функції зі сплати страхових внесків перейшли до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, як територіального органу Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ 44681053). Крім того, з огляду на зазначені вище мотиви цієї постанови, колегія суддів вважає, що Порядок № 986, на який посилається позивач і на підставі якого, на його думку, слід стягнути капіталізовані платежі, не може бути застосований до спірних правовідносин. Висновки у вказаній справі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 31 січня 2019 року у справі № 804/1315/17, від 28 грудня 2019 у справі №816/2357/16, від 16 вересня 2020 року у справі № 820/11934/15, від 30 березня 2021 року у справі № 420/4823/20 та від 9 червня 2021 року у справі №804/1317/17. Колегія суддів критично ставиться до доводів позивача про те, що ліквідація відповідача, у тому числі як страхувальника, з правонаступником не передбачена чинним законодавством, та посилань на Цивільний кодекс України, оскільки частиною третьою статті 81 ЦКУ встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. В той же час, порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Так, згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» 17 березня 2011 року №3166-VI центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України. Відповідно до частини дев`ятої статті 5 вказаного Закону порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України. Пунктом 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого Постановою КМУ №1074 від 20 жовтня 2011 року (далі - Порядок №1074), передбачено, що права та обов`язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. З огляду на це, колегія суддів не погоджується з твердженням позивача про неможливість передачі прав та обов`язків суб`єкту публічного права, у тому числі стосовно сплати обов`язків покриття страхових виплат, внаслідок його ліквідації до іншого суб`єкта публічного права, оскільки останнє спростовано положеннями Порядку №1074. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 200/1353/21-а. Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області - задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя А.Ю. Коротких Суддя Є.В .Чаку