Постанова Харківський апеляційний суд № 621/2155/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 621/2155/20 Головуючий суддя І інстанції Овдієнко В. В. Провадження № 22-ц/818/848/23 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: інших видів кредиту П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2023 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М., за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Літвінової Інни Сергіївни на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 02 червня 2021 у справі № 621/2155/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів,- в с т а н о в и в: У серпні 2020 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Федоренка Д.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів в розмірі 5 428 720,00 грн., а також згідно ст. 536 ЦК України проценти за їх користування в розмірі 1 310 724,19 грн., відшкодувати понесені судові витрати. У квітні 2021 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Федоренка Д.М. відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України збільшив позовні вимоги та згідно норми ч. 2 ст. 625 ЦК України додатково просив стягнути з відповідача на його користь 3 % річних в розмірі 394 838,81 грн. та інфляційні втрати в розмірі 667977,60 грн. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 20 листопада 2014 року він передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 200 000,00 дол. США, що підтверджує розписка, відповідно до якої ОСОБА_2 зобов`язався виплатити вкладені ним грошові кошти у розмірі 200 000,00 дол. США протягом чотирьох років рівними частинами, однак, не менше, ніж 50 000,00 дол. США на рік. Однак зазначені кошти у встановлений строк не повернув. ОСОБА_1 зазначав, що розписка від 20 листопада 2014 року містить лише зобов`язання з повернення грошових коштів, однак розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання не містить дати отримання грошових коштів, повні реквізити сторін, умови отримання грошових коштів, у зв`язку з чим неможливо дійти висновку про наявність між ним та ОСОБА_2 боргових зобов`язань, обумовлених договором позики. До такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 621/2725/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Таким чином, незважаючи на те, що договір позики між ним та ОСОБА_2 укладено не було (отже між ними не існувало договірних зобов`язань), його грошові кошти у розмірі 200 000,00 дол. США ОСОБА_2 безпідставно зберіг у себе, тому вони підлягають поверненню. У своїх розрахунках позивач використовував офіційний курс Національного банку України (далі НБУ) станом на 15 липня 2020 року відповідно (27,1436 грн. за 1 дол. США), тому сума безпідставно збережених ОСОБА_2 грошових коштів становить еквівалент 200 000 доларів США - 5 428 720,00 грн. На підставі розрахунку, здійсненого позивачем за вказаною обліковою ставкою НБУ та за обліковою ставку НБУ, відсотки за користування безпідставно збереженими коштами становлять 1 310 724,19 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 1212 ЦК України, з урахуванням уточнених позовних вимог, остаточно просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 5 428 720,00 грн, 3 % річних у розмірі 394 838,81 грн та інфляційні витрати у розмірі 667 977,60 грн. Заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 02 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, за недоведеністю навдених на йог8о обґрунтування підстав. В апеляційній скарзі представник позивача покликається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та задовольнити позов у повному обсязі. Скарга мотивована тим, що факт передачі грошових коштів підтверджується особистою письмовою розпискою відповідача від 20.11.2014 року, копія якої міститься в матеріалах справи та була надана для огляду суду. На дату подачі позову та апеляційної скарги відповідач грошові кошти в сумі 200000 доларів США не повернув, тим самим зберігши їх у себе за рахунок позивача без достатньої правової підстави. Вказує, що незважаючи на те, що договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено не було (отже між ними не існувало договірних зобов`язань), грошові кошти позивача у розмірі 200 000 доларів США відповідач безпідставно зберіг у себе, тому вважає, що вони підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. Зазначає, що відсутність відомостей про дату отримання, певні реквізити сторін не можуть свідчити про відсутність між сторонами у справі зобов`язань. І хоч суд зазначив про те, що розписка повинна посвідчувати факт передачі грошей, однак, дійшовши висновку про відсутність такого факту, суд не звернув уваги на зміст зобов`язання щодо грошей, оскільки словосполучення «виплатити вкладені кошти» у поєднанні із зобов`язанням певної особи щодо їх виплати, свідчать про наявність зобов`язання з повернення отриманих коштів. Вказана апеляційна скарга вдруге розглядається судом апеляційної інстанції. Постановою Харківського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 залишено без задоволення. Заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 02 червня 2021 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 15 березня 2023 року постанову Харківського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У мотивах для скасування постанови суду апеляційної інстанції касаційний суд вказав наступне. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, у наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України. Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 621/2725/17 встановлено обставини відсутності факту передачі спірної грошової суми на підставі договору позики. Та обставина, що наданою розпискою не підтверджується попереднє передання грошей позивачем відповідачу, встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили, і не підлягає доказуванню у цій справі. Однак колегія суддів Верховного Суду не погодилась з такими висновками суддів попередніх інстанцій, з огляду на таке. Так, як рішення районного суду, так і постанова апеляційного суду містять взаємовиключні висновки. Зокрема, суди посилаються на преюдиційність судового рішення у справі відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України також зазначають про те, що позивач не надав доказів факту набуття відповідачем цих грошей за рахунок позивача. У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 621/2725/17 зазначалося про те, що зобов`язання виплатити вкладені гроші ОСОБА_1 у сумі 200 000,00 дол. США не обумовлене попереднім отриманням вказаної суми, а тому не може свідчити про наявність між сторонами боргових зобов`язань. У справі № 621/2725/17 Верховний Суд залишаючи без змін постанову Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року, якою скасовано заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших підстав, у зв`язку з тим, що розписка від 20 листопада 2014 року не відповідає вимогам статті 1047 ЦК України, оскільки містить лише зобов`язання з повернення грошових коштів, однак розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання не містить дати отримання грошових коштів, повні реквізити сторін, умови отримання грошових коштів. Отже у цій справі встановлено, що указана розписка не підтверджує між сторонами саме боргові зобов`язання. Крім того, у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 621/2725/17 зазначено, що позивач не позбавлений права звернутися до суду у відповідності з частиною першою статті 1212 ЦК України, а отже доводити набуття спірних коштів та їх збереження відповідачем без достатньої правової підстави. Відсутність відомостей про дату отримання грошей, певних реквізитів сторін у розписці свідчить про відсутність саме боргових зобов`язань, не свідчить про відсутність взагалі між позивачем та відповідачем зобов`язань. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу та не надав належну оцінку наявності у розписці зобов`язання щодо повернення грошей, про можливість наявності між сторонами інших правовідносин, а не безпідставного набуття спірного майна. Застосування положень статті 1212 ЦК України передбачає встановлення наявності у позивача права власності на безпідставно набуте відповідачем майно та факт набуття відповідачем власного майна позивача. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, пояснення усіх учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 621/2725/17 встановлено обставини відсутності факту передачі спірної грошової суми на підставі договору позики. Та обставина, що наданою розпискою не підтверджується попереднє передання грошей позивачем відповідачу, встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили, і не підлягає доказуванню у цій справі, а тому наведені на обґрунтування позову підстави для стягнення грошових коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України є недоведеними. При цьому суд першої інстанції свої висновки мотивував наступним чином. Розписка, копія якої була надана суду позивачем, містить зобов`язання відповідача виплатити внесені ОСОБА_1 гроші, однак не містить будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_2 набув або зберіг ці гроші за рахунок ОСОБА_1 . Зі змісту позовної заяви та копій судових рішень вбачається, що 28.11.2017 ОСОБА_1 звертався до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення спірної у цій справі суми в якості заборгованості за договором позики. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22.03.2018 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовлено в повному обсязі (а. с. 62-64). Постановою Харківського апеляційного суду від 17.12.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших підстав (а. с. 65-69). Постановою Верховного Суду від 01.04.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крат Юлія Михайлівна залишено без задоволення, постанову Харківського апеляційного суду від 17.12.2018 залишено без змін (а. с. 26-29, 70-77, 166-169). У постанові суду касаційної інстанції зазначено, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що зобов`язання виплатити вкладені гроші не обумовлене попереднім отриманням вказаної суми, а тому не може свідчити про наявність між сторонами боргових зобов`язань. Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначив, що позивач не позбавлений права звернутись до суду у відповідності з частиною першою статті 1212 ЦК України, якою визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Судовими рішеннями, що набрали законної сили, у спорі між тими самими сторонами встановлено обставини відсутності факту передачі спірної грошової суми на підставі договору позики. Зазначення у постанові суду касаційної інстанції про те, що позивач не позбавлений права звернутись до суду у відповідності з частиною першою статті 1212 ЦК України, не звільняє позивача від обов`язку надати докази безпідставного набуття відповідачем майна за рахунок позивача. У цій справі, що розглядається судом, позивач вимагав стягнення спірної суми як безпідставно набутого майна. У цьому випадку не має значення підстава, з якої відповідач набув ці гроші за рахунок позивача, однак, у будь-якому випадку, позивач повинен надати докази факту набуття відповідачем цих грошей за рахунок позивача. Та обставина, що наданою розпискою не підтверджується попереднє передання грошей позивачем відповідачу, встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили, і не підлягає доказуванню у цій справі. Будь-яких інших доказів, крім копії зазначеної вище розписки, якими б поза розумним сумнівом підтверджувалося б, що відповідач безпідставно, за рахунок позивача, набув спірну грошову суму, позивач не надав. Отже, для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України позивач зобов`язаний надати докази того, що відповідач набув або зберіг спірну грошову суму за рахунок потерпілого (позивача). Водночас, як зазначено вище, розписка, копія якої надана позивачем, містить зобов`язання відповідача виплатити внесені ОСОБА_1 гроші, однак не містить будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_2 набув або зберіг ці гроші за рахунок ОСОБА_1 . Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, від 25 лютого 2015 року у справі № 3-11гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-5гс15, від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15, від 07 червня 2017 року у справі № 923/1233/15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18). Судом встановлено, що позивачем надано копію розписки, складеною ОСОБА_2 30.11.2014, в якій він зобов`язався виплатити вкладені ОСОБА_1 гроші в сумі 200 000 доларів США протягом чотирьох років рівними частками не менше ніж 50 000 доларів США на рік (а. с. 25, 165). 28.11.2017 ОСОБА_1 звертався до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення спірної у цій справі суми в якості заборгованості за договором позики та за результатами розгляду вказаної позовної заяви рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22.03.2018 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовлено в повному обсязі, яке постановою Харківського апеляційного суду від 17.12.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших підстав. Постановою Верховного Суду від 01.04.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крат Юлія Михайлівна залишено без задоволення, постанову Харківського апеляційного суду від 17.12.2018 залишено без змін (а. с. 26-29, 70-77, 166-169). Всупереч вимог ст. 89 ЦПК України та у контексті вищевказаних мотивів скасування попередньої постанови суду апеляційної інстанції, змісту норми ст. 1212 ЦК України, суд першої інстанції не звернув уваги, що надана позивачем копія письмової розписки підтверджує зобов`язання відповідача сплатити позивачу вищевказану суму грошових коштів. Строк для виконання цього зобов`язання, стосовно якого діє неспростована презумпція правомірності одностороннього правочину, ст. 204 ЦК України, а тому подальше утримання цієї суми відповідачем є дійсно підставним, внаслідок чого відповідно до ст. 1212 ЦК України відповідач зобов`язаний повернути позивачу ці кошти. Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наведений позивачем розрахунок стягнення з урахуванням того, що безпідставно збережені кошти є іноземною валютою у гривневому еквіваленті, на яку не впливає українська інфляція, знайшов своє підтвердження лише частково. Тому позов має бути частково задоволений: з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути згідно заявлених вимог гривневий еквівалент безпідставно утриманих грошових коштів в долара США: 5 428 720,00 грн. та 3 % річних в розмірі 394 838,81 грн., а всього 5823558,81 грн. Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України колегія суддів скасовує оскаржене рішення суду повністю та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову. Згідно ст. 141 ЦПК України за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати, судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги, пропорційно до розміру задоволеного позову, а саме: 10510 + 15765 х 5 823 558,81/6 491 536,41 = 26 275 х 0,9 = 23 647,50 грн. Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката - Літвінової Інни Сергіївни задовольнити частково. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 02 червня 2021 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 428 720,00 грн. та 3 % річних в розмірі 394 838,81 грн., а всього 5823558,81 грн., а також 15765,00 + 10510,00 = 26275 грн. судового збору за подання позову та апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 18 грудня 2023 року Головуючий В.Б. Яцина Судді - І.В. Бурлака. Ю.М. Мальований.