Постанова 4803 № 185/1032/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7403/23 Справа № 185/1032/22 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючої - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Максюти Ж.І., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Підмогильної Ярослави Ярославівни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення безпідставно отриманих коштів, В С Т А Н О В И Л А: У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення безпідставно отриманих коштів (т. 1 а.с. 1-3), в обґрунтування якого посилався на те, що позивачем протягом січня липня 2019 року передано відповідачу кошти в розмірі 186 000 доларів США, що підтверджується відповідними розписками ОСОБА_1 . На момент передачі зазначених коштів між ними будь-яких договірних відносин не існувало, а кошти передавались в рахунок погашення боргу за договором позики грошей на суму 5 624 540 грн, укладеним 20.12.2018 між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та законною дружиною відповідача ОСОБА_3 . Однак в подальшому не отримавши, на думку ОСОБА_3 , всієї суми коштів за договором позики, остання звернулась до суду, та рішенням №753/1349/20 від 11.03.2021, яке набрало законної сили, з позивача та ОСОБА_5 стягнуто борг з процентами за договором позики від 20.12.2018 на користь ОСОБА_3 . Отримання відповідачем від позивача коштів в розмірі 186 000 доларів США також підтверджується його заявою від 11.05.2021 про залучення третьою особою та надання письмових пояснень в справі №753/1349/20. Зазначає, що будь-яких конкретних правових доказів щодо правомірності набуття відповідачем права на кошти про повернення яких він просить, а також доказів, які б повністю або частково спростовували позовні вимоги не існує, відповідач безпідставно отримані кошти не повертає. Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 186 000,00 доларів США основного боргу та 1 302,07 грн проценти за користування коштами, а також покласти на відповідача судові витрати. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення безпідставно отриманих коштів, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 167 000 (сто шістдесят сім тисяч) доларів США. В задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 11 611,08 грн (т. 2 а.с. 124-131). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Підмогильна Я.Я. звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, які мають значення для справи, а також на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення та закрити провадження у справі (т. 2 а.с. 134-140). Представник ОСОБА_2 - адвокат Джумурат В.М. подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (т. 2 а.с. 167-173). Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 18.07.2023 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Підмогильної Я.Я. та призначено розгляд справи на 27.09.2023 року о 11 год. 10 хв. (т. 2 а.с. 162-163). На адресу Дніпровського апеляційного суду від ОСОБА_1 повернувся конверт з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою (т. 2 а.с. 189), а від адвоката Підмогильної Я.Я. повернулось поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2 а.с. 191). 26.09.2023 року на електронну адресу Дніпровського апеляційного суду надійшла заява від представника ОСОБА_1 адвоката Підмогильної Я.Я. про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із її хворобою (т. 2 а.с. 201). Згідно довідки складеної секретарем судового засідання 27.09.2023 року, судове засідання не відбулось у зв`язку з тривалою повітряною тривогою у м.Дніпро, наступне судове засідання відбудеться 01.11.2023 року о 11 год. 30 хв. (т. 2 а.с. 203). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02.10.2023 року розгляд апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Підмогильної Я.Я. на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2023 року, який відбудеться об 11 годині 30 хвилин 01 листопада 2023 року, провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою Системи відеоконференц-прийому «EasyCon» (Система) з представником ОСОБА_1 ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 207). На адресу Дніпровського апеляційного суду від ОСОБА_7 повернулось поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2 а.с. 210), а від ОСОБА_1 повернувся конверт з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою (т. 2 а.с. 212). 27.10.2023 року на електронну адресу Дніпровського апеляційного суду надійшла заява від представника ОСОБА_1 адвоката Підмогильної Я.Я. про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з із перебуванням відповідача ОСОБА_1 за кордоном до початку грудня 2023 року, що унеможливлює його особисту присутність у судовому засіданні, однак він бажає бути присутнім (т. 2 а.с. 213). Згідно довідки складеної секретарем судового засідання 01.11.2023 року, судове засідання не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у м.Дніпро, судове засідання відкладено на 06.12.2023 року о 11 год. 50 хв. (т. 2 а.с. 216). Згідно довідки складеної секретарем судового засідання, адвокат Підмогильна Я.Я. отримала судову повістку на 06.12.2023 року о 11 год. 50 хв. в ЕК (т. 2 а.с. 218). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03.11.2023 року розгляд апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Підмогильної Я.Я. на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2023 року, який відбудеться об 11 годині 50 хвилин 06 грудня 2023 року, провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою Системи відеоконференц-прийому «EasyCon» (Система) з представником ОСОБА_1 ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 220). Вказана ухвала суду отримана адвокатом Підмогильною Я.Я. в ЕК 03.11.2023 року (т. 2 а.с. 221 зворот). 15.11.2023 року та 19.11.2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Підмогильна Я.Я. через підсистему Електронний суд сформувала клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із залученням її в інших судових засіданнях (т. 2 а.с. 221 а, 224). 05.12.2023 року на електронну адресу Дніпровського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із розірванням 05.12.2023 року з адвокатом Підмогильною Я.Я. договору про надання правничої допомоги, яка не містить його ЕЦП. Разом з цим, ОСОБА_1 не надав будь-яких доказів на підтвердження того, що між ним та його адвокатом Підмогильною Я.Я. розірвано договір про надання правової допомоги на підставі якого адвокат Підмогильна Я.Я.. здійснювала представництво ОСОБА_1 у даній справі. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року). Європейський суд з прав людини наголошував, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії від 07 липня 1989 року). З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ доправосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно із пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, з`явлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України). Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України. В матеріалах справи відсутні докази неможливості ОСОБА_1 та його представника адвоката Підмогильної Я.Я. за об`єктивних обставин, брати участь в судовому засіданні призначеного на 06.12.2023 року, в тому числі в режимі відеоконференції за допомогою технічних засобів, визначених ЦПК України. Факт того, що у адвоката Підмогильної Я.Я. на 06.12.2023 року також призначено розгляд інших справ, враховуючи, що нею неодноразово подавались клопотання про відкладення розгляду даної справи, а також, що вона була належним чином повідомлена про наступні дати судового засідання, колегія суддів не вважає поважною підставою, оскільки це є лише пріоритетом адвоката у якій справі вона бере участь. Також визначаючи дати наступних судових засіданнях в інших справах вона мала можливість прохати не призначати справи на вказану дату чи час у зв`язку із призначенням даної справи до розгляду на 06.12.2023 року про, що їй достеменно було відомо. У даній справі питання права не становлять особливої складності. Судовий захист повинен відповідати умовам процесуальної економії, враховуючи, що пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, оскільки подані заяви про відкладення судового засідання призначеного на 06.12.2023 року фактично є зловживанням своїми процесуальними правами з боку ОСОБА_1 та його представника адвоката Підмогильної Я.Я. та щодо можливості розгляду справи за їх відсутності. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно ч. 1-3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Судом встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва №753/1349/20 від 11 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 4 405 633,20 грн заборгованості за договором позики між фізичними особами від 20 грудня 2018 року; 5 286 759,80 грн 120% річних, передбачених пунктом 6 договору позики між фізичними особами від 20 грудня 2018 року, а всього 9 692 393,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року в зазначеній справі №753/1349/20 касаційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Четвертака К.С., залишено без задоволення, зазначені рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року залишено без змін. Щодо заяви ОСОБА_1 про залучення третьою особою зазначено, що позовні вимоги стосуються договірних правовідносин, до яких ОСОБА_1 жодного відношення немає, зазначено, що посилання касаційної скарги на те, що позика повернута особі, яка є власником цих коштів, не впливає на законність судових рішень, так як позичальником згідно з договором позики є саме ОСОБА_3 , а договір має виконуватися належним чином. У разі доведення передачі коштів іншій осібі, ОСОБА_2 не позбавлений права заявити вимоги про їх повернення у порядку, передбаченому нормами ЦК України. На ухвалу суду про витребування доказів Дарницьким районним судом м. Києва надані завірені судом копії заяви ОСОБА_1 від 11.05.2021 у справі №753/1349/20, отриманої Київським апеляційним судом 13.05.2021, з додатками (копії паспорта, підтвердження з банку Райффайзен, копії розписок про отримання коштів), відповідно до якої ОСОБА_1 зазначає, що він є законним чоловіком ОСОБА_3 , на початку 2021 року йому стало відомо про справу 753/1349/20, 20.02.2021 на адресу Дарницького районного суду м. Києва надсилав подібну заяву, яка не була доставлена, просить залучити його в якості третьої особи, врахувати його письмові пояснення. Зазначає, що кошти які передавались за договором займу від 20.12.2018 є його особистою власністю, були зняти з його особистого рахунку у банку Райффайзен банк у місті Оломуц, Чеська Республіка 18.12.2018, всі домовленості щодо передачі коштів були виключно з ним, кошти передавались під певну фінансову інвестиційну діяльність, у дружини на той час таких коштів не було, вона не мала фінансових правовідносин з ОСОБА_2 , в той час як він постійно співпрацював з ним, ОСОБА_8 станом на сьогоднішній день повернуто 186 000 доларів США йому особисто, так як це були його кошти, та він не має жодних претензій до ОСОБА_2 , зазначає, що проживає у місті Прага Чеської Республіки. Відповідно до оригіналу розписки від 21.01.2019 ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 27 (двадцять сім тисяч) доларів США в рахунок погашення договору займу між фізичними особами від 20.12.2018. Відповідно до оригіналу розписки від 20.02.2019 ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 26,5 (двадцять шість тисяч п`ятсот) доларів США в рахунок погашення договору займу між фізичними особами від 20.12.2018, який укладався між його дружиною ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з ОСОБА_9 на займ його особистих коштів. Відповідно до оригіналу розписки від 20.03.2019 ОСОБА_1 20.03.2019 отримав від ОСОБА_2 суму 20 000 (двадцять тисяч) доларів США в рахунок погашення боргу за договором займу між фізичними особами від 20.12.2018. Відповідно до оригіналу розписки від 22.04.2019 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав від ОСОБА_2 суму 27 000 (двадцять сім тисяч) доларів США в рахунок погашення боргу за договором займу між фізичними особами від 20.12.2018. Відповідно до оригіналу розписки від 24.05.2019 ОСОБА_1 повідомлений ОСОБА_2 , що він відповідно до договору займу між фізичними особами від 20.12.2018, передав його дружині ОСОБА_3 19 000 (дев`ятнадцять тисяч) доларів США. Претензій, що ці його кошти передані не в його руки, не має. Відповідно до оригіналу розписки від 21.06.2019 ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 суму 30 000 (тридцять тисяч) доларів США в рахунок погашення боргу за договором займу між фізичними особами від 20.12.2018. Відповідно до оригіналу розписки від 25.07.2019 ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 36500 (тридцять шість тисяч п`ятсот) доларів США в рахунок погашення боргу за договором займу між фізичними особами від 20.12.2018. Відповідно до відповідей Державної прикордонної служби України на запит адвоката Підмогильної Я. від 27.06.2022 та від 15.07.2022 надана інформація про перетин державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями ОСОБА_1 в період з 20.01.2019 по 01.06.2019, з 01.05.2021 по 27.06.2022, та зазначено, що інформація щодо перетину кордону та лінії розмежування ОСОБА_1 в період з 01.06.2019 по 01.01.2020 відсутня. Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з його доведеності та обгрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Зокрема, відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України, цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання. Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених ст. 11, 600, 601, 604 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Якщо суд не може встановити реальні та достатні правові підстави для набуття або збереження особою майна (грошей), посилання на недоведеність потерпілим відсутності або недостатності правових підстав такої передачі або збереження отриманого майна іншою особою не може служити підставою для відмови у позові. Потерпілому першочергово потрібно довести належним чином факт набуття або збереження майна особою, яка його отримала, та заперечити наявність достатньої правової підстави для такого набуття. Особа, яка отримала майно, за наявності сумнівів у існуванні правових підстав для такого набуття або збереження, їх достатності, має доводити наявність та достатність таких правових підстав. У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказані вище правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 17.04.2019 справа №759/1206/17, від 10 вересня 2018 року у справі №638/11807/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі №154/948/16 , від 12 грудня 2018 року у справі №205/3330/14-ц. В судовому засіданні суду першої інстанції досліджені, надані позивачем, оригінали розписок від 21.01.2019, 20.02.2019, 20.03.2019, 22.04.2019, 21.06.2019, 25.07.2019 про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 коштів в період з 21.01.2019 по 25.07.2019 на загальну суму 167 000 доларів США. Розписка від 24.05.2019 на суму 19 000 (дев`ятнадцять тисяч) доларів США посвідчує повідомлення ОСОБА_2 про передачу ОСОБА_1 коштів ОСОБА_3 , тобто не засвідчує та не є належним доказом передачі коштів від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Представник відповідача в судовому засіданні першої інстанції заперечив факт передачі коштів взагалі та факт написання таких розписок відповідачем, проте належних та допустимих доказів зазначених обставин, а ні суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надав. Також, представником відповідача заперечувався факт підписання на надання відповідачем заяви про залучення відповідача третьою особою в справі №753/1349/20, де відповідач визнає факт написання зазначених розписок та отримання коштів від позивача, проте належних та допустимих доказів зазначених обставин представник відповідача, а ні суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції, також, не надав, клопотання про призначення експертизи заяви та розписок не заявляв, на роз`яснення суду першої інстанції про можливість такого клопотання зазначив, що відповідач не бажає проводити експертизу. Судом першої інстанції сторонам, та представнику відповідача, неодноразово роз`яснювалось право на звернення до суду з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи, яка б була належним доказом написання чи ненаписання відповідачем зазначених розписок та заяви. Проте таке клопотання заявлено не було, представником відповідача зазначено, що відповідач відмовляється проводити таку експертизу, наслідки такої позиції їм зрозумілі. Клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи також не заявлялось і в суді апеляційної інстанції. Враховуючи вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не писав розписок, які є предметом розгляду у вказаній справі та не отримував за ними грошових коштів від ОСОБА_2 , оскільки вони спростовуються доказами наявними в матеріалах справи та на підтвердження своїх заперечень не надано будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів. Покази свідків, яких апелянт просив допитати в суді апеляційної інстанції не можуть спростувати факт написання розписок, оскільки для цього необхідні спеціальні знання, а тому належним та допустимим доказам може бути лише висновок експерта. Позиція представника відповідача, як в суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі обґрунтована тим, що відповідач в період написання зазначених розписок перебував за межами України, та не міг відповідно отримувати кошти та писати відповідні розписки. В суді першої інстанції було встановлено, що відповідно до відповідей Державної прикордонної служби України на запит адвоката Підмогильної Я. від 27.06.2022 та від 15.07.2022 надана інформація про перетин державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями ОСОБА_1 в період з 20.01.2019 по 01.06.2019, з 01.05.2021 по 27.06.2022, та зазначено, що інформація щодо перетину кордону та лінії розмежування ОСОБА_1 в період з 01.06.2019 по 01.01.2020 відсутня. Представником позивача в суді першої інстанції були надані пояснення щодо дат, місця, способу передачі коштів від позивача відповідачу, дат написання та передачі відповідних розписок між сторонами, проте доказів зазначених обставин не надано. Таких доказів також не надано і до суду апеляційної інстанції. Суд першої інстанції дійшов висновків, що позиція представника позивача щодо способу передачі коштів та обставин написання та передачі розписок та позиція представника відповідача щодо неможливості передачі коштів та написання та передачі розписок відповідачем у зв`язку з його відсутністю на території України, мають характер припущень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що невстановлені належним доказами дані про місце та час написання, передачі розписок між сторонами, жодним чином не спростовують факту існування та написання таких розписок відповідачем, так як судом першої інстанції досліджені в судовому засіданні надані позивачем оригінали розписок, клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи, яка б була належним доказом написання чи не написання відповідачем зазначених розписок сторонами не заявлено, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції. Позивачем надані належні та допустимі докази, а саме оригінали розписок, написані відповідачем, та стороною відповідача ці докази не спростовані належними та допустимими доказами. Відсутність відповідача на території України в дати зазначені в розписках, також не спростовують факту написання таких розписок та факту передачі коштів за розписками. Верховний суд в справах про стягнення коштів за борговими розписками неодноразово зазначав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Відповідний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц. В даному випадку розписки не є борговими, але засвідчують факт передачі коштів за іншим договором займу (як зазначено в розписках), тому відповідно до сталої позиції Верховного суду в подібних питаннях, факт наявності оригіналів розписок у позивача (особи яка передавала кошти) підтверджує факт передачі коштів за розписками відповідачу. Також, факт написання таких розписок та передачі коштів за розписками підтверджується заявою відповідача про залучення його третьою особою у справі №753/1349/20, наданої на виконання ухвали суду та завіреною Дарницьким районним судом м. Києва. Доказів на підтвердження обставин, що така заява відповідачем не підписувалась та не подавалась, стороною відповідача суду першої інстанції та апеляційної інстанції не надано, клопотання про призначення відповідної експертизи не заявлено. Проживання відповідача за межами території України не позбавляє його можливості надіслати таку заяву особисто чи через представника. За змістом зазначених вище оригіналів розписок встановлено, що кошти отримувались ОСОБА_1 від ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу за договором займу між фізичними особами від 20.12.2018. Зазначеними вище рішеннями судів у справі №753/1349/20, які в даному випадку мають преюдиційне значення, встановлено, що кошти за договором позики між фізичними особами від 20 грудня 2018 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 , які були сторонами зазначеного договору, до яких ОСОБА_1 жодного відношення немає. Отже, зазначена в розписках підстава передачі коштів, а саме в рахунок погашення боргу за договором займу між фізичними особами від 20.12.2018, не існувала, так як ОСОБА_1 не був стороною зазначеною договору, та не був особою уповноваженою отримувати кошти за зазначеним договором. Тобто, зазначена в розписках договірна підстава передачі коштів, між позивачем та відповідачем не існувала. Також, сторонами в суді першої інстанції зазначалось, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент написання зазначених розписок не існувало і будь-яких інших правовідносин, чи інших правових підстав для написання таких розписок та передачі коштів за розписками, сторонами не зазначено та не надано доказів, що кошти передавались та розписки писались з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч . 2 ст. 11 ЦК України. Отже судом першої інстанції вірно встановлено, що передача коштів від позивача відповідачу суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту (який зазначено в розписках), так як відповідач не був стороною договору займу, та не був особою уповноваженою отримувати кошти за зазначеним договором, тобто набувач (відповідач) збагатився за рахунок потерпілого (позивача) поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Таким чином, судом не встановлено реальних та достатніх правових підстав для набуття та збереження відповідачем майна (грошей) за зазначеними розписками, тому такі кошти є безпідставно набутим майном, так як наявні всі три умови: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). В суді першої інстанції були досліджені роздруківки скріншотів переписки у месенджері, факт існування якої сторонами не заперечувався, суд дійшов вірного висновку про те, що вказана переписка не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника, повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення, також зазначена переписка не може бути належним доказом у справі, так як не містить інформації щодо предмета доказування. Також сторонами не зазначено та не надано доказів, що кошти, передані за розписками є коштами, які не підлягають поверненню відповідно до ст. 1215 ЦК України. Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку що позов підлягає задоволенню частково, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягають безпідставно набуті грошові кошти в сумі 167 000 доларів США за розписками від 21.01.2019, 20.02.2019, 20.03.2019, 22.04.2019, 21.06.2019, 25.07.2019. Щодо стягнення 1 302,07 грн процентів за користування коштами колегія суддів враховує наступне. Заявляючи вимогу про стягнення процентів позивач посилається та розраховує їх відповідно до ст. 536, 1048 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі №149/1499/18 (провадження №14-48цс21) зазначено, що "термін "користування чужими грошовими коштами" (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України). Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (пункти 53-54, 90-91)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 (провадження №12-83гс18) зробила висновок про те, що відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не повертати кредитору борг протягом певного часу. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована, зокрема, частиною другої статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні. Отже, застосовування до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону з метою визначення розміру процентів є помилковими, бо, по-перше, у даній справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина перша статті 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що оскільки позов у цій справі подано у зв`язку з неправомірним користуванням відповідачем грошовими коштами, права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом стягнення на його користь суми інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, вимоги про стягнення з відповідача плати за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України позивачем не заявлено, тому на підставі вищевикладеного в частині стягнення заявлених позивачем процентів, розрахованих відповідно до ст. 536, 1048 ЦК України слід відмовити. Щодо витрат на правову допомогу слід врахувати наступне. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. В постанові Верховного Суду у справі №922/2604/20, вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності. Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18. Тобто, належними та допустимими доказами (зазначення в договорі, акт виконаних робіт) повинен бути доказаний факт надання послуг, їх обсяг та вартість. Представником позивача заявлено про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 24 000 грн на підставі договору про надання правової допомоги від 04.01.2022 та додаткової угоди №1 до зазначеного договору, укладених між адвокатом Попович М.А. та Коршуновим О.В. В підтвердження зазначених витрат надані лише копії зазначеного договору та додаткової угоди до нього. В п. 1 додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги від 04.01.2022 зазначена вартість послуг загальна 24 000 грн, та описання та вартість кожної послуги окремо. Відповідно до п. 1.2 зазначеної додаткової угоди від 04.01.2022 зазначено, що оплата за даним договором здійснюється після розгляду судом першої інстанції позову, але не пізніше 10 робочих днів за дати підписання сторонами акту про надання правової допомоги, яким підтверджується факт надання адвокатом правової допомоги клієнту. Судом першої інстанції встановлено, що зазначена додаткова угода містить детальний опис послуг адвоката, їх вартість, проте представником позивача не надано акт про надання правової допомоги, яким підтверджується факт надання адвокатом правової допомоги клієнту відповідно до п. 1.2 зазначеної додаткової угоди, тому доказів фактичного надання зазначених в додатковій угоді послуг, стороною позивача не надано, заяву відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК про надання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду до закінчення судових дебатів представником позивача не заявлено. Тому суд обгрунтовано відмовив позивачу у стягненні витрат на правову допомогу у зв`язку з недоведеністю їх надання. Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Підмогильної Ярослави Ярославівни залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Ж.І. Максюта