Постанова 4803 № 202/3043/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8803/23 Справа № 202/3043/23 Суддя у 1-й інстанції - Михальченко А.О Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2023 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Драгомерецької А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кіреєва Вадима Валерійовича на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 07 серпня 2023 року та додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,- В С Т А Н О В И В: В лютому 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, щорішенням Краматорського міського суду по справі №234/4523/13-ц шлюб між нею та відповідачем, ОСОБА_1 , було розірвано. Спільне проживання у сторін припинилось у травні 2012 року і з цього моменту дитина проживає із матір`ю. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21.12.2021 року у справі № 234/2708/21 стягнуто з відповідача на користь позивачки частки з усіх видів заробітку/доходу. На момент звернення до суду із цим позовом відповідач не сплачує аліменти ані примусово, ані добровільно. Вироком від 27.04.2018 року у справі № 234/16614/16-к, ухваленим Краматорським міським судом Донецької області, відповідача було визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.122 Кримінального кодексу України, звільнено від призначеного покарання. В даному кримінальному провадженні було встановлено, що відповідач уночі приходив до місця проживання дітей, у присутності яких вчинив бійку з матір`ю та бабусею дитини, намагався викрасти дитину. Згідно рішення Краматорського міського суду від 11.05.2018 року у справі № 345/19737/17 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 , перейшла від відповідача до позивачки. Згідно рішення суду від 13.06.2018 року у справі № 234/5548/18 відповідачем були допущені необґрунтовані відмови позивачці у наданні дозволу на виїзд дитини за кордон. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області 12.06.2019 року у справі № 234/1354/19 за позовом відповідача про усунення перешкод у спілкуванні, встановлення способів та порядку участі у вихованні дитини визначено відповідачу способи участі у спілкуванні щотижневі зустрічі щосереди з 18-30 години до 20-00 години, кожну першу та третю неділю місяця з 17-30 години до 20-00 години в загальнодоступних громадських місцях. Дитина, мешкаючи з матір`ю, почувається добре, всім забезпечена, має повноцінне утримання, забезпечена всебічним розвитком та умовами, які дозволяють успішно навчатися та зростати, готуватися до дорослого життя. Також зазначала, що веде здоровий спосіб життя, має дохід, під час воєнного стану в Україні піклується про безпеку сина та надання йому можливості безперервно навчатися та розвиватися. Головне, що разом з нею дитина почуває себе у повній безпеці. З батьком дитина не спілкується з 2016 року, що встановлено рішенням Краматорського міського суду у справі №234/1354/17. Після ухвалення судом рішення щодо встановлення способів та порядку участі у вихованні дитини відповідач не відвідував сина ані за місцем проживання, ані за місцем навчання. Жодної допомоги сину відповідач не надав й з введенням воєнного стану в Україні. Просила суд визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його матір`ю, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1073,60 грн. та у вигляді витрат на правничу допомогу 15 000,00грн. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 07 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 073,60 грн. Додатковою постановою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та додаткове рішення. Зокрема зазначає, що з наявних у справі копій рішень щодо стягнення з нього на користь позивача аліментів на утримання ОСОБА_4 , довідок про місце проживання та зі змісту позовної заяви вбачається, що дитина після припинення спільного проживання батьків з травня 2012 року проживає разом із матір`ю і відповідач жодним чином не намагався змінити його місце проживання. Також зазначає, що твердження позивача з приводу того, що згода батьків щодо вихначення місця проживання дитини повинна бути відображена у нотаріально посвідченому договорі не ґрунтується на вимогах закону. Питання своєчасності та повноти оплати ОСОБА_1 аліментів за рішенням суду на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 взагалі не є предметом позову у цій справі. Вважає, що мета звернення ОСОБА_2 до суду з цим позовом це надання їй можливості самостійно, без згоди батька дитини відповідача ОСОБА_1 вирішувати питання щодо тимчасового виїзду за межі України дитини ОСОБА_3 на строк, що не перевищує одного місяця для лікування, навчання, оздоровлення, відпочинку дитини за кордоном, участі дитини в інших заходах. Однак дане питання вирішується в позасудовому порядку органами опіки та піклування. З приводу відшкодування судових витрат у вигляді правничої допомоги зазначав, що судом першої інстанції не були прийняті до уваги його заперечення щодо розміру заявлених позивачем витрат у розмірі 15 000 грн. Зокрема звертав увагу що він не взмозі сплатити такий розмір через те, що за місцем основної роботи на теперішній момент він не отримує заробітну плату та з нього за рішеннями суду стягуються алмінети на дітей. А тому вважав доцільним і розумним розмір правничої допомоги зменшити до 1 000 грн. Від ОСОБА_2 та її представника надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони наголошували, що позивачем обрано належний та допустимий спосіб захисту свого права, а також просили залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а судові рішення без змін, як законні та обґрунтовані. Зокрема ОСОБА_2 зазначала, що наявні в матеріалах справи копії судових рішень свідчать про наявність спору між колишнім подружжям щодо місця проживання дитини та він небачився із батьком з 2016 року по серпень 2023 року. Наголошує, що усунення та злісне невиконання відповідачем покладених на нього законом батьківських обов`язків, у зв`язку із чим вона і зверталась до служби у справах дітей, представник відповідача намагається переформатувати у «згоду між батьками про визначення місця проживання дітей», проте це є юридично протилежні обставини. Також звертає увагу, що посилання представника відповідача на фінансовий стан відповідача та відсутність спору не заслуговують на увагу, оскільки додатковим рішенням встановлено, що 17.03.2023 року адвокат провела перемовини з представником відповідача, спрямовані на укладення мирової угоди, однак відповідач відмовився від мирової угоди або визнати позовні вимоги на стадії підготовчого провадження. Представник позивача зазначав, що причиною звернення ОСОБА_2 до суду є захист інтересів дітей пов`язаних із навчанням, лікуванням, оздоровленням та оздоровленням дитини без додаткових витрат часу та сил вирішення цих питань в умовах воєного стану. Крім того наголошує, що звернення до органів опіки та піклування є неефективним у даному випадку, оскільки відповідач виїзав за кордон. Наголошує на наявності спору між батьками щодо місця проживання дитини та відсутності писмової угоди між батьками щодо цього питання. Зазначає, що сторони знаходяться у конфліктних стосунках, а тому в самі не взмозі вирішувати сірні питання щодо дітей, відповідач ігнорує свої батьківські обов`язки та опосередковано не визнає місця проживання дитини із матір`ю. Також адвокат Снєжко А.Г. заявила клопотання щодо стягнення витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 грн. В судове засідання , проведене в режимівідеоконференції, з`явилися представник ОСОБА_2 - адвокат Снєжко А.Г. та представник ОСОБА_1 адвокат Кіреєв В. В.. ОСОБА_2 та Носков С.В. про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що підтвердили в судовому засіданні їх представники. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.08.2002 року по 18.05.2013року та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_5 зареєстрований разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною довідкою про склад сім`ї від 21.02.2022 року. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21.12.2021 року у справі № 234/2708/21 стягнуто з відповідача аліменти на користь позивачки на утримання дитини в розмірі частки з усіх видів заробітку/доходу. Також судом встановлено, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області 12.06.2019 року у справі № 234/1354/19 за позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні, встановлення способів та порядку участі у вихованні дитини визначено відповідачу способи участі у спілкуванні щотижневі зустрічі щосереди з 18-30 години до 20-00 години, кожну першу та третю неділю місяця з 17-30 години до 20-00 години в загальнодоступних громадських місцях. Отже судом встановлено, що після розлучення батьків та на час розгляду справи у суді, малолітній ОСОБА_6 мешкає разом з матір`ю, що не заперечується сторонами та підтверджено матеріалами справи. Задовольняючи позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини разом із позивачем, суд першої інстанції виходив із того, що проживання дитини із матір`ю буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме його повноцінному вихованню та розвитку, а також зауважив, що позивач приділяє дитині багато уваги та турботи. У висновку органу опіти та піклування Дарницької районної у м. Києві адміністрації зазначено про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_2 , яка забезпечує належні умови для проживання та розвитку дитини, про що складено відповідний акт від 22.05.2023 року. Також враховано думку дитини щодо побажання проживати разом із матір`ю, бо батько із ним не спілкується. Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини). Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина друга статті 160 СК України). Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати інтереси батьків. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (зокрема, постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20). У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків. Під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки мають враховуватися: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згода на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо. З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосувати спільну фізичну опіку з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком (зокрема, у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 та від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною у спорах про визначення місця проживання малолітньої дитини). Встановлено, що ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , після припинення шлюбних відносин батьків проживає разом із матір`ю, що не заперечується сторонами. Колегія суддів ураховує, що дитина за власним бажанням проживає з матірью, яка займається його вихованням. Дитина відвідує навчальні заклади, має відповідні соціальні контакти та висловлює переконливе бажання залишитись проживати разом із нею. Про що зазначено у висновку органу опіки та піклування. Суд першої інстанції, урахувавши, тривалість проживання дитини з матір`ю, усвідомлене і однозначне бажання дитини, наявність неприязних стосунків між батьками, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 . Доводи про те, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання дитини не можуть бути прийнятими до уваги,оскільки спростовуються встановленими обставинами. Між сторонами склалися непрості відносини, зокрема у питаннях, що стосуються дитини. Неодноразові звернення позивачки до суду із позовами свідчать про наявність спору між сторонами, а тому підстави для закриття провадження у справі відсутні. Колегія суддів, враховуючи межі апеляційного оскарження, визначені доводами апеляційної скарги, не знаходить підстав для того, щоб вважати рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з порушення норм матеріального права. Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу стягнутих з нього додатковим рішенням судових витрат у вигляді правової допомоги слід зазначити наступне. Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст. 133 ЦПК України). Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 уклала з адвокатом Снєжко О.В. договір про надання правової допомоги від 14.01.2022 року, за яким адвокат бере на себе зобов`язання щодо представництва інтересів клієнта у судах України за його позовом про визначення місця проживання дитини. Згідно п.1, 3 Додатку до договору про надання правничої допомоги від 14.01.2022 року сторони погодили виплату фіксованої авансової суми гонорару (винаголроди) за надання адвокатом правничої допомоги в казаної в договорі і визначеної дорученням у розмірі 15 000 грн., які виплачуються авансом протягом 2х днів після підписання договору. Також на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу надано копії квитанцій про оплату послуг адвоката від 14.01.2022 на суму 7 500,00 грн. та квитанція від 01.02.2022 на суму 7 500,00 грн. Задовольняючи вимоги ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що стороною позивача належними та допустимим доказами доведено їх наявність та розмір, а ОСОБА_1 не доведено їх не співмірність зі складністю справи. Однак із цими твердженями не можливо погодитись з огляду на наступне. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами Таким чином, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022року у справі № 922/1964/21 зробила висновок, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Таким чином адвокат відповідно до положень ст. 137 ЦПК України повинен зазначити обсяг виконаних ним робіт, однак у випадку втановлення у договорі про надання правової допомоги фіксованої суми гонорару не повинен наводити його деталізований опис із зазначенням витраченого часу. Враховуючи наведене, а також те, що матеріали справи не містять опису робіт, які представником позивача було надано в рамках виконання договору від 14.01.2022 року, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про навність підстав для стягнення з відповідача документально не підтверджених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн та ухвалення додаткового рішення. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд першої інстанції в порушення вимог процесуального закону дійшов помилковогу висновку про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, а тому додаткове рішення від 22 серпня 2023 рку підлягає скасуванню. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги в частині скасування додаткового рішення, яке стосується лише судових витрат, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Керуючись ст. ст.368, 376, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кіреєва В. В. задовольнити частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 07 серпня 2023 року залишити без змін. Додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року скасувати. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу з ОСОБА_1 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 грудня 2023 року. Судді: