Постанова 4873 № 911/15/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" грудня 2023 р. м. Київ Справа№ 911/15/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Станіка С.Р. суддів: Шаптали Є.Ю. Тищенко О.В. за участю секретаря судового засідання Щербини А.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 (повний текст складено 31.07.2023) у справі № 911/15/23 (суддя О.Г. Смірнов) за позовом керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі:

1. Державної екологічної інспекції Столичного округу

2. Ірпінської міської ради до Державного підприємства «Київське лісове господарство» про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Керівник Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Ірпінської міської ради звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою №53-6967 вих-22 від 26.12.2022 до Державного підприємства "Київське лісове господарство" про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев у розмірі 215532, 92 грн. В обґрунтування позову прокурор посилається на порушення відповідачем законодавства України про охорону навколишнього середовища, що стало підставою заявлених вимог про стягнення шкоди. Короткий зміст заперечень проти позову 30.01.2023 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого останній проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із наступним: - Державна екологічна інспекція не є належним позивачем у справі з урахуванням її листа №3/1/6/2-27/817 від 25.05.2022; - відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та державні органи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів; - в деліктних зобов`язаннях саме на Інспекцію покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою; - з матеріалів справи вбачається, що Державна екологічна інспекція України, в т.ч. її територіальний орган (державна екологічна інспекція Столичного округу) не здійснював заходи державного нагляду (контролю) в частині перевірки Державного підприємства «Київське лісове господарство» на предмет незаконної рубки дерев та не оформляв у встановленому порядку результати перевірки; - фіксація незаконної рубки дерев в кварталі 52 виділ 32 Ірпінського лісництва була здійснена під час патрулювання лісових масивів старшим майстром Приміського лісництва ОСОБА_1. з оформленням акту огляду місця вчинення правопорушення від 09.04.2020; - зазначений акт огляду місця вчинення правопорушення є лише наслідком дій, спрямованих на отримання (збирання) доказів або повірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному чи адміністративному провадженні; - для встановлення судом, чи мало місце правопорушення ДП «Київський лісгосп» основним доказом є акт перевірки, в якому зафіксований факт правопорушення; - акт огляду місця вчинення правопорушення від 09.04.2020 не може бути належним та достатнім доказом встановлення факту правопорушення та як наслідок вини та протиправної поведінки відповідача, оскільки мав бути фактично додатком до акту перевірки планового чи позаплановго заходу, який складено Державною екологічною інспекцією Столичного округу не було; - сума шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, Державного бюджету України, однак не на користь місцевої ради. Короткий зміст відповіді на відзив на позовну заяву 06.02.2023 від прокурора на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідно до якої прокурор зазначає наступне: - доводи відповідача про те, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем є необґрунтованими та такими що не відповідають дійсним обставинам справи; - розрахунок завданих збитків проведений держлісохороною у відповідності вимог чинного законодавства є належним та допустимим доказом у справі; - закон не містить імперативної норми щодо можливості стягнення у судовому порядку лише тих збитків, які нараховані Державної екологічною інспекцією; - оскільки місце заподіяння шкоди знаходиться в адміністративних межах м. Ірпінь Київської області, то відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» саме на спеціальний рахунок Ірпінської міської ради Київської області у разі задоволення позову повинні надійти грошові стягнення за шкоду. Короткий зміст заперечень відповідача на відповідь на відзив 22.02.2023 від відповідача на адресу суду надійшли заперечення, в яких він зазначає: - прокурор не навів жодного факту порушення прав чи інтересів Державної екологічної інспекції Столичного округу, на підставі чого вона могла б звернутися до суду у даній справі; - згідно останніх висновків Верховного суду, для встановлення судом чи мало місце правопорушення ДП «Київський лісгосп» основним доказом є акт перевірки, в якому зафіксований факт правопорушення, який відповідно до статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності є документом який фіксує факт проведення планових, позапланових, перевірок суб`єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього середовища; - протокол про адміністративне правопорушення чи акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства складається тільки щодо фізичних осіб - громадян посадових осіб та не встановлюють правопорушення лісового законодавства юридичною особою; - особи які зрубали дерева не були встановлені, їх вина також не встановлена і вже не може бути встановлена оскільки строки притягнення до адміністративної відповідальності за порушенням зазначеним в акті 09.04.2020 закінчились; - не погоджується з твердженням прокурора, що рахунок спеціального фонду Ірпінської міської ради є розподільчим і що даний рахунок відкритий за балансовим рахунком, який називається: кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевим бюджетами, з якого йде автоматичне відсоткове розмежування між рівнями бюджету. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/15/23 позовні вимоги керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Ірпінської міської ради до Державного підприємства Київське лісове господарство задоволено, а саме: - стягнуто з Державного підприємства Київське лісове господарство (08114, Київська обл., Бучанський р-н, с. Стоянка, вул. Лісова, буд. 15, код ЄДРПОУ 00991373) до спеціального фонду місцевого бюджету (рахунок отримувача UA748999980333109331000010814, код класифікації доходів бюджету 24062100, отримувач коштів ГУК у Київській обл./Ірпінська міс. 24062100, банк отримувача казначейство України (ЕАП) Ірпінської міської ради (08200, Київська обл., Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Шевченка, буд. 2-А, код ЄДРПОУ 37955989) 215532 (двісті п`ятнадцять тисяч п`ятсот тридцять дві) грн. 92 коп. шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу; - стягнуто з Державного підприємства Київське лісове господарство (08114, Київська обл., Бучанський р-н, с. Стоянка, вул. Лісова, буд. 15, код ЄДРПОУ 00991373) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 3232 (три тисячі двісті тридцять дві) грн. 99 коп. судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: - прокурором доведена наявність вини відповідача у незабезпеченні охорони та збереженні лісових насаджень від незаконних рубок із земель лісового фонду на підвідомчій йому території. Вказана бездіяльність призвела до завдання збитків державі, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою бездіяльністю та завданою матеріальною шкодою; - шкода, заподіяна відповідачем внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 215532, 92 грн., підлягає розподілу між бюджетами всіх рівнів наступним чином: 30% від суми, що становить 64659, 88 грн. має бути спрямована до спеціального фонду Державного бюджету України; 20% від суми, що становить 43106, 58 грн. до обласного бюджету Київської області; 50% від суми, що становить 107766, 46 грн. до місцевого бюджету Ірпінської міської ради; - оскільки, незаконну рубку вчинено в адміністративних межах м. Ірпеня, яке входить до складу Ірпінської міської територіальної громади Бучанського району Київської області, тому заподіяна шкода підлягає стягненню за місцем заподіяння шкоди, відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», на один казначейський рахунок спеціального фонду, за реквізитами рахунку міської ради, згідно коду бюджетної класифікації, в даному випадку, це грошові стягнення за шкоду заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24062100, таким чином, оскільки рахунок Ірпінської міської ради зазначений прокурором у позові прямо передбачає розподіл коштів, що надходять до нього між бюджетами всіх рівнів, що узгоджується з вимогами ст. ст. 29, 69-1 Бюджетного кодексу України, суд першоїб інстанції дійшов висновку про можливість стягнення всієї суми заподіяної відповідачем шкоди на цей рахунок. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач - Державне підприємство Київське лісове господарство (10.08.2023 згідно штемпеля канцелярії суду на апеляційній скарзі, яка подана безпосередньо до суду) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/15/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції було прийняте: за неповного з`ясування обставин справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуальноо законодавства, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що: - Державна екологічна інспекція не є належним позивачем у справі з урахуванням її листа №3/1/6/2-27/817 від 25.05.2022; - відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та державні органи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів; - в деліктних зобов`язаннях саме на Інспекцію покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою; - з матеріалів справи вбачається, що Державна екологічна інспекція України, в т.ч. її територіальний орган (державна екологічна інспекція Столичного округу) не здійснював заходи державного нагляду (контролю) в частині перевірки Державного підприємства «Київське лісове господарство» на предмет незаконної рубки дерев та не оформляв у встановленому порядку результати перевірки; - фіксація незаконної рубки дерев в кварталі 52 виділ 32 Ірпінського лісництва була здійснена під час патрулювання лісових масивів старшим майстром Приміського лісництва ОСОБА_1. з оформленням акту огляду місця вчинення правопорушення від 09.04.2020; - зазначений акт огляду місця вчинення правопорушення є лише наслідком дій, спрямованих на отримання (збирання) доказів або повірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному чи адміністративному провадженні; - для встановлення судом, чи мало місце правопорушення ДП «Київський лісгосп» основним доказом є акт перевірки, в якому зафіксований факт правопорушення; - акт огляду місця вчинення правопорушення від 09.04.2020 не може бути належним та достатнім доказом встановлення факту правопорушення та як наслідок вини та протиправної поведінки відповідача, оскільки мав бути фактично додатком до акту перевірки планового чи позаплановго заходу, який складено Державною екологічною інспекцією Столичного округу не було; - сума шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, Державного бюджету України, однак не на користь місцевої ради. Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги 15.09.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду згідно з приписами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що доводи скаржника не спростовують висновків суду, викладених у рішенні Господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/15/23, у зв`язку з чим апеляційна скаргу підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Стосовно позиція скаржника, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем у даній справі, прокурор зазначив, що норми законодавчих актів підтверджують, що саме Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому є належним позивачем у даній справі. Прокурор не погоджується з доводами скаржника стосовно того, що позовні вимоги не доведені належними доказами, оскільки розрахунок завданих збитків проведений держлісоохороною у відповідності вимог чинного законодавства, є належним та допустимим доказом у даній справі. Стосовно доводів скаржника в апеляційній скарзі, що вимога про стягнення з відповідача 215 532,92 грн. на користь Ірпінської міської ради є безпідставною, прокуратурою відхиляються, оскільки відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, грошові стягнення за шкоду завдану внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища зараховуються до спецфондів Державного, обласних та місцевих (сільського, селищного, міського) бюджетів за місцем скоєння правопорушення ( 30% - Державний бюджет України, 50% - до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, 20% - обласний бюджет). Всі кошти за заподіяну екологічну шкоду стягуються за місцем заподіяння шкоди на один казначейський рахунок спеціального фонду, відкритий на міську раду, згідно коду бюджетної класифікації. Відтак, оскільки місце заподіяння екологічної шкоди - заподіяної незаконною рубкою дерев знаходяться в адміністративних межах м. Ірпінь, Київської області, то відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» саме на спеціальний рахунок Ірпінської міської ради Київської області у разу задоволення позову повинні надійти грошові стягнення за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2023, апеляційну скаргу Державного підприємства Київське лісове господарство на рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/15/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/15/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Державного підприємства Київське лісове господарство на рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/15/23. 24.08.2023 на виконання ухвали до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/15/23. В свою чергу головуючий суддя Станік С.Р. з 24.08.2023 по 25.08.2023 включно перебував у відпустці, і вирішення питання стосовно поданої апеляційної скарги здійснюється після виходу судді з відпустки. При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно Конституції України реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава

1. Апеляційне провадження). За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для працездатних осіб з 1 січня - 2684 гривень. Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує: 268 400,00 грн. (2684, 00 грн. * 100 = 268 400,00 грн.) - станом на момент звернення з відповідним позовом та з апеляційною скаргою. Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога щодо стягнення 215 532,92 грн., вказана справа, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ. Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № № 911/15/23 за апеляційною скаргою Державного підприємства Київське лісове господарство на рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023. Розгляд апеляційної скарги Державного підприємства Київське лісове господарство на рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/15/23 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Ухвала Північного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження від 28.08.2023 у справі № 911/15/23 надіслана учасникам справи засобами поштового зв`язку, в електронні кабінети учасників справи та на електронні адреси, які вказані в матеріалах справи. У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Отже, учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 341/2022 від 23 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 573 від 12 серпня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 7 листопада № 757/2022, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 р. строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06 лютого № 58/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 01 травня 2023 № 254/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 2023 року 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 19.05.2023 № 254/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 2023 року 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.08.2023 № 451/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 2023 року 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що Бучанською окружною прокуратурою за результатами вивчення інформації та матеріалів Державного підприємства «Київське лісове господарство» виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища. Так, встановлено, що працівниками лісової охорони ДП «Київське лісове господарство» 09.04.2020 в кварталі 52 виділ 32 Ірпінського лісництва виявлено факт незаконної рубки 37 дерев (35-ти дерев сосен та 2-х дерев дубу) на землях, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства, та розташовані в адміністративних межах м. Ірпеня, що відносяться до Ірпінської міської територіальної громади Бучанського району Київської області. За результатами незаконної рубки 37 дерев працівниками лісової охорони ДП «Київське лісове господарство» 09.04.2020 складено Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства. Відповідно до Розрахунку збитків спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту у кварталі 52 виділу 32 Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство», проведеного старшим майстром ОСОБА_1 , згідно постанови Кабінету міністрів України від 23 липня 2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» - збитки спричиненні незаконною рубкою дерев становлять 215532, 92 грн. Земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» на підставі планово-картографічних матеріалів 2014 року, відповідно до п. 5 прикінцевих положень Лісового кодексу України. Оскільки відповідач, як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих йому ділянках із земель лісового фонду, та на виконання вимог чинного законодавства повинен відшкодувати завдані його протиправними діями збитки, прокурор звернувся до суду із позовом. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц. Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів". Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18. Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" . Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18). Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18. Бучанською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вивчено інформацію та матеріали Підприємства за результатами чого виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прокурором, в якості органу державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, зазначено Інспекцію та Міськраду. Як правильно встановлено судом першої інстанції встановлено, що зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Державною екологічною інспекцією Столичного округу та Ірпінською міською радою, з якого вбачається, що компетентні органи були обізнані з фактом наявності необхідності захисту порушених інтересів держави, проте не здійснили самостійний захист цих інтересів в суді, що свідчить про їх бездіяльність та зумовлює висновки суду про дотримання прокурором вимог, що ставляться для визначення здійснення ним представництва інтересів держави, як виправданого. Таким чином, відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді в особі Ірпінської міської ради. Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природною середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог. Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Згідно статей 16, 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Частиною 2 ст. 19 Лісового кодексу України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів. Статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень. Відповідно до ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів Згідно ст. 107 Лісового кодексу України, підприємства установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Так, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» на підставі планово-картографічних матеріалів 2014 року відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України. Відповідно до положень п. 3.1 Статуту ДП «Київське лісове господарство» (нова редакція), підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Згідно підпункту 3.2.6 п. 3.2 Статуту ДП «Київське лісове господарство» (нова редакція), основними напрямками діяльності підприємства є охорона лісів і захисних лісонасаджень від незаконних порубів, пошкоджень, самовільного сінокосіння, випасання худоби в заборонених місцях та інших лісопорушень, притягнення до адміністративної відповідальності лісопорушників та стягнення з них збитків відповідно до чинного законодавства. Згідно положень п. 3.3 посадової інструкції майстра лісу ДП «Київський лісгосп» (далі - Посадова інструкція), майстер лісу зобов`язаний складати протоколи (акти) про самовільний поруб деревини та інші лісопорушення, а також про порушення правил і строків полювання в лісі. Як свідчать матеріали справи, 09.04.2020 працівниками лісової охорони ДП «Київське лісове господарство», а саме старшим майстром лісу Ірпінського лісництва ОСОБА_1, за участю майстра лісу Ірпінського лісництва ОСОБА_2 в кварталі 52 виділ 32 Ірпінського лісництва було виявлено незаконну рубку 37 дерев (35-ти дерев сосен та 2-х дерев дубу) на землях, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства та розташовані в адміністративних межах м. Ірпеня, що відносяться до Ірпінської міської територіальної громади Бучанського району Київської області, про що відповідними особами було складено Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства №б/н від 09.04.2020. Так, пунктом 2.1 Посадової інструкції передбачено, що майстер лісу на своїй майстерській дільниці здійснює безпосередню охорону лісу і закріпленого за ним державного майна, за збереження якого несе повну матеріальну відповідальність. Відповідно до п. 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України №262 від 31.08.2010, у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті. З листа ДП «Київське лісове господарство» №02-135 від 11.02.2022, вбачається, що особа, яка вчинила незаконну рубку не встановлена, збитки завдані державі в особі Ірпінської міської ради не відшкодовувалися. Також у вказаному листі зазначено, що з метою відшкодування завданих державі збитків, лісгосп листом №02-285 від 10.04.2020 звернувся до начальника Ірпінського ВП ГУНП в Київській області з проханням провести слідчі дії та встановити особу лісопорушника. Судом прийняті до уваги доводи відповідача стосовно того, що в матеріалах справи відсутній Акт складений Державною екологічною інспекцією за результатами здійснення державного нагляду (контролю), в якому був би зафіксований факт правопорушення. Однак, з Акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства №б/н від 09.04.2020, що складений посадовими особами органу лісового господарства, відповідно до п. 2.5. Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, можна встановити обставини незаконної рубки дерев на підвідомчій відповідачу території. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства №б/н від 09.04.2020 є належним доказом, який підтверджує факт вчинення правопорушення природоохоронного законодавства та завдання державі шкоди незаконною порубкою лісових насаджень. Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Згідно ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відтак, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено. Частиною 2 ст. 40 Закону України "Про рослинний світ" встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні у протиправному знищенні або пошкодженні об`єктів рослинного світу. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. При цьому цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (постанова Верховного суду від 21.12.2018 у справі №917/19/18). У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Нормами чинного законодавства, зокрема, Лісовим кодексом та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. Тобто, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що визначальним в контексті спірних правоідносин даного спору є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу. В свою чергу, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.12.2019 №906/133/18, від 09.08.2018 №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 27.03.2018 у справі №909/1111/16 та від 20.02.2020 у справі №920/1106/17. Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується наданими до матеріалів справи доказами. Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч встановлених вимог законодавства, не було здійснено належних заходів для збереження лісонасаджень на земельних ділянках, постійним користувачем яких він є. Зазначене свідчить про наявність як вини відповідача, так і його протиправної поведінки, а також причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, яка спричинила державі збитки. Судом апеляційної інстанції заперечення відповідача стосовно недоведеності прокурором вини підприємства чи його посадових осіб у вчиненні вказаного порушення, оскільки жоден із працівників не притягався до адміністративної чи іншої відповідальності в 2020 році, - відхиляються, у зв`язку із тим що, за змістом наведених вище норм природоохоронного законодавства за порушення лісового законодавства цивільно-правову відповідальність несуть не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а й постійні лісокористувачі, які допустили протиправну бездіяльність щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних порубок. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що прокурором доведена наявність вини відповідача у незабезпеченні охорони та збереженні лісових насаджень від незаконних рубок із земель лісового фонду на підвідомчій йому території. Вказана бездіяльність призвела до завдання збитків державі, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою бездіяльністю та завданою матеріальною шкодою. Судом першої інстанції встановлено, що з Акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 09.04.2020 вбачається, що відповідач самостійно обчислив розмір заподіяної шкоди в сумі 215532, 92 грн., згідно розрахунку, що є додатком до цього Акту. Такий розрахунок, проведено згідно постанови Кабінету міністрів України від 23 липня 2008 року №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" та відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції не заперечувався. У зв`язку, з наведеним суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу, у розмірі 215532, 92 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Наведених висновків суду першої інстанції не спростовано скаржником в апеляційній скарзі. Стосовно питання розподілу стягуваної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурор у позовній заяві просив стягнути всю суму завданої шкоди на користь Ірпінської міської ради. Як правильно встановлено судом першої інстанції, прокурор, посилався на те, що вся сума завданої шкоди має бути стягнута на один казначейський рахунок спеціального фонду, відкритий на міську раду та після зарахування коштів на цей рахунок буде проведено їх розподіл по бюджетах відповідного рівня в автоматичному порядку. Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач, з посиланням на положення ст. ст. 29, 69-1 Бюджетного кодексу України вказує на те, що шкода заподіяна навколишньому природному середовищу, стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, Державного бюджету України. На користь спеціального фонду Ірпінської ради може бути стягнуто лише 50% заподіяної шкоди. Статтею 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством. Згідно п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених п. 1 ч. 2 ст. 67-1 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, у тому числі 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків. Суд апеляційної інстанції погоджується звисновками суду першої інстанції, що шкода, заподіяна відповідачем внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 215532, 92 грн., підлягає розподілу між бюджетами всіх рівнів наступним чином: 30% від суми, що становить 64659, 88 грн. має бути спрямована до спеціального фонду Державного бюджету України; 20% від суми, що становить 43106, 58 грн. до обласного бюджету Київської області; 50% від суми, що становить 107766, 46 грн. до місцевого бюджету Ірпінської міської ради. За змістом п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства. Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами. Оскільки, незаконну рубку вчинено в адміністративних межах м. Ірпеня, яке входить до складу Ірпінської міської територіальної громади Бучанського району Київської області, тому заподіяна шкода підлягає стягненню за місцем заподіяння шкоди, відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», на один казначейський рахунок спеціального фонду, за реквізитами рахунку міської ради, згідно коду бюджетної класифікації, в даному випадку, це грошові стягнення за шкоду заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24062100. Судом першої інстанції також враховано, що реквізити казначейського рахунку спеціального фонду надані Бучанській окружній прокуратурі Ірпінською міською радою у листі №01-21/986 від 08.07.2022. Таким чином, оскільки рахунок Ірпінської міської ради зазначений прокурором у позові прямо передбачає розподіл коштів, що надходять до нього між бюджетами всіх рівнів, що узгоджується з вимогами ст. ст. 29, 69-1 Бюджетного кодексу України, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про можливість стягнення всієї суми заподіяної відповідачем шкоди на цей рахунок. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного правомірного висновку, що вимоги прокурора про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу, у розмірі 215 532 грн. 92 коп. - є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі. Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній справі щодо спірних правовідносин учасників справи, з урахуванням меж апеляційного оскарження, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким позовні вимоги Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської обласної в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Ірпінської міської ради про стягнення з Державного підпиємства «Київське лісове господарство» шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев у розмірі 215 532,92 грн. задоволено в повному обсязі, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/15/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги. Розподіл судових витрат Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/15/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/15/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Державним підприємством «Київське лісове господарство»

4. Матеріали справи № 911/15/23 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.Р. Станік Судді Є.Ю. Шаптала О.В. Тищенко