Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/3973/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" липня 2026 р. Справа№ 911/3973/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Алданової С.О. Євсікова О.О. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 16.02.2026 у справі № 911/3973/25 (суддя Антонова В.М.) за позовом Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Державної екологічної інспекції Столичного округу,

2. Ставищенської селищної ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог 30.12.2025 Білоцерківська окружна прокуратура в інтересах держави в особі: Державної екологічної інспекції Столичного округу, Ставищенської селищної ради звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 51 986, 98 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив охорону та збереження лісового фонду, оскільки на підвідомчій йому території, в кварталі 56 виділів 6 і 11 Ставищенського лісництва допустив самовільний поруб 12 дерев. Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав +5 посилань, статті 15, 20-2, 35, 41, 47, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 10, 16, 18-1, 33, 60, 62, 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтю 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад». Доводи та заперечення відповідача Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем у даній справі, крім цього, матеріали справи не містять доказів неправомірності поведінки відповідача, прокурором не вказано, які саме дії відповідач повинен був вчинити, з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив. Відповідач вчасно і в повній мірі здійснював комплекс заходів, спрямованих на охорону та збереження лісів від незаконних рубок відповідно до вимог чинного законодавства, лісове господарство несе відповідальність лише у разі вчинення ним самими незаконної рубки або у разі допущення порушення вимог щодо ведення лісового господарства. Позивач-1 не здійснював заходи державного нагляду (контролю) в частині перевірки відповідача на предмет наявності незаконної рубки дерев та не оформляв у встановленому порядку результати перевірки. Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства №16 від 23.10.2023 мав би бути додатком до акта перевірки планового чи позапланового заходу, який проведений не був, тому вказаний акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства не може бути належним доказом встановлення факту правопорушення, як наслідок вини та протиправної поведінки відповідача. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Київської області від 16.02.2026 у справі №911/3973/25 позов Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Державної екологічної інспекції Столичного округу, 2) Ставищенської селищної ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 51 986, 98 грн суд задовольнив. Стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Ставищенської селищної ради 51 986 (п`ятдесят одну тисячу дев`ятсот вісімдесят шість) грн 98 коп. шкоди. Стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Київської обласної прокуратури 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору. Рішення мотивоване тим, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустив протиправну бездіяльність щодо незабезпечення належної охорони лісу від незаконної порубки 12 дерев на підвідомчій йому території, що призвело до завдання матеріальної шкоди довкіллю. З огляду на доведеність факту правопорушення, наявності шкоди, вини відповідача та причинно-наслідкового зв`язку, а також обґрунтованість представництва прокурором інтересів держави, суд ухвалив стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Ставищенської селищної ради 51 986,98 грн заподіяної шкоди, а також 3 028,00 грн судового збору на користь Київської обласної прокуратури. У своєму рішенні суд посилається на +5 посилань, статті 2, 5, 15, 41, 47, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статтю 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтю 23 Закону України «Про прокуратуру». Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у цій справ. А саме апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином усі обставини справи, а викладені в рішенні висновки не узгоджуються з фактичними обставинами спору. Зокрема апелянт зазначив, що: - відсутній причинний зв`язок між діями чи бездіяльністю відповідача та шкідливими наслідками у вигляді завдання шкоди незаконною порубкою. Відсутня й провина відповідача, адже він намагався запобігти вчиненню правопорушення, а його виявлення відбулося саме під час виконання працівниками своїх службових обов`язків; - одразу після виявлення правопорушення була проведена службова перевірка місця та складено необхідні матеріали, які відповідно до інструкцій були направлені до правоохоронних органів для встановлення особи правопорушника; - позивачем не доведено і судом не вказано жодної конкретної дії, якої відповідач не вчинив, але мав би вчинити відповідно до закону, щоб запобігти незаконній порубці лісу. Позиція прокурора ґрунтується на абстрактному невиконанні «всіх можливих» заходів, через що рішення суду базується на припущеннях; - у силу дії форс-мажорних обставин, а саме введення воєнного стану та запровадження комендантської години, відповідач був обмежений у можливості в повній мірі здійснювати діяльність щодо попередження та виявлення незаконних порубок; - державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем та позбавлена повноважень на пред`явлення позову в цій справі. Інспекція не здійснювала перевірку, не складала акт перевірки чи протокол про адміністративне правопорушення, а також не розраховувала збитки; - прокурор не дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки звернувся з позовом передчасно та не надав доказів неналежного виконання Інспекцією або місцевою радою своїх функцій. Відтак, зважаючи на подання позову неуповноваженою особою, суд мав залишити його без розгляду. Доводи та заперечення позивача У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що: - установлення факту вирубки лісових насаджень невстановленими особами на ділянках, переданих у постійне користування, свідчить про неналежне виконання лісокористувачем обов`язків щодо охорони лісу, що має наслідком стягнення з нього заподіяних збитків; - протиправна поведінка відповідача виражається у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні підприємством достатньої, необхідної та належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій території; - причинний зв`язок є доведеним, оскільки саме внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, який не вчинив ефективних дій для збереження лісу, стало можливим вирубування дерев невстановленими особами та заподіяння шкоди державі; - цивільно-правову відповідальність мають нести не лише безпосередні порушники, а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у невчиненні достатніх дій щодо охорони лісу на закріплених за ними ділянках; - вжиття посадовими особами відповідача дій щодо повідомлення правоохоронних органів про вже виявлений факт незаконної порубки не спростовує їхньої провини та не свідчить про вжиття усіх заходів для належної охорони лісу до моменту правопорушення; - у спорах про відшкодування екологічної шкоди діє презумпція вини правопорушника, відтак не позивач має доводити вину відповідача, а навпаки - відповідач повинен довести відсутність своєї вини; - доводи відповідача про неможливість попередження рубок через воєнний стан та комендантську годину є безпідставними, оскільки державна лісова охорона має статус правоохоронного органу, і її працівники мають право на отримання відповідних перепусток для пересування; - прокурор правомірно здійснює представництво інтересів держави, адже Державна екологічна інспекція Столичного округу та Ставищенська селищна рада, будучи належним чином повідомленими, за наявності достатніх підстав не вжили жодних дієвих заходів для стягнення збитків; - державна екологічна інспекція уповноважена звертатися до суду з позовами про стягнення заподіяної довкіллю шкоди, і той факт, що вона особисто не складала адмінпротокол чи не здійснювала розрахунок, не позбавляє її права бути самостійним позивачем; - твердження відповідача про те, що прокуратура мала провести перевірку ДЕІ перед поданням позову, є безпідставним, оскільки це не передбачено жодним нормативно-правовим актом, а прокуратура не наділена повноваженнями здійснювати перевірки органів державної влади. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 постановлено витребувати у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3973/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції. Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 16.02.2026 у справі № 911/3973/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі у строк до 16.04.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 16.04.2026 (включно). Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін. 23.10.2023 о 15 год 00 хв в філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Ставищенському лісництві квартал 56 виділи 6 і 11 виявлено незаконну рубку 12 дерев: 6 дубів звичайних (сухостій), 4 береста сироростучих, 1 клен (сухостій) та 1 граб сироростучий. Про вчинення цього порушення складено Акт огляду місця вчинення лісопорушення №16 провідним інженером з охорони та захисту лісу Клеваком Р.В., за участю провідного інженера лісового господарства Блейчика М.С., старшого майстра лісу Плясецького Д.Ю. До вказаного акта додано детальну матеріально-грошову оцінку лісосіки, польову перелікову відомість, а також розрахунок шкоди заподіяної лісу згідно додатка №1 до постанови Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008. Відповідно до вказаного розрахунку розмір збитків, завданих навколишньому природному середовищу, становить 51 986, 98 грн. 25.10.2023 філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернулась до Білоцерківського районного управління ГУ НП України в Київській області з листом за вих.№1680/20.17-2023 від 25.10.2023, який зареєстрований за вх.№1283, щодо зазначеної вище незаконної порубки. Відповідно до наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» «Про припинення філії «Білоцерківське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №1880 від 18.10.2024, філію «Білоцерківське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» припинено шляхом її закриття. Згідно із інформацією філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» за вих. №20049/40.1.9-2025 від 22.09.2025 стосовно незаконної порубки, виявленої 23.10.2023 на території Ставищенського лісництва, який відноситься до Ставищенської селищної територіальної громади, службове розслідування не проводилось. Згідно з пп.3.1., 3.2. статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників та хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу. Джерела права та висновки Верховного Суду а аналогічних справах, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення За результатами перевірки правильності застосування норм матеріального та процесуального права у цій справі встановлено, що суд першої інстанції обґрунтовано послався на відповідні норми. Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 за № 102 «Питання реалізації Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища» та наказу Державної екологічної інспекції України від 01.10.2018 за № 187 «Про питання діяльності Державної екологічної інспекції Столичного округу», датою початку здійснення повноважень Державною екологічною інспекцією Столичного округу визначено 01.10.2018. Державна екологічна інспекція Столичного округу є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України та діє на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу (далі - Положення). Повноваження Інспекції поширюються на територію міста Києва та Київську область. Основним завданням Інспекції є відповідно реалізація повноважень Держекоінспекції у межах міста Києва та Київської області. Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства. Природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Також статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. За приписами ст. 13 Конституції України, зокрема, земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України. Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України. Згідно зі статтею 1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Статтею 2 ЛК України передбачено, що лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України. Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 ЛК України). Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Приписами статей 16, 17 ЛК України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Частиною 2 статті 19 ЛК України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів. Положеннями ст. 63 та п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Статтею 89 ЛК України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України). Отже, відповідач як постійний лісокористувач, який здійснює свою діяльність на території Ставищенського лісництва, зобов`язаний був здійснити комплекс заходів, спрямованих на збереження лісу, зокрема, від незаконної рубки. Згідно з пунктом «е» ч. 1 ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Частиною 1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Приписами частини четвертої вказаної статті визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини. Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам. Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Враховуються і її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій. У спірних деліктних правовідносинах саме на позивачів покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. Зі свого боку відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. При цьому за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно з ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків У правових висновках Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16 та у постанові від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, зазначено, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу. Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки. За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому. Розгляд юридичної відповідальності саме в цьому контексті дозволяє з`ясувати її роль і значення в системі забезпечення і гарантування прав і свобод особи, їх охорони і захисту від незаконних порушень. Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб`єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. А тому покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності, як засобу державного примусу, лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов`язків з охорони лісу. У п. 88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що згідно вимог частини другої ст. 19, ст. ст. 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2018 року та 19 вересня 2018 року у справах №909/976/17, №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Отже, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 26.05.2022 у справі №922/2317/21, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 27.03.2024 у справі №908/65/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24. Правова позиція апеляційного суду Щодо дій відповідача, як лісокористувача, та презумпції вини Відповідно до статей 19, 63, 64, 86 Лісового кодексу України, забезпечення охорони і захисту лісів покладається безпосередньо на постійних лісокористувачів. До таких обов`язків належить, зокрема, захист лісових насаджень від незаконних рубок. Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є постійним лісокористувачем вказаної ділянки лісового фонду, а отже, саме воно несе відповідальність за збереження лісу на підвідомчій території. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 23.10.2023 працівниками державної лісової охорони філії «Білоцерківське лісове господарство» ДП «Ліси України» у кварталі 56 (виділи 6 і 11) Ставищенського лісництва було виявлено факт незаконної порубки 12 дерев. Розмір заподіяної довкіллю шкоди становить 51 986,98 грн. Зазначений факт повністю підтверджується Актом огляду місця вчинення лісопорушення №16 від 23.10.2023, який було складено провідним інженером з охорони та захисту лісу Клеваком Р.В., за участю провідного інженера лісового господарства Блейчика М.С. та старшого майстра лісу Плясецького Д.Ю . Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що цей Акт не може бути належним доказом через відсутність акта перевірки Державної екологічної інспекції. Акт огляду №16 складений державною лісовою охороною у повній відповідності до Інструкції Держкомлісгоспу №262, а тому є належним і достатнім доказом, що фіксує як сам факт правопорушення, так і розмір завданих збитків згідно з постановою КМУ №665. Відсутність акта екологічної інспекції не спростовує факту допущення самовільної вирубки на підвідомчій відповідачу території. Установлення факту здійснення вирубки лісових насаджень невстановленими особами на переданих у користування ділянках свідчить про неналежне виконання лісокористувачем взятих на себе зобов`язань. Протиправна поведінка відповідача у цьому випадку виражається у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні достатньої та ефективної охорони території, що зробило можливим безперешкодний доступ до неї третіх осіб і здійснення незаконної вирубки. Суд критично оцінює посилання відповідача на вчинені ним дії після виявлення порубки. Звернення філії до Національної поліції з листом від 25.10.2023 з метою встановлення винних осіб є лише фіксацією вже вчиненого правопорушення. Такі дії не свідчать про вжиття належних превентивних заходів для збереження лісового фонду і не спростовують факту відсутності охорони лісу до моменту рубки. Крім того, відповідно до інформації філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 22.09.2025, стосовно виявленої незаконної порубки підприємством навіть не проводилось службове розслідування. Це додатково підтверджує недостатність організаційних та управлінських заходів контролю з боку лісокористувача. (а.с. 20). За результатами оцінки доказів колегія звертає увагу на факт затримки в діях відповідача. Зокрема, береться до уваги, що в Акті №16 зафіксовано факт лісопорушення, виявленого 23.10.2023 о 15:00 (а.с. 15), а лист до поліції щодо притягнення порушників до відповідальності було подано тільки 25.10.2023 (а.с. 21). Таке необґрунтоване зволікання свідчить про неоперативність відповідача, що створювало ризики для належного встановлення фактів та припинення правопорушення. За зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (деліктна відповідальність), стаття 1166 ЦК України передбачає презумпцію вини правопорушника. Тобто саме відповідач повинен був довести відсутність своєї вини, надавши суду беззаперечні докази вжиття всіх вичерпних заходів для недопущення порушення, чого ним зроблено не було. Відповідно до сталої практики Верховного Суду, викладеної, зокрема, у пункті 74 постанови від 26.05.2022 у справі №922/2317/21 та у пункті 52 постанови від 12.09.2024 у справі №907/181/22: «Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу». Щодо форс-мажорних обставин Апелянт посилається на те, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану та запровадженням комендантської години посадові особи державної лісової охорони були об`єктивно обмежені у можливостях здійснювати патрулювання та попереджати порубки. Колегія суддів відхиляє цей аргумент, оскільки згідно зі статтею 89 Лісового кодексу України, державна лісова охорона має статус правоохоронного органу. Відповідно до чинного законодавства (зокрема, постанови КМУ №573), для забезпечення контролю під час комендантської години створюється система пропускного режиму, і працівники правоохоронних органів мають право на отримання відповідних перепусток для пересування. Відповідачем не надано доказів неможливості отримання таких перепусток або наявності інших об`єктивних непереборних перешкод. Оскільки відповідачем навіть не було встановлено точну дату та час незаконної порубки, це додатково підтверджує відсутність належного контролю та протиправну бездіяльність незалежно від обмежень комендантської години. За зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (деліктна відповідальність), стаття 1166 ЦК України передбачає презумпцію вини правопорушника. Тобто саме відповідач повинен був довести відсутність своєї вини, надавши суду беззаперечні докази вжиття всіх вичерпних заходів для недопущення порушення, чого ним зроблено не було. Апелянт стверджує, що Державна екологічна інспекція Столичного округу (Державна екологічна інспекція) не є належним позивачем у справі, оскільки вона самостійно не проводила перевірку відповідача, не складала акт перевірки чи протокол про адміністративне правопорушення та особисто не розраховувала збитки. Вказані доводи є помилковими та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, адже відповідно до п. «г» ст. 20-2, п. «е» ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та відповідного Положення про Інспекцію (затвердженого наказом ДЕІ України №18), Державна екологічна інспекція наділена виключною компетенцією пред`являти претензії та подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства. Той факт, що Інспекція не складала адмінпротокол, не впливає на її процесуальну правоздатність бути самостійним позивачем у справі про відшкодування екологічної шкоди. Розрахунок шкоди був правомірно складений державною лісовою охороною згідно з постановою КМУ №665 та фіксує розмір збитків. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції з посиланням на висновки Верховного Суду, відсутність акта перевірки Державної екологічної інспекції не є єдиною підставою для відмови в позові, оскільки факт правопорушення може підтверджуватися сукупністю інших належних доказів, яким у цій справі є Акт огляду місця вчинення лісопорушення №16, складений у повній відповідності до Інструкції Держкомлісгоспу №262. Щодо підстав для представництва інтересів держави прокурором Апелянт зазначає, що прокурор не дотримався вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звернувся з позовом передчасно, не провів перевірки ДЕІ та не довів факту неналежного виконання своїх повноважень Інспекцією чи селищною радою, а тому позов мав бути залишений без розгляду. Ці доводи повністю спростовуються матеріалами справи. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. Як вбачається з матеріалів справи, прокурор направив листи-запити до Ставищенської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу з повідомленням про факт порушення та запитом про вжиті заходи. У відповідь Ставищенська селищна рада офіційно листом (№03-06/2149 від 22.09.2025) повідомила, що заходи щодо стягнення збитків не вживалися, і прямо просила прокурора звернутися до суду з позовом для захисту її інтересів. Державна екологічна інспекція Столичного округу листом (№9/6/2-30/3665 від 25.11.2025) повідомила, що, оскільки перевірку ними не було проведено, вони позбавлені можливості самостійно пред`явити позов, однак не заперечують проти пред`явлення такого позову прокурором в їхніх інтересах та будуть підтримувати позовні вимоги у повному обсязі. Таким чином, прокурор повністю дотримався процедури попереднього повідомлення компетентних органів. Невжиття компетентними органами жодних дій для стягнення збитків у розумний строк після того, як їм стало відомо про порушення, кваліфікується як бездіяльність (нездійснення захисту інтересів держави). Верховна Палата Верховного Суду (постанова від 26.05.2020 у справі №912/2385/18) чітко роз`яснила, що незвернення компетентного органу до суду є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності і виникнення у прокурора права на позов. Аргумент апелянта про те, що прокурор нібито мав провести "перевірку" компетентних органів перед поданням позову, є безпідставним, оскільки чинне законодавство не передбачає таких обов`язків для прокурора перед пред`явленням позову в інтересах держави. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що ДП «Ліси України» як постійний лісокористувач не забезпечило належну охорону лісового фонду, допустило незаконну рубку 12 дерев і не довело відсутність своєї вини у завданні екологічної шкоди державі. Наявність складу цивільного правопорушення доведена належними та допустимими доказами. Прокурор правомірно та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі уповноважених органів, що проявили бездіяльність у питанні стягнення завданих збитків. Суд першої інстанції правильно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції. Тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити. Судові витрати Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 16.02.2026 у справі №911/3973/25 залишити без змін. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді С.О. Алданова О.О. Євсіков