Постанова 4873 № 911/168/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" червня 2026 р. Справа № 911/168/26 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Горбасенка П.В. суддів: Колесника Р.М. Сковородіної О.М. розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2026 у справі № 911/168/26 (суддя Заєць Д.Г.) за позовом заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Димерської селищної ради

2. Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев УСТАНОВИВ: Заступник керівника Вишгородської окружної прокуратури (далі - прокуратура / прокурор) в інтересах держави в особі Димерської селищної ради (далі - позивач 1) та Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі - позивач 2) звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач) про стягнення 59 777, 49 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході реалізації представницьких повноважень в порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою вивчено інформацію Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та матеріали філії «Димерське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», за результатами чого виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісових ресурсів, зокрема, встановлено факт незаконної рубки дерев на території земель лісового фонду, наданих у користування для ведення лісового господарства постійному лісокористувачу, та завдання шкоди інтересам держави спричиненою рубкою на суму 59 777, 49 грн. Прокурором зазначено, що оскільки Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як постійний лісокористувач земельною ділянкою, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, не виконало покладених на нього чинним законодавством обов`язків щодо забезпечення охорони та збереження лісу, - відповідальність за завдання відповідної шкоди належить покласти на відповідача. Господарський суд Київської області ухвалою від 23.01.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 911/168/26, постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановив строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій. Господарський суд Київської області рішенням від 24.03.2026 у справі № 911/168/26: - задовольнив позовні вимоги заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Димерської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев; - стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Димерської селищної ради шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу у розмірі 59 777, 49 грн; - стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Київської обласної прокуратури 2 662, 40 грн витрат зі сплати судового збору. Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що з огляду на наявність складу цивільного правопорушення, відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення всіх необхідних дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, а тому саме Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» має відшкодувати шкоду, заподіяну лісу (навколишньому природному середовищу) внаслідок порушення лісового та природоохоронного законодавства. Не погодившись із прийнятим рішенням суду, філія «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - скаржник) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2026 у справі № 911/168/26 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що між діями (бездіяльністю) відповідача та шкідливими наслідками у вигляді завдання шкоди незаконною порубкою відсутній причинний зв`язок, як і відсутня провина відповідача, адже останній всіма силами намагався запобігти вчиненню незаконної рубки, а також відразу після виявлення правопорушення провів службову перевірку місця його вчинення та склав ряд необхідних матеріалів, зокрема, акт огляду місця правопорушення. За доводами філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки, тоді як у цьому випадку завдана шкода жодним чином не є об`єктивним наслідком поведінки відповідача. Додатково скаржник звернув увагу на те, що позивачем не визначено та не доведено які конкретні дії, виконання яких покладено на відповідача законом, не були ним вчинені. Також, за твердженнями філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», позивач не надав належних доказів того, що відповідач не дотримався або порушив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок та не обґрунтував у чому саме полягала бездіяльність або неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків. В контексті зазначеного скаржник стверджує, що саме відповідач, встановивши факт незаконної рубки (при цьому факту вчинення такого правопорушення саме відповідачем (його працівниками) не було доведено та зафіксовано в жодному документі), вчиняв дії з належного повідомлення про такий факт правоохоронні органи, через звернення до них з метою виявлення винних осіб. Поряд з тим філія «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» також посилається на обставини: - запровадження на період воєнного стану комендантської години, яка, зі свого боку, дещо обмежує можливість посадових осіб державної лісової охорони здійснювати свою діяльність щодо попередження, виявлення незаконних порубок лісових насаджень; у зв`язку з чим скаржник наголошує, що у силу дії форс-мажорних обставин (введення воєнного стану та встановлення комендантської години на території України) відповідач не мав можливості та в повній мірі здійснювати заходи щодо охорони лісів; - порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належності та допустимості доказів, позаяк акт огляду місця вчинення правопорушення, складений державною лісовою охороною, є виключно процесуальним документом первинної фіксації події незаконної рубки, який слугує підставою для порушення кримінального провадження та встановлення факту фізичного пошкодження лісу, тоді як матеріальна відповідальність лісокористувача за шкоду, заподіяну внаслідок порушення лісового законодавства, може виникати лише на підставі акта державного нагляду, який, у свою чергу, у матеріалах справи відсутній; - неналежності Державної екологічної інспекції Столичного округу як позивача у цій справі, оскільки остання не має повноважень щодо звернення до суду з позовом з огляду на відсутність підстав для цього; - відсутності в матеріалах справи доказів, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання Державною екологічною інспекцією Столичного округу як юридичною особою з повною процесуальною дієздатністю своїх функцій щодо захисту інтересів держави, а також доказів проведення перевірки компетентного органу щодо дотримання законодавства або встановлення фактів неналежного виконання ним функцій, що, зі свого боку, є необхідною умовою для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави або звернення до суду як позивача. Все зазначене вище, за доводами скаржника, свідчить про наявність ґрунтовних підстав для задоволення його апеляційної скарги та, відповідно, скасування рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2026 у справі № 911/168/26. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026 апеляційну скаргу філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Горбасенка П.В., суддів Колесника Р.М., Сковородіної О.М. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.04.2026 залишив без руху апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2026 у справі № 911/168/26 та запропонував скаржникові усунути допущені останнім при поданні апеляційної скарги недоліки протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали. 17.04.2026 через підсистему «Електронний суд», на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, від філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшла заява про усунення недоліків. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.04.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2026 у справі № 911/168/26, постановив здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, витребував з Господарського суду Київської області матеріали цієї справи та встановив учасникам справи строк для подання до суду у письмовій формі відзивів на апеляційну скаргу. 29.04.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/168/26. Поряд з тим судова колегія вважає за необхідне зауважити, що ані прокурор, ані Димерська селищна рада, ані Державна екологічна інспекція Столичного округу своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам учасників справи, судова колегія зазначає таке. Як установлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами цієї справи, 12.04.2024 працівниками Департаменту безпеки Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» було виявлено факт незаконної порубки: 5 дерев породи сосна звичайна (сира), 1 дерева породи сосна звичайна (сухостій) у кварталі 38 виділі 11 території Катюжанського лісництва філії «Димерське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», що розташоване в адміністративних межах Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області. За результатами виявлення незаконної рубки лісничим Катюжанського лісництва філії «Димерське лісове господарство» Богданом С.А. за участю майстра лісу майстерської дільниці № 2 Катюжанського лісництва Сябрука С.М. 12.04.2024 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства. Відповідно до розрахунку шкоди, нанесеної державі внаслідок скоєння незаконної порубки у кварталі 38 виділі 11 території Катюжанського лісництва філії «Димерське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», проведеного помічником лісничого філії «Димерське лісове господарство» Налапко Ф.П. згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», розмір збитків становить 59 777, 49 грн. Крім того згідно висновку службового розслідування від 23.04.2024 в діях лісничого Катюжанського лісництва Богдана С.А. та майстра майстерської дільниці № 2 Сябрука С.М. встановлено наявний склад дисциплінарного правопорушення, яке полягає в невиконанні своїх службових обов`язків. Вказані обставини і стали підставою для звернення прокуратури з позовом в означеній справі. Так, прокурором у позовній заяві зазначено позивачами - Державну екологічну інспекцію Столичного округу та Димерську селищну раду, а однією з підстав для представництва - бездіяльність компетентних органів. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Приписами ч. 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України унормовано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Згідно із ч. 3 ст. 16, ч. 1 ст. 20-2, ч. 1 ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. До компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема: організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів. Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Відповідно до пп. 1, 3 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Основними завданнями Державної екологічної інспекції України є, зокрема: 1) реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; 2) здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства. Положеннями ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також встановлено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, пред`являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Згідно з п. 1 розділу І, пп. 2, 9 розділу ІІ Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України № 18 від 20.02.2023, Державна екологічна інспекція Столичного округу (далі - Інспекція) є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується. Повноваження інспекції поширюються на територію міста Києва та Київської області. Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема про охорону, захист, використання та відтворення лісів. Інспекція наділена повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції. Враховуючи зазначене, функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено саме на Державну екологічну інспекцію Столичного округу, відтак остання уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, як наслідок, уповноважена на захист державних інтересів у спірних правовідносинах. Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Державна екологічна інспекція Столичного округу є належним позивачем у цій справі, що спростовує доводи скаржника про протилежне. Крім того суб`єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, є також Димерська селищна рада, яка є співпозивачем у цій справі з огляду на таке. Приписами ст. 324 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2, ч. 1 ст. 10, ч. 3 ст. 16, ч. 1 ст. 18-1, ч. 1 ст. 60, ч. 1, 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю та природні ресурси. Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Згідно зі ст. 142, ч. 1, 2 ст. 143, ст. 145 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема, є доходи місцевих бюджетів і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Приписами ст. 15, 41, ч. 1 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також встановлено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природнього середовища передбачають, зокрема, відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до ч. 3 ст. 29, ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності. До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків. Згідно приписів ч. 6 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи заходи для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров`я населення. Оскільки місцем заподіяння екологічної шкоди внаслідок незаконної порубки дерев є Катюжанське лісництво, яке знаходиться в адміністративних межах Димерської територіальної громади, - органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також до бюджету якого перераховуються кошти за заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоду внаслідок господарської та іншої діяльності, є Димерська селищна рада. Зі свого боку Димерська селищна рада згідно законодавства України є власником комунального майна, відтак саме до компетенції останньої належить, зокрема, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у відповідній сфері правовідносин, тоді як ненадходження грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, до державного та місцевого бюджетів перешкоджає державі у здійсненні нею зобов`язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки держави, підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якою згідно ст. 142 Конституції України, зокрема, є доходи місцевих бюджетів та природні ресурси, що, в свою чергу, завдає істотної шкоди інтересам держави, яка згідно ст. 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування. При цьому судова колегія звертає увагу на практику Верховного Суду, викладену в аналогічних спорах, зокрема у постанові від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, у постанові від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, у яких прокурор в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції та в особі органу місцевого самоврядування звертався до суду з позовами про відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що в спірних правовідносинах саме Державна екологічна інспекція Столичного округу та Димерська селищна рада є уповноваженими органами на подання відповідного позову. Згідно із ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Приписами ч. 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, зокрема, в чому полягає порушення інтересів держави, та необхідність їх захисту. Водночас інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Відтак «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала таку правову позицію: - прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк; - звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, через призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; - невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу; - прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Відповідно до приписів ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Із системного аналізу ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, тоді як другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України випливає, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів. Звертаючись із означеним позовом прокурор зазначив, що ані Державна екологічна інспекція Столичного округу як орган державної влади, який здійснює функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області, ані Димерська селищна рада як орган місцевого самоврядування, уповноважений здійснювати захист у правовідносинах щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу на території Димерської територіальної громади, належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави. В матеріалах справи наявний лист Вишгородської окружної прокуратури № 54-6004вих-25 від 16.12.2025, яким вона повідомила Димерську селищну раду про порушення інтересів держави, у зв`язку із завданням останній шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства, і наявності підстав для стягнення відповідно завданої шкоди у судовому порядку. Листом № 4177/03-18 від 25.12.2025 Димерська селищна рада надала відповідь Вишгородській окружній прокуратурі, зазначивши, що з огляду на відсутність у останньої додаткових видатків на сплату судового збору наразі Димерська селищна рада не має можливості вжити заходів щодо стягнення заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоди через звернення із позовною заявою в судовому порядку. Також в матеріалах справи наявний лист Вишгородської окружної прокуратури № 54-5997вих-25 від 16.12.2025, яким вона повідомила Державну екологічну інспекцію Столичного округу про порушення інтересів держави, у зв`язку із порушенням вимог лісового законодавства, і наявності підстав для стягнення відповідно завданої шкоди у судовому порядку. Державна екологічна інспекція Столичного округу листом № 9/6/2-30/63 від 09.01.2026 надала відповідь Вишгородській окружній прокуратурі, зазначивши, що позбавлена можливості щодо пред`явлення позову про стягнення завданої державі шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства, тоді як щодо пред`явлення Вишгородською окружною прокуратурою позову в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу про стягнення такої шкоди не заперечує. В подальшому Вишгородська окружна прокуратура листами-повідомленнями щодо представництва прокурором інтересів держави в суді в особі відповідних суб`єктів владних повноважень № 54-244вих-26 від 15.01.2026 та № 54-245вих-26 від 15.01.2026 повідомила Державну екологічну інспекцію Столичного округу та Димерську селищну раду щодо звернення до Господарського суду Київської області в інтересах держави в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Отже, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що підставою для представництва інтересів держави в означеній справі є об`єктивна обставина порушення інтересів держави у зв`язку з бездіяльністю позивачів, яка полягає у відсутності активних дій (підготовка проекту позову, сплата судового збору тощо), спрямованих на звернення до суду з позовом про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, з відповідача. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Приписами ст. 2, ч. 1 ст. 3 Лісового кодексу України унормовано, що лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України. Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. З огляду викладеного, норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» у сфері спірних відносин є спеціальними стосовно загальних норм Лісового або Земельного кодексів України. Ця спеціальність (особливість) визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму регулювання. Положеннями ст. 16, 17, ч. 2 ст. 19, ст. 63, ч. 1 ст. 64, ч. 1, 2 ст. 86, ст. 89, 90, ч. 2 ст. 105, ст. 107 Лісового кодексу України передбачено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів. Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Враховуючи викладені норми чинного законодавства, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Як випливає з матеріалів означеної справи, земельна ділянка у 38 кварталі Катюжанського лісництва, на якій 12.04.2024 було виявлено незаконну порубку, відноситься до земель лісогосподарського призначення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке, зі свого боку, відповідно до матеріалів лісовпорядкування є її постійним лісокористувачем. З наявної в матеріалах справи копії акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 12.04.2024 випливає, що 12.04.2024 у кварталі 38 виділі 11 Катюжанського лісництва виявлено незаконну рубку 6 дерев, з яких: - 5 дерев породи сосна звичайна (сироростуча): діаметром 34 см - 1 дерево, діаметром 35 см - 2 дерева, діаметром 37 см - 1 дерево, діаметром 41 см - 1 дерево; - 1 дерево породи сосна звичайна (сухостій) - діаметром 20 см. Водночас з наданого прокуратурою розрахунку шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 12.04.2024 випливає, що шкода, заподіяна внаслідок незаконної вирубки дерев, розрахована за кожне дерево, вирубане до ступеня припинення росту, таких діаметрів: - 20 см у кількості 1 штуки; - 34 см у кількості 1 штуки; - 35 см у кількості 2 штук; - 37 см у кількості 1 штуки; - 41 см у кількості 1 штуки. Відповідно до положень п. 3.1, п.п. 3.2.2-3.2.4 п. 3.2 статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - підприємство), затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 804 від 26.10.2022, підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; запобігання злочинам і адміністративним порушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення. Викладене свідчить про те, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем. Також означені обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу. Згідно із ч. 4 ст. 68, ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відтак порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено. Частиною 2 ст. 40 Закону України «Про рослинний світ» встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні у протиправному знищенні або пошкодженні об`єктів рослинного світу. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Відшкодування шкоди, заподіяною порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Права і обов`язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов`язання. Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина. Нормами чинного законодавства, зокрема, Лісовим кодексом України та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується матеріалами справи. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.12.2019 № 906/133/18, від 09.08.2018 № 1909/976/17. В п. 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 відображено правову позицію, відповідно до якої, виходячи з вимог ч. 2 ст. 19, ст. ст. 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.12.2018 у справі № 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами. Тобто, усвідомлюючи свої дії, відповідач неправомірно не здійснив належних заходів для збереження лісонасаджень на земельній ділянці, постійним користувачем якої він є. Вказане свідчить про наявність як вини відповідача, так і протиправної поведінки, а також причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана, які спричинили збитки. Вказані вище обставини та подані докази є належними та допустимими для встановлення факту вчинення правопорушення природоохоронного законодавства та завдання державі шкоди незаконною порубкою лісових насаджень. При цьому суд відхиляє посилання філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про наявність форс-мажорних обставин (введення воєнного стану та встановлення комендантської години) як підставу відсутності вини відповідача, позаяк сам факт введення воєнного стану, а також запровадження комендантської години не може вважатись належною правовою підставою для невиконання постійним лісокористувачем покладених на нього обов`язків із охорони лісу та запобіганню незаконної рубки. Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що незаконна рубка дерев відбулась під час комендантської години, а також не містять доказів, які б підтверджували доводи скаржника про неможливість виконання покладених на нього обов`язків з охорони лісу під час воєнного стану. Згідно з розрахунком шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 12.04.2024 шкода, заподіяна лісовому господарству внаслідок самовільної рубки у кварталі 38 виділі 11 Катюжанського лісництва, становить 59 777, 49 грн. Розрахунок розміру шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, здійснено відповідно до такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, з урахуванням індексації цін. З огляду викладеного апеляційний господарський суд висновує про правильність арифметичного нарахування, обґрунтованість розміру шкоди, а тому вимога прокуратури про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу у розмірі 59 777, 49 грн є законною, обґрунтованою та такою, що належить до задоволення. В розрізі наведеного колегія суддів також зазначає, що акт, складений посадовими особами органу лісового господарства, до яких відноситься відповідач, на підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства, на підставі якого був здійснений розрахунок завданої шкоди, є належним та допустимим доказом відповідно до ст. 76-79 ГПК України. Колегія суддів зауважує, що у постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновків про те, що матеріали перевірки, за результатом яких встановлено лісопорушення працівниками лісокористувача, є достатніми та належними доказами. Таким чином акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства та розрахунок завданих збитків, проведений у відповідності вимог чинного законодавства, є достатніми, належними та допустимими доказами, у зв`язку із чим твердження скаржника про відсутність в матеріалах справи належних доказів, на підставі яких могла б виникнути матеріальна відповідальність лісокористувача за шкоду, безпідставні. Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Водночас судова колегія зазначає, що відповідно до положень ст. 29, ст. 69-1 Бюджетного кодексу України шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, Державного бюджету України. Приписами ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством. Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 29, п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених п. 1 ч. 2 ст. 67-1 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності. До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків. За змістом п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства. Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки незаконну рубку вчинено в адміністративних межах Димерської територіальної громади Київської області, - заподіяну шкоду належить стягувати за місцем заподіяння шкоди, відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», на один казначейський рахунок спеціального фонду за реквізитами рахунку селищної ради згідно коду бюджетної класифікації. В означеному випадку це грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24062100. Таким чином апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відтак, беручи до уваги все зазначене вище, колегія суддів зазначає, що викладені у апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками місцевого господарського суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що не є самостійною підставою для скасування судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України. Приписами ч. 4 ст. 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, - його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України»). При оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). Колегія суддів висновує, що в означеній справі судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Зважаючи на наведене та враховуючи те, що доводи філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про порушення Господарським судом Київської області норм права при прийнятті оскаржуваного рішення суду у цій справі не знайшли свого підтвердження, судова колегія дійшла висновку, що зазначений судовий акт відповідає вимогам закону, а отже, підстави для його скасування відсутні. Згідно із ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Положеннями ст. 275 ГПК України передбачено право суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В розрізі наведених норм апеляційний господарський суд зазначає, що скаржником не доведено, а апеляційним судом не встановлено підстав для скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, відтак оскаржуване рішення належить залишити без змін. У зв`язку із залишенням без змін рішення місцевого господарського суду, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги покладаються судом на скаржника. Керуючись ст. 129, 236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:

1. Залишити без задоволення апеляційну скаргу філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2026 у справі № 911/168/26.

2. Залишити без змін рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2026 у справі № 911/168/26.

3. Покласти витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на скаржника.

4. Повернути матеріали справи до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 22.06.2026. Головуючий суддя П.В. Горбасенко Судді Р.М. Колесник О.М. Сковородіна