Постанова 4824 № 757/11619/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 757/11619/23-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/12098/2023Головуючий у суді першої інстанції - Волкова С.Я. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: суддя-доповідач Гуль В.В., судді Матвієнко Ю.О., Мельник Я.С., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - Юхименка Юрія Юрійовича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , згідно з яким просило стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 647589567 від 01.03.2020 року у розмірі 50 080 грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 2 684 грн. 00 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. 00 коп. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 01.03.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 647589567, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 20 000 грн. 00 коп. строком на 30 днів зі сплатою 0,48 % за Дисконтною процентною ставкою від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Кредитний договір було укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет www.moneyveo.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». При цьому, одноразовий персональний ідентифікатор № 2P5DMT36 було направлено позичальнику 01.03.2020 року о 22:19:09 год. на номер мобільного телефону, вказаний ним в Заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_1 , одноразовий персональний ідентифікатор № 2P5DMT36 було введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 01.03.2020 року о 22:19:42 год., після чого відповідач натиснув кнопку «Відправити/Підписати», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором. 01.03.2020 року товариством було перераховано грошові кошти в сумі 20 000 грн. 00 коп. на банківську карту № НОМЕР_2 , що належить відповідачу. Разом з тим, 28.11.2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 647589567 від 01.03.2020 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 82 від 11.06.2020 року. 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 647589567 від 01.03.2020 рок, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 6 від 15.07.2021 року. У подальшому, 06.12.2021 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено Договір факторингу № 06/12/2021-01. При цьому, відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 06.12.2021 року до Договору факторингу № 06/12/2021-01 від 06.12.2021 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача у розмірі 50 080 грн. 00 коп., з яких: 20 000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 30 080 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками. За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що відповідач не виконує умови взятого на себе зобов'язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом, позивач звернувся до суду з цим позовом, який просив задовольнити у повному обсязі. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19.05.2023 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» (а.с. 129-131). Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.05.2023 року стягнуто з ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 5 500 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 144-146). В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неправильне дослідження доказів та їх оцінки, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Також, позивач просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 684 грн. 00 коп. та 4 026 грн. 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. 00 коп. При цьому, в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що наявні у матеріалах справи копії договорів факторингу та витягів з реєстрів права вимоги належним чином підтверджують факти укладення договору між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 647589567 від 01.03.2020 року від первісного кредитора - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та відповідно від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС». У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2020 року між ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір № 647589567, відповідно до п. 1.1. якого товариство зобов'язалося надати позичальнику кредит без конкретної споживчої мети на суму 20 000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з п. 1.3, 1.4 або 1.5 цього Договору. Пунктом 1.2 договору визначено, що кредит надається (договір укладається) строком на 30 (днів) від дати отримання кредиту позичальником. Згідно з п. 1.3 договору на період строку, визначеного в п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,48 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Як передбачено п. 1.4 Договору, у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення). З даних платіжного доручення від 01.03.2020 року вбачається, що 01.04.2020 року ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" перерахувало на картковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 20 000 грн. 00 коп. У графі "призначення" вказано про перерахування коштів за договором № 647589567 від 01.03.2020 року. Факт переказу коштів на рахунок відповідача також підтверджується випискою з особового рахунку відповідача за кредитним договором № 647589567. Отже, вищевстановленими обставинами справи підтверджується факт укладення між сторонами кредитного договору від 01.03.2020 року. Разом з тим, будь-яких доказів того, що відповідач повернув кредит та нараховані відсотки у строк, передбачений договором, матеріали справи не містять. Також, як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 647589567 від 01.03.2020 року, що підтверджується витягом з реєстру права вимоги № 82 від 11.06.2020 року. Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги № 82 від 11.06.2020 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 47 360 грн. 00 коп., з яких: 20 000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 27 360 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками. 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01 відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 647589567 від 01.03.2020 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 6 від 15.07.2021 року. Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги № 6 від 15.07.2021 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 50 080 грн. 00 коп., з яких: 20 000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 30 080 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками. У подальшому, 06.12.2021 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено Договір факторингу № 06/12/2021-01. Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги № 1 від 06.12.2021 року до Договору факторингу № 06/12/2021-01 від 06.12.2021 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 50 080 грн. 00 коп., з яких: 20 000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 30 080 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб) а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). У відповідності до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу має бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Правилами ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, зокрема те, що відповідачем не доведено факту належного виконання ним умов кредитного договору, колегія суддів вважає, що у позивача наявні правові підстави для звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Висновки суду першої інстанції про недоведеність факту відступлення права вимоги від одного товариства до іншого, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наявність у позивача документів кредитної справи відповідача, копії яких додані ним до позовної заяви, свідчить про фактичне переуступлення права вимоги до позивача. Крім того, як вбачається, на підтвердження набуття в нього права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором позивачем було надано до суду належні, достатні та допустимі докази, а саме: копії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, додаткової угоди № 19 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, витягу з реєстру прав вимоги № 82 від 11.06.2020 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, додаткової угоди № 2 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, витягу з реєстру прав вимоги № 6 від 15.07.2021 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, договору факторингу № 06/12/2021-01 від 06.12.2021 року, витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 06.12.2021 року до Договору факторингу № 06/12/2021- 01 від 06.12.2021 року. При цьому, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, в даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину вищезазначених договорів у цій справі (ст. 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (ст. 629 ЦК України). Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. При цьому, ч. 2 ст. 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов'язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, з огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних, можна дійти висновку, що ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статтями 536, 625, 693 ЦК України. У свою чергу, згідно з визначенням поняття неустойки, яке передбачено ст. 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, є пеня. Таким чином, оскільки проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами п. 1.4 кредитного договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нараховані останнім проценти за користування кредитними коштами поза межами строку дії кредитними коштами. За вказаних обставин, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кредитні кошти у розмірі 22 880 грн. 00 коп. (20 000 грн. 00 коп. (заборгованість за кредитом) + 2 880 грн. 00 коп. (заборгованість за нарахованими процентами в межах строку дії договору). Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України). Отже, ухвалене судом рішення, у зв`язку неправильним застосуванням норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позовні вимоги ТОВ "ФК "Фінанс Інновація" до ОСОБА_2 , з останнього підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1226 грн. 24 коп., судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1839 грн. 35 коп. та витрати на правничу допомогу, понесення яких позивачем підтверджується матеріалами справи, у розмірі 2 741 грн. 21 коп., пропорційно до задоволених позовних вимог. Також, колегія суддів зауважує, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто, додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 904/8884/21. Відтак, оскільки суд апеляційний інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Печерського районного суду м. Києва 19.05.2023 року у цій справі, то додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 30.05.2023 року також слід скасувати. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - Юхименка Юрія Юрійовича - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 647589567 від 01 березня 2020 року у розмірі 22 880 (двадцять дві тисячі вісімсот вісімдесят тисяч) грн. 00 коп. У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 226 (одна тисяча двісті двадцять шість) грн. 24 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 839 (одна тисяча вісімсот тридцять дев`ять) грн. 35 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 741 (дві тисячі сімсот сорок одна) грн. 21 коп. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, 19, оф. 2005. Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: Судді: