Постанова Чернівецький апеляційний суд № 725/2060/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 грудня 2023 року м. Чернівці Справа № 725/2060/23 Провадження №22-ц/822/910/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І. М., суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б., секретар Факас А.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Соломко Валентина Володимирівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21 вересня 2023 року, головуючий у І-й інстанції Іщенко І.В., ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у березні 2023 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Соломко В.В., про визнання договору дарування недійсним. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що будинок АДРЕСА_1 належав дідусю позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , який в подальшому перейшов у спадок її бабусі ОСОБА_5 , і по даній адресі, на земельній ділянці, яка належала бабусі ОСОБА_5 , позивачкою самочинно збудовано житловий будинок літ. «Б», літню кухню літ. «Е», гараж літ. «В» та вбиральню літ. «Г». Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 січня 2009 року №2-693/2009 року за позовом ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_7 , до Чернівецької міської ради, третя особа - ОСОБА_8 , про визнання права власності на нерухоме майно та його поділ, позов задоволено. Визнано ОСОБА_6 власником будівель по АДРЕСА_1 , а саме: житлового будинку літ. «Б» загальною площею 48,50 кв.м, житловою площею 29,80 кв.м; літньої кухні літ. «Е» загальною площею 23,20 кв.м; гаража літ. «В» загальною площею 35,60 кв.м., вбиральні літ. «Г», загальною вартістю 108635 грн.. Виділити в натурі житловий будинок літ. «Б» загальною площею 48,50 кв.м., житловою площею 29,80 кв.м.; літньої кухні літ. «Е» загальною площею 23,20 кв.м.; гаража літ. «В» загальною площею 35,60 кв.м., вбиральні літ. «Г» та присвоєно адресу: АДРЕСА_2 , тощо. 18 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції у Чернівецькій області зроблено актовий запис №1845. Право власності на вищезазначений житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами номер АДРЕСА_2 зареєстровано на підставі Декларації про готовність до експлуатації об?єкта, яка зареєстрована Управлінням Держархбудінспекції у Чернівецькій області 18 травня 2016 року. 12 вересня 2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подарувала (одну другу) частки житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами номер АДРЕСА_2 , своєму чоловікові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Договором дарування серії ННК №583521 від 12.09.2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Соломко В.В., за реєстровим № 2086. Позивачка вказувала про свої боргові зобов`язання з банківськими установами, постійні сварки з чоловіком через її боргові зобов`язання, про кримінальну справу відносно її батька, смерть батьків, а також чітке запевнення чоловіка про те, що він обов`язково беззастережно перепише нерухоме майно на неї одразу коли вона вирішить всі боргові зобов`язання. Це наштовхнуло її на укладення Договору дарування своєї частки будинку та виїзд за кордон на заробітки, щоб відпрацювати та погасити всі борги. На початку березня 2023 року позивачка від своєї сусідки дізналась, що відповідач продає будинок та активно водить потенційних покупців. Також нею було з`ясовано, що розглянуто дві справи за позовами ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Вважала, що договір дарування 1/2 частки житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , серії ННК №583521 від 12.09.2018 року, укладений під впливом тяжких обставин та підлягає визнанню в судовому порядку недійсним. Просила поновити строк на оскарження договору дарування будинку, який укладений 12 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнати недійсним Договір дарування 1/2 частки житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , серії ННК №583521 від 12.09.2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Соломко В.В., за реєстровим №2086. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21 вересня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела, що укладаючи у 2018 році договір дарування, вона помилялася щодо існування обставин, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним. Наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації. Неприязні стосунки позивача з відповідачем на теперішній час, про які позивач зазначає в позовній заяві, не свідчать про наявність помилки з боку дарувальника під час укладення нею правочину у 2018 році. На зазначене рішення суду представник позивача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, і це призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що спірний договір дарування був укладений під впливом тяжких обставин, а саме, хвороба батька та тривале кримінальне провадження щодо нього, зростання боргових зобов`язань, постійний тиск з боку колекторських компаній та кредиторів. Суд першої інстанції, вийшовши за межі позовних вимог, також вирішив дану цивільну справу на предмет вчинення правочину під приводом помилки. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 мала боргові зобов`язання по кредитам перед ТОВ «Бі Ел ДжиМікрофінанс», ТОВ «Дебтфорт Україна», ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс», ТОВ «Оптимум Фактор» та ПТ «Ломбард «Заставно-Кредитний Дім», тощо (а.с.24-42). Житловий будинок АДРЕСА_2 є житлом позивачки ОСОБА_1 .. Батько позивачки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 2016 року обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України (судова справа № 725/3365/17) /а.с.19-23/. 12 вересня 2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , подарувала частку житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами номер АДРЕСА_2 , своєму чоловікові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується Договором дарування серії ННК №583521 від 12.09.2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Соломко В.В., за реєстровим № 2086 (а.с.12-13). В п. 8 вищевказаного договору вказано: «Ми, Дарувальниця та Обдаровуваний стверджуємо, що у момент укладання цього договору ми усвідомлювали (і усвідомлюємо) значення своїх дій і могли (можемо) керувати ними; розуміємо природу цього правочину, свої права та обов`язки за договором; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані нами; договір укладається нами відповідно зі справжньою нашою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; договір укладається на вигідних для нас умовах і не є результатом впливу тяжких обставин; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним); цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним); сторони володіють українською мовою, що дало нам можливість правильно зрозуміти сутність цього договору.». ІНФОРМАЦІЯ_6 помер батько позивачки ОСОБА_7 (а.с.16). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України). Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України. Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах. Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 712/4728/16-ц (провадження № 61-21177св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 216/6077/14-ц (провадження № 61-13459св18), від 05 травня 2020 року у справі № 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), від 12 березня 2021 року у справі № 295/17488/15-ц (провадження № 61-9960св19), від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20) та від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21), від 23 листопада 2022 року у справі № 522/6715/16 (провадження № 61-546св21), від 22 вересня 2023 року у справі № 711/4680/21 (провадження № 61-6347св23), що свідчить про сталість судової практики щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України. У постановах Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20), від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21) та від 15 листопада 2021 року у справі № 149/1962/20 (провадження № 61-11553св21) зазначено, що за договором дарування обдарований безвідплатно набуває у власність майно і цим правочином не встановлюється обов`язок обдарованого вчинити або не вчиняти на користь дарувальника або іншої особи будь-яку дію, а отже правочин не може вчинятися на вкрай невигідних умовах з огляду на те, що цей правочин не є оплатним. У позовній заяві ОСОБА_1 стверджувала, що через певні обставини, а саме, хвороба батька, тривале кримінальне провадження, зростання боргових зобов`язань, постійний тиск з боку колекторських компаній та кредиторів, а також чітке запевнення чоловіка позивачки, що він обов`язково беззастережно перепише нерухоме майно на неї одразу коли вона вирішить всі боргові зобов`язання, наштовхнуло її на те, що вона уклала Договір дарування своєї частки будинку та виїхала за кордон на заробітки, щоб відпрацювати та погасити всі борги. Отже, до тяжких обставин, для усунення яких необхідно було укладання оспорюваного договору, позивач ОСОБА_1 відносить наявність заборгованості перед кредитними установами, наявність хвороби батька та кримінальне провадження щодо її батька. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів вважає, що зазначені позивачем обставини не є тяжкими обставинами, що змусили ОСОБА_1 вчинити оспорюваний правочин, в розумінні статті 233 ЦК України. Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 912/574/21, наявність цивільно-правових зобов`язань перед іншими особами і вчинення ним дій з укладання договору дарування з метою уникнення відповідальності за своїми зобов`язаннями не є тією обставиною, з якою законодавство України пов`язує можливість визнання недійсним укладеного договору з підстав його укладення під впливом тяжкої обставини. За таких обставин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами факт укладення спірного договору дарування під впливом тяжких обставин, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Відповідно до частин першої четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18). Проте, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на положення статті 229 ЦК України та виходив з мотивів вчинення договору дарування під приводом помилки, тобто застосував закон, який не підлягав застосування до спірних правовідносин. Оскільки суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, проте при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до статті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21 вересня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 08 грудня 2023 року. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: Н.К. Височанська І.Б. Перепелюк