Постанова Вінницький апеляційний суд № 126/2841/19

Справа № 126/2841/19 Провадження № 22-ц/801/913/2021 Категорія: 31 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуцол В. І. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 червня 2021 рокуСправа № 126/2841/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Медвецького С. К., суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., за участю секретаря судового засідання - Очеретної М. Ю., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 126/2841/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Гуцола В. І., встановив: Короткий зміст вимог У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору дарування частини будинку недійсним. Позовна заява мотивована тим, що 21 грудня 2016 року вона, ОСОБА_6 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подарували житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , який належав їм на праві спільної часткової власності, своєму онуку, сину ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на все належне йому майно, в тому числі на спірний житловий будинок. Спадкоємцями першої черги за законом є його дружина ОСОБА_2 , малолітній син ОСОБА_3 та батько, які прийняли спадщину, а відтак є правонаступниками та відповідачами у справі, оскільки спадщина належить спадкоємцям із моменту її відкриття. Указувала, що спірний житловий будинок належав їй та членам її родини на праві спільної власності у результаті реалізації права на приватизацію колгоспного двору. Посилалася на те, що продовжує проживати в спірному житловому будинку на даний час, він є її єдиним житлом, вона людина похилого віку, одинока і безпомічна, не може самостійно забезпечувати та обслуговувати себе й потребує стороннього догляду, станом на момент укладення договору дарування мала тяжку хворобу, тому вказані обставини спонукали її укласти договір дарування на вкрай невигідних для неї умовах і під впливом зазначених тяжких обставин. За відсутності вказаних обставин договір дарування не був би укладений. Оспорюваний договір дарування частини будинку, який є єдиним її житлом, було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, її волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а тому цей договір підлягає визнанню судом недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статей 203, 233 ЦК України, просила суд визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку номер АДРЕСА_1 , що належала їй на праві приватної власності. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2021 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування ј частини житлового будинку номер АДРЕСА_1 , укладений 21 грудня 2016 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 . Рішення суду мотивоване тим, що більш як 80-річний вік позивачки, яка хворіє старечим слабоумством є тими тяжкими для неї обставинами, під впливом яких вона подарувала належну їй частину житлового будинку своєму онукові на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки іншого житла в неї немає, вона проживала і продовжує проживати у житловому будинку, що не відповідало її внутрішньому волевиявленню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У березні 2021 року ОСОБА_8 , діючи у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила судове рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 26 березня 2021 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху. 09 квітня 2021 року ОСОБА_9 надано квитанцію про сплату судового збору. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду на 06 травня 2021 року о 09:20 год з повідомленням сторін. 06 травня 2021 року розгляд справи відкладено на 20 травня 2021 року за клопотанням представника відповідача - адвоката Барської Т. М. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не встановлено жодних обставин, які змусили позивача укласти договір дарування на вкрай невигідних для неї умовах. Указує, що необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з підстав передбачених ч. 1 ст. 233 ЦК України є доведення причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчинення спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Такі обставини не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому оскаржуване рішення носить декларативний характер і ґрунтується лише на припущеннях. Припущенням є висновок суду про тяжку хворобу позивачки на день укладення договору дарування, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні. У довідці від 26 липня 2019 року, на яку послався суд, відсутні дані про тяжку хворобу ОСОБА_1 . Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що ОСОБА_1 була вимушена укласти правочин через тяжкі обставини, оскільки боялася, що у разі відмови в укладенні договору дарування частини будинку, який був єдиним її житлом, онук ОСОБА_7 припинить за нею доглядати, що може призвести до погіршення стану її здоров`я. На момент укладення спірного правочину позивачка вже страждала на старече слабоумство з втратою здатності до самообслуговування та потребувала постійного стороннього догляду. Крім цього, представник позивача - адвокат Усов А. Ю., зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_9 - без задоволення. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що 21 грудня 2016 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_6 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 був укладений договір дарування, згідно з яким ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подарували житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , який належав їм на праві спільної часткової власності, своєму онуку, сину ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. ОСОБА_1 є особою похилого віку, хворіє та перебуває на обліку у психіатра з 06 квітня 2016 року з приводу старечого слабоумства (а.с.15). Спірний житловий будинок є єдиним житлом позивачки у якому вона проживала та проживає дотепер. Позиція суду апеляційної інстанції Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Указаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18). Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України. Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах. Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин. Як слідує з матеріалів справи позивачка є людиною похилого віку, хворіє на старече слабоумство, перебуває на обліку у психіатра, потребує за станом здоров`я стороннього догляду. Указані обставини існували на момент укладення договору дарування. Подарована частина будинку була єдиним житлом позивачки. Ці обставини сторонами не заперечуються. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Отже, позивачем доведено, що договір дарування укладено через тяжкі для неї обставини, а саме хворобу та потребу в сторонньому догляді. При цьому невигідними умовами є те, що за цим договором позивачка втратила право власності на частину будинку, який її єдиними місцем проживання. Іншого житла позивач не має. З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивачки умовах і, що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, тому він підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України. Отже, рішення суду апеляційної інстанції ухвалено відповідно до вимог статей 203, 215, 233 ЦК України та правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постановах від 06 квітня 2016 року по справі № 6-551цс16 та від 21 грудня 2016 року справа №6-2766цс16 року, яка підтверджена Верховним Судом по справі №333/1156/16-ц від 19 червня 2019 року. Доводи апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи та суперечать прецедентній практиці Верховного Суду. Разом з тим, резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає змісту заявлених позовним вимог, оскільки судом визнано недійсним договір дарування ј частини спірного житлового будинку, хоча позивачкою оспорено цей правочин лише в частині дарування належного їй майна. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції виклавши його в наступній редакції: «Визнати частково недійсним договір дарування житлового будинку номер АДРЕСА_1 , укладений 21 грудня 2016 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в частині дарування ОСОБА_1 належної їй на праві приватної власності частини житлового будинку номер АДРЕСА_1 ОСОБА_7 ». Щодо судових витрат Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Ураховуючи, що рішення суду першої інстанції змінено в частині формулювання резолютивної частини, що не є зміною результатів вирішення цих позовних вимог, то судові витрати понесені ОСОБА_2 на сплату судового збору за подання апеляційної скарги не розподіляються. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2021 року змінити, викласти другий абзац резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Визнати частково недійсним договір дарування житлового будинку номер АДРЕСА_1 , укладений 21 грудня 2016 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в частині дарування ОСОБА_1 належної їй на праві приватної власності частини житлового будинку номер АДРЕСА_1 ОСОБА_7 ». У решті рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2021 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести за рахунок ОСОБА_2 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий С. К. Медвецький судді: С. Г. Копаничук В. В. Оніщук