Постанова Полтавський апеляційний суд № 639/4386/16-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 639/4386/16-ц Номер провадження 22-ц/814/1502/23Головуючий у 1-й інстанції Єрмоленко В.Б. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 листопада 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Прядкіна О.В., розглянувши у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 01 грудня 2021 року, постановлене суддею Єрмоленко В.Б. (повний текст складено 10 грудня 2021 року), по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору дарування фіктивним, недійсним та визнання права власності на квартиру, в с т а н о в и в: 31.05.2016 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що 18.04.2012 подарувала належну їй на праві власності кв. АДРЕСА_1 , своїй дочці ОСОБА_2 . Такий правочин було укладено під впливом тяжких обставин, зумовлених чисельними та тривалими судовими процесами ініційованими її сусідами щодо права власності на належну їй квартиру. Під впливом таких обставин вона, ОСОБА_1 , постійно знаходилася у тяжкому емоційному стані, що супроводжувалося погіршенням стану здоров`я, вимушеними зверненнями до лікарів та прийому ліків. Із метою попередження подальшого звернення сусідів до суду вона була вимушена укласти оскаржуваний правочин, подарувавши належну їй квартиру ОСОБА_2 . Такий правочин був фіктивним, він укладався без наміру створити будь-які правові наслідки, оскільки позивачка продовжила проживати у цій квартирі та сплачувати комунальні послуги, тоді як ОСОБА_2 уповноважила її бути представником з питань розпорядження нерухомістю. Із підстав викладеного просить визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між нею, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 таким, що вчинений під впливом тяжких обставин, фіктивним та недійсним, визнавши її власником цієї квартири. Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 01.12.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору дарування фіктивним, недійсним та визнання права власності на квартиру відмовлено. Рішення районного суду вмотивовано тим, що під час укладення спірного договору дотримано вимог чинного законодавства, у тому числі щодо форми та змісту, відповідного типу правочину. Дарунок за спірним договором передано дарувальником і прийнято обдарованим, а тому оскаржуваний правочин не може бути визнаний недійсним з причин його фіктивності або вчиненим під впливом тяжкої обставини. Позивач ОСОБА_1 оскаржила рішення суду першої інстанції до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування фактичних обставин, просить скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове, яким позов задовольнити. Із підстав, раніше викладених у позовній заяві, доводить, що оскаржуваний правочин був укладений нею під впливом тяжких обставин, зумовлених поведінкою сусідів, які її били, вчиняли сварки, не пускали додому, змінювали замки, не давали їй ключі від вхідних дверей, блокували двері та вчиняли інші дії, спрямовані на її виселення. Загалом сусіди подали в суд проти неї близько 30 позовів. Чисельні судові процеси призвели до погіршення її психоемоційного стану та загального стану здоров`я, що мало наслідком призначення ІІ групи інвалідності. Наголошує, що оскаржуваний правочин був фіктивним та не спрямованим на настання реальних правових наслідків, оскільки вона продовжила проживати в цій же квартирі та сплачувати комунальні послуги, натомість на відповідача не створювалися особові рахунки. Зазначає, що не передавала відповідачу ні договору дарування, ні документів на квартиру, зокрема, ордер, свідоцтво про право власності, свідоцтво про приватизацію, технічний паспорт, ні ключів, що на думку позивача свідчить про неприйняття дарунку. Заперечує висновки суду першої інстанції про те, що квартира була у нежилому стані, доводить, що вона її відремонтувала, провела воду, каналізацію, але ОСОБА_3 все пошкодила. Повідомляє, що 3-х річний строк позовної давності на звернення в суд із цим позовом нею пропущений з поважних причин, зумовлених поважними причинами, зокрема 25.11.2015 вона перенесла інсульт, у зв`язку із чим перебувала на тривалому стаціонарному та амбулаторному лікуванні. Ухвалами Харківського апеляційного суду від 14.02.2022 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 01.12.2021; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін. Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05.09.2022 справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду із повідомленням сторін. Третя особа ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване. Розгляд справи просить проводити без її участі. Зазначає, що відповідач особисто участі у справі не приймала, а її представником у справі була ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 13.06.2016 строком дії до 13.06.2019, що суперечить чинному законодавству з мотивів збігу позивача та відповідача в одній особі. Вважає, що позивач пропустила строк позовної давності на звернення в суд із цим позовом, обраховуючи його від дати складання оскаржуваного правочину (30.03.2012). Звертає увагу на відсутність у справі доказів чисельних звернень сусідів позивачки до суду, а наявна лише одна копія рішення Вищого адміністративного суду України від 11.11.2014. Просить врахувати, що із 2016 року вона, ОСОБА_3 , є власницею спірного житла, конфліктів з сусідами не має, останні характеризують позивачку як неврівноважену, недоброзичливу та конфліктну особу, яка перетворила житлове приміщення на звалище для сміття. Наголошує, що у власності позивачки є інше житло, а саме квартира у АДРЕСА_2 , а у грудні 2015 року придбала дві земельні ділянки. Учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Харкові ради від 07.09.2004 №63-16 до числа службових жилих приміщень комунального ВЖРЕП Жовтневого району включені приміщення холу пл. 34,5 кв.м. будинку АДРЕСА_3 , дозволено переобладнання його в однокімнатну квартиру жилою пл. 18 кв.м. і присвоєно цій квартирі АДРЕСА_4 ; затверджено спільне рішення адміністрації та профкому про надання КЖЕП-83 ОСОБА_1 (1 особа) однокімнатної службової квартири АДРЕСА_5 і дозволено оформити службовий ордер на її ім`я./а.с.6 т.1/ Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у м.Харкові ради від 15.01.2008 №4-48 змінено нумерацію квартири АДРЕСА_6 ; квартира виведена зі складу службового житла, видано ОСОБА_1 ордер на житлове приміщення./а.с.5,7 т.1/ Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 15.02.2008 (справа №2-124/08) у задоволенні позову ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Жовтневої ради м.Харкова про поновлення порушеного права та виселення з незаконно займаного приміщення відмовлено./а.с.14-16 т.1/ Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 25.10.2010 (справа №2-214/10) цивільну справу за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 до ОСОБА_1 про визнання ордеру на жиле приміщення від 08.09.2004 недійсним залишено без розгляду./а.с.35 т.1/ 08.02.2012 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, реєстраційний номер №6-12-316322-Ц2./а.с.4 т.1/ 13.03.2012 ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 бути її представником в усіх підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з питань розпорядження (продажу, міни, передачі в найм) квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 особі, за ціну та на інших умовах за своїм розсудом. Довіреність дійсна до 30.03.2015./а.с.8 т.1/ За договором дарування від 30.03.2012, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І.В. за реєстровим №571, ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 безоплатно прийняла у власність однокімнатну квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 . Про прийняття у дарунок квартири свідчить прийняття ОСОБА_2 під час укладання договору технічного паспорту на відчужуване майно (п.1 договору). Згідно п.6 договору дарування дарувальник свідчить, що договір не укладається під впливом тяжких для неї обставин, дарування здійснено нею без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального. У присутності нотаріуса дарувальник та обдарована стверджували, що укладання договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін,договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладання цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення (п.п.5.4, 7, 8 договору)./а.с.231 т.1/ Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 17.11.2014 (справа №2-2645/11) залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_16 , ОСОБА_5 до адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, Департаменту житлового господарства Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 , про скасування рішення, визнання ордеру на житлове приміщення недійсним./а.с.36 т.1/ 30.11.2012 ОСОБА_4 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_1 бути його представником в усіх підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з питань розпорядження (продажу, міни, передачі в найм) квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , за ціну та на інших умовах за своїм розсудом./а.с.102 т.1/ У письмових поясненнях ОСОБА_1 вказує, що разом з дочкою оформила 30.11.2012 договір купівлі-продажу квартири на онука, тобто була згодна з переходом права власності від доньки на ОСОБА_4 . 21.04.2016 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умов якого продавець продав (передав у власність), а покупець купив (прийняв у власність) квартиру за АДРЕСА_1 і сплачує за неї ціну, визначену цим договором (264 053,00 грн.). Згідно п.1.2. цього договору нерухоме майно, що відчужується, належить продавцю ОСОБА_4 , на підставі дублікату договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Вовк І.В., приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області, 30.11.2012, за реєстровим номером №2600./а.с.74-75т.1/ 22.09.2016, на виконання ухвали Жовтневого районного суду м.Харкова від 11.07.2016, до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_1 до Жовтневого ВП Київського ГУНП в Харківській області за фактом порушення недоторканості житла за договором: АДРЕСА_7 ; а також за фактом заволодіння квартирою заявниці шляхом зловживання довірою ОСОБА_4 /а.с.91,92 т.1/ Із наданих позивачем доказів убачається, що ОСОБА_1 , 1951 року народження, визнана інвалідом 2 групи після хвороби, перенесеної у 2015 році. Даних про стан здоров`я на час укладання договору дарування у березні 2012 року матеріали справи не містять; у лютому 2012 року вона проходила стаціонарне лікування, а із 2014 року перебуває на диспансерному обліку в Первомайському центрі первинної медичної допомоги, в тому ж районі Харківської області за договором міни має квартиру, житлові будинки, один з яких придбано 20.12.2012 за договором купівлі-продажу разом із земельними ділянками./а.с.3, 108, 151, 163 т.1, а.с.91-92 т.2/. Відмовляючи у задоволенні вимог позову, районний суд виходив із того, що позивачем не доведено та спростовано змістом оскаржуваного правочину факт передачі нею обдарованому технічного паспорту на квартиру, а також його вчинення під впливом тяжких обставин, зокрема, через претензії до неї з боку сусідів. Натомість, зміна власника квартири не впливала на судові спори, які були вирішені судом або перебували на розгляді у касаційній інстанції, а даних про стан здоров`я позивачки на час укладання оскаржуваного правочину матеріали справи не містять. При постановленні рішення, районним судом також враховано відсутність доказів на підтвердження наявності умислу у обдарованої, яка прийняла дар, зареєструвала право власності на нього та, у подальшому, здійснила відповідні розпорядчі дії, а відтак, прагнула настання певних правових наслідків. Тоді як договір дарування укладений із дотриманням вимог чинного законодавства, у тому числі щодо наявності волевиявлення сторін, форми та змісту відповідного типу правочину. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Підставами визнання правочину недійсним згідно статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України. Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах. Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин. Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №712/4728/16-ц, від 07.11.2018 у справі №216/6077/14-ц, від 05.05.2020 у справі №462/3280/17, від 12.03.2021 у справі №295/17488/15-ц, від 29.03.2021 у справі №369/13272/18-ц, від 10.08.2021 у справі №754/16129/17, від 23.11.2022 у справі №522/6715/16, що свідчить про усталену судову практику щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України. Із матеріалів справи убачається, що до тяжких обставин, якими зумовлено укладення оскаржуваного правочину, позивач відносить наявність тяжкої хвороби, а також судових спорів з сусідами щодо права власності на квартиру, яка становить предмет такого договору, який позивачка вважає фіктивним. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Із огляду на викладені норми процесуального закону судом першої інстанції правильно установлено, що надані позивачем медичні документи не містять відомостей про тяжкий стан здоров`я дарувальника на момент укладення оскаржуваного договору (2012 рік), а лише інформацію про її загальний стан здоров`я. Тоді як ІІ група інвалідності їй призначена після хвороби, перенесеної у 2015 році, з чим і пов`язано подальше погіршення стану здоров`я. Відтак, відсутніми є підстави вважати, що оспорюваний правочин укладено саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин, викликаних хворобою. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №686/2093/20 від 09.03.2023. За змістом сталої позиції Верховного Суду, сформованої у справі №761/12962/17 від 17.06.2021, наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, як і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Будь-яких доказів, які свідчать про те, що на момент укладання договору дарування позивачка хворіла саме на тяжку хворобу, позивачем судам першої та апеляційної інстанції не надано. Тоді як подана медична документація не підтверджує того, що стан здоров`я позивачки був у критичному стані. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо фіктивності оскаржуваного правочину, зумовленого наявністю судових спорів із сусідами, у тому числі щодо припинення права власності на квартиру, дарунок за оскаржуваним правочином, колегія суддів враховує наступне. За змістом статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. У постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 сформовано висновок, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Суд першої інстанції, правильно застосувавши наведені норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що зміна власника квартири не впливала на судові спори, які були вирішені судом або перебували на розгляді у касаційній інстанції. Тоді як ознака вчинення правочину лише для створення враження повинна бути властива діям обох сторін правочину, а якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягнути правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. У цій справі оскаржуваний правочин був реально виконаний дарувальником, шляхом передання технічного паспорту на квартиру, та обдарованою, яка здійснила відповідні розпорядчі дії, а відтак, прагнула настання певних правових наслідків. При цьому, наразі, власником спірного об`єкту нерухомості є ОСОБА_3 , яка зареєстрована та проживає у кв. АДРЕСА_1 , що спростовує доводи апеляційної скарги щодо фіктивності оскаржуваного правочину та відмову обдарованої від такого дарунку. Твердження позивачки, що при укладенні оскаржуваного правочину вона не мала на меті створення правових наслідків ним обумовлених, колегія суддів відхиляє, оскільки такі її сподівання зумовлені особистим сприйняттям певних обставин, що не спростовують реального виконання такого правочину. Інші доводи апеляційної скарги, зокрема, що вона, позивачка, відремонтувала житло, а ОСОБА_3 все пошкодила, не стосуються предмета спору в цій справі, тоді як строк позовної давності застосовується у разі обґрунтованості вимог позову, а тому за встановлених обставин, поважність причин його пропуску апеляційним судом не досліджується. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Отже, з урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки оскаржуване рішення ухвалено на підставі повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, правильно застосованих норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 01 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 07.11.2023. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.В. Прядкіна