Постанова 4803 № 202/7559/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2033/23 Справа № 202/7559/21 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г. О. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Паромової О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: П`ята Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 про визнання договору дарування 2/3 частин квартири недійсним, -за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року, - В С Т А Н О В И В: ІСТОРІЯ СПРАВИ 03.12.2021 року позивачі звернулись до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом, в якому просили визнати недійсним договір дарування 2/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений П`ятою Дніпровською державною нотаріальною конторою 17.06.2021 року. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року позовні вимоги задоволені. Визнано недійсним договір дарування 2/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою за р.№5-238 від 17 червня 2021 року Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ 28.11.2022 року від ОСОБА_4 надійшла апеляційна скарга на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та винесення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що відсутній предмет позову, оскільки квартира належить не відповідачу а третій особі. 17.06.2021 року був підписаний спірний Договір, тобто через рік після останньої госпіталізації, тобто не було ніяких тяжких обставин. Госпіталізація ОСОБА_1 сталося 30.06.2021 року, тобто взагалі вже після підписання Договору. Госпіталізація ОСОБА_2 сталася 08.07.2021 року, також вже після згаданих подій. У матеріалах цивільної справи відсутні будь-які чеки, що свідчить про те, що позивачі лікувались безкоштовно у державних медичних установах. АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від представника позивача Валах О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу (а.с.141-144), в якому ставиться питання про відмову у задоволенні апеляційної скарги. В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ ОСОБА_4 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала, просила рішення суду першої інстанції скасувати і відмовити у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проти апеляційної скарги заперечували, просили відмовити у її задоволенні. Інші сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.160), у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ В апеляційному суді справа розглядається, відповідно до ст.369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи: 23 жовтня 2015 року позивачі разом із своїм сином - відповідачем придбали у сумісну власність квартиру АДРЕСА_2 . У зв`язку із чим сторони набули право власності на 1/3 частини спірної квартири кожний. У відповідності до копії довідки про склад сім`ї №1024, станом на 31 січня 2022 року, у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_3 (уповноважений власник), ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_7 (донька, 2021 року народження), ОСОБА_1 (мати). У відповідності до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №21235 ОСОБА_1 19 грудня 2017 року поступила до лікарні, була виписана для подальшого амбулаторного лікування 3 січня 2018 року, встановлено діагноз: «Q інфаркт міокарда передньо-перетинкової області лівого шлуночка, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ІІ ступінь». 8 лютого 2018 року ОСОБА_1 була госпіталізована з діагнозом «Стабільна стенокардія напруги ІІ ФК.Астеросклероз. Постінфарктний кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 2 ступінь. Гіпертинзивне серце». 21 червня 2019 року ОСОБА_1 знову була госпіталізована з діагнозом «Стабільна стенокардія напруги ІІ ФК. Постінфарктний кардіосклероз. Стенозуючий коронасклероз. Недостатність АВ-клапанів. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 2 ступінь. СС ризик 4 ступеня (дуже високий)». ОСОБА_1 30 червня 2021 року, 28 жовтня 2019 року та 14 липня 2020 року знову була госпіталізована до лікарні. ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності з 1 вересня 2021 року. Окрім того, у ОСОБА_1 було встановлено діагноз «Астено-невротичний синдром. Ангіопатія судин сітківки обох очей. Хронічний середній отит справа. Ехо-ознаки початкового атеросклеротичного ураження артерій нижніх кінцівок». 17 червня 2021 року 2/3 частини спірної квартири були подаровані позивачами відповідачу на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Рівною О.В., що підтверджується договором дарування квартири №5-239 від 17.06.2021 року. 30 червня 2021 року ОСОБА_1 була госпіталізована з діагнозом: «Стабільна стенокардія напруги ІІ ФК. Постінфарктний кардіосклероз. Стенозуючий корона склероз. Недостатність АВ-клапанів» 8 липня 2021 року госпіталізовано ОСОБА_2 з діагнозом «Гострий мозковий інсульт за ішемічним типом в правому каротидному басейні, кардіооенболічний підтип, лівобічний геміпарез на фоні гіпертонічної хвороби ІІІ ст.» ОСОБА_2 було виписано 19 липня 2021 року. З 1 вересня 2021 року по 13 вересня 2021 року ОСОБА_2 знову перебував на стаціонарному лікуванні після госпіталізації. Станом на 10 лютого 2022 року спірна квартира, у цілому, належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 17 червня 2021 року, за яким дарувальником є ОСОБА_3 , а ОСОБА_4 обдарованою. Суд першої інстанції прийшов до висновків, що з грудня 2017 року ОСОБА_1 за своїм станом здоров`я потребувала стаціонарного лікування, неодноразово була госпіталізована з встановленням їй медичних діагнозів, внаслідок чого остання отримала ІІІ групу інвалідності. Про наявність правових підстав для визнання недійсним договору дарування на підставі статі 233 ЦК України, оскільки позивачами надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що оспорюваний договір дарування укладений під впливом тяжкої для них обставини, у цій справі під час хвороби ОСОБА_1 , але на вкрай невигідних для них умовах. Позивачі довели, що за відсутності тяжкої обставини (хвороби матері відповідача) правочин не було б вчинено взагалі. Але з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з наступних підстав. ВСУ у текстом постанови від 21.12.2016 по справі № 6-2766цс16 зазначив, що за змістом частини першої статті 233 ЦК України тяжкими обставинами в розумінні цієї норми можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, загроза втратити житла тощо. Правочин, який вчинено особою від впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризується тим, що особа його вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини; такий правочин може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину; зазначена норма не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування. Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного. Разом з тим, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. З огляду на обставини справи, ВСУ дійшов висновку, що оспорюваний договір дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах та її волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Проаналізувавши надані позивачем докази, апеляційний суд вважає, що вищенаведені підстави застосування ст. 233 ЦК України, позивачем не доведені. Як роз`яснив Пленум ВСУ у п.23 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Частиною першою ст. 233 ЦК України, передбачено, що правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини, це - правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Ті обставини, які позивачі поклали в основу позову (їх хворобу), як тяжкі обставини не були доведені належними та допустимими доказами. Так у справі відсутній жодний доказ того, що позивачам були край потрібні гроші у зв`язку саме з цими обставинами вони подарували свої долі у квартирі рідному сину. Договір дарування був укладений 17 червня 2021 року. В той час, як частина наданих позивачами епікризів надані за період 2017-2020 років (а.с.20-29), тобто за довго до укладення спірних договорів дарування. А частина за період, починаючи з 30.06.2021 року й далі (а.с.29-35) тобто за період уже після укладення договору дарування. Окрім того, як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Оскільки, необхідна сукупність вказаних умов для визнання правочину недійсним, то при визначенні того, які правочини можуть оспорюватися на підставі статті 233 ЦК України потрібно з`ясувати, як розуміти «вкрай невигідні умови». Використане у частині першій статті 233 ЦК України словосполучення «вкрай невигідних умовах» є оціночним, тому для кваліфікації певного договору як такого, що вчинений на вкрай невигідних умовах, необхідно порівнювати умови такого договору із умовами договорів того ж виду, які зазвичай вчиняються у цивільному обороті. Якщо умови договору (наприклад, ціна, процентна ставка чи інше зустрічне надання) порівняно із звичайними умовами договорів цього ж виду, які існують у цей момент, є «різко», значно невигідними для однієї зі сторін, і тільки в силу тяжкої обставини одна зі сторін приймає ці умови, то такий договір може бути визнаний недійсним на підставі статті 233 ЦК України. Згідно частини першої статті 719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Тлумачення глави 55 ЦК України дозволяє зробити висновок, що договір дарування є імперативно безоплатним. Безоплатним слід вважати такий договір, в якому в однієї із сторін відсутній обов`язок вчинити дію по наданню певного блага іншій стороні. З урахуванням безоплатності договору дарування і відсутності зі сторони обдаровуваного зустрічного надання для дарувальника, то умови договору дарування фактично немає з чим порівнювати. Тому договір дарування не може визнаватися недійсним на підставі статті 233 ЦК України. Така позиція Верховного Суду викладена в Постанові від 07 листопада 2018 року у справі №216/6077/14-ц та в Постанові від 26 вересня 2018 року у справі 712/4728/16-ц. Крім того, ухвалюючи рішення у справі № 6-551цс16 «Про визнання недійсним правочину(договору дарування),який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах» Постановою від 06 квітня 2016 року Верховний суд дійшов висновку, що основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин. Також, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причинно наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні. Верховний суд України чітко констатує: «Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах». Апеляційний суд вважає, що позивачі, які оскаржують правочин, не довели, що за відсутності тяжких обставин правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Крім того, як вбачається з матеріалів цивільної справи (а.с.90), у той же день, тобто 17 червня 2021 року ОСОБА_3 уклав договір дарування квартири АДРЕСА_2 . Та передав безплатно цю квартиру своїй дружині ОСОБА_4 , яка в наступний час і є юридичним власником цієї квартири. Як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень по справі № 202/6669/21 (копія рішення якого є в матеріалах справи на а.с.105-106), 16 листопада 2021 року було відкрито провадження за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. А 03 грудня 2021 року до суду було подано позов про визнання договору дарування 2/3 квартири недійсним. При таких обставинах апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, і рішення суду першої інстанції скасуванню, з винесенням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результа­тами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи, в оскаржуємо рішенні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну адвоката Таран Марії Ігорівни задовольнити. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: П`ята Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 про визнання договору дарування 2/3 частин квартири недійсним залишити без задоволення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено та долучено до матеріалів цивільної справи 17 січня 2022 року. Судді: