Постанова 4815 № 569/19137/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 грудня 2023 року м. Рівне Справа № 569/19137/23 Провадження № 22-ц/4815/1323/23 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шимківа С.С., суддів: Боймиструка С.В., Гордійчук С.О., секретар судового засідання Мороз А.В., учасники справи: заявник ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_4 , заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,- в с т а н о в и в : У жовтні 2023 року ОСОБА_5 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області із заявою про видачу обмежувального припису. В обґрунтування заяви вказує те, що з початку 2015 року вона та ОСОБА_6 почали проживати разом, як одна сім`я. В лютому 2017 року почали проживати разом за адресою: АДРЕСА_1 . 19 травня 2017 року між нею та ОСОБА_6 був зареєстрований шлюб у Сарненському районному відділі ДРАЦС ГТУЮ у Рівненській області, про що зроблено відповідний актовий запис №

108. Від шлюбу мають доньку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21.11.2022 року по справі № 569/13325/22 шлюб між нею та ОСОБА_6 розірвано, а доньку залишено проживати із матір`ю. Наразі вона з донькою й досі проживають та зареєстровані в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що вищевказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя і наразі з цього приводу наявна судова справа. Вказує, що під час спільного проживання з ОСОБА_6 останній постійно підіймав на неї руку, висловлювався нецензурною лайкою, виганяв з квартири її та доньку, внаслідок чого вона декілька разів викликала поліцію, що фіксувала вказані обставини. Також, ОСОБА_6 постійно погрожує їй фізичною розправою. Крім погроз фізичною розправою були й самі факти вчинення ним фізичного насильства по відношенню до неї. Зазначає, що постійні приниження з боку ОСОБА_6 , псування її особистих речей (телефону, планшета, золотого ланцюжку), завдання шкоди речам, які знаходяться в квартирі (псування раковини у ванній кімнаті, псування дверей та дверної ручки, псування стін та дисплею телевізора), така поведінка ОСОБА_6 стали підставою розриву їхніх відносин, втім він все рівно не залишає її у спокої. Заважає їй працювати, весь час її переслідує та робить все, щоб висилити її з донькою з їхнього помешкання. Нею неодноразово викликалася працівники поліції, що підтверджується листами про надання інформації від 16.08.2023 року № 25002/200/01-2023 та від 08.02.2023 року № 4614/200/01-2023. На її заяви від 07.06.2022 року, 26.12.2022 року до поліції відносно ОСОБА_6 було складено протоколи про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 КУпАП, а також притягнуто до адміністративної відповідальності, що підтверджується постановами Рівненського міського суду Рівненської області від 07.03.2023 року справа № 569/407/23, від 20.03.2023 року по справі № 569/4188/23, від 17.09.2021 року по справі № 569/16141/21. Зазначає, що 29.11.2022 року зареєстровано кримінальне провадження в ЄРДР № 12022181010002362 за статтею 185 Кримінального кодексу України, а саме щодо здійснення крадіжки грошових коштів ОСОБА_6 . У даній кримінальній справі вона є потерпілою. Вважає, щоб забезпечити дієвий та ефективний спосіб захисту від повторного вчинення домашнього насильства щодо неї необхідно до ОСОБА_6 застосувати обмежувальний припис у вигляді заборони йому перебувати в місці її проживання (перебування) та заборонити йому наближатися на відстань до 100 (сто) метрів до місця її проживання (перебування). Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_5 про видачу обмежувального припису задоволено. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_6 , строком на шість місяців, яким визначено наступні тимчасові обмеження його прав: заборонено ОСОБА_6 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено ОСОБА_6 наближатися на відстань до 100 (ста) метрів до місця проживання (перебування) Дем`янець ЮІ.. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що, з урахуванням усіх наданих заявницею доказів, дії ОСОБА_6 відносно ОСОБА_8 у розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" від 07.12.2017 №2229-VIII є домашнім насильством. Такі дії є систематичними, а тому наявні обґрунтовані ризики вчинення ним насильства щодо заявниці. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку. Вказує, що суд невірно встановив фактичні обставини справи. Заперечує наявність у ОСОБА_8 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки він є єдиним власником зазначеної квартири, яка була набута ним до укладення шлюбу з ОСОБА_8 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 28 лютого 2017 року. Зазначає, що встановлене судом місце проживання його спільної з ОСОБА_8 доньки, а саме у зазначеній квартирі, не відповідає дійсності, оскільки з травня 2022 року вона проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Звертає увагу, що ОСОБА_8 та її батько ОСОБА_9 притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно нього, що підтверджується відповідними постановами суду. Заперечує факт вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_8 та пошкодження її речей, а тому вважає її заяву безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 19.05.2017 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, який був розірваний рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21.11.2022 року. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21.11.2022 року залишено проживати із матір`ю. ОСОБА_8 із донькою зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями адресної картки від 26.03.2019 року (а.с. 7). Вказана квартира належить ОСОБА_6 на праві особистої приватної власності, оскільки була куплена ним до шлюбу з ОСОБА_8 , що підтверджується долученою до апеляційної скарги копією договору купівлі-продажу від 28 лютого 2017 року. ОСОБА_10 зареєстрований у буд. АДРЕСА_4 де і проживає на даний час. Разом з цим, судом встановлено, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 існує спір щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 , який розглядається Рівненським міським судом Рівненської області (цивільна справа № 569/19829/23, ухвала про прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі від 31 жовтня 2023 року). Матеріали справи свідчать про те, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 виникають конфліктні ситуації та склалися сталі неприязні стосунки, зокрема, й на ґрунті спору щодо належності квартири АДРЕСА_2 , до об`єкту спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_6 притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо ОСОБА_8 , що підтверджується постановами Рівненського міського суду Рівненської області від 07.03.2023 року справа № 569/407/23, від 20.03.2023 року по справі № 569/4188/23, від 17.09.2021 року по справі № 569/16141/21. 29.11.2022 року зареєстровано кримінальне провадження в ЄРДР № 12022181010002362 за статтею 185 Кримінального кодексу України, а саме щодо здійснення крадіжки грошових коштів ОСОБА_6 .. У даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 є потерпілою. Разом з цим, ОСОБА_8 також притягувалася до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо ОСОБА_6 , що підтверджується постановами Рівненського міського суду Рівненської області від 03.03.2023 року по справі № 569/3300/23, від 17.09.2021 року по справі № 569/16138/21. Крім того, постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 12.05.2023 року по справі № 569/8591/23 ОСОБА_8 визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, за те, що 27 квітня 2023 року близько 17 год. 26 хв., за адресою АДРЕСА_1 , вона вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно свого колишнього чоловіка ОСОБА_6 , чим порушила умови ТЗП серії АА №128405 від 20 квітня 2023 року, а саме: заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою, терміном до 10 діб. Також, постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 17.03.2023 року по справі №569/4207/23 ОСОБА_11 , який є батьком ОСОБА_8 , звільнено від відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, на підставі ст. 22 КУпАП, що не являється реабілітуючою обставиною, за те, що 01 березня 2023 року, близько 14 год. 40 хв., за адресою: АДРЕСА_1 , він вчинив домашнє насильство, психологічного характеру відносно колишнього зятя ОСОБА_6 , а саме ображав нецензурними словами, принижував честь та гідність, провокував конфлікт. Наведені обставини свідчать, що конфлікті ситуації ґрунтуються на обопільній неприязні ОСОБА_8 та ОСОБА_6 один до одного. Питання видачі обмежувального припису регулюється Цивільним процесуальним Кодексом України та Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству». Відповідно до ст.350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу. Пунктом 1 ч.1 ст. 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису (ч.1 ст.350-3 ЦПК України). Згідно з п.п.3, 14, 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 24 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, серед іншого, належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За приписами п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник. Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Частиною 3 статті 26 цього Закону передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (ч. 4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. У постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) та від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження № 61-1432св20) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях». Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу, суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. За результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними. Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви ОСОБА_5 про видачу обмежувального припису, який може запобігти настанню можливих негативних наслідків, зокрема, захистить інтереси дитини, місце проживання якої визначене судом із матір`ю. Належність квартири ОСОБА_12 не може бути перепоною у видачі обмежувального припису стосовно нього і не повинне позбавляти ОСОБА_5 гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». А тому, пріоритет має бути надано безпеці постраждалої особи, а не праву власності кривдника, поведінка якого переходить у більш жорстку форму. Слід наголосити, що у цьому випадку йде мова не про позбавлення права власності, а лише про тимчасові обмеження. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, Мудрик проти Республіки Молдова, скарга № 74839/10), неодноразово вказував, що домашнє насильство та певна бездіяльність держави відносно кривдника може свідчити про порушення вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та акцентує, що заборона перебувати у місці проживання з постраждалою особою матиме позитивний вплив й на самого кривдника. За таких обставин, колегія суддів, враховуючи принцип пропорційності, відповідність вимог заявника щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника, вважає обґрунтованою заяву ОСОБА_5 про видачу обмежувального припису, зокрема, й щодо обмеження ОСОБА_13 у праві перебування в належній йому квартирі. При цьому, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_10 забезпечений житлом за місцем його реєстрації. Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про видачу обмежувального припису. Наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи та по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками суду. Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 2023 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 08 грудня 2023 року. Головуючий-суддя Шимків С.С. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О.