Постанова Харківський апеляційний суд № 621/2670/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 621/2670/24 Номер провадження 22-ц/818/3781/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 жовтня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 липня 2024 року в складі судді Вельможної І.В. у справі № 621/2670/24 за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа, відносно якої подається заява ОСОБА_2 , В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 . В обґрунтування заяви зазначено, що з квітня 2007 року по квітень 2024 року він з ОСОБА_2 перебував в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 18 квітня 2024 року. Під час шлюбу подружжя придбало житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на придбаний будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 . У вказаному будинку без реєстрації він проживає з 2013 року. Наразі він зареєстрований у вказаному будинку як внутрішньо переміщена особа. Після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, ОСОБА_2 разом із спільною дитиною виїхала з України. 28 травня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , за заявою представника ОСОБА_2 було відключено електропостачання та газопостачання. Вказував, що достовірно знаючи, що він є інвалідом другої групи, страждає на тяжкі захворювання, переніс три інсульти, з початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України ОСОБА_2 покинула свого хворого чоловіка, не надавала йому допомоги та доручила своєму представнику здійснити заходи щодо відключення електропостачання та газопостачання в їх будинку, чим вчинила дії, що містять в собі ознаки економічного насильства. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив винести обмежувальний припис відносно кривдника ОСОБА_2 , яким усунути йому перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 особисто або через представника здійснити невідкладні заходи щодо поновлення газо- та електропостачання в будинку АДРЕСА_1 та заборонити в подальшому (на час дії обмежувального припису) здійснювати заходи щодо припинення газо, електропостачання зазначеного будинку. 19 липня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Дорошенко О.М., подано пояснення, в якому зазначала про відсутність підстав для винесення обмежувального припису. Пояснення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано доказів вчинення щодо нього дій, що мають ознаки домашнього насильства, а також даних про існування будь-яких ризиків щодо факту продовження чи вчинення домашнього насильства. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником не надано доказів існування ризиків настання тяжких або особливо тяжких наслідків домашнього насильства, у зв`язку з чим підстави для застосування обмежень відсутні. 17 вересня 2024 року через суд першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кириченко Валентина Павлівна, на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його заяву. Апеляційна скарга мотивована тим, що дії ОСОБА_2 прямо підпадають під ознаки домашнього економічного насилля, оскільки спрямовані на припинення можливості для користуватися будинком, в якому він проживає і який належить йому на праві спільної сумісної власності подружжя. З 28 травня 2024 року він позбавлений можливості готувати собі їжу, приймати гігієнічні процедури, переглядати новини, заряджати мобільний телефон, який для нього є життєво необхідний для виклику лікаря чи швидкої медичної допомоги. Відключення за ініціативою ОСОБА_2 будинку від газо- та електропостачання, перетворює цей житловий будинок у нежитловий, перешкоджає іншому співвласнику користуватися житловим приміщенням, яке є його єдиним житлом; створює реальну загрозу для його життя і здоров`я. Судом першої інстанції не враховано, що вчинене домашнє економічне насильство є триваючим, воно продовжується майже чотири місяці. Він звертався до поліції щодо неправомірних дій ОСОБА_2 , але отримав відповідь про відсутність в її діях ознак кримінального правопорушення та рекомендацію звернутися до суду. 13 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Дорошенко Олена Миколаївна, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду залишити без змін, а також стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн. Зазначала, що нею не вчинювалось економічне насильство щодо ОСОБА_1 , тривалий час вона сплачувала за комунальні послуги, спожиті виключно заявником, який залишився проживати в м. Змійові, та матеріально йому допомагала. Подружні стосунки між заявником та заінтересованою особою припинені, спільний сімейний бюджет не існує. ОСОБА_1 проживає в будинку садибного типу разом з дочкою ОСОБА_3 , яка є працездатною особою, проте не працює. Вказувала про відсутність підстав для подальшого матеріального утримання колишнього чоловіка та його працездатної дочки від іншого шлюбу шляхом оплати рахунків за спожиті комунальні послуги. Вона визнає юридичний факт належності будинку, в якому наразі проживає ОСОБА_1 до спільного майна подружжя. Заявник як співвласник нерухомого майна, придбаного в шлюбі не позбавлений можливості вирішити питання про підключення електро- та газопостачання у встановленому законом порядку, оформивши особові рахунки на своє ім`я. Вона неодноразово повідомляла заявника та його дочку про готовність надати свою згоду на укладання такого договору. Наразі вона не має фінансової можливості та бажання продовжувати оплачувати за енергоносії, що споживаються ОСОБА_1 та його дочкою ОСОБА_3 , а тому нею було розірвано відповідні договори з комунальними службами. Вказувала, що між колишнім подружжям існує спір про користування спільним нерухомим майном, який регулюється нормами ЦК України та СК України та не може бути вирішений шляхом застосування зазначених заявником заходів обмежувального припису. В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Про розгляд справи 24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 був повідомлений шляхом розміщення оголошення на сайті ХАС (т. 2, а.с. 214); ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , повідомлена шляхом розміщення оголошення на сайті ХАС (т. 2, а.с. 215); ОСОБА_2 повідомлена шляхом розміщення оголошення на сайті ХАС (т. 2, а.с. 216). 22 жовтня 2024 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про слухання справи без його участі. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, з 27 квітня 2027 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 18 квітня 2024 року (а.с. 6-7). Подружжя має спільну доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.65) Відповідно до довідки директора КП "Зміївське БТІЗМА" від 17 червня 2024 року №79/06/24/1522 будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі договору купівлі продажу від 02 липня 2009 року. В матеріалах інвентаризаційної справи міститься договір купівлі-продажу від 31 жовтня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.10). Відповідно до копії паспорта громадянина України, серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.3-4). З 17 жовтня 2022 року ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8). Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12ААА №124055 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 має встановлену другу групу інвалідності з 06 жовтня 2015 року безстроково (а.с. 5). Згідно з актом обстеження матеріально побутових умов, складеного 13 червня 2024 року депутатом Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області ОСОБА_7 в присутності свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , 1970 року народження фактично мешкає без реєстрації з 2013 року в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 та за вказаною адресою з 28 травня 2024 року відключено газопостачання та електропостачання (а.с.9). Відповідно до листа Зміївського УЕГГ Харківської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" Гнирі С. від 18 червня 2024 року № Н/100/3-5156-24 на 18 червня 2024 року особовий рахунок домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 відкрито на ім`я ОСОБА_2 21 травня 2024 року ОСОБА_12 від імені ОСОБА_2 , на підставі довіреності, було подано заяву про припинення газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , після оплати робіт, пов`язаних з припиненням газопостачання. 28 травня 2024 року розподіл природного газу до вищевказаної адреси було припинено зі встановленням інвентарної заглушки на відключаємому пристрої (а.с.11). Як вбачається з Акту про припинення газопостачання на об`єкт (газові прилади) споживача газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 припинено в присутності споживача ОСОБА_12 (а.с.17) Постановою Зміївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області СМУ МЮ від 22 травня 2024 року відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу № 621/1603/24, виданого 08 травня 2024 року Зміївським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_13 аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 02 травня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 52-53). Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина 2 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). У пункті 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з частинами 3, 4 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Відповідно до частини 10 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України. У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини 1 статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23), на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22), касаційний суд звертає увагу на те, що «докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) вказано, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. […] При оцінці ризиків відповідно до Закону № 2229-VIII апеляційному суду слід врахувати поведінку ОСОБА_2 , як до так і після звернення ОСОБА_1 до суду у розглядуваній справі; з огляду на тривалий час, який минув після подання заяви ОСОБА_1, з`ясувати чи не відбулось примирення між сторонами; чи є наразі необхідним тимчасове обмеження прав та/або покладення на ОСОБА_2 обов`язків передбачених статтею 26 Закону № 2229-VIIIта чи не застосовувались до нього подібні обмежувальні заходи у кримінальному провадженні №12020180180000749 відповідно до положень частини 6 статті 194 КПК України або статті 911 КК України». Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині 3 статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22)). Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22)). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 3 статті 12, частина 1 статті 81 ЦПК України). Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Матеріали справи свідчать, що учасники справи перебували в шлюбі, в якому, зокрема, придбано нерухоме майно - житловий будинок, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу питання про поділ майна подружжя не вирішувало. Як вбачається з письмових пояснень та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не заперечувала, що ОСОБА_1 є співвласником нерухомого майна, придбаного в шлюбі та не позбавлений можливості вирішити питання про підключення будинку до електро- та газопостачання у встановленому законом порядку, оформивши особові рахунки на своє ім`я. Вказала про відсутність наміру перешкоджати йому у користуванні майном та укладенні договорів про надання комунальних послуг з відповідними службами. Зазначені обставини свідчать про наявність між учасниками справи спору щодо права користування та розпорядження майном, проте не свідчать про вчинення відносно заявника економічного насильства. За таких обставин судова колегія вважає, що між учасниками справи існує майновий спір, який регулюється, зокрема, нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України і не може розцінюватись як домашнє насильство. Враховуючи викладене, на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявником не доведено вчинення ОСОБА_2 фізичного, економічного чи психологічного насильства відносно нього в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та існування ризиків вчинення нею протиправних дій у майбутньому, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, визначених вказаним Законом. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 липня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 28 жовтня 2024 року Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина .