Постанова Київський апеляційний суд № 752/17499/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 березня 2023 року м. Київ Унікальний номер справи № 752/17499/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3247/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В.,Ратнікової В.М., за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Кордюкової Ж.І., у справі за заявою ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , орган опіки та піклування в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про видачу обмежувального припису, - в с т а н о в и в : У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою, у якій просила видати обмежувальний припис строком на шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_2 та її неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 та її неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. В обґрунтування заяви зазначала, що 20 січня 2007 року між нею та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. Під час шлюбу народилось двоє дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .Шлюб між подружжям було розірвано на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2022 року по справі № 752/10938/22. Зазначала, що разом з дітьми проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка у рівних частках належить їй та ОСОБА_1 . Вказувала, що під час спільного проживання з ОСОБА_1 , останній постійно висловлювався на її адресу нецензурною лайкою, завдавав їй тілесних ушкоджень, внаслідок чого вона неодноразово викликала поліцію для фіксації вказаних обставин.Звертала увагу, що факт домашнього насильства підтверджується постановами Голосіївського районного суду по справам № 752/21046/21 та № 752/25530/21. Проте зазначала, що ОСОБА_1 не зважаючи на її заяви до поліції та рішення судів щодо визнання його винним у вчиненні домашнього насильства, все одно не залишає її та дітей у спокої, весь час принижує, ображає, залякує, погрожує фізичною розправою. Всі приниження, погрози, штовхання, удари ОСОБА_1 вчиняє щодо неї в присутності їх неповнолітніх дітей. Через ненормальну поведінку ОСОБА_1 діти є постраждалими від домашнього насильства та потребують захисту. Заявник вказувала, що коли бачить ОСОБА_1 у нетверезому стані чи збудженим, то змушена тікати з квартири. Вважає, що погрози вбивства можуть стати реальними подіями через неодноразове побиття її ОСОБА_1 . У вересні 2022 року вона звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей, після чого він став постійно виганяти її з дому, погрожувати вбивством, вимагати підписати згоду на проживання дітей з ним, відмовитись від прав на майно, причиняти тілесні ушкодження. Крім того, 01 грудня 2022 року в суді розглядалась заява ОСОБА_1 про визнання судового наказу про стягнення з нього аліментів, таким, що не підлягає виконанню, у задоволенні цієї заяви було відмовлено.Після цього, ОСОБА_1 вчинив вдома лайку, а вона з дітьми була змушена переїхати проживати до батьків. Вказувала, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання в с. Чаплинка Звенигородського району Черкаської області. У шлюбі вони придбали ще одну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто квартира за адресою: АДРЕСА_1 не є єдиним житлом, в якому може проживати ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 1-4). У запереченнях проти заяви про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні вказаної заяви з огляду на те, що інформація викладена у заяві не відповідає дійсності, неповна і недоведена. На обґрунтування заперечень зазначав, що заявниця намагається за допомогою застосування безпідставного обмежувального припису вирішити спори про поділ майна подружжя та визначення місця проживання дитини. Шлюб між сторонами було розірвано за ініціативою чоловіка через вживання ОСОБА_2 алкогольних напоїв. Заявниця тривалий час ухилялася від виконання своїх батьківських обов`язків і рідко бачилася з дітьми через проблеми із алкоголем, стала багато часу проводити не з сім`єю, а у компаніях з подругами зловживаючи алкогольними напоями. Посилався на те, що ОСОБА_2 недобросовісно не повідомляє суду про винесені постанови, згідно яких вона була кривдником по відношенню до ОСОБА_1 та дітей. Так, постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року ОСОБА_2 звільнено від адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за малозначністю обмежившись усним зауваженням (протокол складено про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного характеру відносно чоловіка ОСОБА_1 , а саме ображала нецензурною лайкою). Іншою постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року провадження відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП вирішено закрити у зв`язку з закінченням строків (протокол складено про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства фізичного та психологічного характеру відносно чоловіка, а саме била руками, погрожувала). Крім того, вважає, що ОСОБА_2 не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, викладених нею у заяві. У медичних довідках не зазначені обставини отримання травм та хто їх наніс. Фотографії з побоями Звукозаписи телефонних розмов не можуть бути розголошені через їх таємницю. Електронне листування не було засвідчено електронним підписом. Сам по собі факт наявності сварок між ними не є доказом вчинення домашнього насильства. Жодних підстав позбавляти батька його права бачитися із дітьми немає (т. 1 а.с. 54-60). Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 грудня 2022 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 на строк 6 місяців, яким:заборонено ОСОБА_1 перебувати в місці спільного проживання ОСОБА_2 та неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 та неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Допущено негайне виконання рішення (т. 1 а.с. 208-211). Не погодившись з рішенням районного суду, 30 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду та відмовити в задовольнянні заяви про видачу обмежувального припису. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що рішення суду прийнято на підставі недопустимих, неналежних та недостовірних доказів, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказував, що інформація, викладена в заяві про видачу обмежувального припису не відповідає дійсності, є неповною та недоведеною. Посилався, що судом безпідставно та без жодного обґрунтованого мотивування було позбавлено його можливості брати участь у судових засіданнях та особисто надавати пояснення. Вважає, що суд першої інстанції такими діями позбавив його права на суд та доступ до правосуддя. Крім того, судом першої інстанції були повністю проігноровані його заяви про ставлення під сумнів усіх поданих ОСОБА_2 доказів у копіях без дослідження оригіналів. Звертав увагу, що вказана справа розглядалась майже місяць, а заявниця постійно надавала до суду нові докази. При цьому, заявницею не були подані заяви про поновлення строку на подання додаткових доказів із наведенням причин пропуску строку, а отже, судом першої інстанції безпідставно враховано вказані пояснення як докази. Також посилався на те, що в судовому засіданні 26 грудня 2022 року судом не досліджувались ані звукозаписи, які надані заявницею, ані відеоматеріали, надані заінтересованою особою ОСОБА_1 , а тому суд не міг враховувати їх як докази по справі. Поза увагою суду залишено те, що у заяві ОСОБА_2 відсутні жодні належні та допустимі докази вчинення ним домашнього насильства щодо дітей. Звертав увагу на те, що на момент розгляду справи у суді реальних ризиків домашнього насильства не було і судом не встановлено (т. 1 а.с. 220-227). 03 березня 2023 року, тобто у термін визначений ухвалою апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Акопян М.А. подала відзив в якому апеляційну скаргу просила відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. На обґрунтування відзиву зазначено, що доводи апелянта про зловживання алкоголем з боку ОСОБА_2 не відповідають дійсності, а ОСОБА_1 продовжує вчиняти домашнє насильство свідченням якого є факт звернення 01 грудня 2022 року ОСОБА_2 до поліції про скоєння чергового домашнього насильства, а ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року зобов`язано повноважну особу Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру за заявою ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 28, 57-69). У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 , його представник - адвокат Демянчук Г.В. підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити. ОСОБА_2 , її представник - адвокат Ємельяненко О.М. заперечували доводи скарги і просили її відхилити. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису суд першої інстанції виходив доведеності вчинення кривдником ОСОБА_1 дій відносно ОСОБА_2 та неповнолітніх дітей, які у розумінні вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є домашнім насильством. Колегія суддів не повністю погодилась з такими висновками суду виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, зареєстрованому 20 січня 2007 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї (т. 1 а.с. 10) Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2022 року по справі № 752/10938/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний (т. 1 а.с. 11-13). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які народились під час шлюбу (т. 1 а.с. 14-15). Згідно довідки КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» № 9156 від 02 липня 2021 року ОСОБА_2 встановлено діагноз ЗЧМТ, струс головного мозку (т. 1 а.с. 19). 01 серпня 2021 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до поліції з повідомленням про насильство відносно неї з боку чоловіка ОСОБА_1 , від останнього працівниками поліції відібрані пояснення (т. 1 а.с. 80-81). Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року по справі № 752/21026/21 було закрито провадження у справі відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення 01 серпня 2021 року домашнього насильства психологічного та фізичного характеру відносно чоловіка ОСОБА_1 за малозначністю із обмеженням усним зауваженням (т. 1 а.с. 93-94). Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року по справі № 752/21046/21 було закрито провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення 01 серпня 2021 року домашнього насильства психологічного та фізичного характеру відносно дружини ОСОБА_2 у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. При цьому зазначено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП підтверджується зібраними матеріалами справи (т. 1 а.с. 17). 10 жовтня 2021 року о 14 год. 03 хв. зафіксовано звернення неповнолітньої ОСОБА_3 , яка викликала поліцію за адресою: АДРЕСА_1 , повідомивши, що батько б`є матір, що підтверджується копією рапорту (т. 1 а.с. 18). Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року по справі № 752/25530/21 ОСОБА_1 було визнано винуватим та притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за фактом вчинення 10 жовтня 2021 року домашнього насильства психологічного та фізичного характеру відносно дружини ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 16). Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року по справі № 752/25532/21 було закрито провадження у справі відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення 10 жовтня 2021 року домашнього насильства психологічного та фізичного характеру відносно ОСОБА_1 у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення (т. 1 а.с. 108-109). 05 жовтня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до Голосіївського УП ГУНП у місті Києві з заявою за фактом домашнього насильства з боку ОСОБА_1 , яка була зареєстрована за № 38438 (т. 1 а.с. 38-40). 06 жовтня 2022 року ОСОБА_2 встановлено діагноз забій грудної клітини по задній поверхні, що підтверджується копією довідки КНП «Консультативно-діагностичний центр Голосіївського району м. Києва» (травматологічний пункт) № 7581 від 06 жовтня 2022 (т. 1 а.с. 41). Заявник, звертаючись до суду з заявою про видачу обмежувального припису, посилалась на те, що колишній чоловік застосовує до неї психологічне та фізичне насильство в присутності дітей, а також застосовує психічне насильство щодо неповнолітніх дітей. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 4, 14, 15 та 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника; обмежувальний припис стосовно кривдника; взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; направлення кривдника на проходження програми для кривдників. За п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Частиною 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. При вирішенні питання щодо застосування обмежувального припису суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/937/21.Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). На підтвердження вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 та їх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заявник надала до суду копії медичних довідок, в яких встановлено завдання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, фотографії із зображенням тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_2 , копії постанов суду у справах про адміністративні правопорушення про визнання винуватим ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, копії заяв ОСОБА_2 до поліції щодо вчинення відносно неї домашнього насильства, компакт-диск із записом телефонних розмов. Судом першої інстанції під час розгляду справи не досліджувався аудіозапис телефонної розмови колишнього подружжя, який надала заявниця, оскільки представник заінтересованої особи заперечував проти їх прослуховування, посилаючись на таємницю телефонних розмов, яка захищається законом. Також районним судом не досліджувався відеозапис щодо подій за участю заявниці, наданих стороною заінтересованої особи, оскільки заявниця не давала згоди на зйомку себе та перегляд цього відеозапису. Перевіривши матеріали справи, дослідивши надані докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності підстав для застосування тимчасових обмежувальних заходів щодо кривдника, враховуючи наявність триваючого конфлікту між колишнім подружжям, доведення фактів вчинення психологічного та фізичного насильства в сім`ї по відношенню до заявниці ОСОБА_2 , фіксації вчинення кривдником адміністративних правопорушень. Так, постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року по справі № 752/21046/21 було закрито провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення домашнього насильства психологічного та фізичного характеру відносно дружини ОСОБА_2 у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. При цьому зазначено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП підтверджується зібраними матеріалами справи (т. 1 а.с. 17). Також постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року по справі № 752/25530/21 ОСОБА_1 було визнано винуватим та притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за фактом вчинення домашнього насильства психологічного та фізичного характеру відносно дружини ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 16). Таким чином, доведеною є обставина щодо вчинення домашнього насильства відносно заявниці ОСОБА_2 з боку колишнього чоловіка ОСОБА_1 . При цьому, матеріалами справи підтверджено, що домашнє насильство фізичного та психологічного характеру по відношенню до заявниці здійснювалося в присутності неповнолітніх дітей, оскільки старша дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , через побиття матері батьком викликала поліцію, щоб припинити такі дії з його боку (т. 1 а.с. 18). Апеляційний суд погоджується із висновком районного суду, який, врахувавши принцип пропорційності, відповідність вимог заявника щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», вважав за необхідне видати обмежувальний припис строком на 6 місяців. У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зазначено, що, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Посилання апелянта на те, що заявниця ОСОБА_2 є ініціатором та провокатором сварок та вчиняє домашнє насильство відносно нього, апеляційний суд відхилив, оскільки вказане не спростовує факту вчинення домашнього насильства стосовно заявниці. Також неспроможними є посилання ОСОБА_1 на те, що заявниця ОСОБА_2 також є кривдником по відношенню до нього та дітей, оскільки судовими рішеннями вину ОСОБА_2 у вчиненні домашнього насильства не встановлено. Так, постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року у справі № 752/21026/21 ОСОБА_2 звільнено від адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за малозначністю обмежившись усним зауваженням. Іншою постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року провадження відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП вирішено закрити у зв`язку з закінченням строків без встановлення вини у вчиненні домашнього насильства відносно чоловіка (т. 1 а.с. 93-94, 109). Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також вказував, що за допомогою застосування безпідставного обмежувального припису заявниця намагається вирішити сімейні спори про поділ майна подружжя та визначення місця проживання сина на свою користь. Судом встановлено, що дійсно між сторонами виник спір щодо поділу майна подружжя та визначення місця проживання дітей, який сторони вирішують у судовому порядку, однак колегія суддів вважає, що вказаний спір ніяким чином не пов`язаний із застосуванням у цій справі обмежувального припису стосовно кривдника зважаючи на об`єктивні докази вчинення домашнього насильства відносно заявниці та враховуючи тимчасовий характер застосування до кривдника обмежувального припису. Поряд з цим до суду не надано і судом не встановлено об`єктивних доказів, які б підтверджували наявність будь-яких протиправних дій відносно дітей та (або) застосування ОСОБА_1 насильства відносно дітей. Суд апеляційної інстанції, заслухавши особисті пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зауважив, що листування, спілкування шляхом телефонних переговорів, контактування батька з дітьми через інші засобі зв`язку особисто і через третіх осіб не створюватиме небезпеки (загроз) задля уникнення яких був застосований обмежувальний припис. Таке спілкування ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за допомогою засобів зв`язку (мессенджерів) сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дітей, їх гармонійному розвитку і вихованню навіть в умовах застосування обмежувального припису, який зберігатиме чинність в іншій частині, оскільки діти мають право повноцінного спілкування як з матір`ю так і з батьком. Тому, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для видачі обмежувального припису, яким застосовано заборону ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що позивачка не позбавлена можливості, у випадку будь-яких проявів або застосування домашнього насильства відносно дітей, негайно реагувати, у т.ч. заявити про видачі обмежувального припису, з метою захисту дітей. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - СЄПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободне надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. 77, 81 ЦПК України, встановивши, що між сторонами існує конфлікт, наслідком чого є застосування кривдником домашнього насильства по відношенню до заявниці у присутності дітей, обґрунтовано вважав, що тимчасове обмеження ОСОБА_1 у перебуванні у місці проживання та у спілкуванні із заявником ОСОБА_2 є вимушеним заходом, проте буде відповідати найкращим інтересам дітей. Залишаючи в силі рішення районного суду в частині видачі обмежувального припису, яким заборонено ОСОБА_1 перебувати в місці спільного проживання ОСОБА_2 та неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб на строк шість місяців, суд апеляційної інстанції, визнає застосування таких заходів обмежувального припису законним і обгрунтованими. Доводи апелянта, що його було позбавлено можливості брати участь у судових засіданнях та особисто надавати пояснення, спростовуються матеріалами справи, оскільки як вбачається з протоколів судових засідань в суді першої інстанції був присутній та надавав пояснення його представник - адвокат Шульженко Д.Ю. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не можуть бути визнані підставою для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, тому апеляційним судом відхилені. При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 грудня 2022 року - змінити, виключити з виданого обмежувального припису заборону ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 грудня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 24 березня 2023 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова