Постанова 4814 № 552/132/26

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/132/26 Номер провадження 22-ц/814/2038/26Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Чумак О.В., суддів Дряниці Ю.В., Карпушина Г.Л. за участю секретаря Ванди А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Калафути Дарії Володимирівни на рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 січня 2026 року, ухвалене суддею Самсоновою О.А. по справі за заявою ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 В С Т А Н О В И В У січні 2026 року ОСОБА_2 , діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису відносно кривдника ОСОБА_1 . Заява мотивована тим, що вона є постраждалою від домашнього насильства з боку свого чоловіка ОСОБА_1 . Також потерпілою від домашнього насильства є їх неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на момент звернення до суду з даною заявою перебуває на лікуванні, внаслідок отримання тілесних ушкоджень від батька ОСОБА_1 . ОСОБА_1 систематично вживає алкоголь, вчиняє сварки, вчиняє психологічне та фізичне насильство стосовно заявника. Конфлікти, які виникають, супроводжуються словесними образами, погрозами та вживанням ненормативної лексики з боку кривдника. Під час останньої сварки, втрутилась донька, захищаючи її, і ОСОБА_1 наніс їй тілесне ушкодження у виді підшкірних гематом плечей та ротаційного підвила шийного хребця. За фактом нанесення доньці тілесних ушкоджень було відкрито кримінальне провадження №12026175430000002 від 03.01.2026 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. 09.01.2025 донька пройшла судово-медичну експертизу по кримінальне провадженню № 12026175430000002 від 03.01.2026. Заявник зазнає постійного психологічного тиску з боку ОСОБА_1 , що полягає у погрозах, словесних образах, нецензурному висловлюванні на її адресу, що принижують її честь та гідність та у фізичному насильстві. Доведена до відчаю постійними образами, вона зверталася до Полтавського відділу поліції, працівниками якого були видані термінові заборонні приписи на її ім`я та ім`я доньки. Домашнє насильство з боку чоловіка мало систематичний характер і вчинялося неодноразово. Протягом тривалого часу він регулярно провокував конфлікти, влаштовував сварки, під час яких дозволяв собі штовхати її та застосовувати фізичну силу. Попри це раніше вона не зверталася за допомогою до правоохоронних органів, оскільки вони мають спільну неповнолітню доньку, і заявник побоювалася, що залучення поліції та судових органів може негативно позначитися на її психоемоційному стані та подальшому житті. З огляду на це змушена була терпіти протиправну поведінку чоловіка. Однак під час останнього інциденту насильницькі дії були вчинені не лише щодо неї, а й щодо її неповнолітньої доньки, що створило реальну загрозу її безпеці та здоров`ю. Враховуючи викладене, заявниця просила суд видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на строк шість місяців із заборонами щодо: - перебування в місці проживання (перебування) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; - наближення ближче ніж на 100 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; - наближення ближче ніж на 100 м до місця перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та переслідування їх. - особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; - ведення листування, телефонних переговорів із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 або контактування з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; - обмеження спілкування з постраждалими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12 січня 2026 року заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису задоволено частково. Заборонено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , терміном на шість місяців перебувати в місці проживання (перебування) постраждалих осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 та наближатися ближче, ніж на 100 метрів до місця їх проживання. Заборонено ОСОБА_1 терміном на шість місяців наближатися ближче, ніж на 100 метрів до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та переслідувати їх. Заборонено ОСОБА_1 терміном на шість місяців ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 або контактування з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Калафута Д.В., просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що апелянт не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що позбавило його взяти участь у розгляді заяви, надати пояснення, докази та заперечення, а також скористатися правом на правничу допомогу. Вказав на відсутність в матеріалах справи доказів систематичного психологічного тиску з його боку до заявниці та їх доньки, зокрема, висновків психолога чи психіатра, актів оцінки ризиків, доказів звернення за медичною чи психологічною допомогою у зв?язку саме з психологічним насильством. Окрім того, суд не встановив інших випадків протиправної поведінки апелянта, який би свідчив про повторюваність або її тривалий характер. Не дослідив, хто саме спровокував конфлікт, за яких обставин він виник, чи були дії апелянта умисними, оборонними або спрямованими на припинення небезпечної поведінки дитини. На момент розгляду заяви, не було висновку судово-медичної експертизи, тому твердження про характер, механізм та винуватість апелянта у спричиненні тілесних ушкоджень дитині є припущеннями. Вказав, що застосовані до апелянта обмеження у вигляді заборони перебувати у належній йому на праві приватної власності квартирі, є непропорційним втручанням у його житлові права, суд не з?ясував наявності у заявниці альтернативного житла. Від представника ОСОБА_2 адвоката Тимохіної Л.С. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Від представника ОСОБА_1 адвоката Калафути Д.В. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано доводи апеляційної скарги. В судовому засіданні були присутні заявниця ОСОБА_2 та її представник адвокат Тимохіна Л.С., а також представник ОСОБА_1 адвокат Калафута Д.В. Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та вимоги, заявлені у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2025 року інспектором Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області старшим лейтенантом поліції Коломієць Б.В. складено відносно ОСОБА_1 термінові заборонні приписи у зв?язку з тим, що він 28.12.2025 близько 14:20 год. в АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство фізичного та психологічного характеру стосовно постраждалих осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11-12). З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження: 12026175430000002 від 03.01.2026 за ознаками ч. 1 ст. 125 КК України, вбачається, що 02.01.2026 до чергової частини ВП № 1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області надійшла письмова заява від ОСОБА_2 про те, що 28.12.2025 року близько 14-00 год. за місцем проживання під час словесного конфлікту з її чоловіком, військовослужбовцем ОСОБА_1 , в який втрутилася неповнолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько ОСОБА_1 завдав останній тілесних ушкоджень у вигляді підшкірних гематом плечей та ротаційного підвивиху шийного хребця (а.с. 13). Довідкою від 31 грудня 2025 року, виданою «КП «ЦПМСД №1 Полтавської міської ради», підтверджено, що під час огляду ОСОБА_3 у неї виявлено синдром вегетативної дисфункції за гіпертонічним типом; стан погіршився 29.12.2025 після сварки з батьком. Відмічаються підшкірні гематоми в ділянці с/ч лівого плеча та н/ч правого плеча та у поперековій ділянці (а.с. 16). Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого №310, виданої КП «Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», ОСОБА_3 з 31 грудня 2025 року по 06 січня 2026 року перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом: ротаційний підвивих С1 шийного хребця. Забій, підшкірна гематома правого та лівого плеча. Травма 28.12.2025 отримана внаслідок побиття в побуті (а.с. 17). Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників. Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно із частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (пункти 1, 4, 6 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Пунктом 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Відповідно до статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців. Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2025 року у справі № 760/31644/24 (провадження № 61-8219св25) зробив висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23). Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див.: постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20). За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону. Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. Саме собою звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою стосовно неї насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 165/3472/21, провадження № 61-441св22). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» («Levchuk v. Ukraine», заява № 17496/19, § 78, 80, 90) зазначив: «Питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства, - виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем. Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» («Irina Smirnova v. Ukraine»), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого. Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню». Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_2 посилалася на те, що ОСОБА_1 систематично вчиняє щодо неї та їхньої доньки домашнє насильство, проте заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 до моменту винесення термінових заборонних приписів, складених 28 грудня 2025 року інспектором Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області старшим лейтенантом поліції Коломієць Б.В., вчиняв щодо них домашнє насильство та продовжував систематично його вчиняти після закінчення дії термінових заборонних приписів. ОСОБА_2 не надано суду доказів на підтвердження того, що у разі незастосування вказаних нею у заяві про видачу обмежувального припису заходів та обов`язків щодо вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства у контексті положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», існує реальна загроза її життю та здоров`ю, а також настання тяжких чи особливо-тяжких наслідків. Надані нею докази на обгрунтоування необхідності видачі обмежувального припису відносно кривдника ОСОБА_1 не містять ознак систематичності чи повторюваності, а стосуються одиночного випадку, який стався 28 грудня 2025 року. Від представника ОСОБА_2 адвоката Тимохіної Л.С. до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме: протоколу про надання доступу та ознайомлення з матеріалами досудового розслідування від 28.02.2026; протоколу про надання копій матеріалів дізнання від 28.02.2026; відповідь начальника відділу соціально-профілактичної роботи Полтавського міського центру соціальних служб від 01.05.2026; договір про надання соціальних послуг від 22.01.2026; повідомлення про вчинене домашнє насильство; акт і висновок потреб сім?ї за 31.12.2025-02.01.2026, 24.04.2026. Згідно ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19). Відповідно до ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об?єктивно не залежали від нього. Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі № 279/11692/15-ц (провадження № 61-1233св19) зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Разом з тим, нові докази, які представник заявника просить долучити на стадії апеляційного перегляду справи, датовані після ухвалення рішення суду, що є предметом апеляційного оскарження, тому колегія суддів позбавлена передбаченого законом права брати їх до уваги. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів («DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що заявницею не доведено наявність обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису строком на місяців. Апеляційний суд зазначає, що наявність конфлікту між подружжям не підтверджує факт систематичного вчинення щодо ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. 268, 374 ч. 1, п. 2, 376 ч. 1, п. 3, 4, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Калафути Дарії Володимирівни задовольнити. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.В. Чумак Судді Ю.В. Дряниця Г.Л. Карпушин