Постанова Запорізький апеляційний суд № 332/2924/25

Дата документу 30.07.2025 Справа № 332/2924/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №332/2924/25 Головуючий у 1 інстанції Погрібна О.М. Провадження № 22-ц/807/1549/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Кухаря С.В., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Камалової В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,- В С Т А Н О В И Л А: В червні 2025 року заявниця звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису. В обґрунтування заяви зазначає, що вона проживає у АДРЕСА_1 . За цією ж адресою проживає її рідний брат ОСОБА_2 разом зі своєю співмешканкою. ОСОБА_2 є власником 2/3 частин будинку за вищевказаною адресою, а ОСОБА_1 є власником 1/3 частини зазначеного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Після смерті батьків, ОСОБА_2 створив їй неможливі умови проживання в будинку . Тривалий час ОСОБА_2 вчиняє відносно неї психологічне, економічне та фізичне насильство, чим створює їй неможливі умови проживання в будинку. ОСОБА_2 веде себе неадекватно, агресивно, погрожує вбити, застосовує фізичну силу - штовхає, б`є, ображає, висловлюється на її адресу нецензурною лайкою, обзиває принизливими словами, а також перешкоджає в користуванні земельною ділянкою, знищує городину, яку вона посадила. Також ОСОБА_2 від`єднав частину будинку, яку вона займає, від електромережі, в результаті чого вона тривалий час позбавлена можливості користуватись електрикою, побутовою технікою. Внаслідок такої поведінки ОСОБА_2 заявниця постійно знаходиться в стресовому стані, почувається удома в небезпеці. Вважає, що ОСОБА_2 створив нестерпну обстановку для неї. З приводу таких неправомірних дій ОСОБА_2 вона вимушена була неодноразово звертатись до поліції та суду. Працівниками поліції неодноразово виносились термінові заборонні приписи стосовно кривдника ОСОБА_2 та складались протоколи про адміністративне правопорушення відносно кривдника за ч.1 ст. 173-2 КУпАП . Заводським районним судом м.Запоріжжя двічі виносились рішення про видачу обмежувального припису: рішення від 28.10.2021 року по справі № 332/4390/21 та рішення від 03.10.2022 року по справі № 332/2303/22. На даний час у СП ВП № 1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області триває розслідування кримінального провадження № 12023082030000089 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України відносно ОСОБА_2 . Незважаючи на це, 20.01.2025 ОСОБА_2 в котрий раз вчинив домашнє насильство відносно неї, погрожував фізичною розправою, виражався нецензурною лайкою, застосував фізичне насильство, а саме штовхав. Вона вимушена була викликати поліцію. В результаті, 20.01.2025 року винесено терміновий заборонний припис АА № 414640 стосовно постраждалої особи, яким строком на 3 доби ОСОБА_2 заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою від домашнього насильства. 16.03.2025 ОСОБА_2 знову вчинив домашнє насильство відносно неї, погрожував фізичною розправою, виражався нецензурною лайкою, застосував фізичне насильство. Вона вимушена була викликати поліцію. В результаті, 16.03.2025 винесено терміновий заборонний припис АА № 414721 стосовно постраждалої особи, яким строком на 10 діб ОСОБА_2 заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою від домашнього насильства та зобов`язано залишити місце проживання постраждалої особи. 27.03.2025 року постановою Заводського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Незважаючи на вжиті заходи, ОСОБА_2 продовжує вчиняти домашнє насильство. Враховуючи викладене вважає, що домашнє насильство має тривалий характер та несе ризики здоров`ю та життю заявниці. На підставі викладеного, просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , що мешкає в будинку АДРЕСА_1 строком на 6 (шість) місяців, із вищезазначеними тимчасовими обмеженнями. Просила видати обмежувальний припис стосовно свого брата ОСОБА_2 , який проживає: АДРЕСА_1 , на строк на шість місяців, яким визначити тимчасові обмеження його прав та покласти на нього обов`язки, а саме: - заборонити перебувати в місці проживання (перебування) постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; - заборонити наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання (перебування), інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_1 ; - заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року заяву задоволено частково. Заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Обмежувальний припис видано на строк шість місяців. В іншій частині заяви відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та прийняти нове. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано практику ЄСПЛ та Верховного Суду; при винесенні рішення суд не захистив її права шляхом захисту права кривдника на житло. 23 липня 2025 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем частково обгрунтовно заяву про видачу обмежувального припису, однак, застосування запропонованих заявниками заходів, зокрема щодо заборони перебування за місцем проживання та наближення до вказаної адреси може привести до порушення права ОСОБА_2 на житло. Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою в будинку АДРЕСА_1 зареєстрований та проживає її рідний брат ОСОБА_2 . Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2021 року у справі ЄУН 332/4390/21 заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, задоволено. Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 яким визначено наступні тимчасові обмеження його прав відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 : заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування): АДРЕСА_1 з постраждалою ОСОБА_1 ; заборонено ОСОБА_2 наближатися на 100 метрів до місця проживання, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Обмежувальний припис видано строком на 6 (шість) місяців. Постановою Запорізького апеляційного суду від 11.01.2022 13.01.2022 у справі № 332/4390/21 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2021 року у цій справі залишено без змін. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року у справі ЄУН 332/2303/22 заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, задоволено. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , що мешкає в будинку АДРЕСА_1 . Встановлено заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладено на нього наступні обов`язки строком на 6 місяців: - заборонено наближатися на відстань 100 (сто) метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_1 ; - заборонено перебувати в місці проживання (перебування): АДРЕСА_1 з постраждалою ОСОБА_1 ; заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Обставини встановленні судом під час розгляду справи додатковому доказуванню не потребують. З тексту постанови Запорізького апеляційного суду від 11.01.2022 13.01.2022 у справі № 332/4390/21 вбачається, що відповідно до вироку Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2021 року (справа № 332/184/21) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, та йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 850 грн. Вирок набрав законної сили 19.02.2021 року Також 16.03.2025 співробітником ВП ЗРУП ГУНП в Запорізькій області був винесений терміновий заборонний припис серії АА № 414721 стосовно кривдника ОСОБА_2 , терміном на десять діб, відповідно до якого 16.03.2025 о 11-30 год, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно сестри ОСОБА_1 домашнє насильство фізичного та психологічного характеру. Терміновим заборонним приписом щодо кривдника ОСОБА_2 встановлено обмежувальні заходи: зобов`язати залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; заборонено входити та перебувати в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 10 днів. Постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2025 року у справі ЄУН 332/1443/25, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень 00 копійок. Як було встановлено судом, ОСОБА_2 , 16.03.2025 о 11-30 год., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно сестри домашнє насильство фізичного та психологічного характеру а саме: кричав, словесно ображав, погрожував, штовхав, внаслідок чого була завдана шкода психологічному та фізичному здоров`ю ОСОБА_1 . Своїми діями ОСОБА_2 порушив пп.11 п.2 ст.3 ЗУ «Про запобігання та протидію домашнього насильства». Вина ОСОБА_2 у вчиненому правопорушенні підтверджується такими доказами: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 680756 від 16.03.2025; інформаційною довідкою старшого лейтенанта поліції від 16.03.2025; протоколом про прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 16.03.2025; протоколами опитування особи від 16.03.2025; формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства; копією протоколу про терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА № 414721 від 16.03.2025; копією паспорта ОСОБА_2 . Вказана постанова не оскаржувалася в апеляційному порядку та набрала законної сили. Крім того, на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, заявниця надала терміновий заборонний припис, виданий інспектором ЗРУП ГУНП в Запорізькій області стосовно кривдника серії АА № 414640 від 20.01.2025, терміном на три доби, відповідно до якого 20.01.2025 року о 13.00 год, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру по відношенню до своєї сестри ОСОБА_1 . Терміновим заборонним приписом ОСОБА_2 заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Відповідно до повідомлення Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області від 30.09.2024 за № Х-1038/40/01-2024, з 2022 року ОСОБА_1 9 разів зверталася до правоохоронних органів з приводу вчиненого відносно неї домашнього насильства. Як вбачається з повідомлення ВП №1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області від 07.04.2025 за № 1924/43/01/7-2025, відповідно вимог Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 № 100, звернення ОСОБА_1 на спецлінію 102 від 01.04.2025 зареєстровано до ІПНП «Єдиний облік» Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області - ЄО № 5378. За вказаними в заяві фактами проведено перевірку. За результатами перевірки рішення прийнято згідно з вимогами Закону України «Про звернення громадян», оскільки підстави для прийняття рішення про внесення відповідних відомостей до Єдиного Реєстру Досудових Розслідувань, на теперішній час, відсутні. Заявниці роз`яснено право на оскарження прийнятого рішення. Як вбачається з повідомлення ВП №1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області від 14.04.2025 за № 2102/43/01/4, відповідно до вимог Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 № 100, звернення ОСОБА_1 від 20.03.2025 було зафіксовано у відділенні поліції № 1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області та прийнято до уваги, також зареєстровано до ІПНП «Єдиний облік» відділення поліції № 1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області - ЄО № 4908. За вказаними в заяві фактами проведено перевірку. За результатами перевірки рішення прийнято згідно з вимогами Закону України «Про звернення громадян», оскільки підстави для прийняття рішення про внесення відповідних відомостей до Єдиного Реєстру Досудових Розслідувань, на теперішній час, відсутні, однак було встановлено, що 16.03.2025 року за адресою: м. Запоріжжя, вул. Вятська буд.9 між заявницею та гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був конфлікт, дана подія зареєстровано до ЖЄО № 1119 від 16.03.2025 року, на місце події здійснив виїзд екіпаж ЗРУП ГУНП в Запорізькій області «Крути». На місці події відносно гр. ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП серії ВАД № 680756 від 16.03.2025 та винесено ТЗПСК серії АА № 414721 від 16.03.2025 терміном на 10 діб. Заявниці роз`яснено право на оскарження прийнятого рішення. Крім того, підтвердження фактів домашнього насильства заявниця надала лист відділення поліції № 1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області за № 124/43/01/3-2025 від 10.01.2025, яким представницю потерпілої ОСОБА_1 адвоката Насонову М. повідомлено про те, що у провадженні слідчого підрозділу відділення поліції № 1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області перебувають матеріали кримінального провадження № 12023082030000089 від 31.01.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України. На даний час старшим слідчо-оперативної групи з розкриття, та розслідування вказаного кримінального правопорушення визначено слідчого СВ відділення поліції № 1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції Тетерю Олександра Георгійовича, в провадженні якого і перебуває вказане кримінальне провадження. Досудове розслідування кримінального провадження № 12023082030000089 триває. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються. З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року). У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства. Предметом спору є видача обмежувального припису у зв`язку з вчинення щодо ОСОБА_1 домашнього насильства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі - Закон), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону). Закон визначає, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Вирішуючи питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису, суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 09 лютого 2022 року у справі № 607/10853/21, провадження № 61-20491св21. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону. Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі справа № 216/4309/21, провадження № 61-1199св22. Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 надала належні докази, зокрема протоколи про адміністративні правопорушення згідно з якими ухвалено постанови про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, вирок, що підтверджує тривалий конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про високий рівень вірогідності повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до ОСОБА_2 необхідно застосувати обмежувальний припис на максимальний строк, шляхом заборони перебувати в місці проживання (перебування) постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та заборони наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання (перебування), інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що застосування запропонованих заявниками заходів, зокрема щодо заборони перебування за місцем проживання та наближення до вказаної адреси може привести до порушення права ОСОБА_2 на житло оскільки ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не надав доказів щодо відсутності у нього іншого житла. Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься у другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Саме до аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року, ухваленій у справі №673/1607/19 (провадження №61-1432св 20). Вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. ОСОБА_1 , як жертва домашнього насильства, з урахуванням та оцінкою наявних ризиків потребує захисту у порядку, передбаченому Законом, оскільки ігнорування заінтересованою особою застосованих працівниками поліції та судом до нього заходів впливу, повторюваність вчинення ним протиправних дій щодо заявника, дають підстави вважати вірогідним продовження чи повторне вчинення кривдником до заявниці психологічного та фізичного насильства. Апеляційний суд зауважує, що обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису задоволенню в повному обсязі. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року скасувати, ухвалити постанову наступного змісту. Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису задовольнити. Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , який проживає: АДРЕСА_1 , строком на шість місяців, яким визначити тимчасові обмеження, а саме: - заборонити перебувати в місці проживання (перебування) постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; - заборонити наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання (перебування), інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_1 ; - заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Обмежувальний припис видати строком на 6 (шість) місяців. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 31 липня 2025 року. Головуючий Судді: